Рішення

від 02.12.2021 по справі 903/854/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 грудня 2021 року справа №903/854/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників:

від позивача: Бондарчук Р.І. - головний спеціаліст, юрист відділу судового представництва юридичного департаменту Луцької міської ради (довіреність від 23.11.2021р. №1.1-8/5975/2021)

від відповідача: не з`явились

в судовому засіданні взяв участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури: Костюк Н.В. (службове посвідчення №065570 від 23.10.2021р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Шевченка", м. Луцьк

про стягнення 51 625,62 грн.

встановив:

20.10.2021р. заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Шевченка" про стягнення 51 625,62 грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

В правове обґрунтування позовних вимог прокурор здійснював посилання на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України та засвідчував, що відносини, котрі виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, регулюються положеннями Глави 83 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 25.10.2021р. було підтверджено підстави представництва заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради за відповідною позовною заявою, прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 18.11.2021р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Протокольною ухвалою, постановленою за результатами проведеного 18.11.2021р. судового засідання (за участі прокурора та представника позивача), господарським судом, не приступаючи до розгляду справи по суті, було оголошено перерву в судовому засіданні до 02.12.2021р.

Про процесуальні дії, вчинені судом в засіданні 18.11.2021р., ТОВ "ЖК Шевченка" було повідомлено ухвалою від 18.11.2021р.

Відповідач своїми процесуальними правами на участь представника в судовому розгляді, подання до суду відзиву на позовну заяву, інших передбачених ГПК України заяв та клопотань не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання не повідомив, хоча про день на час розгляду справи в суді був повідомлений належним чином (ухвала суду від 25.10.2021р. про відкриття провадження у справі та ухвала-повідомлення про процесуальні дії, вчинені судом в засіданні 18.11.2021р., згідно наявних в матеріалах справи поштових повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, були вручені ТОВ "ЖК Шевченка" 28.10.2021р. та 22.11.2021р. відповідно).

Судом враховано, що ухвалами суду 25.10.2021р. та від 18.11.2021р. явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представника відповідача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Присутній в судовому засіданні представник позивача та прокурор щодо розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача не заперечили, позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача та прокурора, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як стверджує прокурор та вбачається з матеріалів справи, згідно договору оренди землі від 12.06.2017р. Луцька міська рада передала в оренду ТОВ "ЖК Шевченка" та ТОВ "Промтекссервіс" на 10 років для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:21:029:0029 площею 1,0449 га за адресою м. Луцьк, вул. Шевченка, 13, часткою по 1/2 кожному, що становить 0,5224 га. Договір оренди землі був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав 13.06.2017р. за номером 20947297.

Договір оренди укладений на підставі рішення Луцької міської ради №20/66 від 21.03.2017р.

Додатковою угодою від 01.08.2018р. договір оренди землі від 12.07.2017р., укладений між Луцькою міською радою та ТОВ "ЖК Шевченка", ТОВ "Промтекссервіс" було припинено, земля повернута Луцькій міській раді за актом прийому-передачі.

03 серпня 2018 року до Державного реєстру речових прав було внесено запис/відомості про припинення права оренди для ТОВ "ЖК Шевченка" та ТОВ "Протекссервіс".

На земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:21:029:0029 площею 1,0449 га за адресою м. Луцьк, вул. Шевченка, 13, на час розірвання договору оренди землі від 12.06.2017р. згідно Державного реєстру речових прав знаходились:

1) незавершений будівництвом виробничий корпус Є-3 готовності 4% (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 897104607101), придбаний ТОВ "Промтекссервіс" згідно договору купівлі продажу №3336 від 06.10.2016 у ТОВ "ЖК Шевченка", зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.10.2016р., номер запису про право власності 16774991 (1/2 частки), та згідно договору купівлі продажу №5118 від 21.12.2017р. у ТОВ "ЖК "Шевченка", зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.12.2017р., номер запису про право власності 24079886 (1/2 частки). Зміна запису щодо відсотку готовності незавершеного будівництвом виробничого корпусу Є-3 (з 41% до 4%) проведено 22.05.2018р. за клопотання ТОВ "Промтекссервіс" у зв`язку з частковим демонтажем.

2) приміщення трансформаторної підстанції (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1232687507101), зареєстроване за ТОВ "Волиньторгхліб" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.04.2017р., номер запису про право власності 20123624. Реєстрація проведена на підставі договору інвестування будівництва від 14.05.2007р. № 14/1, договору відступлення права вимоги нерухомого майна від 02.11.2015р. № 1, акту приймання-передачі від 02.11.2015р.

