Рішення

від 24.11.2021 по справі 380/13133/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/13133/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Стрийської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 місце проживання: АДРЕСА_1 до Стрийської міської ради код ЄДРПОУ 26256903, місцезнаходження: 82400, Львівська обл., с.Стрий, вул.Шевченка, 71, у якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 13 рішення Стрийської міської ради від 29.07.2021 №554 щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекта землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,2000га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на території Стрийської міської ради;

- зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекта землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,2000га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на території Стрийської міської ради (кадастровий номер суміжної земельної ділянки 4611200000:04:020:0201).

Ухвалою від 09.08.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Позов обґрунтований тим, що підстави, з яких відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є надуманими та не ґрунтуються на фактичних обставинах справи. Представник позивача вказує, що, відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач керувався тим, що земельна ділянка, про відведення якої просить позивач, включена до переліку земельних ділянок для продажу на земельних торгах у формі аукціону. При цьому посилається на те, що передумовою для включення ділянки як лоту в аукціоні передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема, здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру. Між тим, наголошує, що відповідачем жодним чином не підтвердив факт присвоєння кадастрового номеру відповідній ділянці. Відтак, розглядаючи клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекта землеустрою, яке подавалося позивачем, відповідач не мав підстав відмовляти у наданні дозволу.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, що згідно з частиною 6 статті 162 КАС України не перешкоджає розгляду та вирішенню справи за наявними матеріалами.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

18.05.2021 позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекта землеустрою земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 1,2 га. До клопотання долучив копію паспорту, копію реєстраційного номера облікової картки платника податків, посвідчення учасника бойових дій та графічні матеріали щодо бажаного розташування такої ділянки.

Позивачу згідно з пунктом 13 рішення відповідача від 29.07.2021 №554 Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Стрийської міської ради відмовлено у наданні дозволу на розробку проекта землеустрою з тих підстав, що земельна ділянка, про відведення якої просить позивач, включена до переліку земельних ділянок для продажу на земельних торгах у формі аукціону. Вважаючи вказане рішення протиправним, а свої конституційні права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, суд керується таким.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України). При цьому суд наголошує на тому, що позивач, оскільки позивач звертався до відповідача із клопотання 18.05.2021, оцінка правомірності рішення відповідача про відмову повинна здійснюватися, виходячи з приписів ЗК України в редакції від 17.03.2021.

Згідно з статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з пунктом б частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 згаданого Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 згаданого Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 згаданого Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у поставнові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/17220/17.

Суд встановив, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач посилається на те, що земельна ділянка, про відведення якої просить позивач, включена до переліку земельних ділянок для продажу на земельних торгах у формі аукціону.

Жодних доказів на підтвердження обставин, що слугували підставою для відмови відповідач не надав.

Суд враховує, що приписи статті 136 Земельного кодексу України, якою визначено порядок добору земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах, свідчать про те, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Так, відповідно до положень частин 1-3 зазначеної статті організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Пунктом "б" частини 4 статті 136 ЗК України передбачено, що підготовка лотів до проведення земельних торгів включає державну реєстрацію земельної ділянки.

Отже, перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому формуванню переліку земельних ділянок передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема, здійснює відведення земельної ділянки та її державну реєстрацію із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.

На підставі частин 1 та 4 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених згаданим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Суд наголошує на тому, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували виготовлення, погодження та затвердження будь-якої проектної землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки, яку позивач персоніфікував як бажану для отримання дозволу для ведення особистого селянського господарства.

Отже, враховуючи те, що до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставляються на земельні торги, може бути включено земельну ділянку лише за умови присвоєння їй кадастрового номеру, тобто сформовану земельну ділянку відповідно до статті 79-1 ЗК України, то у спірному випадку земельна ділянка не є сформованою та відсутні докази присвоєння їй кадастрового номеру.

Зазначене також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.11.2019 у справі № 420/914/19.

Також, відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував, що станом на день розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність спірна земельна ділянка вже була включена до переліку земельних ділянок, які виставлені на земельні торги.

При цьому суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v.Croatia), Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovdandPine v.The Czech Republic), Ґаші проти Хорватії (Gashiv.Croatia), Трго проти Хорватії (Trgo v.Croatia) щодо застосування принципу належного урядування , згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що пункт 13 рішення відповідача від 29.07.2021 №554 Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Стрийської міської ради , яким позивачу відмовлено у задоволенні заяви щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,2 га, є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо обраного позивачем способу відновлення порушеного права, суд зазначає наступне.

У разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов, або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 року у справі №804/1469/17 та від 10.04.2019 року у справі №826/11251/18.

Відповідно до пунктів 4 та 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії або визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005, заява №38722/02).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 Комітетом Міністрів, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов`язаний з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Надання дозволу на розроблення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №806/2981/17, від 15.08.2019 у справі №806/3097/17.

Застосування судом способу захисту у цій адміністративній справі, про який просить позивач, шляхом зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства вимагає з`ясування того, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для надання йому такого дозволу.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11.02.2021 у справі №802/1675/17-а.

Водночас, зважаючи на зміст оскаржуваного рішення відповідача і ту обставину, що відповідач, фактично, не навів у своєму рішенні чітких підстав для відмови, не проаналізував наявність всіх необхідних документів, вимога до наявності яких ставиться, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекта землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,2000га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на території Стрийської міської ради (кадастровий номер суміжної земельної ділянки 4611200000:04:020:0201).

З огляду на викладене суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні такої позовної вимоги повністю.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне у відповідності до положень частини 2 статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 18.05.2021 про надання дозволу на виготовлення проекта землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,2 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стрийської об`єднаної територіальної громади (кадастровий номер суміжної земельної ділянки 4611200000:04:020:0201) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір .

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 13 рішення Стрийської міської ради від 29.07.2021 №554 Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Стрийської міської ради .

Зобов`язати Стрийську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.05.2021 про надання дозволу на виготовлення проекта землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,2 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стрийської об`єднаної територіальної громади (кадастровий номер суміжної земельної ділянки 4611200000:04:020:0201).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 24 листопада 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик