Постанова

від 01.12.2021 по справі 640/26640/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/26640/21 Суддя першої інстанції: Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

при секретарі - Закревській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олександровича, Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського Олександра Анатолійовича про визнання протиправними дій, визнання протиправними і скасування постанов, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олександровича (далі - Відповідач-1, Приватний виконавець Барладін П.О.), Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського Олександра Анатолійовича (далі - Відповідач-2, Приватний виконавець Валявський О.А.) про:

1) визнання протиправними дії Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олександровича щодо:

- зазначення неправдивих відомостей про стягнуту заборгованість у розмірі 349010,11 євро (EUR) і залишок нестягненої суми за виконавчим документом 284362,24 євро (EUR) у постанові від 07.09.2021 у ВП №60995007 про повернення виконавчого документа стягувачу;

- подання Приватному виконавцю виконавчого округу Київської області Валявському Олександру Анатолійовичу заяви від 07.09.2021 про примусове виконання постанови від 16.01.2020 про стягнення з боржника основної винагороди у ВП №60995007 та постанови від 04.02.2021 про внесення змін до постанови від 16.01.2020 про стягнення з боржника основної винагороди у ВП №60995007;

2) визнання протиправними та скасування постанов Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олександровича у ВП №60995007:

- від 16.01.2020 про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 81150,11 євро (EUR);

- від 04.02.2021 про внесення змін до постанови від 16.01.2020 про стягнення з боржника основної винагороди у ВП №60995007 і визначення основної винагороди у сумі 63337,23 євро (EUR);

- від 07.09.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу - в частині зазначення у цій постанові відомостей про стягнуту заборгованість у розмірі 349010.11 євро (EUR) і залишок нестягненої суми за виконавчим документом 284362.24 євро (EUR);

3) визнання протиправною і скасування постанови Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Валявського Олександра Анатолійовича від 07.09.2021 про відкриття ВП № 66745158 на підставі постанови Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олександровича від 16.01.2020 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 81150,11 євро (EUR), нарахованої у ВП №60995007 на користь Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олексійовича та постанови Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олександровича від 04.02.2021 № 60995007 про внесення змін до Постанови від 16.01.2020 про стягнення з боржника основної винагороди ВП №60995007, якою встановлено стягнути з ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 63337,23 євро (EUR), нараховану у ВП №60095007, на користь Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олександровича згідно заяви стягувана, якою встановлено, що сума коштів до стягнення становить 34901,01 євро (EUR).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2021 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Крім того, у день подання позову ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі:

- постанови Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олександровича від 16.01.2020 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 81150,11 євро (EUR), нарахованої у виконавчому провадженні №60995007 на користь Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олексійовича, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: 03057, м. Київ, вул. Смоленська 33/31, літ. Б , 8 поверх;

- постанови Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олександровича від 04.02.2021 № 60995007 про внесення змін до Постанови від 16.01.2020 про стягнення з боржника основної винагороди ВП №60995007, якою встановлено стягнути з ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 63337,23 євро (EUR), нараховану у виконавчому провадженні №60095007, на користь Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Барладіна Петра Олександровича, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2021 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати оскаржувані рішення необґрунтованими, адже оцінка їх правомірності має здійснюватися у ході судового розгляду справи. Крім того, суд зауважив, що згідно наявної інформації на домоволодіння і земельну ділянку вже накладений арешт постановою від 07.09.2021 ВП №667455158, а відтак відсутні підстави вважати, що накладення арешту на вказане майно може призвести до втрати земельної ділянки та домоволодіння у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Також суд підкреслив, що про загрози втрати іншого майна, на яке накладено арешт, Позивач не зазначає.

Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та ухвалити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що судом не було враховано, питання обґрунтованості позовних вимог не досліджуються на етапі вирішення питання про забезпечення позову. Наголошує, що захід забезпечення позову, який Позивач просить вжити, є співмірним із позовними вимогами, оскільки в іншому випадку ОСОБА_1 може втратити право власності на домоволодіння та земельну ділянку без можливості витребувати її у подальшому з чужого володіння в силу ч. 2 ст. 388 ЦК України. Підкреслює, що спірна ухвала не містить жодного обґрунтування підстав відмови у вжитті заходів забезпечення позову. Також зауважує, що наявність арешту в іншому виконавчому провадженні не заважає Відповідачу-2 накласти арешт в рамках виконавчого провадження №66745158 та передати майно на реалізацію; до того ж арешт з майна було знято згідно постанови від 07.09.2021.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2021 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу Приватний виконавець Валявський О.А. просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, погоджуючись при цьому з висновками і мотивами суду і додатково наголошуючи, що ОСОБА_1 не наведено суду того, що захист його прав, свобод чи інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

У межах встановленого судом строку відзиву від Відповідача-1 на апеляційну скаргу не надійшло.

Матеріали справи надійшли до суду 23.11.2021.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2021 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.12.2021.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, Апелянт зазначає, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову на час розгляду справи належні йому домоволодіння і земельна ділянка можуть бути відчужені на торгах, що у подальшому зробить неможливим їх повернення у власність особи з огляду на приписи ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України. При цьому акцентує також увагу на тому, що накладення арешту на це майно в іншому виконавчому провадженні (№667455158) не може свідчити про неможливість реалізації такого майна на торгах у межах виконавчого провадження №60995007, у межах якого арешт із майна було знято.

Надаючи оцінку відповідним доводам ОСОБА_1 , судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Позивачем до заяви про забезпечення позову не було додано жодних документів, які б містили відомості про те, що на час подання заяви Приватним виконавцем Валявським О.А. вчинялися будь-які дії, передбачені Законом України Про виконавче провадження , спрямовані на реалізацію майна ОСОБА_1 на торгах, зокрема, але не виключно, опис майна (ст. 56), визначення вартості майна та його оцінка (ст. 57). Не додано Позивачем до заяви і документів, які б підтверджували неможливість виконання виконавчого документу без звернення стягнення на домоволодіння і земельну ділянку.

Отже, на переконання судової колегії, відповідні обставини не створюють передумов для висновку, що невжиття заходів забезпечення даного позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, як учасника публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відтак, на переконання судової колегії, суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив на неподанні Позивачем жодних доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі. Крім того, на переконання суду апеляційної інстанції, викладені обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів ОСОБА_1 стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Аналогічна за змістом позиція підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.08.2019 у справі №200/3887/19-а, від 03.10.2019 у справі № 640/19275/18, від 25.03.2020 у справі № 240/9592/19.

Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У постанові від 10.06.2021 у справі №380/5217/20 Верховний Суд підкреслив, що заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

У цій же постанові суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про те, що сама лише незгода позивача із діями суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зупинення стягнення на підставі постанов Приватного виконавця Барладіна П.О. від 16.01.2020 та від 04.02.2021 у виконавчому провадженні №60995007 за відсутності об`єктивних та достатніх підстав вважати, що дії з реалізації нерухомого майна будуть вчинені протягом розгляду цієї справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.

Щодо аргументів Позивача про те, що саме по собі накладення арешту приватним виконавцем не може мати своїм наслідком убезпечення нерухомого майна від реалізації у межах іншого виконавчого провадження, судова колегія вважає помилковим, оскільки за загальним правилом вчинення виконавчих дій з арештованим майном здійснюється спочатку тим виконавцем, що перший наклав арешт.

З приводу посилання Апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано, що арешт на домоволодіння і земельну ділянку у межах виконавчого провадження №60995007 було знято постановою Відповідача-1 від 07.09.2021, а відтак наразі накладено арешт на згадане майно лише у виконавчому провадженні №667455158, в межах якого відбувається примусове стягнення основної винагороди Приватного виконавця Барладіна П.О. у виконавчому провадженні №60995007, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що факт зняття арешту з майна у виконавчому провадженні №60995007 підтверджується матеріалами справи, однак за встановленої вище відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову указані обставини не можуть свідчити про неправильність висновків суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про правильність твердження суду першої інстанції щодо необґрунтованості поданої заяви про забезпечення позову у повному обсязі, оскільки, як було встановлено вище, викладеними у ній доводами не підтверджується існування підстав та обставин для вжиття відповідних заходів. У зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 150-151, 242-244, 250, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Н.П. Бужак

М.І. Кобаль

Повний текст постанови складено 01 грудня 2021 року.