Рішення

від 16.11.2021 по справі 922/3541/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3541/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037,м. Харків, вул. Мефодіївська, 11) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міасин" про стягнення коштів (61001, м. Харків, вул. Сергіївська, буд. 3-Б, кв. 70) за участю представників:

позивача - Гавриленко Я.Я., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (самопредставництво), довіреність №01-40/6018/114 від 12.08.2021 року;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міасин", в якому просить стягнути з відповідача вартість безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 274244,05 грн. за період з лютого 2019 по квітень 2021 року. Судові витрати позивач також просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.09.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, а саме доказів доплати у розмірі 1843,66 грн.

14.09.2021 через канцелярію суду позивачем подано заяву про усунення недоліків за вх. № 21485 разом із доказами доплати судового збору у розмірі 1843,66 грн. (платіжне доручення № 12987 від 13.09.2021).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3541/21. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання на "19" жовтня 2021 р. о 14:20 год.

В підготовчому засіданні 19.10.2021 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 02.11.2021 о 14:30 год.

В підготовчому засіданні 02.11.2021 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.11.2021 о 14:30 год.

В судовому засіданні 16.11.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив.

Окрім того, відповідач своїм правом на подання відзиву на позов, передбаченим ст. 165 ГПК України, не скористався.

Згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичною адресою Товариство з обмеженою відповідальністю "Міасин" є : 61001, м. Харків, вул. Сергіївська, буд. 3-Б, кв. 70.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 24.09.2021 була направлена відповідачу на адресу вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте повернута на адресу суду з позначкою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Разом з цим, суд звертає увагу, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17.

Крім того, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Відсутність відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а брати участь у судових засіданнях є правом учасників справи, що встановлено ст. 42 ГПК України. Окрім того, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

На підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №332 від 30.06.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Міасин" (відповідач) є власником нежитлових приміщень 1-го поверху з 1 по 9, площею 135,8 кв.м., другого поверху з 4-1 по 4-16, третього поверху з 5-1 по 5-18, XVII, XVIII площею 498,6 кв.м. у житловому будинку за адресою вул. Сумська, 24 у м. Харкові.

Система опалення приміщень відповідача є невід`ємною частиною системи опалення вказаного будинку, розташованого за адресою вул. Сумська, 24 у м. Харків, а тому при подачі теплової енергії у централізовану систему опалення житлового будинку одночасно опалюються нежитлові приміщення відповідача.

Позивач вказує, що здійснював постачання теплової енергії у приміщення відповідача на підставі розпоряджень Харківського міського голови в опалювальному сезоні 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021 років.

Відповідач не уклав договір з позивачем, проте отримував теплову енергію на потреби опалення за відсутності письмового договору.

Приміщення Відповідача не оснащені приладами обліку.

За твердженням позивача, станом на момент подачі позову по особовому рахунку відповідача 17300-3473 обліковується заборгованість за безпідставно спожиту теплову енергію на потреби опалення в сумі 274244,05 грн., яка утворилася за період з лютого 2019 року по квітень 2021 року (включно).

Факт споживання Відповідачем теплової енергії на потреби опалення приміщення підтверджується Актом №174/21085 від 13.11.2018 про підключення опалення на початку опалюваного сезону, Актом № 174/24424 від 10.04.2019 про відключення опалення наприкінці опалюваного сезону, Актом №174/26192 від 22.11.2019 про підключення опалення на початку опалюваного сезону, Актом №174/27889 від 09.04.2020 про відключення опалення наприкінці опалюваного сезону, Актом №174/30596 від 15.11.2020 про підключення опалення на початку опалюваного сезону, Актом № 174/33675 від 12.04.2021 про відключення опалення наприкінці опалюваного сезону,

Крім того, факт споживання Відповідачем теплової енергії за вказаний період також підтверджується актами обстеження системи теплоспоживання об`єкта №174/8482 від 05.03.2021 та № 174/8485 від 05.03.2021.

22.06.2021 позивачем на адресу відповідача було направлено із супровідним листом (вих. №36/ТД-1874 від 02.04.2021) Договір № 14917 від 01.03.2021 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, який позивач просив підписати, скріпити печаткою та один примірник направити на адресу позивача.

22.06.2021 позивачем на адресу відповідача було направлено із супровідним листом (вих. №478 від 22.06.2021) акт виконаних робіт та рахунок-фактуру за спожиту теплову енергію за січень 2021 року на суму 26080,09 грн.; акт виконаних робіт та рахунок-фактуру за спожиту теплову енергію за лютий 2021 року на суму 26486,45 грн.; акт виконаних робіт та рахунок-фактуру за спожиту теплову енергію за березень 2021 року на суму 216204,36 грн.; акт виконаних робіт та рахунок-фактуру за спожиту теплову енергію за квітень 2021 року на суму 5473,15 грн.; акт звіряння розрахунків станом на 01.06.2021 року на суму 274244,05 грн.; вимогу на погашення заборгованості від 22.06.2021 року №479 на суму 274244,05 грн. за період з 01.01.2021 по 01.04.2021 року.

Однак, вказані вимоги позивача були залишені відповідачем без відповіді і без задоволення, що зумовило звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення з відповідача вартості безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 274244,05 грн. за період з лютого 2019 по квітень 2021 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Так, цивільні права і обов`язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій суб`єктів. Такими діями, зокрема, може бути споживання теплової енергії без відповідного договору.

Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Постачання теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

З матеріалів справи вбачається, що договору постачання теплової енергії до зазначених приміщень між позивачем та відповідачем не укладалося.

Суд зазначає, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Так, позов про стягнення вартості теплової енергії підлягає задоволенню, якщо підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17 та постанові від 21.05.2019 року у справі №922/4239/16.

Відповідно до положень статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. При цьому, вказана норма права покладає на споживача обов`язок щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Тобто, Закон не передбачає безоплатного споживання теплової енергії та зобов`язує споживачів здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Суд зазначає, що оскільки сторони не перебувають в договірних відносинах, які б регулювали відносини щодо постачання теплової енергії, як того вимагають норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що поставлена відповідачеві теплова енергія на зазначену позивачем суму є безпідставно набутою, а отже, до даних правовідносин повинні застосовуватись положення ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує виникнення даного виду зобов`язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. Вказані правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019р. у справі №320/5877/17.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Суд зазначає, що визначена законом необхідність укладення такого договору як обов`язкова умова поставки теплової енергії в даному випадку не має визначального значення для їх кваліфікації. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Для кондикційних зобов`язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав, а предметом доказування у цьому випадку є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, факт споживання відповідачем теплової енергії на потреби опалення приміщення відповідача з лютого 2019 року по квітень 2021 року підтверджується Актом №174/21085 від 13.11.2018 про підключення опалення на початку опалюваного сезону, Актом № 174/24424 від 10.04.2019 про відключення опалення наприкінці опалюваного сезону, Актом №174/26192 від 22.11.2019 про підключення опалення на початку опалюваного сезону, Актом №174/27889 від 09.04.2020 про відключення опалення наприкінці опалюваного сезону, Актом №174/30596 від 15.11.2020 про підключення опалення на початку опалюваного сезону, Актом № 174/33675 від 12.04.2021 про відключення опалення наприкінці опалюваного сезону. Крім того, факт споживання Відповідачем теплової енергії за вказаний період також підтверджується актами обстеження системи теплоспоживання об`єкта №174/8482 від 05.03.2021 та № 174/8485 від 05.03.2021.

З наведеного слідує, що підключення та відключення споживачів, що мають єдину з житловими будинками систему опалення, здійснюється одночасно з підключенням та відключенням внутрішньої системи опалення та гарячого водопостачання житлових будинків в цілому. Опалення є системою, яка гідравлічно та теплотехнічно об`єднує усі приміщення в житловому будинку.

Оскільки система опалення належних відповідачу нежитлових приміщень у будинку по вул. Сумська, 24 у м. Харків є єдиною з системою опалення житлового будинку, розташованого за цією ж адресою, суд констатує, що відповідачем в період: лютий 2019 р. - квітень 2021 р. безпідставно споживалась теплова енергія.

Водночас, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, за спірний період відповідачем було спожито теплової енергії на суму 274244,05 грн. При цьому, матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо порядку нарахування та методики розрахунку суми заборгованості за теплову енергію. матеріали справи не містять і доказів оплати спожитої теплової енергії.

Згідно з вимогами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Окрім того, суд зауважує, що зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Однак всупереч вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України жодних належних, допустимих та вірогідних доказів на спростування доводів позивача відносно наявного зобов`язання з оплати вартості спожитої теплової енергії відповідачем суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача вартості безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 274244,05 грн. за період з лютого 2019 по квітень 2021 року є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи задоволення позову у повному обсязі, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міасин" (61001, м. Харків, вул. Сергіївська, буд. 3-Б, кв. 70, код ЄДРПОУ 41423152) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037,м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11, код ЄДРПОУ 31557119, на р/рахунок НОМЕР_1 в Філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", МФО 351823) вартість безпідставно спожитої теплової енергії за період з лютого 2019 року по квітень 2021 року в сумі 274 244,05 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 4113,66 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач: Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11, код ЄДРПОУ 31557119).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Міасин" (61001, м. Харків, вул. Сергіївська, буд. 3-Б, кв. 70, код ЄДРПОУ 41423152).

Повне рішення складено "25" листопада 2021 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/3541/21