Ухвала від 30.11.2021 по справі 910/3760/20

УХВАЛА

30 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 910/3760/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - Міністерство оборони України,

представник позивача - Бабін Д.А. (у порядку самопредставництва),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй",

представник відповідача - Строкань О.В., адвокат (ордер від 30.11.2021 № 1178527),

за участю військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України,

представник прокуратури - Гавлоська А.В., прокурор відділу (посв. від 25.11.2020 № 058102),

розглянув касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі - Прокурор)

на рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2021 (головуючий суддя Бондарчук В.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 (головуючий Ткаченко Б.О., судді: Андрієнко В.В. і Пашкіна С.А.)

у справі № 910/3760/20

за позовом військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест Строй" (далі - Товариство)

про стягнення 2 409 031,94 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура в інтересах держави в особі Міністерства та Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління, правонаступником якого є Міністерство, звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 2 409 031,94 грн, з яких 1 788 091,95 грн - штрафні санкції та 620 939,99 грн - невикористана сума попередньої оплати (авансу) за договором підряду від 21.06.2018 № 167/2018/167 (далі - Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством своїх зобов`язань за Договором у частині ненадання звітів про використання сплаченої Міністерством попередньої оплати, внаслідок чого Товариство повинно повернути невикористану суму попередньої оплати у розмірі 620 939,99 грн та сплатити штрафні санкції за невиконання підрядних робіт по кожному етапу будівництва, нараховані на підставі пункту 7.4 Договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Прокуратурою не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на підтвердження доводів, викладених у позовній заяві, а також беручи до уваги, що сторони відмовились від оплати судової будівельної експертизи, а наявні у матеріалах справи докази унеможливлюють встановлення судом обсягів виконаних/невиконаних Товариством підрядних робіт за Договором, і, відповідно, вартість виконаних/невиконаних підрядних робіт по кожному етапу будівництва окремо та суму невикористаної попередньої оплати (авансу).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Прокурор звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували статті 530, 549, 611, 882, 883 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 230-232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18, від 29.10.2020 у справі № 910/4709/18, від 17.05.2018 у справі № 910/13832/17, від 07.12.2018 у справі № 910/23196/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 22.01.2019 у справі № 922/1119/18 у подібних правовідносинах.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника про те, що суди не врахували висновки, Верховного Суду, викладені у постановах, які зазначені у касаційній скарзі, щодо застосування статей 530, 549, 611, 882, 883 ЦК України, статей 230-232 ГК України, оскільки у вказаних справах правовідносини не є подібними, просить закрити касаційне провадження відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а у разі відмови у закритті касаційного провадження просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Від Міністерства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та думку прокурора, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Прокурор у касаційній скарзі посилається на те, що суди застосували статті 530, 549, 611, 882, 883 ЦК України, статті 230-232 ГК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18, від 29.10.2020 у справі № 910/4709/18, від 17.05.2018 у справі № 910/13832/17, від 07.12.2018 у справі № 910/23196/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 22.01.2019 у справі № 922/1119/18 у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 910/13832/17 суди, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача невикористаного авансу та штрафу, які були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 02.12.2016 № 26/2 щодо використання коштів отриманого авансу у строк, передбачений умовами даного договору, виходили з того, що позивач на виконання умов договору від 02.12.2016 № 26/2 перерахував відповідачу суму авансу, проте відповідач зобов`язання щодо використання коштів отриманого авансу у строк, передбачений умовами даного договору, не виконав, внаслідок чого відповідно до пунктів 4.3 та 7.3 останнього, відповідач зобов`язаний повернути позивачу невикористані кошти авансу та сплатити штрафні санкції;

- № 910/23196/17 суди, задовольняючи позовні вимоги про стягнення коштів, які були обґрунтовані тим, що: відповідач на порушення укладеного між сторонами договору підряду від 27.07.2017 № 27-07/2017 не приступив у обумовлені строки до виконання робіт та не підтвердив актами виконаних робіт використання суми авансу; сторони не погодили істотних умов договору, тому договір є неукладеним та не створює жодних правових наслідків, а сплачений позивачем на розрахунковий рахунок відповідача авансовий платіж за неукладеним договором підлягає поверненню на підставі статті 1212 ЦК України, виходили з того, що сплачений аванс повинен був бути витрачений на цілі, пов`язані з виконанням договору; у липні-серпні 2017 року позивачем на адресу відповідача було сплачено 600 000,00 грн авансу; виконання підрядником договору повинно підтверджуватися складеними ним та надісланими на адресу позивача до 25 числа звітного місяця акта приймання виконаних робіт за формою № КБ-2в та довідкою про вартість робіт за формою № КБ-3; договором не встановлено граничного терміну використання авансу; у вересні 2017 року позивач претензією повідомив відповідача про повернення суми сплаченого авансу; відповідачем не було надано суду доказів виконання зобов`язань за пунктами 4.1, 4.2 договору, внаслідок чого строк зобов`язання з повернення авансу настав після закінчення 7-денного строку, передбаченого статтею 530 ЦК України. Водночас надані відповідачем суду докази виконання ним своїх зобов`язань (платіжні доручення щодо оплати на користь третіх осіб матеріалів) не містять у собі ознак зв`язку з договором, на підставі якого заявлено позов. При цьому довідка від 06.03.2018 щодо проведення робіт, як і надані відповідачем акти прихованих робіт, не містять даних щодо кількості та вартості виконаних робіт;

- № 917/194/18 суди, задовольняючи частково позовні вимоги про розірвання договору, стягнення з відповідача 480 000,00 грн попередньої оплати, 251 200,00 грн штрафу за порушення строків виконання зобов`язання, 21 794,00 грн пені та 33 600,00 грн штрафу за порушення строку використання авансу, які були обґрунтовані неналежним виконанням підрядником своїх зобов`язань за договором, виходили з обґрунтованості позовних вимог у частині стягнення сум неповернутого підрядником авансу та штрафних санкцій з огляду на прострочення виконання підприємством будівельних робіт з реконструкції даху хірургічного корпусу Глобинської ЦРЛ та невикористання підрядником сплаченого замовником авансу протягом 3-місячного строку, визначеного пунктом 4.3 договору підряду. При цьому судами зазначено про відсутність підстав для розірвання договору підряду у зв`язку з його припиненням за закінченням строку його дії;

- № 922/1119/18 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою було задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором про закупівлю робіт за державні кошти та неустойки за неповернення попередньої оплати (авансу), погодився з висновками апеляційного суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неповернутої передоплати підтверджені документально, відповідають нормам матеріального права та відповідачем не спростовані. Сторони у пункті 4.6 договору визначили чіткі строки реалізації відповідачем суми авансу, встановили певний порядок дій такої реалізації та механізм підтвердження їх виконання. Однак відповідач не дотримався зазначених строків та порядку, а саме: не підтвердив використання ним суми авансу, не виконав роботи у встановлені у договорі строки, не надав підписаний сторонами акт приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, який, за висновком суду, згідно з пунктом 4.6 договору сторони визначили єдиним доказом, що може підтвердити виконання відповідачем пункту 4.6 договору, у зв`язку з чим суд визнав неналежними доказами надані відповідачем до матеріалів справи видаткові накладні. Відповідач визнав наявність у нього перед позивачем заборгованості за договором у розмірі сплаченого позивачем авансу, про що свідчить підписаний головним бухгалтером відповідача без заперечень акт звіряння взаємних розрахунків станом на 01.01.2018, а продовження строку дії договору до 30.06.2018 відповідно до додаткової угоди № 1 не стосується строків виконання пункту 4.6 договору, оскільки зміни до нього додатковою угодою не вносились. Висновки суду першої інстанції про направлення позивачу актів виконаних робіт (форма КБ-2в) електронною поштою не відповідають матеріалам справи з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів такого відправлення та отримання їх позивачем. Суд першої інстанції безпідставно врахував висновки фізичної особи-підприємця Головко О.В. щодо невідповідності проектної документації вихідним даним, викладені в листі від 22.11.2017 № 37, оскільки зазначена особа, хоч і має кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста від 15.03.2013 № 011495, однак, не є уповноваженою особою, яка підтверджує або спростовує відповідність або невідповідність проектно-кошторисної документації вихідним даним та вимогам законодавства, тобто не є експертною організацією, яка відповідає визначеним критеріям та відомості про яку включено до переліку експертних організацій, розміщених на офіційному веб-сайті Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Водночас у даній справі № 910/3760/20 судами встановлено, що на підтвердження неналежного виконання Товариством своїх зобов`язань за Договором Прокуратурою долучено до матеріалів справи довідки невиконаних підрядних робіт за Договором, які складені станом на 07.11.2019 за підписом офіцера ВКБтаР Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління лейтенантом Іванчуком О.

При цьому у наданому Міністерством до суду першої інстанції акті приймання-передачі незавершених капітальних інвестицій від 22.10.2020, підписаному між комісією з реорганізації Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління та Міністерством; акті оцінки вартості об`єкта незавершеного будівництва "Будівництво будівлі казарми поліпшеного планування № 2, 25 опдбр, смт Гвардійське, Дніпропетровська обл., військове містечко № 1" від 22.10.2020 містяться зауваження комісії, а саме, що під час огляду не є можливим встановити виконані приховані роботи та визначити фактичну відповідність проекту, у тому числі наявність гідроізоляції, об`єми земляних робіт, фундаментні роботи, наявність арматури у залізобетонних конструкціях.

На підтвердження виконання робіт за Договором Товариством надано суду висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи від 30.07.2020 № 14/112СЕ-20, виконаний на замовлення Товариства судовим експертом Башкіровою Г.Б. Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України.

Зокрема, експертом надано такі висновки:

1. Фактично виконані будівельні роботи та використані матеріали при проведенні робіт з будівництва будівлі казарми поліпшеного планування № 2, 25 опдбр, смт Гвардійське, Дніпропетровська обл., військове містечко № 1, відповідно до умов договору № 167/2018/167 від 21.06.2018 та проекту № 163/3/2017/212/163 "Будівництво будівлі казарми поліпшеного планування № 2, 25 опдбр, смт. Гвардійське, Дніпропетровська обл., військове містечко № 1", частково відповідають даним, відображеним в актах виконаних робіт.

Таким чином, підтверджується виконання робіт на такі суми:

- вартість робіт, прийнятих замовником, складає 4 853 630,95 грн;

- вартість робіт, не прийнятих замовником, складає 1 378 562,57 грн;

- вартість будівельних матеріалів, що знаходяться на приоб`єктному складі та будівельному майданчику, складає 218 217,20 грн.

Не підтверджується вартість робіт, не прийнятих замовником - 501 265,42 грн.

2. Додаткові роботи, наведені у заявці за другим питанням, які не враховані у проектній документації та фактично виконані на будівництві казарми поліпшеного планування № 2, 25 опдбр, смт Гвардійське, Дніпропетровська обл., військове містечко № 1, з технічної точки зору вплинули на збільшення строків проведення робіт. Затримання строку будівництва за рахунок фактично виконаних додаткових робіт, неврахованих у проектній документації, становить 55,5 календарного дня (1,85 місяця).

Товариством надано суду акти приймання будівельних робіт (форма КБ-2в) на підтвердження обсягів фактично виконаних робіт та використання матеріалів при проведенні будівництва об`єкту за умовами Договору, які не були прийняті та оплачені позивачем на суму 1 299 264,35 грн, та вартість будівельних матеріалів - 256 753,57 грн.

Крім того, Товариством надані копії повідомлень про хід виконання робіт, які надсилались на адресу Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління з актами приймання будівельних робіт (форма КБ-2в) та актами додаткових робіт до договору.

Необхідною умовою задоволення позовних вимог у даній справі є встановлення фактичного виконання робіт за Договором, укладеним між сторонами.

Враховуючи суперечливі докази сторін, подані ними на підтвердження своїх доводів, суд першої інстанції правомірно призначив у справі судову експертизу для встановлення обсягу вартості виконаних і невиконаних відповідачем підрядних робіт за Договором, визначивши в ухвалі від 07.09.2020 питання, які винесено на вирішення експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Однак, з огляду на відсутність попередньої оплати послуг з проведення судової експертизи, експертною установою повідмолено суд про залишення ухвали суду про призначення судової експертизи від 07.09.2020 у справі № 910/3760/20 без виконання.

Таким чином, хоча Прокурором й заперечується виконання Товариством робіт у більшому обсязі, ніж зазначено в акті приймання виконаних будівельних робіт № 12-08 за серпень 2019 року, проте не спростовано обсяг виконаних Товариством будівельних робіт, зазначених в актах приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), надісланих останнім на адресу Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління.

Що ж до посилань Прокурора у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду у справах № 910/3362/18, № 910/3920/18 та № 910/4709/18, то Верховний Суд зазначає, що хоча останні й ухвалені за подібного матеріально-правового регулювання, проте встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначеній справі і у справі, яка розглядається - № 910/3760/20 , є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах. Зокрема, у справах № 910/3362/18, № 910/3920/18 та № 910/4709/18 договорами (пунктами 10.3) передбачена відповідальність за порушення строків виконання робіт, що вказані у пунктах 5.2. Згідно з пунктами 5.2 договорів строк виконання робіт - протягом 12 місяців з моменту отримання підрядником письмового дозволу замовника про початок виконання робіт та/або відповідно до Календарного плану-графіку. Таким чином, відповідальність підрядника за умовами договорів у вигляді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення виконання підрядником обов`язку із здачі завершеного будівництвом об`єкта в експлуатацію, тобто за прострочення виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт/поставки обладнання в межах основного зобов`язання, що є відмінним від обставин справи (умов договору), встановлених у справі № 910/3760/20, відповідно до умов договору у якій сторонами передбачено відповідальність за порушення строків виконання робіт по будь-якому з етапів , що вказані у пункті 5.1 Договору, а не лише у цілому.

Крім того, у справах № 910/3362/18, № 910/3920/18 та № 910/4709/18 Верховним Судом рішення судів попередніх інстанцій були скасовані повністю або частково, а саме у частині стягнення штрафних санкцій, а справи направлено на новий розгляд. Водночас передача справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у ній обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені в ній

Таким чином, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Отже, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Верховний Суд не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі іншим постановам Верховного Суду, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки, не враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень у даній справі № 910/15496/20 відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Також Верховний Суд звертає увагу на те, що посилання скаржника на помилковість застосування судами висновків, викладених Верховним Судом у справі № 910/3554/18, та необхідність застосування висновків, викладених у справі № 910/3362/18, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підпадають під визначення статті 287 ГПК України як підстави касаційного оскарження. Крім того, судами встановлені інші обставини, які унеможливили задоволення позовних вимог.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 234, 235 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у справі № 910/3760/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко