Рішення
від 23.11.2021 по справі 640/24454/20
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2021 року м. Київ№ 640/24454/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні)

за позовомОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 провизнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії

Прийняв до уваги наступне:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати Позивачу грошової компенсації додаткової відпустки, учасника бойових дій, 14 календарних днів, щорічно, за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.12.2017.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату Позивачу грошової компенсації додаткової відпустки, учасника бойових дій, 14 календарних днів, щорічно, за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.12.2017.

3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.12.2017.

4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.12.2017.

5. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати Позивачу довідку про розміри додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії з урахуванням щомісячної індексації грошового забезпечення (для перерахунку призначеної пенсії).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті позивачеві грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а також не виплатив позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.12.2017. Враховуючи наведене, зазначив, що невиплата вказаних видів грошового забезпечення порушує його права. Також вказує, що відповідач не надав на його заяву довідку про розміри додаткових видів грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 19.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представником відповідача подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як слідує з матеріалів справи, 22.12.2017, наказом командира військової частини НОМЕР_1 позивача, за станом здоров`я, з вислугою 25 років, було звільнено з лав Збройних Сил України.

10.02.2017 відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, позивачу було надано статус учасника бойових дій, що засвідчує довідка та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 .

За час проходження військової служби військовослужбовцями у військовій частині НОМЕР_1 позивачу не нараховувалася та не виплачувалася грошова компенсація за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.

02.10.2020 позивачем з метою отримання доказів наявності та розміру заборгованості на адресу Відповідача була направлена заява, щодо видачі довідки про грошове забезпечення за 24 місяці з урахуванням щомісячної індексації грошового забезпечення.

Позивач вважаючи, що його права було порушено, 12.10.2020 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Згідно з положеннями ст. 8 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Згідно ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України N 1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок N 1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку N 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до п. 4 цього Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку N 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно з п. 6 Порядку N 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.

Відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку N 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку N 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону N 2262-XII та відповідних підзаконних нормативних актів, якими врегульовуються відносини щодо обчислення (призначення, перерахунку) пенсій військовослужбовцям та наявність спеціального законодавства, зокрема Закону N 2011-XII, яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону N 2017-III, Закону N 1282-XII, та Порядку N 1078.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 03.04.2019 р. по справі № 638/9697/17.

Згідно з п. 14 Порядку N 1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Суд зазначає, що в роз`ясненнях Мінсоцполітики N 252/10/136-16 від 09.06.2016, N 78/0/66-17 від 08.08.2017 зазначено, що проведення індексації грошових доходів, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах коштів, передбачених на ці цілі.

Разом з цим, у рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 N 9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 1 січня 2016 року по 22.12.2017.

Таким чином, позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2016 року по 2017 року; та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.12.2017 - є обґрунтованими та належать до задоволення.

Щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2017 рік, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону N 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон N 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону N 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону N 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону N 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону N 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони N 3543-XII та N 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону N 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону N 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону N 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом N 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону N 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року N 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за N 745/32197 (далі - Наказ N 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону N 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017 році додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII.

Вищезазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні по зразковій справі № 620/4218/18 від 16 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.

Дана адміністративна справа №640/4454/20 в частині вимог щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з оголошення мобілізації, є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, а саме:

- відповідачем у них є один і той самий суб`єкт владних повноважень (військові частини);

- спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (виплата військовослужбовцям грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, передбачену Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в період з оголошення мобілізації);

- позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на зазначене, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, суд дійшов висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2017 рік.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2017 рік; та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - є обґрунтованими та належать до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати позивачу довідку про розміри додаткових видів грошове забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії з урахуванням щомісячної індексації грошового забезпечення (для перерахунку призначеної пенсії"), суд вважає її передчасною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з заявою про видачу довідки про розміри додаткових видів грошове забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії з урахуванням щомісячної індексації грошового забезпечення (для перерахунку призначеної пенсії").

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1 .Адміністратвиний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) грошової компенсації додаткової відпустки, учасника бойових дій, 14 календарних днів, щорічно, за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.12.2017.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) грошової компенсації додаткової відпустки, учасника бойових дій, 14 календарних днів, щорічно, за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.12.2017.

4. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.12.2017.

5. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 )індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.12.2017.

6. У решті позовних вимог - відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Р.О. Арсірій

Дата ухвалення рішення23.11.2021
Оприлюднено29.08.2022

Судовий реєстр по справі —640/24454/20

Рішення від 23.11.2021

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Арсірій Р.О.

Ухвала від 18.10.2020

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Арсірій Р.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні