Рішення

від 14.11.2021 по справі 620/9517/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/9517/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.

за участі секретаря Бородулі В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивачаЗарічної Л.А.,

представника відповідачаЧерняка І.Л.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прилуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Прилуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати наказ військового комісара Прилуцького ОМТЦК та СП від13.07.2021 №36-ДС про звільнення позивача, головного спеціаліста командування Прилуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, з роботи з перешим робочим днем після закінчення щорічної основної відпустки 23.07.2021 відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» (зі змінами) від 10.12.2015 №889, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізацією державного органу та проведення додаткових організаційних заходів;

-зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста командування, відповідального за правову роботу Прилуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

-стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення до часу винесення рішення про поновлення позивача;

-стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

Суд ухвалою від28.08.2021 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі відповідно до ч.5 ст.262 КАСУ в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду від 24.09.2021 справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Прилуцьким об`єднаним міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (ОМТЦК та СП) порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а саме: позивача не було переведено на посаду, аналогічну займаній, та взагалі не було запропоновано жодних наявних вакантних посад для подальшого працевлаштування. При цьому, під час реорганізації Прилуцького об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки не відбулося ліквідації органу, в якому позивач працювала, натомість фактично проведена реорганізація з передачею існуючих функцій до Прилуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (РТЦК та СП), у зв`язку з чим правомірною є вимога про поновлення на посаді головного спеціаліста командування, відповідального за правову роботу, з вищою юридичною освіту, оскільки така, в тому числі, передбачена чинним на час виникнення спірних правовідносин штатом Прилуцького РТЦК та СП.

Позивач та його представник в судовому засіданні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві з наданням додаткових пояснень, які викладені у відповіді на відзив.

Представник відповідача, протягом встановленого судом строку подав відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погодився в повному обсязі, вважає їх такими, що є безпідставними. В судовому засіданні свою позицію підтримав та вказав, що при звільненні позивача запропонувати посаду за фахом, відповідного рівня підготовки та компетентності не було можливості в зв`язку з відсутністю такої. Посада головного спеціаліста командування з освітою юрист передбачає більший обсяг робіт, більшого рівня підготовки та компетентності, що в свою чергу потребує проходження конкурсу. Закон України Про Державну службу не дає право керівнику одноосібно визначати цей рівень. В даному випадку на посаду юриста в новоствореному органі поширюється Закон України «Про Державну службу», відповідно до якого статтею 21 передбачено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

07.06.2021 Міністерством оборони України та Головнокомандуючим Збройних Сил України було видано директиву №Д-321/1/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, військовими частинами (установами) Збройних Сил України в 2021 році» та директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від08.06.2021 № Д 2ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, військовими частинами оперативного командування «Північ» в 2021 році.

09.06.2021 військовим комісаром Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на виконання вищезазначених директив було видано наказ №333 від09.06.2021 про проведення додаткових організаційних заходів у військових установах Чернігівської області в 2021 році.

Пунктом 9 вказаного наказу покладено обов`язок військових комісарів районних, міських територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки до 10.06.2021 провести попередження під особистий розпис підпорядкованих військовослужбовців та працівників Збройних Сил України щодо можливого майбутнього скорочення у зв`язку із проведенням додаткових заходів.

09.06.2021 наказом військового комісара Прилуцького об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 55 «Про проведення додаткових організаційних заходів» було проведено попередження 100% особового складу Прилуцького об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, на що вказує лист доведення, відповідно до якого вбачається, що 09.06.2021 головний спеціальність командування ОСОБА_1 була попереджена про майбутнє звільнення (а.с.53,54).

09.07.2021 за вхідним №109/дск на адресу Прилуцького ОМТЦК та СП надійшов новий штат №43/076 районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на 71 аркушах (а.с.55). При проведенні заходів переходу на новий штат Прилуцького РТЦК та СП Прилуцький ОМТЦК та СП був скорочений, в результаті чого був звільнений весь особовий склад наказами посадових осіб відповідно до їх повноважень.

Наказом військового комісара Прилуцького об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від13.07.2021 №36-ДС, ОСОБА_1 , головного спеціаліста командування Прилуцького об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, звільнено з роботи першим робочим днем після закінчення щорічної основної відпустки - 23.07.2021, відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» (зі змінами) від 10.12.2015 №889-VIII, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізацією державного органу та проведенням додаткових організаційних заходів на підставі спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від07.06.2021 №Д-321/1/дск та директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від08.06.2021 №Д-2/дск, штат №43/076 Прилуцький РТЦК та СП.

Вищевказаний наказ позивач вважає протиправним та таким що підлягає скасуванню, внаслідок чого звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зважає на наступне.

В силу прямої дії ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Законом, який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, є Закон України від10.12.2015 №889 «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).