3) незавершене будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення з 6% готовності (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1592002007101), 04.07.2018р. зареєстровано за ТОВ "ЖК Шевченка" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04.07.2018р., номер запису про право власності: 269200561 вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстрований у зв`язку з наявністю договору оренди землі від 12.07.2017р. та декларації про початок будівництва багатоквартирного житлового будинку серії ВЛ №083163071805 від 03.11.2016р.

В подальшому за клопотанням ТОВ "ЖК Шевченка", ТОВ "Промтекссервіс" та ТОВ "Волиньторгхліб" рішенням Луцької міської ради від 29.05.2019р. №57/13 "Про поділ земельної ділянки комунальної власності на вул. Шевченка, 13 загальною площею 1,04449 га: земельна ділянка №1 - 06149 га, земельна ділянка №2 - 0,4068 га, земельна ділянка №3 - 0,0232 га)" погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності на вул. Шевченка, 13, у м. Луцьку з кадастровим номером 0710100000:21:029:0029 площею 1,0449 га на земельні ділянки:

- площею 0,6149 га, якою фактично користується під об`єктом нерухомого майна ТОВ "ЖК Шевченка" (кадастровий номер земельної ділянки 0710100000:21:029:0061);

- площею 0,4068 га, якою фактично користується під об`єктом нерухомого майна ТОВ "Промтекссервіс" (кадастровий номер земельної ділянки 0710100000:21:029:0060);

- площею 0,0232 га, якою фактично користується під об`єктом нерухомого майна ТОВ "Волиньторгхліб" (кадастровий номер земельної ділянки 0710100000:21:029:0062).

Відомості про вказані земельні ділянки внесено до Державного земельного кадастру 22.06.2020р. та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.06.2020р.

Рішенням Луцької міської ради від 24.02.2021р. №7/36 "Про надання ТОВ "ЖК Шевченка" на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирного будинку з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями на вул. Шевченка, 13" було визначено, зокрема, надати ТОВ "ЖК Шевченка" земельну ділянку на вул. Шевченка, 13, на умовах оренди строком на 5 років з дати укладення договору оренди землі, площею 0,6149 га, кадастровим номером 0710100000:21:029:0061, для будівництва та обслуговування багатоквартирного будинку з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями, згідно з додатком, укласти з ТОВ "ЖК Шевченка" договір оренди земельної ділянки на вул. Шевченка, 13 на вказаних в даному рішенні умовах, а також оформити інші документи, необхідні для вчинення цієї угоди, зобов`язати ТОВ "ЖК Шевченка" укласти з міською радою договір оренди землі, зареєструвати право оренди земельної ділянки в порядку, визначеному чинним законодавством України, виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статні 96 Земельного кодексу України.

На підставі даного рішення 24 березня 2021 року між Луцькою міською територіальною громадою, від імені якої діяла Луцька міська рада (орендодавець) та ТОВ "ЖК Шевченка" (орендар) було укладено договір оренди, згідно з умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, з кадастровим номером 0710100000:21:029:0061, яка розташована м. Луцьк, вул. Шевченка, 13.

Відповідно до п. 2 договору оренди від 24.03.2021р. в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,6149 га. Згідно п. 4 договору оренди від 24.03.2021р., нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:21:029:0061 становить 2 292 281,86 грн.

Суд засвідчує, що згідно листа Головного управління ДПС у Волинській області від 17.05.2021р. №5047/5/03-20-04-05-05, наданого на запит Луцької окружної прокуратури від 13.05.2021р. №53-1487вих-21, ТОВ "ЖК Шевченка" задекларовано до сплати орендну плату за землю з 24.03.2021р. (тобто з моменту укладення договору оренди землі) в сумі 53,06 тис. грн.

Луцькою міською радою на запит місцевої прокуратури складено розрахунок розміру безпідставно збережених ТОВ "ЖК Шевченка" коштів, як плати за користування товариством земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:21:029:0061, за період з 22.06.2020р. по 23.03.2021р. Згідно даного розрахунку, сума коштів, яка підлягає стягненню із суб`єкта господарювання, складає 51 816,66 грн.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 14.05.2021р. №97-3-0.27-524/162-21, на підставі якого визначено розмір орендної плати, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим №0710100000:21:029:0061 становить 2 292 281,86 грн.

Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2020 рік становить 1,0 (Лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 06.01.2021р. №22-28-0.222-171 /2-21).

