Рішення

від 25.11.2021 по справі 922/3878/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3878/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м.Харків до Дочірнього підприємства "Промжитлосервіс-2" Публічного акціонерного товариства "Промбуд-2", м. Харків про стягнення 54986,54 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (позивач) звернулось до Господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Дочірнього підприємства "Промжитлосервіс-2" Публічного акціонерного товариства "Промбуд-2" 54 986,54 грн. заборгованості за тимчасовим договором про постачання теплової енергії №7140 від 01.10.2005, яка складається з 46 136,06 грн. вартості спожитої теплової енергії, що утворилась з березня 2017 по квітень 2021, 6 227,89 грн. інфляційних втрат за період з 31.07.2017 по 13.09.2021, 2 622,56 грн. - 3% річних за період з 31.07.2017 по 13.09.2021. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу 15-денний термін для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом направлення судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем, яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: м. Харків, вул. Гарібальді, 4. Проте копія ухвали суду була повернута з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Також копія ухвали суду від 27.09.2021 була направлена на адресу ПАТ "Промбуд-2", яка отримана останнім 20.10.2021.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення всіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, метою діяльності якого є задоволення потреб населення міста Харкова, підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності.

Відповідно до п. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, Закону України "Про теплопостачання" споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем.

Згідно з приписами ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг мають здійснюватися виключно на договірних засадах. При цьому, обов`язком споживача послуг є укладання договору на отримання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем або виробником на основі типового договору.

Як стверджує позивач, відповідач займає нерозподілені квартири 107, 109, 114, кабінет в житловому будинку, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Гарібальді,4.

Позивач на підставі розпоряджень про початок та кінець опалювального сезону 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021 та тимчасового договору про постачання теплової енергії №7140 від 01.10.2005 (надалі - Договір) здійснює постачання теплової енергії до приміщень відповідача, що розташовані за вищевказаною адресою.

Відповідно до умов п. 1.1, 2.1 договору позивач (Енергопостачальна організація) зобов`язався постачати відповідачу (Споживач) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах згідно Додатку 1 до цього договору згідно переліку потреб, а відповідач зобов`язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором, а саме розділу 6 Договору.

За умовами п. 6.3. Договору споживач зобов`язався за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачувати Енергопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Розрахунковим періодом, відповідно до п. 6.2. Договору є календарний місяць.

Позивач вважає, що він свої зобов`язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору здійснив відпуск теплової енергії відповідачу у приміщення в м. Харків по вул. Гарібальді, 4 в опалювальний період 2016-2021 рр. в повному обсязі, та направив на його адресу відповідні рахунки на оплату спожитої теплової енергії.

Факт споживання відповідачем теплової енергії на потреби опалення приміщень у опалювальний сезон 2016-2021 підтверджується актами про підключення опалення на початку опалюваних сезонів та актами про відключення опалення наприкінці опалюваних сезонів у житловому будинку, де розташовані приміщення відповідача.

Відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов`язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої теплової енергії, внаслідок чого за період з березня 2017 року по квітень 2021 року у нього утворилась заборгованість по особовому рахунку 17500-8021 сумі 46136,09 грн., яка до цього часу не погашена, що і стало підставою для звернення позивача із позовною заявою до суду.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2005 між сторонами укладений тимчасовий договір про постачання теплової енергії № 7140, відповідно до умов п.1.1 якого позивач зобов`язався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов`язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

За умовами пункту 6.2. Договору розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт звірки відпустки-отримання теплової енергії та розрахунків за її використання (у 2-х примірниках).

Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує Енергопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 6.3. Договору).

Згідно з пунктом 6.4. договору якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку:

- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця;

- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Як стверджує позивач, житловий будинок, обладнаний приладами обліку теплової енергії, тому розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався згідно показань приладів обліку, встановлених у будинку.

Відповідно до п. 10.1 договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2006.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однієї із сторін (п. 10.4 договору).

Оскільки матеріали справи не містять доказів направлення сторонами договору заяв про його припинення, даний договір вважається пролонгованим.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої договірні зобов`язання виконав та здійснив відпуск теплової енергії відповідачу в березні 2017 року - квітні 2021 року, що підтверджується наданими актами підключення та відключення опалення в житловому будинку по вул. Гарібальді, 4 (а.с. № 76-84).

Згідно наданих позивачем розрахунків за спожиту теплову енергію по особовому рахунку відповідача 17500-8021 наявна заборгованість за березень 2017 - квітень 2021 року у сумі 46136,09 грн.

На адресу відповідача направлялись рахунки-фактури за спожиту теплову енергію та акти звірки від 01.01.2018, 01.06.2018, 01.01.2019, 01.05.2019, 01.01.2020, 01.07.2020, 01.01.2021, 01.09.2021, що підтверджується листами №1060/17 від 26.06.2018, №505/17 від 04.06.2019, № 568/17 від 22.07.2020, № 50/819 від 13.09.2021 та відповідними поштовими чеками Укрпошти, проте заборгованість відповідачем не було сплачено (а.с. № 26-75).

Згідно з частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Частиною 1 статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору не допускається.

Стаття 526 Цивільного кодексу передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Факт наявності у відповідача заборгованості на суму 46136,09 грн. підтверджується документально належними та допустимими доказами, наявними у справі.

Відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази оплати спожитої у спірний період теплової енергії згідно умов договору.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, враховуючи доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та норм діючого законодавства, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 46136,09 за березень 2017 - квітень 2021 року за Договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 6227,89 грн. та 2622,56 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Суд, перевіривши період та правомірність нарахування позивачем 3% річних в розмірі 2622,56 грн., зазначає, що такі нарахування узгоджуються с нормами чинного законодавства та підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 6227,89 грн. інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є частково невірним. Згідно розрахунку інфляційних втрат, здійсненого судом на підставі ст. 625 ЦК України, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 6149,14 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у вищезазначеній сумі. В частині заявлених до стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 78,75 грн. слід відмовити.

Таким чином, оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 46136,09 грн. вартості спожитої теплової енергії за тимчасовим договором про постачання теплової енергії №7140 від 01.10.2005, що утворилась з березня 2017 по квітень 2021, 2622,56 грн. - 3% річних та 6149,14 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають задоволенню в зазначеному розмірі.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, згідно з якою у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. До стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2266,75 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути Дочірнього підприємства "Промжитлосервіс-2" Публічного акціонерного товариства "Промбуд-2" (61142, м. Харків, вул. Гарібальді, 4, код ЄДРПОУ 33477816) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, НОМЕР_1 в Філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119) суму заборгованості у розмірі 46136,09 грн. вартості спожитої теплової енергії за тимчасовим договором про постачання теплової енергії №7140 від 01.10.2005, що утворилась з березня 2017 по квітень 2021, суму 3% річних за період з 31.07.2017 по 13.09.2021 у розмірі 2622,56 грн., суму інфляційних втрат за період з 31.07.2017 по 13.09.2021 у розмірі 6149,14 грн. та 2266,75 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "25" листопада 2021 р.

Суддя Л.В. Шарко