Рішення

від 16.11.2021 по справі 907/321/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2021 р. м. Ужгород Справа № 907/321/21

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В.

розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» , м. Іршава до Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, м. Хуст про стягнення суми 366 004,42 грн.

За участю представників:

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської з позовом до відповідачів про стягнення суми 366 004,42 грн. вартості наданих послуг перевезення пільгових категорій громадян у період січень-квітень 2018 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2021 р. прийнято позовну заяву до провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі № 907/321/21 призначено на 08.06.2021 р.

26.05.2021 р. від представника позивача до суду надійшло клопотання про заміну відповідача у справі.

Ухвалою суду від 08.06.2021 р. задоволено клопотання позивача, змінено відповідача у справі № 907/321/21 Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації, м. Іршава на його правонаступника - Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, 90400, Закарпатська обл., місто Хуст, вулиця Поперечна, будинок 1 код ЄДРПОУ 03192916). Підготовче засідання відкладено на 29.06.2021 р.

Ухвалою суду від 29.06.2021 р. відкладено підготовче засідання на 17.08.2021 р.

Ухвалою суду від 17.08.2021 р. відкладено підготовче засідання на 14.09.2021 р.

Ухвалою суду від 14.09.2021 р. року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.10.2021 р.

Ухвалою суду від 12.11.2021 р. відкладено розгляд справи по суті на 16 листопада 2021 року.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Вказує на те, що відповідач, в порушення умов укладених договорів та зобов`язань що випливають з закону, не компенсував витрати за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування за січень - квітень 2018 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 366 004,42 грн.

Посилаючись на норми Закону України «Про автомобільний транспорт» , Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, представник позивача наголошує на тому, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути) із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування. При цьому, договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Вказує на те, що згідно з ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування; автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом; безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом; види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Представник позивача звертає увагу на те, що позивачем надсилались персональні відомості про перевезення пільгової категорій громадян - Управлінню соціального захисту населення Іршавськоі РДА - як розпоряднику бюджетних коштів, на виплатy компенсації витрат пов`язаних з перевезенням пільгових категорій громадян (листи № 19 від 21.05.2018 p., № 20 від 31.05.2018 p., № 21 від 31.05.2018 p., № 22 від 31.05.2018 p., № 23 від 31.05.2018 р.), які залишені без відповіді, що і стало приводом звернення до суду з позовною вимогою про стягнення 366 004,42 грн. заборгованості.

Відповідач - Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, проти позову заперечує повністю. Просить суд у задоволенні позову відмовити із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В обґрунтування заперечень вказує на те, що згідно з положенням Бюджетного кодексу України та Постанови №256 компенсація вартості послуг зв`язку надання пільговикам громадян має здійснюватися виключно за рахунок субвенції, передбачених державним бюджетом на наступний рік. Утім Законом України "Про державний бюджет на 2018 рік "відповідні субвенції передбачені не були, тому Відповідач не має бюджетних призначень щодо розпорядження коштами на компенсацію пільгових перевезень, та як наслідок не повинен відповідати за невиконання державного бюджету України у вигляді покладених на нього негативних наслідків.

Вважає що, оскільки відсутні бюджетні призначення на компенсацію пільг, така компенсація здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.

Крім того відповідач вказує на те, що органи казначейства не реєструють зобов`язання у разі відсутності документів, які підтверджують факт взяття бюджетного зобов`язання. Тому, оскільки немає документів, які підтверджують факт взяття бюджетного зобов`язання, яке повинно бути зареєстроване в органах казначейства то у Відповідача немає обов`язку з відшкодування заборгованості якої фактично не існує.

За доводами відповідача у 2018 році він не мав правових підстав для укладання договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Іршавське АТП 12143 на 2018 рік, який є обов`язковим елементом відносин між Сторонами, через невизначений механізм фінансування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення окремих категорій громадян місцевих бюджетів на надання пільгових перевезень громадян та інших передбачених законодавством пільг, тому обмін відповідною інформацією (ні в паперовому, ні в електронному вигляді) щодо уточнення списків пільгових категорій осіб, не проведено звірку та не надано Позивачем акти виконаних робіт про фактичне перевезення пільговиків для виявлення можливих розбіжностей, а без їх уточнення неможливо правильно і у повній мірі надати розрахунки вартості пільгових перевезень, що є порушенням законодавства та нецільовим використанням державних коштів, а також підтверджує недостовірність пільгових перевезень та відповідно виставленої управлінню заборгованості.

Разом з тим, представник відповідача зазначає, що на його адресу надходили списки перевезених пільгових пасажирів складені в односторонньому порядку та підписані директором ТзОВ "Іршавське АТП-12143" в яких при аналізу було виявлено ряд розбіжностей, а саме осіб, які померли на протязі спірного періоду, які не перебувають на обліку в управлінні як пільговики зокрема всі пасажири із наданих списків проживають у м. Іршава і не виявлено жодного пасажира мешканця Іршавського району.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, який завершується розгляд справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Іршавське АТП 12143 , як перевізник, на підставі договорів укладених з Іршавською районною держаною адміністрацією (9 договорів) та 3акарпатською обласною державною адміністрацією (6 договорів), як організаторами пасажирських перевезень, протягом січня-квітня 2018 року здійснювало перевезення пасажирів на приміських та міжміських внутрішньо обласних маршрутах загального користування на території Закарпатської області, забезпечуючи при цьому перевезення пільгових категорій громадян та соціально незахищених верств населення.

