Постанова
від 07.10.2021 по справі 523/11823/15-ц
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6611/21

Номер справи місцевого суду: 523/11823/15-ц

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

за участю: адвоката відповідача ОСОБА_1 - Бочевара М.П.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бочевара Михайла Павловича в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2021 року за заявою Акціонерного товариства Унівесал Банк про заміну сторони (стягувача) у виконавчому листі по справі за позовом Акціонерного товариства ВТБ Банк в особі відділення Одеська регіональна дирекція АТ ВТБ Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа №523/11823/15 за позовом Акціонерного товариства ВТБ Банк в особі відділення Одеська регіональна дирекція АТ ВТБ Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

20 січня 2021 року Акціонерне товариство Універсал Банк звернулося до суду із заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчому листі, у якій заявник просив замінити стягувача Публічне акціонерне товариство ВТБ Банк (01004, м. Київ, Т. Шевченка/ вул. Пушкінська, буд. 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) на Акціонерне товариство Універсал Банк (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) у виконавчому листі №523/11823/15 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості, мотивуючи тим, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси у справі №523/11823/15-ц від 15 січня 2020 року позов акціонерного товариства ВТБ БАНК в особі відділення Одеська регіональна дирекція АТ ВТБ БАНК до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Суд стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , на користь акціонерного товариства ВТБ БАНК заборгованість за договором у розмірі 250 661 (двісті п`ятдесят тисяч шістсот шістдесят один) долар США 25 центів, що складається: сума заборгованості за кредитом - 226 895,11 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 4 988 671,77 грн., сума заборгованості за простроченим кредитом - 1 308,18 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 28 762,54 грн., сума заборгованості за відсотками - 1 660,72 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 36 513,73 грн., сума простроченої заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 18 224,71 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 400 700,99 грн., сума штрафних санкцій (пеня за кожен прострочення у розмірі 0,1 від суми прострочених зобов`язань) відповідно до п. 7.1 кредитного договору в 2 370,81 гривень, що еквівалентно по курсу НБУ 52 110,40 гривень, сума 3% річних - 201,72 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 4 435,07 грн.. В задоволені решти вимог відмовлено. Суд стягнув з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , на користь акціонерного товариства ВТБ БАНК судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 гривень та з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , на користь акціонерного товариства ВТБ БАНК судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 гривень.

21 жовтня 2020 року між АТ ВТБ Банк та АТ Універсал Банк (Новий кредитор) було укладено Договір №75-РБ Про відступлення прав вимоги , за яким Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у Додатку №1, Додатку №2 та Додатку №3 до цього Договору (боржники), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1, Додатку №2 та Додатку №3 до цього Договору (Основні договори, Права вимоги).

Відповідно до Додатку №1 до вищевказаного Договору, у пункті 205 визначено боржника ОСОБА_1 .

З огляду на вищезазначене, АТ Універсал Банк набув права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №16/08-Р від 25.03.2008 року, а також права вимоги до поручителя ОСОБА_2 за договором поруки №16/08-ДН1 від 25.03.2008 року.

20 січня 2021 року від представника АТ Універсал Банк надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Учасники справи в судове засідання не з`явились. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. (ч. 3 ст. 442 ЦПК України).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 січня 2021 року заяву Акціонерного товариства Універсал Банк про заміну сторони (стягувача) у виконавчому листі задоволено. Суд замінив стягувача Публічне акціонерне товариство ВТБ Банк (01004, м. Київ, Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) на Акціонерне товариство Універсал Банк (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) у виконавчому листі №523/11823/15 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за договором у розмірі 250 661 (двісті пятдесят тисяч шістсот шістдесят один) долар США 25 центів, що складається: сума заборгованості за кредитом - 226 895,11 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 4 988 671,77 грн., 4 988 671,77 грн., сума заборгованості за простроченим кредитом - 1 308,18 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 28 762,54 грн., сума заборгованості за відсотками - 1 660,72 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 36 513,73 грн., сума простроченої заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 18 224,71 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 400 700,99 грн., сума штрафних санкцій (пеня за кожен прострочення у розмірі 0,1 від суми прострочених зобов`язань) відповідно до п. 7.1 кредитного договору в 2 370,81 гривень, що еквівалентно по курсу НБУ 52 110,40 гривень, сума 3% річних - 201,72 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 4 435,07 гривень.

