Рішення

від 24.11.2021 по справі 627/279/20

КРАСНОКУТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 627/279/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 року смт Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі :

головуючого судді - Каліберди В.А.,

з участю секретаря - Коломієць Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснокутськ Харківської області цивільну справу за позовом приватної агрофірми Ватал до ОСОБА_1 про стягнення витрат, понесених за обробіток землі та упущеної вигоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПА Ватал звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення витрат, понесених за обробіток землі.

У обґрунтування позовних вимог ПА Ватал зазначила, що 30 березня 2005 року між ПА Ватал та ОСОБА_1 було укладено договір землі №2600/1173-к, загальна площа орендованої ділянки по договору складає 3,2549 гектарів , у т.ч. ріллі 3,1568 га - кадастровий номер земельної ділянки по даному договору 6323583200:01:000:0446, та сіножатей 0,0981 га. кадастровий номер - 6323583200:04:000:1147.

Відповідно до п.8 договору оренди земельної ділянки № 260/1173-к від 30.03.2005р. Строк дії договору встановлено , що договір укладений на 15 років.

Пункт 41 договору вищезазначеного містить ... цей договір набирає чинності з моменту підписання та його державної реєстрації...

Державна реєстрація договору оренди землі № 260/1173-к від 30.03.2005р. була здійснена в Краснокутському районному відділі Харківської філії ДП Центр ДЗК 04.05.2006 р. за № 040669900147.

Тобто строк дії договору № 260/1173-к від 30.03.2005 р. закінчується у травні 2021

року.

Проте ОСОБА_1 07.03.2020 р. надіслала заяву в ПА Ватал, в якій зазначила, що строк договору сплив ще 30.03.2019 р., та підтвердила, що договір № 260/1173-к від 30.03.2005 р. укладений на 15 років.

19.03.2020 р. ПА Ватал направила листа на адресу ОСОБА_1 та повідомила, що договір № 260/1173-к від 30.03.2005 р. діє до травня 2021 р.

Вимоги ПА Ватал , що даний договір є чинним та діє до травня 2021 р. ОСОБА_1 залишила без задоволення та ОСОБА_1 були встановлені на земельній ділянці по договору № 260/1173-к від 30.03.2005 р. межові знаки, які перешкоджають/обмежують техніці ПА Ватал здійснювати комплекс весняно-польових робіт.

На вимогу про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки ОСОБА_1 зазначає, що строк дії договору № 260/1173- к від 30.03.2005 р. закінчився в березні 2020 року, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом та просить зобов`язати відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою загальною площею 3,2549 гектарів , у т.ч. ріллі 3,1568 га - кадастровий номер земельної ділянки по даному договору 6323583200:01:000:0446, та сіножатей 0,0981 га. кадастровий номер - 6323583200:04:000:1147 шляхом демонтажу межових знаків, а також стягнути з відповідача витрати, понесені за обробіток землі та судові витрати.

Однак під час судового розгляду справи представник позивача подала заяву про зміну предмета позову, в якій змінила позовні вимоги та прохала стягнути з відповідача витрати понесені на обробіток землі в розмірі 37 944,22 грн. та упущену вигоду, яку б ПА Ватал мав отримати, якщо його право б не було порушене в розмірі 52055,53 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримала уточнені позовні вимоги ПА Ватал та прохала їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, однак надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши та дослідивши письмові докази, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У справі, яка розглядається судом, встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,2549 га (у т.ч. рілля 3,1568 га - кадастровий номер земельної ділянки 6323583200:01:000:0446, та сіножаті 0,0981 га. кадастровий номер - 6323583200:04:000:1147) на території Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії РЗ №786162 (а.с.8, т.1).

Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку позивачем не оспорюється.

30 березня 2005 року між ОСОБА_1 та приватною агрофірмою "Ватал" укладено договір оренди землі №260/1173-к, відповідно до п.п.2,8 якого в оренду передається земельна ділянка площею 3,2549 га, у т.ч. ріллі 3,1568 га, розташованої на території бувшої виробничої дільниці №1 ТОВ Козіївське , сіножатей 0,0981 га, розташованих в запливі ріки Мерла, строком на 15 років (а.с.6-7, т.1).

Зазначений договір оренди землі від 30 березня 2005 року, відповідно до вимог ст.20 ЗУ "Про оренду землі", зареєстрований у Краснокутському районному відділі Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 травня 2006 року № 040669900147, про що свідчить відмітка на третьому аркуші спірного договору (а.с.7, т.1).

Як вбачається з пункту 20 спірного договору передача земельної ділянки Орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання - передачі.

Згідно з пунктом 31 договору орендар зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі.

Дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено (пункт 35 згаданого договору).

У пункті 41 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Цей договір укладений у чотирьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один із яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію Краснокутському районному відділі Харківської філії ДП Центр ДЗК , четвертий - в Краснокутському районному відділі земельних ресурсів.

Згідно акту приймання - передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) від 11.05.2006 за договором №260/1173-к від 30 березня 2005 року орендодавець ОСОБА_1 передала в строкове платне користування земельної ділянки площею 3,2549 га (у т.ч. рілля 3,1568 га та сіножаті 0,0981 га), а орендар прийняв вищевказані земельні ділянки в оренду (а.с.7 зворотня сторона, т.1).

В даному акті приймання - передачі оренди (земельної ділянки) за договором №260/1173-к від 30 березня 2005 року мається виправлення дати його складання, а саме: з 30 березня 2005 року на 11 травня 2006 року. Вказане виправлення засвідчене секретарем Л.Кушнір.

Однак суд приходить висновку про те, що сам по собі акт приймання-передачі в оренду земельної ділянки є окремим документом, що лише підтверджує виконання орендодавцем умов договору оренди землі з передачі її в користування орендаря.

Аналогічна правова позиція висловалена в постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року по справі № 138/2657/16-ц.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини.

Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.

У частині першій статті 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.

У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

На час підписання договору оренди, 30 березня 2005 року, частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України Про оренду землі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону України Про оренду землі (далі за текстом Закон №161-XIV) надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд України вказував, що поняття момент укладення договору та момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.

Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 в справі № 322/1178/17.

Суд бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

При цьому сторони у спірному договорі оренди землі узгодили у пункті 8 договору строк його дії - 15 років, у пункті 31 передбачили обов`язок орендаря приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором та у пункті 41 визначили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору.

Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

З договору оренди вбачається, що він зареєстрований 04 травня 2006 року Краснокутським районним віддалом Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК , а тому позивач обґрунтовано вказував, що строк договору закінчиться в травні 2021 року.

Стаття 31 Закону № 161-XIV регулює питання припинення договору оренди землі, а саме договір оренди землі припиняється в разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

- смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

- ліквідації юридичної особи - орендаря;

- відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;

- набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;

- припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України.

Інших обставин, які б свідчили про наявність підстав для дострокового припинення договору оренди земельної ділянки відповідно до статті 31 Закону № 161-XIV, відповідач не зазначив і суд не встановив, а тому суд приходить до висновку, що договір оренди землі від 30 березня 2005 року, укладений між сторонами даного цивільно - правового спору є чинним, угода про його розірвання між сторонами договору не укладалась, в судовому порядку договір не розривався і не визнавався недійсним.

Отже, доводи Приватної агрофірми Ватал про те, що строк договору оренди закінчиться в травні 2021 року, є обґрунтованими.