За умовами договорів укладених з Іршавською РДА перевізник здійснює перевезення пільгових категорій громадян, визначених чинним законодавством України, які мають право на безкоштовний проїзд в приміському транспорті загального користування, перевізнику забороняється безпідставно відмовлятися в перевезенні пільгових категорій; У відповідності до договорів укладених із Закарпатською ОДА перевізник зобов`язаний забезпечити пільговий проїзд громадян згідно з чинним законодавством громадян.

Як вбачається із матеріалів справи, Перевізник здійснював перевезення пільгової категорії громадян у період з січень - квітень 2018 року, внаслідок чого поніс витрати на загальну суму 366 004,42 грн.

Водночас позивачем вживалися заходи спрямовані на погашення відповідачем заборгованості з компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування за 2018 рік, для чого відповідачу надавались розрахунки фактичних видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, та вимоги відшкодування боргу.

Вказані вимоги були залишені без відповіді та задоволення, що і стало підставою звернення позивача до суду із позовними вимогами про стягнення суми 366 004,42 грн. боргу.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається із змісту та умов договору, між сторонами спору у справі виникли правовідносини з перевезення певних категорій пасажирів автомобільним транспортом загального користування.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Приписами ст. 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

При цьому, Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово - комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 11 Закону України «Про автомобільний транспорт» надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Положенням ч. 1 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» , встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» , відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (ч. 1 ст. 42 цього ж Закону).

Разом з тим, приписами ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» , визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Як встановлює норма ч. 2 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» , органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 916 Цивільного кодексу України).

Кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом - є видатками бюджету (ст. 2 Бюджетного кодексу України). Положеннями ст. 30 цього ж кодексу визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов`язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги (п. 9 ч. 1 ст. 87 Кодексу).

Відповідно до підпункту "б" пункту 4 статті 89 цього ж кодексу, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансферів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту. Такі видатки проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 102 Бюджетного кодексу України).

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету був встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.

Пунктами 2, 3 Порядку (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з п. 5 Порядку (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету визначений Порядком №256, пунктом 3 якого визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об`єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Тобто, в даному випадку головним розпорядником коштів є Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, м. Хуст.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконавчих органів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), об`єднаних територіальних громад (п.5 Порядку №256 у редакції, чинній на момент спірних правовідносин).

За твердженням позивача, які підтверджуються матеріалами справи, протягом січня - квітня 2018 року ним надано послуги по перевезенню пільгових категорій пасажирів на загальну суму 366 004,42 грн.

З матеріалів справи вбачається, що витрати в розмірі 366 004,42 грн. понесені позивачем внаслідок надання послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів, відповідачем відшкодовані не були.

Не відшкодування відповідачем витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів у 2018 році і стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми 366 004,42 грн. в примусовому порядку.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З врахуванням наведеного, суд доходить висновку, що саме відповідачем має бути компенсована вартість наданих позивачем послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів у 2018 році.

Одночасно суд зазначає, право позивача на отримання компенсації вартості послуг з перевезення, наданих пасажирам - пільговим категоріям громадян, підлягає захисту, незважаючи на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не із зазначеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з виконавцями послуг, зокрема, послуг із перевезення таких категорій громадян.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення ЄСПЛ). У п. 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17.

За наведених обставин, суд не приймає до уваги заперечення відповідачем позовних вимог із підстав відсутності субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, в томі числі, і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Судова практика, на яку покликається відповідач при запереченні позовних вимог у даній справі, а саме, результати розгляду адміністративної справи № 876/7711/16 за аналогічними позовними вимогами, де постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 року встановлено безпідставність позовних вимог, не може бути взята до уваги судом з огляду на наявність судової практики Верховного Суду, викладеної у вищезазначених постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17 року.

Покликання відповідача на розгляд судом справи між тими ж учасниками спору про стягнення заборгованості з компенсації витрат за пільгові перевезення пасажирів за вересень 2016 року, судом не беруться до уваги, оскільки вказана справа судом по суті не розглядалася, і аргументи щодо неподання доказів не можуть бути поставлені в основу розгляду по суті даної справи.

Доводи відповідача, щодо відсутності правовідносин між сторонами судом також до уваги не беруться, у зв`язку з тим, що зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.

Суд критично оцінює заперечення відповідача, які обґрунтовані наявністю помилок у здійснених позивачем розрахунках фактичних видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд громадян, оскільки такі не підтверджені належними та допустимими доказами по справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» , м. Іршава до Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, м. Хуст про стягнення суми 366 004,42 грн. підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації (90100, Закарпатська обл., Іршавський р-н, місто Іршава, вулиця Волошина, будинок 11, код ЄДРПОУ: 03192856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІРШАВСЬКЕ АТП 12143 (90100, Закарпатська обл., Іршавський р-н, місто Іршава, вулиця Федорова , будинок 33, код ЄДРПОУ: 38056369) суму 366 004,42 грн. (триста шістдесят шість тисяч чотири гривні 42 коп.) заборгованості.

3. Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації (90100, Закарпатська обл., Іршавський р-н, місто Іршава, вулиця Волошина, будинок 11, код ЄДРПОУ: 03192856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІРШАВСЬКЕ АТП 12143 (90100, Закарпатська обл., Іршавський р-н, місто Іршава, вулиця Федорова , будинок 33, код ЄДРПОУ: 38056369) суму 5 490,07 грн. (п`ять тисяч чотириста дев`яносто гривень 07 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 26.11.2021.

Суддя О.Ф. Ремецькі