Ухвала

від 28.09.2021 по справі 757/40790/21-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/40790/21-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування, у кримінальному провадженні №12020100060000578,-

ВСТАНОВИВ:

29.07.2021 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування, у кримінальному провадженні №12020100060000578.

В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 13.07.2021 на підставі ухвали слідчого судді було проведено обшук у квартирі АДРЕСА_1 за місцем проживання ОСОБА_3 , під час якого було вилучено речі та документи, дозвіл на вилучення яких не було надано та в подальшому не було накладено арешт.

З огляду на викладене, на думку скаржника вилучені речі та документи є такими, що не входили до переліку, щодо якого було надано дозвіл на відшукання та вилучення вищевказаною ухвалою слідчого судді, не є предметом вчинення кримінального правопорушення, а відтак підлягають поверненню його законному володільцю, а саме: мобільні телефони та ноутбук, які належать йому та членам його родини.

Особа, що подала скаргу в судове засідання не з`явилася, про місце і час розгляду скарги повідомлена належним чином, через канцелярію суду представником було подано заяву про те, що скаргу підтримує та просить суд розглядати у його відсутність.

Слідчий/прокурор у судове засідання не з`явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином.

Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність не з`явившихся осіб, на підставі наданих доказів.

Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження приходжу до наступного висновку.

Судовим розглядом встановлено, що слідчим відділом Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020100060000578, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.02.2020, за фактом шахрайського заволодіння майном ДП МВС УКРАЇНИ «ІНФОРМ-РЕСУРСИ», яке входить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, вчинене за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Так, 10.07.2020 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду №757/28846/20-к було надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , з метою відшукання та вилучення: документів щодо діяльності ДП МВС УКРАЇНИ «ІНФОРМ-РЕСУРСИ», ТОВ «ДЮНКЕРС» (код ЄДРПОУ 42197696), ТОВ «КОССАД РЕШЕРШ» (код ЄДРПОУ 37192895), ТОВ «ЛАКІНС» (код ЄДРПОУ 42197550) та інших підприємств з ознаками фіктивності, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також інших фізичних осіб, які виступали засновниками, директорами, бухгалтерами вищевказаних юридичних осіб або на ім`я яких відкривалися рахунки в банках для незаконного зняття коштів готівкою, печаток, установчих та інших реєстраційних документів зазначених вище підприємств, первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів (договорів з усіма змінами, доповненнями (додатками); специфікацій; актів прийому-передачі; накладних; податкових накладних; рахунків-фактур; платіжних доручень; книг обліку придбання та продажу товарів, надання послуг, виконання робіт; реєстрів виданих та отриманих податкових накладних); банківських документів (банківських карток із зразками підписів, документів, на підставі яких, відповідно до вимог інструкцій Національного банку України, було відкрито рахунки зазначеним вище суб`єктам господарювання та фізичним особам; довіреностей на право користування (розпорядження) банківськими рахунками; заяв на зняття грошових коштів (переведення на рахунок); грошових чеків; доручень на отримання коштів; договорів щодо розрахунково - касового обслуговування та надання послуг «клієнт банк» з зазначенням місця встановлення, заявок на надання зазначеної послуги; ключів доступу до системи «клієнт банк», роздруківок руху коштів; банківських платіжних карток, з використанням яких знімалися готівкові грошові кошти; грошових коштів, отриманих в результаті протиправної діяльності; комп`ютерів, ноутбуків, серверів, планшетів, електронних носіїв інформації (жорстких дисків, флеш-накопичувачів, дисків, на яких міститься інформація щодо фінансово-господарських операцій зазначених підприємств та фізичних осіб; мобільних терміналів систем зв`язку, які використовувалися під час незаконної діяльності; зіпсованих документів; чистих аркушів або бланків документів з відбитками печаток підприємств; документів з чорновими рукописними та друкованими записами; блокнотів; робочих зошитів; копій документів, що посвідчують особу; документів з вільними зразками почерку та підписів вищевказаних осіб, службових осіб і працівників перелічених вище підприємств та фізичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім`ї або його представникові.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідноше

Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

У судовому засіданні встановлено, що вилучене, відповідно до протоколу обшуку, на поверненні якого наполягає володілець, підпадає під критерії, визначені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.07.2020, тобто її резолютивною частиною, а протилежного не було доведено слідчому судді.

Відтак, вилучене майно, не є тимчасово вилученим майном, а тому не може застосовуватися порядок, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 169 КПК України, та процедура за ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу.

За вказаних обставин, під час судового розгляду даної скарги за наданими матеріали, встановлено, що втручання органу досудового розслідування у право власності заявника обумовлене законними критеріями, тобто з дотриманням відповідних положень національного законодавства та відповідності верховенства права. Також, слідчим суддею встановлено, що даний час забезпечується «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав заявника та відповідно існує пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються органом досудового розслідування, та метою, яку прагнуть досягти.

На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги та не конкретизованість вимог, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 100, 169170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування, у кримінальному провадженні №12020100060000578, залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1