Таким чином, між ПА "Ватал" та ОСОБА_1 склалися та існують на даний час договірні відносини, що породжують взаємні права та обов`язки, передбачені Земельним кодексом, Цивільним кодексом, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За загальними правилами, встановленими у статтях 509, 526 ЦК України зобов`язання, які виникли між сторонами даного цивільно - правового спору, мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства…"

Однак 07.03.2020 року відповідач ОСОБА_1 звернулася з заявою до позивача ПА Ватал , в якій зазналича, що оскільки договір оренди землі закінчився 30 березня 2019 року та вона має намір з березня 2020 року самостійно обробляти належну їй земельну ділянку, то вона не бажає продовжувати вище вказаний договір оренди землі або підписувати будь - які нові додаткові угоди, пов`язані із вказаним договором.

19.03.2020 р. ПА Ватал направила листа на адресу ОСОБА_1 та повідомила, що договір № 260/1173-к від 30.03.2005 р. діє до травня 2021 р.

Вимоги ПА Ватал , що даний договір є чинним та діє до травня 2021 р. ОСОБА_1 залишила без задоволення та ОСОБА_1 були встановлені на земельній ділянці по договору № 260/1173-к від 30.03.2005 р. межові знаки, що підтверджуєься повідомленням ОСОБА_1 від 16.04.2020 року, яке адресоване генеральному директору ПА Ватал , які перешкоджають/обмежують техніці ПА Ватал здійснювати комплекс весняно-польових робіт.

Вказаного факту не заперечувала відповідач ОСОБА_1 , яка підтвердила, що вона бажає використовувати належну їй на праві власності земельну ділянку та бажає господарювати на ній самостійно.

Статтею 25 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію та доходи.

Орендодавець зобов`язаний, зокрема, не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (стаття 24 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до частини першої статті 27 Закону Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно положень ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 93 ЗК України та ст.1 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької і іншої діяльності.

Статтею 24 ЗУ "Про оренду землі" передбачено, що орендодавець зобов`язаний передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає вимогам договору оренди і не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Вказаний обов`язок передбачений і п.29 договору оренди землі від 30.03.2005 року.

При розгляді даного цивільно - правового спору, позивачем доведено наявність об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним своїх правомочностей та встановлено судом наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: дії ОСОБА_1 є неправомірними, між її діями та позбавленням можливості орендаря використовувати об`єкт оренди є безпосередній причинний зв`язок і вина відповідача, що є підставою для цивільно - правової відповідальності ОСОБА_1 .

Окрім того, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України.

Статтей 22 ЗК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Також п.п.24-25 договору оренди землі встановлено, що орендар має право на відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання Орендодавцем зобов`язань, передбачених цим договором.

Збитками вважаються: фактичні втрати, яких орендар зазнав у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору орендодавцем, а також витрати, які орендар здійснив або повинен здійснити для відновлення свого порушеного права; доходи, які орендар міг би реально отримати в разі належного виконання орендодавцем умов договору.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 2ст. 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Устатті 156 ЗК Українитакож визначені підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема у разі тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

Згідно ч. 3ст. 157 ЗК УкраїниПорядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до згаданої норми ч. 3ст. 157 ЗК УкраїниПостановою КМ України від 25 липня 2007 року № 963 (з наступними змінами) було затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідачне здійснював протиправних дій.

Позивач також має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості.

Порушення цивільного права, яке потягло за собою завдання особі матеріальних збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, в даній категорії справ, судам в першу чергу необхідно установити факт наявності самовільного зайняття земельної ділянки, яке в причинно-наслідковому зв`язку потягло за собою втрату упущеної вигоди.

У разі встановлення такої обставини для обчислення розміру упущеної вигоди слід застосовувати Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджену постановою КМ України від 25 липня 2007 року № 963 .

Саме такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 15 січня 2020 року у справі №393/214/17, який має застосовуватися у цій справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України .

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

Частиною 3статті 386 ЦК Українипередбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

З наведених норм права вбачається, що право на відшкодування набуває лише особа, яка є власником майна, або його володільцем.

Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7 передбачено, що вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до статті 156 ЗК, статті 1166 ЦК така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Позивач стверджує, що незаконними діями відповідача ОСОБА_1 приватній агрофірмі Ватал завдано шкоду в розмірі 37944,92 грн, витрачених позивачем під час обробітку земельної ділянки.

На підтвердження витрат, понесених під час обробітку спірної земельної ділянки площею 3,1568 га ріллі - кадастровий номер 6323583200:01:000:0446 позивачем надано суду висновок експерта Харківського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України №СЕ19/121-21/2175-ЕК від 09.03.2021, згідно якого сума документально підтверджених витрат за даними експертизи становить 31406,41 грн. та складається з витрат за: дискування в розмірі 1753,76 грн.; оранку в розмірі 1898,37 грн.; послуги по внесенню аміаку в розмірі 1446,86 грн.; вартості аміаку в розмірі 3425,10 грн. та вартості придбаного насіння в розмірі 22882,32 грн.

Однак, у висновку експетра зазначено, що в Калькуляціях відсутні витрати на внесення насіння кукурудзи в землі (посів), а матеріали справи не містять доказів знищення вказаного насіння.

За таких обставин, враховуючи, що суму збитів у розмірі 27 458,92 грн належним чином не доведено, доказів знищення насіння з вини відповідача, позивачем не надано, суд вважає, що позовні вимоги ПА Ватал щодо стягнення витрат, понесених на обробіток землі підлягають частковому задоволенню, а саме на суму 8524,09 грн., яка складається з (31406,41 (загальна сума витрат за даними експертизи) - 22882,32 грн. (вартість придбаного насіння за даними експертизи).

Що стосується позовних вимог ПА Ватал щодо стягнення збитків - упущеної вигоди, то вони підлягаються частковому задоволенню на підставі слідуючого.

Як вже зазначалося раніше, то у разі встановлення факту самовільного заняття земельної ділянки для обчислення розміру упущеної вигоди слід застосовувати Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджену постановою КМ України від 25 липня 2007 року № 963, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №393/214/17, яка має застосовуватися у цій справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Як вбачається з п.4 вказаної Методики, то розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається:

для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за такою формулою:

Шс = Пс x Нп x Кф x Кі (1),

де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень;

Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів;

Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3;

Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4;

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2020 та наступні роки, що розраховуються Держгеокадастром відповідно до статті 289 Податкового кодексу України.

Натомість, з долученого до заяви про зміну предмету позову позивачем розрахунку недоотриманих доходів ПА Ватал від самовільно зайнятої земельної ділянки №1173 вбачається, що сума недоотриманого доходу ПА Ватал за 2020 рік ві самовільно зайнятої земельної ділянки №1173 по договору №260/1173-к від 30 березня 2005 року площею 3,1568 га ріллі громадянкою ОСОБА_1 становить 52 055,53 грн. та її розраховано за формулою:

Прс=(SхКхУхЦ-З), де

S - площа,

К - середній коефіцієнт пошкодження,

У - урожайність сільськогосподарських культур,

Ц - середня ціна реалізації,

З - витрати, необхідні для доведення всього обсягу втраченої сільськогосподарської продукції до товарного виду.

Тобто позивачем розрахунок суми недоотриманого доходу в наслідок самовільного заняття земельної ділянки проведено без застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного заняття земельної ділянки, затвердженої постановою КМ України від 25 липня 2007 року № 963 , що не може слугувати належним та допустимим доказом понесених позивачем збитків - упущеної вигоди.

Також на підтвердження заявлених вимог щодо розміру упущеної вигоди позивачем надано звіт про оцінку збитків від 15.10.2021.

При цьому зі змісту звіту про оцінку збитків від 15.10.2021 вбачається, що оцінка матеріального збитку, що дорівнює упущеній вигоді користувача ПА Ватал земельною ділянкою розміром 3,1568 га кадастровий номер 6323583200:01:000:0446 виконувалася у відповідності з Господарським кодексом України, Законом України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , Законом України Про оцінку земель , Національним стандартом №1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав та Методикою оцінки майна №1891 від 10 грудня 2003 року, тобто без застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного заняття земельної ділянки, затвердженої постановою КМ України від 25 липня 2007 року № 963 , що також не може слугувати належним та допустимим доказом понесених позивачем збитків - упущеної вигоди.

Однак враховуючи той факт, що при розгляді даного цивільно - правового спору, позивачем доведено наявність об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним своїх правомочностей та встановлено судом наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: установлено факт наявності самовільного зайняття відповідачем ОСОБА_1 земельної ділянки, що на правових підставах перебувала в оренді ПА Ватал ; між її діями та позбавленням можливості орендаря використовувати об`єкт оренди є безпосередній причинний зв`язок і вина відповідача, що є підставою для цивільно - правової відповідальності ОСОБА_1 , а тому суд вважає за необхіне розрахувати розмір шкоди, заподіяної позивачу ПА Ватал внаслідок самовільного заняття відповідачем спірної земельної ділянки, затвердженої постановою КМ України від 25 липня 2007 року № 963, а саме за формулою: Шс = Пс x Нп x Кф x Кі (1):

Шс =3,1568 га (площа спірної земельної ділянки) х 3528 грн. (середньорічний дохід від використання земель сільськогосподарського призначення по Харківській області, визначений у додатку 1) х 1 (коефіцієнт використання земель (інші землі), визначений у додатку 4) х 1 (коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2020 рік - лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06.01.2021 №22-28-0.222-171/2-21) = 11 137, 19 грн .

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача в частині упущеної вигоди підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 11 137,19 грн.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У частині першій статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених вимог, на підставі доказів сторін, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПА Ватал підлягають частковому задоволенню, а саме на суму 19 661, 28 грн., з якої 8524,09 грн. - витрати понесені на обробіток землі, 11 137,19 грн. - упущена вигода.

Також, відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 494,86 грн., що становить 21,8 % від суми сплаченого судового збору за подання заяви про зміну предмета позову, оскільки саме в такому розмірі були задоволені позовні вимоги позивача.

При цьому суд під час визначення розміру понесених позивачем судових витрат не враховує суму витрат за оплату судової експертизи Харківського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України №СЕ19/121-21-21/2175ЕК від 09.03.2021, оскільки з долученого на підтвердення понесених витрат платіжного доручення №83 від 09 лютого 2021 року не вбачається, що вказана оплата здійснена саме за проведення експертизи по даній справі, так як призначення платежу згідно платіжного доручення №83 від 09 лютого 2021 року - оплата за проведення суд. експертизи в цивільних та господарських справах згідно раф. №Р/А2021-30 від 08.02.2021.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13,41 Конституції України, ст.ст.4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 76 - 81, 83, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, на підставі ст.ст.11,13, 254, 317, 319, 627,631,638,640, 792 ЦК України, ст.ст. 93, 124, 125, 126, 152,157,623 Земельного кодексу України, Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою КМ України від 25 липня 2007 року № 963 , ст.ст.1, 2, 13, 14, 18,20, 24, 27 Закону України "Про оренду землі", суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги приватної агрофірми Ватал до ОСОБА_1 про стягнення витрат, понесених за обробіток землі та упущеної вигоди -задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь приватної агрофірми Ватал витрати, понесені на обробіток землі у розмірі 8524 (вісім тисяч п`ятсот двадцять чотири) грн.09 коп. та упущену вигоду в розмірі 11 137 (одинадцять тисяч сто тридцять сім) грн. 19 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь приватної агрофірми Ватал судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 494 (чотириста дев`яносто чотири) грн. 86 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Приватна агрофірма Ватал (місцезнаходження: вул. Леніна №7, с. В`язова, Краснокутський район, Харківська область, код ЄДРПОУ 30653974).

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення виготовлений 29 листопада 2021 року.

Суддя В.А.Каліберда