Частина 2 ст.1 Закону №889-VIII встановлює, що державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч.1-3 ст.5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п.1 ст.87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставіпунктів 1та1-1частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

З аналізу викладеного вище слідує, що суду слід з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він вчасно про наступне вивільнення.

При вирішенні питання щодо дотримання суб`єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї, слід звернути уваги на встановлену гарантію щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.

Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення.

Відповідач в обгрунтування правомірності своїх дій при звільненні позивача посилається на те, що посаду, яку позивач вважає рівноцінною - нова та передбачає більший обсяг робіт, більшого рівня підготовки кваліфікації, ніж посада головного спеціаліста командування Прилуцького ОМТЦК та СП.

При створені (переходу на новий штат) Прилуцького РТЦК та СП були скорочені Прилуцький, Варвинський, Ічнянський, Срібнянський територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, в штаті яких були посади головних спеціалістів командування з обліковою спеціальністю 080816 (юрист), на що вказують штатні розписи. На базі Варвинського, Ічнянського, Срібнянського територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки були створенні відділи, які ввійшли до складу новоствореного Прилуцького РТЦК та СП. Посади головних спеціалістів командування з обліковою спеціальністю 080816 (юрист) в цих відділах не передбачено. Тому обсяг роботи головного спеціаліста Прилуцького РТЦК та СП, в порівнянні з обсягом роботи головного спеціаліста Прилуцького ОМТЦК та СП, збільшено. Для виконання своїх обов`язків новостворена посада головного спеціаліста передбачає роботу не тільки в м. Прилуки, а і в відділах (населених пунктах Барва, Ічня, Срібне).

Також вказує, що згідно обов`язків, які визначені посадовою інструкцією, головний спеціаліст командування зобов`язаний перевіряти відповідність вимогам законодавства проектів наказів, інших документів правового характеру, що подаються на підпис начальнику центру, та візувати їх після погодження з відповідними службовими особами; надавати письмовий висновок начальнику РТЦК та СП з роз`ясненням та пропозиціями щодо юридично обґрунтованого вирішення відповідних питань у разі невідповідності проекту наказу чи іншого документа правового характеру вимогам законодавства. А це, на думку відповідача, потребує в порівнянні з обов`язками головного спеціаліста командування Прилуцького ОМТЦК та СП більших знань та кваліфікації.

Виходячи з викладеного, відповідач вважає, що при звільненні позивача запропонувати посаду за фахом, відповідного рівня підготовки та компетентності не було можливості в зв`язку з відсутністю такої. Посада головного спеціаліста командування з освітою юрист передбачає більший обсяг робіт, більшого рівня підготовки та компетентності, що в свою чергу потребує проходження конкурсу. Закон України Про Державну службу не дає право керівнику одноосібно визначати цей рівень. В даному випадку на посаду юриста в новоствореному органі поширюється Закон України «Про Державну службу», відповідно до якого ст.21 передбачено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.

Суд зазначає, що ст.22 Закону України «Про Державну службу» передбачено, що конкурс на зайняття посади державної служби проводиться у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу ( за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішення суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Як встановлено частинами 1 та 2 статті 41 Закону №889- VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Як вбачається з матеріалів справи, майже всі державні службовці, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 були переведені із Прилуцького ОМТЦК та СП до Прилуцького РТЦК та СП без оголошення та проведення конкурсу.

Слід також звернути увагу і на Посадову інструкцію спеціаліста командування Прилуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, яка за своїми кваліфікаційними вимогами повністю відповідає Посадовій інструкції головного спеціаліста командування Прилуцького об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що у свою чергу свідчить про той самий обсяг роботи, яка виконувалася та має виконуватися головним спеціалістом командування Прилуцького РТЦК та СП, що спростовує твердження відповідача про збільшення обсягу роботи.

Тобто, у спірних правовідносинах відповідачем, як суб`єктом призначення, не надано жодного обґрунтування підстави для звільнення позивача, крім скорочення штату. Крім того, позивачу не запропоновано жодної посади у реорганізованому органі, оскільки згідно штатного розпису та наданих відповідачем копії посадової інструкції головного спеціаліста командування Прилуцького РТЦК та СП підтверджується існування відповідної посади, яку позивач займала до реорганізації та наявність її у реорганізованому органі.

Принцип обгрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінлянді»" (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від01.07.2003, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. В зв`язку з цим орган владних повноважень мав належним чином мотивувати, чому прийняв саме таке рішення, і ні як не інше.

У пункті 52 Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 2526.03.2011) вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необгрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Також, судом встановлено, що на утриманні у позивача є малолітня дитина, а чоловік також звільнених в запас (а.с.14). Тобто відповідачем не враховано переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Суд також звертає увагу висновок Верховного Суду, наведений у постанові від24.04.2019 справа №815/1554/17, згідно якого, наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посиланням, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац пункт, підпункт нормативно-правового акту, на підставі якого проводиться звільнення працівника.

