Ухвала

від 23.11.2021 по справі 904/6951/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 904/6951/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючого, Міщенко І. С., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кам`янської міської ради Дніпропетровської області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.08.2021 у справі

за позовом Кам`янської міської ради Дніпропетровської області

до Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль"

про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Змітріченко Ю. П., відповідача - Кісілевич Є. Є. (адвокат).

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року Кам`янська міська рада Дніпропетровської області (далі - Кам`янська міськрада) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" (далі - АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль") про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця Заводська, 2, кадастровий номер: 12104000000:02:002:0127, загальною площею 2,6010 га для розміщення виробничих будівель, у редакції позивача.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у встановлений статтею 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) 20-денний строк відповідач не повернув позивачу підписаний проект договору оренди земельної ділянки та не направив позивачу протокол розбіжностей до договору оренди земельної ділянки, а тому наявні підстави вважати, що договір укладено на умовах поданого міськрадою договору.

АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" у відзиві просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що на даний час у відповідача відсутня необхідність в оренді земельної ділянки, але він не виключає можливості у майбутньому орендувати дану земельну ділянку.

Позивач у відповіді на відзив просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, оскільки умови договору оренди землі відповідають вимогам чинного законодавства та рішенню органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах наданих законом повноважень.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 18.12.2019 АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" звернулося до Кам`янської міськради з клопотанням за вих. №1695/11 (вх. 65223) про надання в користування на умовах оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Заводська, 2, м. Кам`янське, площею 8,0957 га для розміщення виробничих будівель.

09.07.2020 Кам`янська міськрада, розглянувши заяву (клопотання) про користування земельною ділянкою АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" від 18.12.2019 вх. №65223, прийняла рішення № 2003-44/VІІ "Про набуття (припинення) прав на землю", відповідно до пункту 1 якого надано юридичним та фізичним особам земельні ділянки комунальної власності, визначено права на них згідно з додатком 1, зокрема, АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" надано в користування на умовах оренди земельну ділянку з кадастровим номером 1210400000:02:002:0127 за адресою вул. Заводська, 2 м. Кам`янське, Дніпропетровська область, загальною площею 2,6010 га, для розміщення виробничих будівель, строком до 31.07.2030.

Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 рішення Кам`янської міськради від 09.07.2020 № 2003-44/VІІ землекористувачі зобов`язані укласти протягом шістдесяти днів після прийняттям цього рішення в департаменті комунальної власності та земельних відносин міської ради у встановленому порядку документи на землекористування (договори, угоди) шляхом надання оригіналів витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, сформованих у поточному році.

13.11.2020 листом № 09-08/1689 Кам`янська міськрада направила на адресу АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" для узгодження та підписання проекти договорів оренди земельної ділянки, кадастровий номер №1210400000:02:002:0127 та 1210400000:02:011:0063 за адресою: вул. Заводська, 2, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, загальною площею 2,6010 та 5,4947 га, для розміщення виробничих будівель. Про направлення на адресу відповідача спірного проекту договору свідчать опис вкладення в цінний лист № 5190003125850, накладна № 5190003125850 та фіскальний чек Акціонерного товариства "Укрпошта" від 13.11.2020.

Відповідно до відомостей сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" надісланий позивачем лист від 12.11.2020 № 09-08/1689 отримано відповідачем 17.11.2020 (виписка з сайту про відстеження листа № 5190003125850).

Проте, відповідач у 20-денний строк не повернув позивачу підписаний проект договору оренди земельної ділянки та не направив протокол розбіжностей до цього договору.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2021 у справі № 904/6951/20 (суддя Загинайко Т. В.) позов задоволено; визнано укладеним договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця Заводська, 2, кадастровий номер: 1210400000:02:002:0127, загальною площею 2,6010 га для розміщення виробничих будівель в редакції Кам`янської міськради, у редакції викладеній у резолютивній частині рішення.

Рішення суду мотивовано тим, що: запропонована позивачем редакція договору оренди землі за своїми умовами відповідає нормам чинного законодавства; позивачем дотримано порядок, визначений статтями 179, 181, 184 ГК України при укладенні договору; відповідачем не надано доказів незгоди зі змістом договору або окремими його положеннями шляхом звернення до позивача з протоколом розбіжностей до договору оренди земельної ділянки; укладення спірного договору є обов`язковим для відповідача для розміщення на орендованій земельній ділянці виробничих приміщень та споруд.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.08.2021 (Орєшкіна Е. В. - головуючий, судді Антонік С. Г., Чус О. В.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2021 у справі № 904/6951/20 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанову мотивовано тим, що з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено, що на спірній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, належні відповідачу або обставини іншого використання спірної земельної ділянки відповідачем, будівництво об`єктів тощо. При цьому, у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" зазначає, що не використовує спірну земельну ділянку, а лише мало намір такого користування, проте на даний час така необхідність відсутня. Законодавчі норми встановлюють обов`язок сторін укласти договір оренди земельної ділянки у випадку користування цією земельною ділянкою особою, однак матеріали справи не містять доказів такого користування. За встановлених обставин справи (відсутності користування земельною ділянкою) укладення спірного договору не є обов`язковим для відповідача в силу закону, тому у суду відсутні правові підстави для зобов`язання укласти такий договір за рішенням суду, що є підставою для відмови у позові.

Апеляційний господарський суд наголосив, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що відповідачем не надано доказів незгоди зі змістом договору або окремими його положеннями шляхом звернення до позивача з протоколом розбіжностей до договору оренди земельної ділянки, оскільки між сторонами не існує спору щодо погодження умов договору. За відсутності встановлених обставин користування відповідачем спірною земельною ділянкою є помилковим і висновок суду першої інстанції про порушення прав позивача таким користуванням без правовстановлюючих документів.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, Кам`янська міськрада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.08.2021, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2021 у справі № 904/6951/20 - залишити в силі.

У поданій касаційній скарзі Кам`янська міськрада посилається на те, що в оскаржуваній постанові апеляційний господарський суд неправильно застосував положення статей 2, 3, 93, 96, 116, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 11, 509, 526, 630 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2, 13, 15, 21, 24 Закону України "Про оренду землі", статей 179, 181 ГК України без урахування висновків щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 19.11.2019 у справі № 904/7527/19 та від 13.08.2019 у справі № 914/1087/18.

Скаржник наголошує, що предметом позову у цій справі є вимоги про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки у редакції, запропонованій позивачем на підставі положень статей 93, 96, 116, 124 ЗК України, статей 6, 628, 648 ЦК України, частини 3 статті 178, статті 181 ГК України та статей 1, 13, 16 Закону України "Про оренду землі", з огляду на прийняття за результатами звернення відповідача рішення від 09.07.2020 № 2003-44/VII "Про набуття (припинення) права на землю" щодо надання відповідачеві на умовах оренди строком до 30.07.2030 земельної ділянки з кадастровим номером 1210400000:02:002:0127 за адресою: вул. Заводська, 2, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, загальною площею 2,6010 га, для розміщення виробничих будівель, яке відповідач не виконує, від укладання договору ухиляється.

На спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та детальною інформацією про юридичну особу з яких убачається: місцерозташування та реєстрація юридичної особи - АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" саме вул. вул. Заводська, 2, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, тобто відповідач зареєстрований, як юридична особа за наявності нерухомого майна за спірною адресою.

Скаржник наголошує, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки в оренду, яке наявне у спірних правовідносинах.

Окремо, скаржник звертає увагу, що Кам`янською міськрадою було долучено до відзиву на апеляційну скаргу копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29.06.2021 № 263389819, в якій наведено повний перелік нерухомого майна відповідача, розташованого на спірній земельній ділянці.

У відзиві на касаційну скаргу АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" у додаткових поясненнях від 08.11.2021 № 3453/07, які надійшли на адресу Верховного Суду 16.11.2021, просить закрити касаційне провадження, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України суперечить висновкам, викладеним Верховним Судом в ухвалі від 20.10.2021 у справі № 904/6950/20 між тими самими сторонами з приводу вирішення подібних правовідносин.

У запереченнях на додаткові пояснення відповідача Кам`янська міськрада просить касаційну скаргу задовольнити, посилаючись на те, що відповідач вводить суд в оману, зазначаючи про те, що не користується спірною земельною ділянкою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 904/6951/20 за касаційною скаргою Кам`янської міськради постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.08.2021, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Звертаючись із касаційною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, міськрада зазначила, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у справі прийнята без урахування правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 904/7527/17 та від 13.08.2019 у справі № 914/1087/18 щодо обов`язковості укладення договору оренди землі на підставі рішення ради.

Проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 914/1087/18 та від 19.11.2019 у справі № 904/7527/17, суд касаційної інстанції вважає, що висновки, викладені у цих постановах, прийнято у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі № 904/6951/20, що розглядається.

Так, у справі № 904/7527/17 (постанова від 19.11.2019) Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для укладення договору оренди земельної ділянки в судовому порядку, виходячи з того, що земельна ділянка надана в оренду за фактичним розміщенням нежитлової будівлі, що належить відповідачеві, а спір між сторонами існує лише щодо розміру орендної плати, яку встановлено органом місцевого самоврядування у межах наданих законом повноважень та з урахуванням встановленого законом граничного розміру, тому умови договору в цій частині ґрунтуються на вимогах закону, а оскільки власники нерухомого майна не звільняються від обов`язку оформлення права користування земельною ділянкою та внесення плати за таке користування, укладення договору оренди є обов`язковим в силу закону.

У справі № 914/1087/18 (постанова від 13.08.2019) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки в редакції, запропонованій позивачем, виходячи з того, що у даному випадку укладення договору ґрунтується на вказівках закону, викладених у статтях 123, 124 ЗК України, відповідно до яких підставою користування земельною ділянкою із земель комунальної власності є договір оренди, який укладається з власником нежитлових приміщень, які розташовані на ній.

Разом з тим, у даній справі № 904/6951/20, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не використовує спірну земельну ділянку і на ній відсутнє нерухоме майно, належне відповідачеві, тому відсутні законодавчі передумови для укладення договору оренди з останнім, у тому числі, і за рішенням суду.

Отже, наведені вище постанови Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, ухвалені за іншої фактично-доказової бази, а також інших умов застосування правових норм, ніж у справі, яка розглядається, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги щодо наявності правових підстав, передбачених пунктом 1 частиною 2 статті 287 ГПК України для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Отже, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 904/6951/20 за касаційною скаргою Кам`янської міськради з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до положень статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Кам`янської міської ради Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.08.2021 у справі № 904/6951/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

О. В. Случ