Рішення

від 16.11.2021 по справі 922/3173/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3173/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Саєнко А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (63701, м. Куп`янськ, вул. Харківська, 7) до 1. Куп`янської міської ради Харківської області (63701, м.Куп`янськ, пр-т Конституції, 3) , 2. Фізичної особи-підприємця Скорика Олександра Олексійовича ( АДРЕСА_1 ) про про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору та повернення ділянки за участю представників:

прокуратури - Клейн Л.В., посвідчення №057300 від 09.10.2020 року;

відповідача 1 - Татевосян А.А., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (самопредставництво);

відповідача 2 - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Куп`янської міської ради Харківської області та фізичної особи-підприємця Скорика Олександра Олексійовича, в якому просить:

- Визнати незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1337/14-VII від 28.08.2019 "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, смт. Ківшарівка";

- Визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 15.11.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0070 га, кадастровий номер 6310745400:01:004:0055, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, смт. Ківшарівка, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Скориком Олександром Олексійовичем.

- Зобов`язати фізичну особу-підприємця Скорика О.О. повернути земельну ділянку, площею 0,0070 га, нормативною грошовою оцінкою 35278,60 грн., кадастровий номер 6310745400:01:004:0055, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, смт. Ківшарівка, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр-т Конституції, буд. 3, код юридичної особи 33714382);

- Судовий збір стягнути з відповідачів за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.08.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено прокуратурі 5-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: відомостей щодо зазначення в позовній заяві вірного місця реєстрації (проживання) фізичної особи-підприємця Скорика Олександра Олексійовича; доказів направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами на адресу місця реєстрації (проживання) відповідача-2 фізичної особи-підприємця Скорика О.О., що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61089, м. Харків, вул. Зорянська, буд. 38.

25.08.2021 до канцелярії суду прокуратурою подано заяву про усунення недоліків (вх. №19709) разом із документами, зазначеними в ухвалі суду від 12.08.2021.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3173/21. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання на "28" вересня 2021 р. о 14:00 год.

17.09.2021 відповідачем -1 до канцелярії суду подано відзив на позов за вх. № 21771, який долучено до матеріалів справи.

20.09.2021 відповідачем -2 до канцелярії суду подано відзив на позов за вх. № 21898/21, який долучено судом до матеріалів справи.

22.09.2021 прокуратурою до канцелярії суду подано відповідь на відзив першого відповідача за вх. № 22260, яку долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 28.09.2021 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 12.10.2021 о 14:00 год.

04.10.2021 відповідачем-1 до канцелярії суду подані заперечення на відповідь на відзив за вх. № 23128, які долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 12.10.2021 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.11.2021 о 14:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.10.2021 виправлено описку в ухвалі господарського суду Харківської області від 12.10.2021 по справі № 922/3173/21, вказано вірні дату та час проведення судового засідання по суті - "22 жовтня 2021 року о 14:00 год.".

В судовому засіданні 22.10.2021 на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 09.11.2021 о 14:00 год.

В судовому засіданні 09.11.2021 на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 16.11.2021 о 15:00 год.

В судовому засіданні 16.11.2021 представник прокуратури підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник першого відповідача проти позову заперечував в повному обсязі та просив відмовити в його задоволенні.

Другий відповідач свого представника в судове засідання не направив, у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечував.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника прокуратури та представника першого відповідача, суд встановив наступне.

Куп`янською окружною прокуратурою Харківської області під час вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства на території м. Куп`янськ Харківської області виявлено порушення в частині передачі земельної ділянки згідно укладеного договору особистого строкового земельного сервітуту.

Так, в ході здійснення моніторингу рішень органів місцевого самоврядування встановлено, що 28.08.2019 Куп`янською міською радою Харківської області прийнято рішення №1337/14-VІІ "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, смт. Ківшарівка".

Пунктом 1 вказаного рішення затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність Куп`янській міській ради Харківської області для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розташованої за адресою: смт. Ківшарівка, м. Куп`янськ, Харківської області

Відповідно до пункту 2 вказаного рішення ФОП Скорику О.О. надано земельну ділянку з кадастровим номером 6310745400:01:004:0055, площею 0,0070 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ - В.03.07), землі житлової та громадської забудови, в користування за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту строком на 5 (п`ять) років під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, смт. Ківшарівка.

Пунктом 4 рішення ради зобов`язано ФОП Скорика О.О. у місячний термін укласти договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту щодо вищевказаної земельної ділянки та зареєструвати інше речове право, право користування (сервітут), в установленому законом порядку.

15.11.2019 між Куп`янською міською радою Харківської області (власник) та фізичною особою-підприємцем ФОП Скорик О.О. (Сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 0,0070 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, смт. Ківшарівка, кадастровий номер 6310745400:01:004:0055, в інтересах Сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 1.2 Договору будь-які обмеження та обтяження на земельну ділянку відсутні.

Пунктом 2.1 Договору встановлено строковий земельний сервітут строком на 5 років.

Згідно п. 2.3 Договору по закінченню терміну даного Договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що Сервітуарій не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії Договору повинен повідомити письмово Власника про намір продовжити його дію.

Згідно пункту 3.1 Договору річна плата по Договору встановлюється у розмірі 7,5% від нормативної грошової оцінки землі, а саме Сервітуарій сплачує рійними частинами щомісячно до 30 числа кожного місяця 220,49 грн.

Договір підписаний представниками обох сторін.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права власності №34287883, державним реєстратором виконавчого комітету Куп`янської міської ради 25.11.2019 за № 49829365, здійснено державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельну ділянку, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, смт. Ківшарівка, кадастровий номер 6310745400:01:004:0055, правокористувач, сервітуарій: Скорик О.О., цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Міськрайонним управління у Куп`янському районі та м.Куп`янськ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 31.20.2019 №3930/0/52-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310745400:01:004:0055 становить 35 278,60 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор вказує на те, що Куп`янською міською радою надано земельну ділянку ФОП Скорику О.О. для здійснення підприємницької діяльності в порушення вимог законодавства, зокрема, порядку та підстав надання земельних ділянок. Суть правовідносин між сторонами договору, їх зміст та мета отримання земельних ділянок не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а зміст договору суперечить положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", і цей договір не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені. Ураховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок, мету укладення спірного договору, а також його оплатний характер, між сторонами договору склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у ст. 1 Закону України "Про оренду землі". Отже, враховуючи вказані обставини та норми чинного законодавства, правом земельного сервітуту було підмінене право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів. Отже, вищевказане рішення Куп`янської міської ради щодо надання у користування земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності прийняте з порушенням вимог законодавства та повинно бути скасоване, так само як і укладений на його підставі договір є таким, що не відповідає вимогам законодавства, у зв`язку з чим рішення Куп`янської міської ради повинно бути скасовано, договір сервітуту визнано недійсним, а земельна ділянка повинна бути повернута територіальній громаді м. Куп`янськ в особі Куп`янськ міської ради.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Спірні земельні правовідносини виникли з приводу користування земельною ділянкою, що перебуває в комунальній власності.

За приписами частин другої, четвертої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Право на землю за законодавством України набувається через право власності, право користування (постійне користування і оренда) та право земельного сервітуту.

Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно частин першої, другої статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Частинами першою, другою статті 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види права земельного сервітуту встановлені статтею 99 Земельного кодексу України. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, на право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (пункт в).

Відповідно до частин першої, абзаців 1, 4 частини другої статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частини перша, друга статті 15 Закону України "Про оренду землі").

З положень частини п`ятої статті 403 Цивільного кодексу України і частини третьої статті 98 Земельного кодексу України вбачається, що встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Тоді як за змістом статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" оренда передбачає для орендаря усі права щодо володіння та користування об`єктом оренди, права орендаря не можуть бути обмежені власником.

Тобто, на відміну від договору оренди землі, за яким орендареві передається право володіння та користування земельною ділянкою, за правом земельного сервітуту жодну із правомочностей власника земельної ділянки набувач сервітуту в повному обсязі не отримує.

При цьому у відповідності до частини четвертої статті 98 Земельного кодексу України сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений, та встановлюється виключно у разі, коли потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, не можуть бути задоволені іншим способом (частина перша статті 401 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм права вбачається, що право земельного сервітуту може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом, тобто у виняткових випадках, коли в іншій спосіб це здійснити неможливо.

Із встановлених обставин справи та досліджених доказів не вбачається, що потреба у встановлені строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці не могла бути задоволена іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, зокрема, шляхом надання земельної ділянки в оренду.

Так зміст статті 1 Закону України "Про оренду землі" напряму передбачає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Зі спірного договору вбачається, що метою встановлення земельного сервітуту є розміщення тимчасової споруди, що передбачає здійснення підприємницької діяльності.

Правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія (особи, на користь якої встановлено сервітут) здійснювати підприємницьку діяльність на території, якою він користується, а також отримувати продукцію і доходи від користування землею.

Натомість орендар вправі самостійно господарювати на земельній ділянці, проводячи при цьому підприємницьку або інший вид діяльності. Відповідно, орендар може мати економічну вигоду від такого господарювання на землі, а саме - отримувати продукцію і доходи.

Так, з наданих до матеріалів справи документів вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310745400:01:004:0055 за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, смт. Кішарівка, загальною площею 0,0070 га знаходиться в комунальній власності та буде використовуватися для розміщення об`єкта торгівельного призначення. На цій земельній ділянці розташована тимчасова споруда - торгівельний павільйон, що не може не свідчити про провадження фізичною особою-підприємцем Скориком О.О. підприємницької діяльності.

Відповідно до частини першої, пункту "а" частини другої статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За змістом статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина друга статті 124 Земельного кодексу України).