В апеляційній скарзі адвокат Бочевар Михайло Павлович в інтересах ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно. Крім того, інтереси відповідача ОСОБА_1 представляє його адвокат.

Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно зі статтею 18 ЦПК України, в редакції чинної на час звернення стягувача до суду з заявою, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом

Відповідно до частини 5 статті 15 Закону України Про виконавче провадження , у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Частинами 1 та 2 статті 442 ЦПК України передбачено, що, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Положення статей 512, 513 ЦК України передбачають, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна осіб у зобов`язанні пов`язана з тим, що попередні учасники зобов`язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов`язки переходять до суб`єктів, які їх замінюють. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 516 ЦК України).

Усуваючи розбіжності у застосуванні статей 512 , 514 ЦК України, статті 378 ЦПК України , статті 8 Закону України Про виконавче провадження Верховний Суд України в постанові від 20.11.2013 року у справі №6-122цс13, дійшов правового висновку, а саме, виходячи зі змісту статей 512 , 514 ЦК України, ст. 378 ЦПК України , ст. 8 Закону України Про виконавче провадження заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 15 січня 2020 року позов акціонерного товариства ВТБ БАНК в особі відділення Одеська регіональна дирекція АТ ВТБ БАНК до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Суд стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , на користь акціонерного товариства ВТБ БАНК заборгованість за договором у розмірі 250 661 (двісті п`ятдесят тисяч шістсот шістдесят один) долар США 25 центів, що складається: сума заборгованості за кредитом - 226 895,11 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 4 988 671,77 грн., сума заборгованості за простроченим кредитом - 1 308,18 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 28 762,54 грн., сума заборгованості за відсотками - 1 660,72 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 36 513,73 грн., сума простроченої заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 18 224,71 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 400 700,99 грн., сума штрафних санкцій (пеня за кожен прострочення у розмірі 0,1 від суми прострочених зобов`язань) відповідно до п. 7.1 кредитного договору в 2 370,81 гривень, що еквівалентно по курсу НБУ 52 110,40 гривень, сума 3% річних - 201,72 доларів США, що за офіційним курсом дорівнює 4 435,07 грн.. В задоволені решти вимог відмовлено. Суд стягнув з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , на користь акціонерного товариства ВТБ БАНК судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 гривень та з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , на користь акціонерного товариства ВТБ БАНК судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 гривень.

Рішення набрало законної сили, виконавче провадження не відкривалось.

Водночас, 21 жовтня 2020 року між АТ ВТБ Банк та АТ Універсал Банк (Новий кредитор) було укладено Договір №75-РБ Про відступлення прав вимоги . Відповідно до вказаного договору Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у Додатку №1, Додатку №2 та Додатку №3 до цього Договору (боржники), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1, Додатку №2 та Додатку №3 до цього Договору (Основні договори, Права вимоги).

Відповідно до Додатку №1 до вищевказаного Договору, у пункті 205 визначено боржника ОСОБА_1

Отже, право вимоги отримано на підставі Договору №75-РБ Про відступлення прав вимоги .

Таким чином, рішення Приморського районного суду м. Одеса по справі №523/11823/15-ц від 15 січня 2020 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства ВТБ БАНК , правонаступником якого є АТ Універсал Банк , заборгованості за кредитним договором №16/08-Р від 25.03.2008 року, станом на сьогоднішній день залишається не виконаним і не втратило своєї законної сили, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не погашають заборгованості та ухиляються від самостійного виконання даного рішення суду.

Задовольняючи заяву АТ Універсал Банк про заміну стягувача у виконавчому листі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що системний аналіз вимог ст. ст. 512, 514 ЦК України, ст. 8 Закону України Про виконавче провадження та правової позиції Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі №6-122цс13; постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №2-230/11, свідчить, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватись як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України Про виконавче провадження .

