Рішення

від 22.11.2021 по справі 522/23673/20

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

22.11.21

Справа № 522/23673/20

Провадження № 2/522/3780/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2021 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого - судді Чернявської Л.М.,

при секретарі судового засідання Тофан Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

28 грудня 2020 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, у якому Позивач просить :

-зняти арешт та припинити обтяження речових прав (реєстраційний номер обтяження: 6237202, зареєстровано: 15.12.2007р. за № 6237202) на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: з земельної ділянки (реєстраційний номер нерухомого майна 1083876651101) що розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

-зняти арешт та припинити обтяження речових прав (реєстраційний номер обтяження: 6237209, зареєстровано: 15.12.2007р. за № 6237209) на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: з житлового будинку (реєстраційний номер нерухомого майна 1856631351101), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що є власником житлового будинку, на підставі договору купівлі-продажу від 15.05.2003 року (реєстраційний номер нерухомого майна 1856631351101), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки площа 0,029 га, кадастровий № 5110137500:50:001:0219 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Позивач зазначає, що не є підозрюваним за кримінальним провадженням, в рамках якого прийнято рішення про арешт майна та є добросовісним власником нерухомості. Арешт нерухомого майна Позивача є помилковим, протиправним. За результатами проведеного досудового розслідування 01.04.2011 року у кримінальній справі №0512005000101 прийнято рішення про її закриття на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України (в редакції 1960 року). Разом з тим, всупереч положенням ст. 126 КПК України (в редакції 1960 року) при закритті кримінального провадження арешт нерухомого майна знятий не був.

Ухвалою суду від 29 грудня 2020 року відкрито провадження по справі, встановлено спрощений порядок розгляду справи.

20 липня 2021 року та 27 липня 2021 року від представника Одеської обласної прокуратури до суду надійшли пояснення у справі щодо позову. В обґрунтування зазначено, що здійснювалося досудове розслідування у кримінальні справі №0512005000101 за ч.5 ст.191 КК України. Першою одеською нотаріальною конторою 15.12.2007 року на підставі постанови слідчого накладено обтяження у вигляді арешту на земельну ділянку та будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . 01.04.2011 року у вказаній справі прийнято рішення про її закриття на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України (у редакції 1960 року). При цьому зазначають, що власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її права, обов`язків чи законних інтересів, у порядку передбаченому ст.ст. 174, 539 КПК України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. Рішення про закриття кримінальної справи №0512005000101 не скасоване, відомості за вказаними фактами до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились, у зв`язку з чим Одеська обласна прокуратура зазначає, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

В судовому засіданні 22 листопада 2021 року представник позивача позов підтримала та просила задовольнити. Представник Одеської обласної прокуратури заперечував, просив відмовити.

Дослідивши матеріали, надані в обґрунтування позову, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватно правовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства, таку правову позицію сформульовано Великою Палатою ВС в постанові від 30 червня 2020 року по справі № 727/2878/19.

З наданих матеріалів вбачається, що Позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується належною реєстрацією у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1856631351101 та земельної ділянки площа 0,029 га, кадастровий № 5110137500:50:001:0219, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1083876651101), що підтверджується належною реєстрацією у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 10-15)

Постановою Прокуратури Одеської області про накладення арешту б/н, від 26.11.2007 року накладено арешт на земельну ділянку, адреса: АДРЕСА_2 та інші, будівлі, адреса: АДРЕСА_2 , під час досудового розслідування в рамках кримінальній справи №0512005000101. 01.04.2011 року у вказаній справі прийнято рішення про її закриття на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України ( у редакції 1960 року) при закритті кримінального провадження арешт нерухомого майна Позивача знятий не був.

Відповідно статті 41 Конституції України передбачено непорушність права приватної власності. Непорушність права власності полягає в його недоторканості, а в водночас і в недоторканості самого майна власності. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди.

Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід`ємними складовими частинами якого є володіння, користування та розпорядження об`єктом власності, можливе виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами. Отже, накладення арешту на об`єкт права власності є позбавленням його власника можливості на власний розсуд користуватися та розпоряджатися таким майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно п.2. статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) судового рішення щод о набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;

Системний аналіз зазначених положень законів дає підстави для висновку, що безпосереднє зняття арешту з майна здійснюється за судовим рішення щодо припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

За змістом ч.3 ст.174 КПК, у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у ч.1 ст.214 КПК 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання в конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Після прийняття зазначеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, утрачає відповідну концептуальну властивість.

Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. З огляду на зазначене будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна в такому разі із заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права і виникають із цивільних правовідносин, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Відповідну правову позицію сформульовано ВСУ в постанові від 15.05.2013 №6-26цс13 та підтверджено Великою Палатою ВС в постанові від 15.05.2019 р. по справі №372/2904/17-ц.

Продовження арешту майна, призводить до порушення прав і законних інтересів власника майна, що суперечить положенням ст. 41 Конституції України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У справі Європейський суд з прав людини "Белеш та інші проти Чеської Республіки" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про зняття арешту з майна та припинити обтяження речових прав земельної ділянки та житлового будинку - задовольнити повністю.

Звільнити з-під арешту та припинити обтяження речових прав (реєстраційний номер обтяження: 6237202, зареєстровано: 15.12.2007р. за № 6237202) на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: земельної ділянки (реєстраційний номер нерухомого майна 1083876651101) що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , який накладено постановою про накладення арешту, б/н, 26.11.2007, Прокуратура Одеської області.

Звільнити з-під арешту та припинити обтяження речових прав (реєстраційний номер обтяження: 6237209, зареєстровано: 15.12.2007р. за № 6237209) на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: житлового будинку (реєстраційний номер нерухомого майна 1856631351101), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який накладено постановою про накладення арешту, б/н, 26.11.2007, Прокуратура Одеської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано та складено 26 листопада 2021 року.

Суддя Чернявська Л.М.