Відповідно до положень частини першої статті 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вищенаведені вимоги при передачі спірної земельної ділянки відповідачу дотримані не були, відповідні рішення щодо проведення земельних торгів, рішення про передачу земельної ділянки в оренду в матеріалах справи відсутні.

Виходячи зі змісту статті 15 Закону України "Про оренду землі" укладений сторонами договір не містить відомостей щодо об`єкта оренди, умов щодо орендної плати у відповідності до вимог закону.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 17, 19 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід`ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що наявний в матеріалах справи правочин не відповідає вимогам законодавства щодо надання в користування земельної ділянки. Договір не містить всіх істотних умов договору оренди. Незаконна передача означеної земельної ділянки в користування на умовах особистого сервітуту порушує державні інтереси, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що договір про встановлення особистого земельного сервітуту від 15.11.2019 суперечить вимогам законодавства, тому вимога прокурора про визнання оспорюваного договору недійсним, відповідно до статей 203 та 215 Цивільного кодексу України - є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 викладена наступна правова позиція.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах першій, другій статті 55 Конституції України.

Саме суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.

Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави. Конституція України (частина друга статті 19) передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

У частинах першій та четвертій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону № 280/97-ВР наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері регулювання земельних відносин.

Пункт 34 частини 1 статті 26 зазначеного Закону встановлює, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

Також відповідно до пунктів "а", "г" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З аналізу вказаних норм у їх сукупності можна зробити висновок, що прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статей 152, 155 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим із вказаного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Суд оцінює спірне рішення від 28.08.2019 №1337/14-VII Куп`янської міської ради як таке, що суперечить наведеним вище нормам законодавства та порушує економічні інтереси територіальної громади міста Куп`янськ, які полягають у неотриманні грошових коштів у належному розмірі за користування земельною ділянкою у місті в цілях ведення підприємницької діяльності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Куп`янська міська рада не врахувала особливості правовідносин по користуванню землею на праві сервітуту і постановила рішення, яке суперечить закону, з огляду на що, рішення Куп`янської міської ради є незаконним і підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, вимога прокурора про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку є обґрунтованою.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави зробити висновок, що "інтереси держави" (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави Україна (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Інтереси держави Україна та інтереси, певної територіальної громади є частинами одного цілого - "інтересів держави", про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади можуть збігатися повністю, частково або навіть взагалі не пересікатися.

Рішенням Конституційного Суду України №З-рп/99 від 08.04.1999 визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/99 від 16.04.2009 визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Вказані порушення інтересів держави та інтересів територіальної громади області свідчать про наявність "порушень інтересів держави" у розумінні ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявність підстав представництва.

Інтереси держави у сфері захисту земельних правовідносин полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки, додержання законодавчого порядку їх відчуження, а також у визнанні та захисту законних форм землекористування.

Незаконна передача земельних ділянок у користування порушує зазначені державні інтереси, унеможливлює правомірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельними ділянками.

Компетентним суб`єктом, який має здійснювати захист вказаних інтересів держави, є Куп`янська міська рада Харківської області.

Так, відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські, районні та обласні ради здійснюють самоврядний контроль за використанням та охороною земель.

Крім того, Куп`янська міська рада Харківської області, як орган місцевого самоврядування територіальної громади, виступає суб`єктом права власності на спірну земельну ділянку (ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України) та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Разом з цим, Куп`янська міська рада Харківської області є одним з учасників спірних правовідносин, яким допущено порушення державних інтересів, вона виступає відповідачем у даній справі.

Таким чином, органи влади або посадові особи, які здійснюють захист державних інтересів у спірних правовідносинах, відсутні.

У зв`язку з цим, прокурор самостійно представляє інтереси держави та звертається до суду як позивач.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Куп`янську міську раду одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, суд вважає що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Вказана правова позиція викладена також у висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 698/119/18.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи на наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову прокурора як обґрунтованого, доведеного наданими доказами та не спростованого відповідачами.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області № 1337/14-VII від 28.08.2019 "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, смт. Ківшарівка".

Визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 15.11.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0070 га, кадастровий номер 6310745400:01:004:0055, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, смт. Ківшарівка, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Скориком Олександром Олексійовичем.

Зобов`язати фізичну особу-підприємця Скорика О.О. ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку, площею 0,0070 га, нормативною грошовою оцінкою 35278,60 грн., кадастровий номер 6310745400:01:004:0055, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, смт. Ківшарівка, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр-т Конституції, буд. 3, код юридичної особи 33714382).

Стягнути з Куп`янської міської ради Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр-т Конституції, буд. 3, ЄДРПОУ 33714382) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3405,00 грн.

Стягнути з Фізичної особи -підприємця Скорика Олександра Олексійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3405,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Прокуратура: Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (63701, м. Куп`янськ, вул. Харківська, 7).

Відповідач-1: Куп`янська міська рада Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр-т Конституції, буд. 3, ЄДРПОУ 33714382).

Відповідач-2: Фізична особа -підприємець Скорик Олександр Олексійович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повне рішення складено "25" листопада 2021 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/3173/21