Рішення

від 02.12.2021 по справі 120/10909/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 грудня 2021 р. Справа № 120/10909/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 445 від 14 липня 2021 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з метою отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ;

зобов`язати Чернівецьку селищну раду Могилів-Подільського району Вінницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Чернівецької селищної ради за межами населеного пункту с. Мазурівка.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що рішенням 12 чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 445 від 14.07.2021 року відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з метою отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га на території Чернівецької селищної ради за межами населеного пункту с. Мазурівка, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, відповідно до представлених графічних матеріалів, які були додані до клопотання на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної діяльності, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а саме: земельна ділянка, яку бажає отримати громадян відноситься до земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, яка з метою реалізації ініціативи Чернівецької селищної ради зарезервована для надання учасникам антитерористичної операції та членам родин загиблих із їх числа.

Позивач вважає таке рішення протиправним, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 15.09.2021 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

28.09.2021 року Чернівецькою селищною радою Могилів-Подільського району Вінницької області надано відзив, у якому зазначено, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстави приватизувати земельну ділянку згідно ст. 118 Земельного кодексу України, зокрема відсутні будь-які рішення чи інші відповідні документи, які свідчили б про те, що зазначена земельна ділянка перебуває у його користуванні, відповідно до яких може приватизувати земельну ділянку у межах норм безоплатної приватизації; земельна ділянка, яку бажає отримати громадянин відноситься до земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, яка з метою реалізації ініціативи Чернівецької селищної ради зарезервована для надання учасникам антитерористичної операції та членам родин загиблих із їх числа. Таким чином, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

15.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням до Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Чернівецької селищної ради за межами населеного пункту с. Мазурівка (кадастровий номер 0524984500:09:004:0120).

Рішенням 12 чергової сесії 8 скликання Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 445 від 14.07.2021 року відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з метою отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га на території Чернівецької селищної ради за межами населеного пункту с. Мазурівка, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, відповідно до представлених графічних матеріалів, які були додані до клопотання на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної діяльності, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а саме: земельна ділянка, яку бажає отримати громадян відноситься до земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, яка з метою реалізації ініціативи Чернівецької селищної ради зарезервована для надання учасникам антитерористичної операції та членам родин загиблих із їх числа.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно із ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст. 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому, п. а ч. 3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пунктом в ч. 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною 1 ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно із ч.6,7 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 ЗК України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

В оскаржуваному рішенні підставою для відмови позивачу у надані дозволу на розробку проекту землеустрою слугувало те, що земельна ділянка зарезервована для надання учасникам АТО.

Досліджуючи зміст оскаржуваного рішення, судом встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до пунктів 1, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України № 898-р від 19.08.2015 "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" з метою забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру і обласним та Київській міській державним адміністраціям за участю органів місцевого самоврядування доручено визначити протягом місяця на території відповідної області та м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції та сім`ям загиблих учасників антитерористичної операції.

Рекомендовано органам місцевого самоврядування розміщувати на власних офіційних веб-сайтах інформацію про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам антитерористичної операції та сім`ям загиблих учасників антитерористичної операції; розглядати в першочерговому порядку звернення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.

В свою чергу, відповідачем не надано до суду рішення про резервування земель для учасників антитерористичної операції №413 від 14.07.2021, на яке він посилається у відзиві, а також не доведено, що спірна земельна ділянка входить до відповідного зарезервованого масиву. .

Більше того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 898-р не встановлено заборону надання дозволу на розроблення документації із землеустрою в межах норм безоплатної приватизації для осіб, які не є учасниками антитерористичної операції. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.03.2019 у справі №808/2200/18.

З наведеного випливає, що порядок і умови набуття, припинення і здійснення права власності та користування землею охоплюються поняттям правового режиму власності, який визначається виключно законами України (частина друга статті 14, пункт 7 частини першої статті 92 Конституції України). Тому Кабінет Міністрів України, прийнявши зазначене розпорядження, врегулював на підзаконному рівні умови та порядок набуття права власності та користування землею, які мають визначатися виключно законами України.

Оскільки Земельний кодекс України не встановлює такої підстави відмови для отримання земельної ділянки у власність, як резервуванням земельної ділянки у власність учасникам АТО та членам їх сімей, суд дійшов висновку, що, встановивши особливі умови набуття права власності на земельні ділянки, Кабінет Міністрів України, органи місцевого самоврядування, врегулювали на підзаконному рівні умови та порядок набуття права власності та користування землею, які мають визначатися виключно законами України. Таким чином, відповідач вийшов за межі своїх повноважень, встановлених Конституцією України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що підстави, якими керувався відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не можуть вважатися законними підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Щодо підстави, яка зазначена відповідачем безпосередньо у відзиві, а саме відсутні будь-які рішення чи інші відповідні документи, які свідчили б про те, що зазначена земельна ділянка перебуває у користуванні позивача, відповідно до яких може приватизувати земельну ділянку у межах норм безоплатної приватизації, то суд звертає увагу, що така не зазначена у оскаржуваному рішенні.

Разом з тим, положеннями ст.118 ЗК України така підстава для відмови також не передбачена.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржувана відмова у вигляді рішення № 445 від 14.07.2021 року прийнята відповідачем у порушення вимог Земельного Кодексу України, а тому підлягає скасуванню, як протиправна.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Чернівецької селищної ради за межами населеного пункту с. Мазурівка, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи із обставин цієї справи, суд враховує, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Так позивачем до позову долучено інформацію з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 0524984500:090:004:0120, частину якої позивач бажає отримати у власність.

Із зазначеного витягу встановлено, що площа земельної ділянки 6,7319. Крім того, зазначено про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки, а саме охоронна зона навколо об`єкта енергетичної системи.

Разом з тим, відповідачем не надано оцінку вказаним обставинам, такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами статті 118 Земельного кодексу України умов для прийняття рішення про надання дозволу.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 грн.

Що стосується витрат на правничу допомогу адвоката, то суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача подано:

- ордер від 30.08.2021 серії АВ №1018285 на підставі договору про надання правової допомоги №21 від 26.08.2021;

- квитанцію до прибуткового касового ордеру від 26.08.2021 про оплату позивачем суми адвокатського гонорару 3000 грн. на підставі договору про надання правової допомоги;

-копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю;

-Додаток №1 до договору №21 від 26.08.2021, відповідно до якого фіксована вартість оплати праці адвоката за весь комплекс правових послуг 3000 грн; зустріч та консультація, аналіз документів, подання запитів-1500 грн; підготовка та написання позовної заяви та клопотань -1500 грн.

Також, суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. підтверджується наданими доказами та є співмірним зі складністю справи.

Враховуючи, що позов задоволено частково, на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 1500 грн

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 445 від 14 липня 2021 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з метою отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства .

Зобов`язати Чернівецьку селищну раду Могилів-Подільського району Вінницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Чернівецької селищної ради за межами населеного пункту с. Мазурівка та прийняти рішення із врахуванням висновків суду у даній справі.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні) та витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 1500грн (одна тисяча п`ятсот) за рахунок місцевого бюджету Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідач: Чернівецька селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04326856, вул. Святомиколаївська, 103/1, смт. Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24101).

Повне судове рішення складено та підписано суддею 02.12.2021.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна