Постанова

від 24.11.2021 по справі 120/4844/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4844/20-а

Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

24 листопада 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в якому просила:

-визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12466/15-20-СГ від 23.07.2020 року про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області.

11 січня 2021 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, у січні 2020 року ОСОБА_1 разом з іншими заявниками звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із колективним клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на кожного окремо на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), за кадастровим номером 0524385200:01:002:0005. До клопотання додано копії паспорту та ідентифікаційного номеру, графічний матеріал.

Проте, наказом від 04.03.2020 №2-5979/15-20-СГ управління відмовило усім заявникам, у тому числі і позивачці, у наданні відповідного дозволу, посилаючись на статті 79-1, 118, 122 ЗК України та на Положення про ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 20.02.2020 №53, у зв`язку з тим, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Зазначив, що земельна ділянка площею 12,971 га з кадастровим номером 0524385200:01:002:005 належить до земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі (не надані у власність або користування фізичним чи юридичним особам).

Не погоджуючись із такою відмовою, позивачка звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду та рішенням від 30.06.2020 по справі №120/1171/20 адміністративний позов задоволено частково, та, окрім іншого, зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), кадастровий номер 0524385200:01:002:0005 (загальна площа 12,971 га), та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

За наслідками повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 наказом №2-12466/15-20-СГ від 23.07.2020 р. останній повторно відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації у зв`язку невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки подане клопотання не узгоджується із положеннями статей 116, 118 ЗК України, відповідно до яких відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 1 Земельного кодексу України (ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України.

Частиною 1 ст. 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, згідно ст. 33 Земельного кодексу України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 22.05.2003 №858-IV Про землеустрій (Закон №858-IV) проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Згідно зі ст. 25 Закону №858-IV документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Види документації із землеустрою: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким чином, законодавець відносить проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до різних за своєю суттю документів із землеустрою.

При цьому, зазначені у земельному законодавстві поняття проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є тотожними, однаковими за своїм змістом та відповідно за процедурою виконання цієї документації.

Відповідно до ст. 55 Закону №858-IV у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр , право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Крім того, ч. 1ст. 79 ЗК Українивизначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 79-1 ЗК Українипередбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

-у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об`єднання із раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Частиною 6 ст. 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

При цьому, зміст ч. 6 ст. 79-1 ЗК Українивказує на те, що з метою формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, заявники повинні отримати дозвіл на розроблення відповідної технічної документації із землеустрою, однак, лише при умові, що при цьому не відбудеться зміна цільового призначення такої ділянки.

Так, із матеріалів справи встановлено, що позивач бажає отримати земельну ділянку з ділянки із кадастровим номером 0524385200:01:002:005 загальною площею 12,97 га на території Печерської сільської ради Тульчинського району.

При цьому, рішенням Вінницької обласної ради від 26.12.1997 року створено ландшафтний заказник місцевого значення Прибузький . Відповідно до положення про вказаний заказник, затвердженого наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області №50 ОД від 26.04.2013, заказник площею 62,3 га розташований на території Тульчинського району Печерської сільської ради (вздовж р. Південний Буг в межах Печорської сільської ради) і знаходиться в користуванні Печорської сільської ради.

Так, у 2009 році фахівцями ДП Поділлягеодезкартографія виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення та закріплення в натурі межі земельної ділянки (без виділення в окреме землеволодіння) ландшафтного заказника місцевого значення Прибузький на території Печерської сільської ради Тульчинського району.

Із змісту листа ДП Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою Держгеокадастру від 10.08.2021 року та наданого графічного матеріалу встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0524385200:01:002:0005 знаходиться в межах земельної ділянки ландшафтного заказника місцевого значення Прибузький .

Статтею 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України встановлено, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їхні межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно- заповідного фонду. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико- культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Згідно зі ст. 8 Закону України Про природно-заповідний фонд України одним із засобів збереження територій та об`єктів природно- заповідного фонду є встановлення заповідного режиму, а також додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності.

Статтею 9 Закону України Про природно-заповідний фонд України визначено можливість використання територій та об`єктів природно- заповідного фонду лише у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та інших рекреаційних, освітньо-виховних цілях та для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до вимог п. в ч. 4 ст. 83, п. г ч.4 ст. 84 Земельного кодексу України землі під об`єктами природно-заповідного фонду перебувають лише у державній та комунальній власності і не можуть передаватись у приватну власність.

Так, при дослідженні судом апеляційної інстанції матеріалів справи, судом встановлено, що у вільному доступі в мережі Інтернет на сайті Публічна кадастрова карта , використавши його розділи Шари кадастру та Природо-заповідний фонд , можна встановити, що ділянка з кадастровим номером 0524385200:01:002:0005, частину якої бажає отримати позивач, перебуває в межах об`єкта природо-заповідного фонду.

При цьому, дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим природо-заповідного фонду, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 23.07.2020 року винесено з врахуванням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для його скасування.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, - скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним наказу, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.