Рішення

від 26.11.2021 по справі 120/6113/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 листопада 2021 р. Справа №120/6113/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр" Вінницької обласної ради" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернувся її представник до комунального некомерційного підприємства "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр" Вінницької обласної ради".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що 10 лютого 2021 року позивачка звернулась до відповідача із запитом про надання інформації №26.

Листом від 17 лютого 2021 року вих. №364 відповідач повідомив заявницю про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів шляхом направлення такого на електронну адресу позивача.

Проте, інформації на такий запит заявниця так і не отримала, у зв`язку із чим звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Ухвалою від 16 червня 2021 року відкрито провадження справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

13 липня 2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказав, що 10 лютого 2021 року на адресу відповідача надійшов запит про надання інформації №26. Так, 17 лютого 2021 року позивачу направлено лист про продовження терміну розгляду запиту на 20 робочих днів у зв`язку з тим, що запит потребував обробки значної кількості даних та документів. В подальшому, 18 лютого 2021 року відповідачем розглянуто запит позивача та надіслано поштовим листом відповідь, яку зареєстровано в журналі вихідної документації під №371. За наведених обставин відповідач вважає, що підстави для задоволення даного позову відсутні. Також у відзиві відповідач заперечує щодо відшкодування позивачеві витрат на правову допомогу у зв`язку із тим, що представником ОСОБА_1 подано до Вінницького окружного адміністративного суду більше 20 подібних позовних заяв.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

За визначенням статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень.

Згідно зі статтею 3 Закону №2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України "Про інформацію" від 02 жовтня 1992 №2657-XII (далі - Закон №2657 - XII).

Так, згідно зі статтею 1 Закону №2657-XII інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

При цьому, за змістом пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

За правилами статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

В силу положень статті 16 Закону №2939-VI розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.

Стаття 19 Закону №2939-VI визначає, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Згідно з частинами 4, 5 статті 19 Закону №2939-VI письмовий запит подається в довільній формі, яка має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Частина 1 статті 20 Закону №2939-VI зобов`язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.4 ст. 20 Закону №2939).

Аналіз наведених норм свідчить, що запит на інформацію є одним із видів забезпечення доступу до публічної інформації. З огляду на зазначене, відповідач, в межах своїх повноважень, повинен розглянути запит та надати обґрунтовану відповідь. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Водночас, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.

Відтак, загальний термін з урахуванням можливого часу продовження розгляду запиту на інформацію становить 25 робочих днів.

Так, судом установлено, що 10 лютого 2021 року позивач звернулась до відповідача із запитом №26 про надання інформації щодо закупівлі продукції "електричні лампи розжарення (лампа бактерицидна TUV-30 (цоколь G-13)".

Листом від 17 лютого 2021 року вих. №364 відповідач повідомив заявницю про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів.

При цьому, разом із відзивом на позовну заяву надано лист від 18 лютого 2021 року, яким відповідач повідомив ОСОБА_1 про результати розгляду запиту від 10 лютого 2021 року.

Разом із тим, відповідач стверджує, що відповідь на інформаційний запит надіслано поштовим листом, на підтвердження надіслання якого надано копію журналу реєстрації вихідної документації, що ведеться відповідачем.

Інших доказів на підтвердження факту направлення відповіді позивачу суду не надано.

Визначаючись з приводу спірних правовідносин, що виникли, суд враховує те, що Законом України "Про доступ до публічної інформації" не визначено, яким видом поштового відправлення розпорядник інформації повинен надіслати відповідь на інформаційний запит.

Водночас, зважаючи на імперативний обов`язок розпорядника інформації надати відповідь на інформаційний запит, суд вважає, що саме розпорядник інформації у випадку виникнення спору повинен довести факт не лише складання відповіді, а й надіслання її та вручення запитувачу інформації або ж неможливість вручення із зазначенням відповідних причин.

Надаючи оцінку твердженням відповідача щодо виконання ним обов`язку надіслання відповіді на запит, що підтверджується журналом реєстрації вихідної документації відповідача, суд зважає на таке.

Відповідно до пункту 9.5 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 у разі пересилання відповіді на запит поштою цей обов`язок вважається виконаним у момент здачі документа на пошту; реєстрація відповіді на запит як вихідного документа у системі діловодства розпорядника інформації не є моментом завершення перебігу згаданого строку. Якщо відповідь на запит здається на пошту разом з іншою кореспонденцією того ж виду та категорії, належним і допустимим доказом відправлення такого запиту є список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв`язку про його прийняття (пункт 66 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270).

Крім того, пунктом 2 Правил надання послуг поштового зв`язку передбачено, що розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

Статтею 13 Закону України «Про поштовий зв`язок» від 04 жовтня 2001 року №2759-III визначено порядок надання поштового зв`язку. Так, у абзаці 3 цієї статті зазначено, що у договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. У договорі, стороною якого є національний оператор зв`язку, укладеному у будь-якій формі, має міститися попередження про недопущення пересилання письмової кореспонденції, виконаної і розтиражованої друкарським способом, без вихідних даних (тираж, назва друкарні, номер замовлення та інше). За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв`язку.

Відтак, суд вважає, що належним доказом надіслання розпорядником інформації відповіді на запит позивача є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.

Таким чином, на переконання суду, зазначення у журналі вихідної документації номеру, під яким зареєстровано лист-відповідь на такий запит, не може вважатися належним доказом, який підтверджує виконання розпорядником інформації обов`язку повідомити запитувача про результат розгляду його запиту.

При цьому, будь-яких інших доказів в підтвердження надіслання та/чи вручення позивачці відповіді на інформаційний запит відповідачем не надано.

Також врахувати й те, що у запиті про надання публічної інформації позивач просила відповідача надати запитувану інформацію та копії запитуваних документів шляхом надсилання поштового листа на адресу: АДРЕСА_1 та копії запитуваних документів на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1

При цьому, пунктом 1 частини 5 статті 19 Закону №2939-VI визначено, що запит на інформацію має містити, зокрема ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є.

Суд звертає увагу на роз`яснення, що надані у пункті 11.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" у якій зазначено, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме: паперову чи електронну.

У випадку, якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена.

У пункті 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 роз`яснено: "частиною п`ятою статті 19 Закону № 2939-VI, зокрема, передбачено можливість зазначення у запиті лише електронної адреси. Це свідчить про можливість обрання виключно електронної форми листування з розпорядником інформації і, відповідно, отримання відповіді на запит тільки на електронну адресу.

У випадку, якщо запитувач просить надати відповідь на електронну адресу, розпорядник інформації повинен з дотриманням вимог діловодства оформити лист-відповідь (поставити підпис, указати посаду, дату і номер реєстрації листа) та надіслати його у сканованому вигляді на електронну адресу запитувача".

Таким чином, аналіз положень частини 5 статті 19 Закону №2939-VІ дає підстави зробити висновок про можливість обрання запитувачем інформації виключно електронної форми листування з розпорядником інформації і, відповідно, отримання у такому разі відповіді на запит тільки на електронну адресу у сканованому вигляді за умови наявності для цього технічної можливості у розпорядника інформації.

Однак, у тому випадку, коли у запиті позивача було вказано обидва способи отримання інформації, відповідач вправі на власний розсуд обрати один із них.

Суд звертає увагу на те, що у запиті №26 від 10 лютого 2021 року позивач визначила одразу два способи отримання відповіді на запит, а саме: шляхом надсилання поштового листа на її поштову адресу та надіслання запитуваних документів на електронну адресу.

Так, суд зазначає, що надання інформації альтернативно у письмовій або в електронній формі є допустимим, однак як зазначалося вище, запитувач не вправі одночасно вимагати двічі надати йому інформацію на один запит. Тому, у разі зазначення в запиті одразу двох форм (способів) отримання інформації, позивач тим самим надає відповідачу можливість вибору способу листування із запитувачем інформації.

Разом з тим, судом установлено, що лист відповідача від 17 лютого 2021 року №364 про продовження строку розгляду запиту №26 від 10 лютого 2021 року надісланий позивачу на електронну адресу.

Відтак, відповідач таким чином фактично обрав електронний спосіб листування із запитувачем інформації. В той же час, докази направлення на електронну адресу позивача запитуваної інформації матеріали справи не містять.

Зважаючи на те, що будь-яких доказів надання відповіді на інформаційний запит позивача суду не надано, тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо доступу до публічної інформації при розгляді запиту позивача про отримання публічної інформації №26 від 10 лютого 2021 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що ж стосується вимоги зобов`язати надати інформацію, то така є похідною, що залежить від задоволення основної вимоги.

Відтак, враховуючи те, що запит про надання інформації №26 від 10 лютого 2021 року відповідачем розглянуто та підготовлено відповідь, проте така не надана (не надіслана) позивачеві, тому належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача надати позивачу відповідь на інформаційний запит.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані представником позивача, суд доходить висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподілу судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень, що підтверджується квитанцією від 09 червня 2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 гривень.

З приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то слід врахувати наступне.

Про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 та 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Разом із тим, при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, що належить компенсувати позивачам, суд враховує приписи частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує на те, що витрати на професійну правничу допомогу є занадто завищеними. Так, звертається увага на те, що у червні 2021 року Кравчуком М.О. в інтересах ОСОБА_1 до Вінницького окружного адміністративного суду подано більше 20 позовних заяв, які за своїм змістом є однотипними, а тому час витрачений адвокатом при підготовці та складанні позовної заяви в даній адміністративній справі є непропорційний її складності та виконаним роботам, які не потребують вивчення значного обсягу фактичних даних.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги №26 від 01 червня 2021 року, акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до договору про надання правової допомоги №26 від 01 червня 2021 року, квитанцію від 09 червня 2021 року про сплату гонорару в розмірі 3000 гривень.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Водночас, на переконання суду, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 3000 гривень є досить завищеними.

Зі змісту акту приймання-передачі наданих послуг слідує, що адвокатом клієнту надавались послуги лише із складання позовної заяви.

Так, згідно з інформацією, що міститься у комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", з 01 травня 2021 року адвокатом Кравчуком М.О. до Вінницького окружного адміністративного суду подано більше 150 позовних заяв про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації, більше 30 з яких пред`явлено до комунального некомерційного підприємства "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр Вінницької обласної ради". Такі позовні заяви подібні за своїм змістом.

На переконання суду, наявність такої кількості однотипних позовних заяв, які подані одним і тим самим адвокатом від одного позивача, безпосередньо впливає на час, який необхідно витрати на оформлення позовної заяви та відповідно на вартість наданих послуг.

Відтак, обсяг виконаної адвокатом роботи є неспівмірним із складністю роботи, пов`язаної із складанням позовної заяви.

Крім того, адміністративна справа №120/6113/21-а розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.

Таким чином, наведене вище свідчить про недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000, а тому слід дійти висновку, що такий розмір є досить завищеним.

Відтак, з огляду на встановлені обставини, на переконання суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено у розмірі 500 гривень, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Таким чином, на користь позивача з відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500 гривень.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність комунального некомерційного підприємства "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр Вінницької обласної ради", яка полягає у ненаданні відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 №26 від 10 лютого 2021 року.

Зобов`язати комунальне некомерційне підприємство "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр Вінницької обласної ради" надати ОСОБА_1 відповідь на інформаційний запит №26 від 10 лютого 2021 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 (п`ятсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань комунального некомерційного підприємства "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр Вінницької обласної ради".

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: комунальне некомерційне підприємство "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр" (КНП "ВОКФПЦ ВОР") (місцезнаходження: 23233, Вінницька обл., Вінницький р-н, с. Бохоники, комплекс будівель і споруд, буд. б/н; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 05484008)

Рішення суду в повному обсязі складено 26.11.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович