Ухвала

від 19.11.2021 по справі 755/19174/21

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/19174/21

Провадження №: 1-кс/755/5282/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2021 р.

м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва (далі Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 , в інтересахТОВ «НоваСлобідка» на бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, установив:

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається

ОСОБА_3 ,в інтересахТОВ «НоваСлобідка», звернувся з даною скаргою, в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність слідчого/дізнавача, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання від нього заяви про вчинення кримінального правопорушення в строки визначені ст. 214 КПК України.

Встановлені обставини

Сторони у судове засідання не з`явилися, заявником подана до суду заява про розгляд скарги у його відсутності, слідчий суддя беручи до уваги положення ст.ст. 22, 26 даного Кодексу в частині того, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом та норми його ч. 3 ст. 306, яка регламентує, що неявка суб`єкта оскарження не перешкоджає розгляду провадження, з урахуванням строків розгляду скарг даного типу, вважає за можливе, у даному конкретному випадку, перейти до розгляду скарги по суті у їх відсутність.

З урахуванням того, що під час цього розгляду є установленим, що суб`єктом оскарження було отримано від особи, яка подала скаргу заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Дані про унесення відомостей щодо обставин відображених у зверненні до ЄРДР, на час розгляду скарги слідчим суддю, не установлені.

Тобто, строки визначені ст. 214 КПК України, суб`єктом оскарження не дотримані. Тим самим є дійсним факт бездіяльності.

Мотиви, з яких виходив слідчий суддя при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався

Устатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифікованоЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРі яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

При цьому, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Belletv. France)).

Реалізація такого права має здійснюватися заявником з урахуванням того, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).

Діюче кримінальне процесуальне законодавство України, зокрема ст. 214 КПК України передбачає, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.

Також, слідчий суддя ураховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 в справі № 818/15/18 зауважила, що у межах процедури за правилами п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України слідчий суддя з`ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесеннявідповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність абовідсутність правових підстав для зобов`язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР,а тому,у розрізітакої думки,ВП ВС,слідчий суддяз`ясувавши наведеніобставини судомкасаційної інстанції,як такі,що підлягаютьустановленню,у обсязі наявних та поданих до суду доказів, на час розгляду скарги, приходить до такого висновку.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119) сторін цих відносин, вдповідно.

У цьому випадку, запроваджені внутрішні процедури щодо порядку та строків унесення даних до ЄРДР кореспондуються з норми наведеної ст. 214 КПК України.

Як наслідок, з вище зазначеної правової норми (ст. 214 Кодексу) та запроваджених внутрішніх процедур випливає, що нормами кримінального процесуального законодавства України встановлюється імперативний обов`язок після отримання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення унесення за нею відомостей до ЄРДР так, як згідно ч. 1 ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

При цьому, згаданий обов`язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки цими суб`єктами такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Наведене підтверджується імперативними положеннями ст. 214 КПК, з даного питання, так як дискредаційні повноваження суб`єкта оскарження, у цій ситуації, є обмеженими, а саме полягають у самому унесенні даних до ЄРДР за зверненням і все.

Адже, дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

У цьому випадку, суб`єкт оскарження фактично ухилився від реалізації своєї компетенції, шляхом виходу за її межі дискредаційних повноважень.

Слід також додати, що згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З порушеногоу зверненніпитання суб`єктоскарження нормамикримінального процесуальногозаконодавства Україниобмежений свободою розсуду, бо, як орган позбавлений змоги обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адже, на етапі прийняття та унесення даних за зверненням до ЄРДР, посилатися на положення ст. 2 КК, яка визначає підставу кримінальної відповідальності, недоцільно, так як на цьому етапі розвитку правових відносин стосовно ймовірного вчинення діяння, відповідальність за яке встановлена КК, може бути не достатньо об`єктивних відомостей навіть для попередньої констатації наявності або відсутності ознак складу злочину.

А тому, якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу злочину, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК.

Тобто, норми КПК не передбачають здійснення оцінки обґрунтованості заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а передбачають лише обов`язок уповноважених органів здійснити фіксацію наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, які вона надає усвідомлено для реалізації відповідними органами завдань кримінального провадження.

Бо, як зазначив ЄСПЛ у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

У даномувипадку встановлено, що суб`єктом оскарження було отримано від особи скаргу повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, але за нею, у строки визначені ст. 214 КПК України, відомості до ЄРДР унесено не було.

У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх порушень та уникати виконання своїх обов`язків, а у цій ситуації, суб`єкт оскарження не дотрималися власних внутрішніх правил та процедур, щодо умов унесення відомостей до ЄРДР, апріорі, вони удалися, до фактичного уникнення виконання своїх обов`язків.

Тим самим, отримали вигоду від своїх порушень та позбавили особу, яка подала заяву про злочин, як сторону, у взаємовідносинах, що склалися між ними з моменту подання такого звернення про злочин, розумної можливості представити свою справу за таких умов, які б не ставили його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (суб`єктом оскарження).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада2018року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня2019року у справі № 569/17272/15-ц вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня2018року у справі № 338/180/17, від 11 вересня2018року у справі № 905/1926/16».

За такихумов,з урахуваннямнаведеного,слідчий суддярозглянувши скаргу,у межахнаявних таподаних досуду доказів,на часїї розгляду,за своїмвнутрішнім переконанням,яке ґрунтуєтьсяна всебічному,повному йнеупередженому дослідженнівсіх обставинкримінального провадження,керуючись законом,оцінюючи кожнийдоказ,що наявнийу провадженні,з точкизору належності,допустимості,достовірності,а сукупністьзібраних доказів-з точкизору достатностіта взаємозв`язку вважає їїобґрунтованою татакою,що підлягаєзадоволенню шляхомзобов`язання суб`єктаоскарження вчинити дії передбачені ст. 214 КПК України.

Керуючись ст.ст. 214, 303-307, 369-372, 376 КПК України, Суд постановив :

скаргу задовольнити.

Зобов`язати уповноважену особу (слідчого/дізнавача) Дніпровського УП ГУНП в м. Києві вчинити дію передбачену ст. 214 КПК України (після подання заяви/повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування) за заявою ТОВ «Нова Слобідка» про вчинення кримінального правопорушення від 12.11.2021, в строки визначені ст. 214 вказаного Кодексу та з урахуванням положень ст. 28 КПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання на всій території України, так як Верховний Суд в постанові від 05 листопада2020року всправі № 757/2094/20-к вказав, що зі змістурішення Конституційного Суду Українивід 17 червня 2020 року № 4-р(ІІ)/2020 у справі № 3-180/2018(1644/18) вбачається, що воно ухвалене з метою забезпечення конституційного права на судовий захист особи, яка звертається до уповноважених державних органів із заявою, повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, а тому виходячи з аналізу положень цьогорішення апеляційному оскарженню підлягає саме ухвала слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення особи про кримінальне правопорушення, а не ухвала слідчого судді про задоволення такої скарги.

Слідча суддя Оксана БІРСА