Судом встановлено, що відповідно до підпункту 288.5.1. п. 288.5 ст. 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Аналогічне положення знайшло своє відображення у Додатку до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 №42/20 "Про впорядкування орендної плати за землю" з наступними змінами згідно рішень Луцької міської ради №7/9 від 23.03.2011, №16/7 від 30.11.2011, №20/90 від 26.01.2012, №38/60 від 28.02.2013, №69/39 від 28.01.2015 та №20/27 від 21.03.2017, яким визначено ставки орендної плати за оренду земель комунальної власності міста Луцька.

Суд констатує, що мінімальний розмір орендної плати за вказану земельну ділянку, нормативну грошову оцінку якої проведено, становить 3% від нормативно- грошової оцінки земельної ділянки.

Сума безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, заявлена до стягнення з відповідача, обчислена, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із застосуванням коефіцієнта індексації та враховуючи площу земельної ділянки.

Для обрахунку розміру втрачених коштів, які повинні були надійти як орендна плата, взято 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Судом встановлено, що розмір орендної плати за використання земельної ділянки за місяць становить 5 730,71 грн. (68 768,46 грн. орендна плата за рік/12). Сума коштів, яку відповідач безпідставно без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника цієї ділянки і які мав би заплатити за користування нею, становить 51 625,62 грн. за період з 23.06.2020р. по 23.03.2021р.

Суд зазначає, що земельна ділянка, яка розташована в м. Луцьку по вул. Шевченка, 13, площею 0,6149 га., з кадастровим номером 0710100000:21:029:0061, є об`єктом комунальної власності, який може використовуватись зважаючи на вимоги ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України лише на підставі та умовах договору оренди.

Відповідно до положень ст. 80 ЗК України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

В силу ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Як унормовано ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі", об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 названого Закону).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

В силу ст. 125 ЗК України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

При цьому, виходячи з заявлених прокурором вимог про сплату коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, при вирішенні спору суд враховує також положення ст. 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча ю одного із цих елементів цивільно-правової відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень Глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЦК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Зазначені правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.

Судом встановлено, що земельній ділянці, за користування якою прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти (в розмірі орендної плати), по вул. Шевченка, 13, в м. Луцьк площею 0,6149 га., на якій розміщено нерухоме майно відповідача, присвоєно кадастровий номер 0710100000:21:029:0061, і вона вважається сформованою (є сформованим об`єктом цивільних прав).

Суд засвідчує, що доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою за період з 22.06.2020р. по 23.03.2021р., зокрема, укладення відповідного договору оренди з Луцькою міською територіальною громадою, від імені якої діє Луцька міська рада та державної реєстрації такого права, матеріали справи не містять.

Розрахунок безпідставно збережених коштів за користування ТОВ "ЖК Шевченка" земельною ділянкою площею 0,6149 га, без належного оформлення права користування нею, нарахованих за період з 23.06.2020р. по 23.03.2021р. у розмірі 51625,62 грн. орендної плати, здійснено прокурором на підставі даних про нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки. При проведенні розрахунку застосований базовий коефіцієнт розміру ставки орендної плати в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який був встановлений у рішеннях Луцької міської ради від 24.06.2009 №42/20 "Про впорядкування орендної плати за землю" з наступними змінами згідно рішень Луцької міської ради №7/9 від 23.03.2011, №16/7 від 30.11.2011, №20/90 від 26.01.2012, №38/60 від 28.02.2013, №69/39 від 28.01.2015 та №20/27 від 21.03.2017, яким визначено ставки орендної плати за оренду земель комунальної власності міста Луцька.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок за період з 23.06.2020р. по 23.03.2021р. суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за вказаний період відповідно до заявленого позивачем та дослідженого судом розрахунку складає 51625,62 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Додатково судом з наданих матеріалів справи встановлено, що за період з моменту поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:21:029:0029 та формування нової ділянки з кадастровим номером 0710100000:21:029:0061, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, до моменту укладення договору оренди землі будь-які кошти за користування відповідною ділянкою не сплачувались.

З огляду на вище викладене ТОВ "ЖК Шевченка", як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:21:029:0061, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В даному випадку, враховуючи висновок суду про підставність позовних вимог прокурора, доведення даного спору до суду з вини відповідачів, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі понесла Волинська обласна прокуратура, слід відшкодувати їй у відповідності до п. 2 ч. 1, ч. 9 ст. 129 ГПК України за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Шевченка".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Шевченка" (м. Луцьк, вул. Шевченка, 13, код ЄДРПОУ 37669430) на користь Луцької міської ради (м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) 51 625,62 грн. безпідставно збережених коштів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Шевченка" (м. Луцьк, вул. Шевченка, 13, код ЄДРПОУ 37669430) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2270 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

4. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 03.12.2021р.

Суддя В. А. Войціховський