Посилання адвоката Бочевара Михайла Павловича в інтересах відповідача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд безпідставно задовольнив заяву про заміну сторони виконавчого провадження, не приймається до уваги за таких підстав.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина 2 статті 22, стаття 64 Конституції України).

Положення пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства - обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із положень статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ.50), яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК України, статей 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом виконання рішень суду.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України в абзаці одинадцятому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2011 року №2-рп/2011, посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права (абзац 2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012, абзац 3 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 року).

У пункті 1 постанови №6 Пленуму Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначав, що відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Отже, судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на виконання рішення суду, що є складовою частиною здійснення правосуддя, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

На теперішній час заборгованість за кредитним договором перед Банком та новим кредитором не погашена, отже рішення суду першої інстанції підлягає виконанню.

Правонаступник АТ Універсал Банк надав суду належно посвідчені письмові докази на підтвердження того, що за результатами укладеного Договір №75-РБ Про відступлення прав вимоги від 21 жовтня 2020 року АТ Універсал Банк є правонаступником АТ ВТБ Банк , в тому числі набуло право вимоги за судовим рішенням ухваленим у даній справі (т. 2, а.с. 14-19).

Згідно із частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні справи за аналогічною заявою про заміну сторони виконавчого провадження, у постанові від 15 січня 2020 року у справі №520/4403/14 (провадження №61-19860св18) Верховний Суд дійшов наступного правового висновку: відповідно до положень Закону України Про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачавати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати. Ратифікуючи Конвенцію. Отже для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (HORNSBY v. GREECE, №1835/91, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися , зокрема, внаслідок договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина тертя статті 656 ЦК України; (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України; (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку з заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за заявою заінтересованої сторони. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 листопада 2013 року №6-122цс13.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року №2-3627/09 (провадження №61-16520сво18) зазначено, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України Про виконавче провадження .

Відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, суди не звернули уваги на те, що без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України Про виконавче провадження . Крім того, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватись на будь-якій стадії процесу.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок про відсутність правових підстав для заміни сторони .

У постанові від 21 березня 2021 року (провадження №61-17987св20) Верховний Суд дійшов наступного правового висновку: вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №643/4902/14-ц (провадження №61-26197св18), від 31 жовтня 2018 року у справі №201/8548/16-ц (провадження №61-16059св18), від 15 серпня 2018 року у справі №190/2119/14-ц (провадження №61-20171св18) та від 15 травня 2019 року у справі №370/2464/17 (провадження №61-39193св18) .

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року , згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 1 статті 6 та статтею 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи рівності вихідних умов , дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді, а також принцип обґрунтованості судового рішення.

Так, у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі Богатова проти України (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне …суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, … якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24- 25, п. 57) .

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

В порушення принципу цивільного судочинства - змагальності сторін, ані боржником ОСОБА_2 , ані її представником, адвокатом Бочеваром М.П., не спростовані доводи заявника.

Системний аналіз наведених норм права, роз`яснення Верховного Суду України, правових висновків Верховного Суду, положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, з`ясування обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення питання, наявних у справі доказів, наданих сторонами у справі, дає підстави для висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги надані заявником документи у підтвердження заміни кредитора, що є законною підставою для заміни сторони у справі.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення заяви про заміну стягувача у виконавчому листі.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45 ), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1) .

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Бочевара Михайла Павловича в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 22 листопада 2021 року

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

Дата ухвалення рішення07.10.2021
Оприлюднено25.11.2021

Судовий реєстр по справі —523/11823/15-ц

Постанова від 07.10.2021

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Постанова від 07.10.2021

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 23.03.2021

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 23.03.2021

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 18.02.2021

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 18.02.2021

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 29.01.2021

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Чернявська Л. М.

Ухвала від 21.01.2021

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Чернявська Л. М.

Ухвала від 06.01.2021

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Чернявська Л. М.

Ухвала від 30.12.2020

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Чернявська Л. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні