Постанова

від 30.11.2021 по справі 640/3561/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3561/20 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Грибан І.О., Парінова А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Форкліфт Технолоджіз" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення не зазначений, дата складання повного тексту 05.07.2021) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Форкліфт Технолоджіз" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форкліфт Технолоджіз" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві в якому просило визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення форма "Р" № 00003180502 та № 00003190502 від 18.11.2019р.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Форкліфт Технолоджіз" залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно зроблено висновки щодо не настання реальних наслідків за правочином укладеному з ТОВ "Марксвел", оскільки такі підтверджено належними первинними документами, кладеними за результатом взаємовідносин.

До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого податковим органом щодо задоволення вимог апелянта заперечено.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Форкліфт Технолоджіз".з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Марксвел" за червень 2018 року. За результатом перевірки складено акт від 24.10.2019р. № 106/26-15-05-02-01/34584915 (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень норм податкового законодавства, а саме:

- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п.134.1.1. п.134.1 ст.134 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, п. 6 П (С)БО16 "Витрати" затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000р. за № 27/4248, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 26 208,00 грн, у т.ч. за 2018 на суму 26 208,00 грн;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 29 120,00 грн., в т.ч. за червень 2018 року на суму 29 120,00 грн.

З огляду на висновки викладенні в акту перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві 18.11.2019 року винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 00003190502, яким товариству збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 32 760, 00 грн, в тому числі 26 208, 00 грн за основним платежем та 6 552, 00 грн за штрафними санкціями;

- № 00003180502, яким товариству збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 36 400, 00 грн, в тому числі за основним платежем на суму 29 120, 00 грн та 7 280, 00 грн за штрафними санкціями.

Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу норми п.198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Водночас, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, відповідно до пунктів 85.2, 85.4 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Між тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для формування податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі №804/5599/15 (адміністративне провадження №К/9901/42187/18) правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на формування зобов`язань із сплати податку на додану вартість вплинуло формування податкового кредиту за рахунок взаємовідносин з ТОВ "Реалторг Груп".

Отже, надаючи оцінку правомірності винесення рішення суду першої інстанції та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій між позивачем та зазначеним суб`єктом господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ "Марксвел" 23.05.2018 року укладено договір надання послуг № 1405/2018 відповідно до умов якого ТОВ "Марксвел" зобов`язувалось надати позивачу послуги, а саме: інформаційно-консультативні послуги тендерних торгів; пошук замовників на тендерних веб-вузлах; надання інформації для подальшого аналізу по проведенню тендерних закупівель; узгодження потенційних замовників тендерних закупівель; послуги розміщування інформації на веб-вузлах, веб-вузлах по тендеру (підготовка документів для участі в тендерних закупівлях, розміщення пропозицій та інших документів для участі в тендерному аукціоні); розміщення реклами та обробка інформації в мережі інтернет.

В підтвердження настання реальних наслідків за вказаним правочином позивачем надано копії актів надання послуг: № 204, від 22.06.2018, № 205, від 22.06.2018, № 209, від 22.06.2018 відповідно до змісту яких ТОВ "Марксвел" надано позивачу послуги з інформаційно-консультативні послуги тендерних торгів, послуги розміщування інформації на веб-вузлах по тендеру та послуги обробки даних тендерної документації на загальну суму 174 720 грн .

В підтвердження оплати послуг наданих ТОВ "Марксвел" позивачем як до перевірки так і до суду надано копії платіжних документів доручень: № 1977 від 19.07.2018 на суму 20092,80 грн; №2000 від 24.07.2018 на суму 50000,00 грн; № 2020 від 26.07.2018 на суму 104627,20 грн.

Також позивачем надано копії актів приймання-передачі документації до Договору, відповідно до змісту якого позивачем передано ТОВ "Марксвел" документи згідно таблиці, копії листів передачі документів від ТОВ "Марксвел" позивачу на виконання умов укладеного договору (а.с. 50-82).

Крім того, з метою підтвердження настання реальних наслідків за правочином укладеним з ТОВ "Марксвел" позивачем надано роздруківку з особистого кабінету позивача на веб-ресурсі e-tender щодо участі позивача у тендерних торгах.

Крім того, заслуговує на увагу той факт, що ТОВ "Марксвел" як на час господарських взаємовідносин так і на час вирішення даного спору є належним чином зареєстрованим суб`єктом господарювання та платником податку на додану вартість.

Наведені документи, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, тобто містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов`язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом у перевіряємий період.

Також контролюючим органом не спростовано того факту, що всі податкові накладні, видані контрагентами позивача, зареєстровано в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказаний контрагент позивача у спірний період був платниками податку на додану вартість та сплачував його.

В матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки контролюючий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Отже, враховуючи, що первинні бухгалтерські документи на продаж товарів та від контрагентів, виписані особами, які на час їх видання не втратили статус платника податку на додану вартість, суд погоджується з позицією позивача щодо правомірності включення таких до складу податкового кредиту сум ПДВ.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що апелянтом доведено використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності отриманих від ТОВ "Марксвел" послуг, оскільки такі використано позивачем з метою отримання прибутку та в межах господарської діяльності.

Фінансово-господарські операції між позивачем та зазначеним суб`єктом господарювання відображено у податковій звітності позивача за відповідні податкові періоди.

Норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки.

Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складенні такої звітності.

Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Крім того, згідно висновку акту перевірки податковим органом зроблено висновок про не встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Марксвел".

Проте, відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження вказаних висновків, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18) та від 17.04.2018 року у справі №820/475/17 (адміністративне провадження №К/9901/4907/17).

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 03.2012 року у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 року у справі №810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №826/6280/13-а, адміністративне провадження №К/9901/2848/18, від 06.03.2018 року у справі №2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження №К/9901/5919/18) та від 13.03.2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження №К/9901/19905/18).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Варто також зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №813/1974/17, адміністративне провадження №К/9901/1391/17, ЄДРСРУ №72486629.

Варто врахувати, що згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є дійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (стаття 234 ЦК України).

Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, встановлено рух активів (товару), встановлено зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.

Як вбачається із змісту акту перевірки, з висновками якого погодився суд першої інстанції, про нікчемність правочину свідчать пояснення гр. ОСОБА_1 надані 13.04.2019 ОУ ГУ ДФС у м. Києві , де останній пояснив, що про існування ТОВ "Марксвел" йому не було відомо, участі у здійсненні господарської діяльності вказаним товариством не приймав та жодних правочинів від імені товариства не укладав.

Вказані пояснення, на переконання суду першої інстанції, є достатньою підставою для висновків щодо відсутності настання реальних наслідків за правочином укладеним між позивачем та ТОВ "Марксвел" .

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог пункту 86.9 статті 86 ПК України, у разі якщо грошове зобов`язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Поряд із цим, із змісту копії пояснень неможливо встановити в рамках якого заходу такі пояснення відбиралися та на підставі якого документу встановлено особу гр ОСОБА_1 (а.с. 128-129).

Більш того, із змісту пояснень вбачається, що особу яка надала пояснення про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів не повідомлялось.

На переконання суду апеляційної інстанції, висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства не можуть зводитись до формального посилання контролюючого органу на існування письмових пояснень особи достовірність яких жодним чином не підтверджено.

Судом у повній мірі досліджено надану позивачем первинну документацію, така містить усі необхідні реквізити та у повній мірі відображає реальність настання наслідків за правочином укладеним позивачем з ТОВ "Марксвел".

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовуються три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес АД" проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03).

Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Так, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії" суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Суппорт Центр) це не мало б.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі "Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства" (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення "встановлений "законом", є передбачуваність. Норму не можна вважати "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що документи, які надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача з наведеними контрагентами-постачальниками, а також право позивача на формування податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відтак, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог є безпідставними, а доводи апеляційної скарги обґрунтованими.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи позивача викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи, з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та прийняттю нового рішення, згідно з яким позов ТОВ "Марксвел" слід задовольнити.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3153,00 грн згідно платіжного доручення № 674 від 28.07.21 та судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 2 102,00 грн відповідно до платіжного доручення № 4340 від 13.02.208, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 5 255,00 грн.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Форкліфт Технолоджіз" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Форкліфт Технолоджіз" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року скасувати, прийняти нову постанову якою позов товариства з обмеженою відповідальністю "Форкліфт Технолоджіз" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві № 00003180502 та № 00003190502 від 18.11.2019р.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Форкліфт Технолоджіз" (Л.Первомайського 6 оф. 202, Київ 133, 01133, код ЄДРПОУ34584915) з Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 255,00 грн (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов

Суддя І. О. Грибан

Суддя А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 30.11.2021року)