В той же час, оскаржуваний нч.1аказ про звільнення містить лише посилання на п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з посиланням на всі наявні правові підстави, передбачені вищенаведеним законом (скорочення посади державної служб внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу та проведення додаткових організаційних заходів).

З огляду на вказане, суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача про звільнення прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить перелік, передбачений п.1 ч.1 ст.87 Закону №889, які за своєю юридичною природою є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації. Тобто, відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, оскільки загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав та причин звільнення.

Таким чином, в сукупності встановлених судом порушень відповідача, наявні всі правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу військового комісара Прилуцького ОМТЦК та СП від13.07.2021 №36-ДС про звільнення позивача.

Згідно з ч.1ст.235 Кодексу законів про працю Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тобто, поновлення на посаді, яку позивач обіймав до звільнення, є достатнім та ефективним засобом захисту порушеного права, оскільки охоплює його поновлення на службі, а отже останнього слід поновити на посаді головного спеціаліста командування, відповідального за правову роботу Прилуцького об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Так, згідно приписів ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід`ємним правом позивача, захист якого гарантований ч.1 ст.1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Неправомірна бездіяльність щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу порушує право позивача на законне сподівання мати можливість користуватися своєю власністю, своєчасно і в повному обсязі і в порядку, визначеному законом, отримати належні йому кошти із бюджету при відсутності з його боку порушення закону.

У свою чергу, розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу третього п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Так, згідно довідки Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від09.11.2021 №5/10372ф, середньомісячне грошове забезпечення позивача становить 13313,54грн. Середньоденне грошове забезпечення складає 436,51грн. Кількість календарних днів у період вимушеного прогулу позивача складає 80 днів. Відповідно, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2021 по 15.11.2021 становить 34920,80 грн.

У свою чергу, п.2 та п.3 ч.1 ст.371 КАС України встановлено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Кодекс законів про працю не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237-1 Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазначала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

В матеріалах справи міститься виписний епікриз із медичної карти стаціонарного хворого №4358, згідно якого позивач знаходилась на лікуванні неврологічного відділення КНП «Прилуцька ЦМЛ» з 28.07.2021 по 04.08.2021 через нервові переживання та душевні страждання (діагноз: стійкий виражений антено-невротичний синдром). Так, як вже встановлено судом, на утриманні у позивача знаходиться малолітня дитина, а чоловік також звільнених в запас (а.с.14). Тобто позивач мала законні сподівання, що відповідачем буде враховано переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, а тому, за таких обставин звільнення, у позивача дійсно виникли моральні страждання.

Наведені обставини у сукупності дають підстави для висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, яку суд оцінює у розмірі 2000,00 грн.

Згідно ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від16.11.2000 №13-рп/2000, від30.09.2009 №23-рп/2009 та від11.07.2013 №6-рп/2013.

У рішенні Конституційного Суду України від30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також, за змістом ч.9 ст.139 КАСУ, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем та адвокатом Зарічною Л.А. укладено договір про надання правової допомоги від23.07.2021 №б/н. Також, позивачем надано Акт виконаних послуг на суму 8000,00 грн та квитанцію до прибуткового касового ордеру про сплату 3000,00 грн. Таким чином, позивач планує понести витрати у розмірі 8000,00 грн.

За змістом ч.3 ст.30 Закону України від05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховується, серед іншого, складність справи, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст.17 Закону України від23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» ( заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від05.05.2018 у справі №821/1594/17.

Верховним Судом у постанові від19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Заперечення проти вказаної суми відповідачем не заявлялись. А отже, в силу ч.1 ст.139 КАСУ з відповідача належить стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Прилуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ військового комісара Прилуцького об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від13.07.2021 №36-ДС про звільнення ОСОБА_1 .

Зобов`язати Прилуцький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста командування, відповідального за правову роботу Прилуцького об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Стягнути з Прилуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.07.2021 по 15.11.2021 у розмірі 34920,80 грн (тридцять чотири тисячі дев`ятсот двадцять гривень 80 коп.).

Стягнути з Прилуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень).

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Прилуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 8000,00 грн (вісім тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста командування, відповідального за правову роботу Прилуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та присудження виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, а саме: 13 313,54 грн (тринадцять тисяч триста тринадцять гривень 54 коп.), звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач : ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Прилуцький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (вул. Київська, 369, м.Прилуки, Чернігівська область, 17500, код ЄДРПОУ 09807520).

Повний текст рішення суду складено 25.11.2021

Суддя Л.О. Житняк