Рішення

від 03.12.2021 по справі 904/5925/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2021р. Справа № 904/5925/21 За позовом: Селянського (фермерського) господарства Струмок , с. Бузівка

До: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м. Дніпро

Про: визнання права постійного користування земельною ділянкою та скасування наказу

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ: не викликалися

СУТЬ СПОРУ:

С(Ф)Г Струмок (позивач) звернувся до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області (відповідач) про визнання за позивачем право постійного користування земельною ділянкою площею 50, 6 га, за кадастровим номером 1222384000:01:002:1120 на території Личківської сільської ради Магдалинівського району, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія ДП Мд №000041, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД №106 від 28.09.1992р.; та визнання недійсним наказу відповідача №4-1967/15-18-СГ від 23.05.18р. Про припинення права користування земельною ділянкою . Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на правомірне користування позивачем, як фермерським господарством , спірною земельною ділянкою. Окрім того, посилається на правову позицію Великої Палати Верховного суду у постанові від 23.06.20р. у справі №922/989/18 (провадження №12-205гс19), відповідно до якої смерть особи, якій було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, не є підставою для припинення такого права для фермерського господарства.

Ухвалою суду від 27.09.21р. відкрито провадження у справі № 904/5925/21, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області (відповідач) проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи наступне: позивачем не надано доказів укладання між головою СФГ Струмок та власником земельної ділянки договору, положеннями якого передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно до вимог ч.1, 2 ст. 407 ЦК України відсутні правові підстави для визнання за позивачем права користування чужою земельною ділянкою. Також зазначає, що позивач не позбавлений можливості звернутися до уповноваженого органу, який є розпорядником спірної земельної ділянки, для оформлення своїх прав для отримання земельної ділянки в оренду. Враховуючи вищенаведене, відповідач зазначає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється за смертю особи, якій належало таке право. При цьому відповідач посилається на практику Верховного Суду України у постановах від 05.10.16р. у справі №6-2329цс16 та від 23.11.16р. у справі №6-3113цс15.

С(Ф)Г Струмок (позивач) у відповіді на відзив зазначив наступне: відповідач у відзиві на позов не навів жодного доводу щодо підстав винесення спірного наказу №4-1967/15-18-СГ від 23.05.18р. Про припинення права користування земельною ділянкою , а лише зазначено положення Земельного кодексу України щодо права постійного користування земельними ділянками; відповідачем не врахована правова позиція , викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду викладені 23.06.2020 у справі №922/989/18, згідно якої у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області (відповідач) своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив не скористався.

Відповідно до вимог ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Законом не надано право судді продовжити цей строк (встановлений законом). Однак, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.; постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020р. № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020р. № 956 продовжено період карантину до 31.12.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. № 1236 продовжено період карантину до 28.02.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021р. №104 продовжено період карантину до 30.04.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021р. №405 продовжено період карантину до 30.06.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021р. №611 продовжено період карантину до 31.08.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.21р. №855 продовжено період карантину до 01.10.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.21р. №981 продовжено період карантину до 31.12.2021р.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до п.4 ст. 11 ГПК України , суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Одночасно, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004)

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, в зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, в зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно з приписами ст.114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій; строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд , -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням представника Президента України у Магдалинівському районі Дніпропетровській області №255 від 22.09.1992 передано у постійне користування гр. ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 56,6 га , , що розташована на території Личківської сільської ради Магдалинівського району, про що видано державний акт на право постійного користування землею серія ДП Мд №000041, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд№106 від 28.09.1992. (а.с.16-17).

Розпорядженням Магдалинівської районної державної адміністрації від 12.10.1992р. вирішено зареєструвати селянське (фермерське) господарство Струмок , код у Єдиному державному реєстрі підприємств, установ та організацій 20241384 (далі - код ЄДРПОУ), головою якого був зареєстрований ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1.3 Статуту селянського (фермерського) господарства Струмок для досягнення статутних цілей своєї діяльності господарство використовує земельну ділянку площею 50,6 га на території Личківської сільської ради Магдалинівського району на підставі державного акту на право постійного користування землею, виданого Магдалинівською райдержадміністрацією 28.09.1992 Мд№ 106 та договорів оренди земельних ділянок наданих засновникам із земель державної власності. (а.с.24-36)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 - голова Селянського (фермерського) господарства, на ім`я якого було видано Державний акт на право постійного користування землею , помер, про що видано свідоцтво про його смерть серії НОМЕР_1 від 28.05.2011р. (а.с.23)

У подальшому, на підставі рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області №423/496/12 від 26.06.2012р. визнано за ОСОБА_2 право на 2/3 частки, а за ОСОБА_3 - право на 1/3 частки селянського (фермерського) господарства Струмок , код ЄДРПОУ 20241384, по праву спадкування за законом, про що зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, вказаним рішенням суду зобов`язано Магдалинівську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області укласти з ОСОБА_2 договір оренди 2/3 частки (37,73 га) земельної ділянки загальною площею 56,6 га, розташованої на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, що знаходилась в постійному користуванні ОСОБА_1 , згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ДП Мд №000041, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд № 106 від 28.09.1992, в зв`язку з прийняттям ОСОБА_2 спадщини після смерті засновника СФГ Струмок - ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, зобов`язано Магдалинівську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області укласти з ОСОБА_3 договір оренди 1/3 частки (18,87 га) земельної ділянки загальною площею 56,6 га, розташованої на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, що знаходилась в постійному користуванні ОСОБА_1 , згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ДПМд №000041, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд№ 106 від 28.09.1992, у зв`язку з прийняттям ОСОБА_3 спадщини після смерті засновника СФГ Струмок - ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.90-93)

За твердженням позивача, внаслідок змін у ст. 122 Земельного кодексу України, з 01.01.2013р. Магдалинівська районна державна адміністрація втратила право на розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення та не встигла укласти відповідні договори оренди, що випливають з рішення суду.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) , наданої у постійне користування ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розробленої у 2015 році ТОВ Земляни , земельній ділянці, що знаходилась в постійному користуванні ОСОБА_1 , згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ДПМд №000041, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд № 106 від 28.09.1992, присвоєно кадастровий номер 1222384000:01:002:1120.

22.03.2016р. помер наступний голова СФГ Струмок - гр. ОСОБА_2 , про що видано свідоцтво про його смерть серії НОМЕР_2 (а.с.86)

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області № 179/339/17 від 14.09.17р. після його смерті у порядку спадкування за ОСОБА_4 та за ОСОБА_5 визнано право на 1/3 частки селянського (фермерського) господарства Струмок , код ЄДРПОУ 20241384 на кожного, з 2/3 частки господарства, яка належала померлому ОСОБА_2 (а.с.87-89). Рішенням загальних зборів СФГ Струмок від 02.03.21р. головою господарства призначено Кібця О.О.

Як вбачається, з матеріалів справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-1967/15-18-СГ від 23.05.2018р. Про припинення права користування земельною ділянкою припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 56,6000 га (кадастровий номер 1222384000:01:002:1120), розташовану на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населеного пункту) згідно з Державним актом на право постійного користування землею серія ДП Мд №000041 від 28.09.1992 року, виданого гр. ОСОБА_1 для введення селянського господарства на підставі розпорядження представника Президента України від 22.09.1992 року №255, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд №106. Також наказано перевести до земель запасу земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 56, 6000 га (кадастровий номер 1222384000:01:002:1120), розташовану на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населеного пункту) (а.с.84-85).

Відповідно до п. 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Дніпропетровської області.

Згідно з п.п. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Дніпропетровської області.

На підставі наведеного, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Зазначений припис кореспондується зі ст. 122 ЗК України.

Проте, вищезазначений наказ відповідача суд вважає не правомірним з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній на 12.10.1992) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЗК України 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 16 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім`ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній на дату створення позивача) володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

Згідно із ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції від 12.10.1992, чинній на момент створення СФГ Струмок ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції від 12.10.1992, чинній на момент створення СФГ Струмок ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції від 12.10.1992, чинній на момент створення СФГ Струмок ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2009-ХП Про селянське (фермерське) господарство (у редакції від 23.07.1993, чинній на момент створення СФГ Струмок ; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-ІУ Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже , чинним на момент створення СФГ Струмок законодавством було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас , одержання громадянином державного акту, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ .

19.06.03р. було прийнято новий Закон України № 937-ІУ Про фермерське господарство (Закон № 937-ІV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У ст. 1 Закону № 93 7-ІV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону № 937-ІV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 937-ІV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст. 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також: правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб 'єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів ст.ст. 1, 5, 7, 8 Закону №937-ІУ можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обовЛязки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

З метою використання спірної земельної ділянки (державний акт на право постійного користування землею серія ДПМд №000041, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд№ 106 від 28.09.1992, кадастровий номер 1222384000:01:002:1120) за цільовим призначенням - ведення селянського (фермерського) господарства - зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_1 до створеного СФГ Струмок , що підтверджується відповідними статутними документами СФГ Струмок .

Відповідно до законодавства, яке діяло на час створення позивача, необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.

Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна землекористувача і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи.

Саме таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18).

Крім того, Верховний Суд України неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, у справах № 6-20859св07,№ 6-13576св07, № 6-14879св07, № 6-20275св07 зазначав, про те, що за змістом норм чинного на той час законодавства, після державної реєстрації фермерського господарства, як юридичної особи, обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна ділянка.

Крім того, викладена у постанові від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц позиція Великої Палати Верховного Суду дозволяє дійти висновку, що у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача й обов 'язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Враховуючи викладене, зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею серія ДПМд №000041, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд№ 106 від 28.09.1992, таке право не може вважатись таким, що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України Про селянське (фермерське) господарство зайняло створене фермерське господарство, як землекористувач.

При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов`язані між собою тим, що є зв`язок між правосуб`єктністю, як фізичної особи, та її ж, як засновника юридичної особи (що також зазначено,у рішеннях у справах Фурман проти Росії , заява № 5945/04, п. 19, від 05.04.2007, Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія , заява № 6924/03, п. 41, від 14.06.2007, та Гумбатов проти Азербайджану , заява № 13652/06, п. 21, від 03.12.2009).

Разом з тим, з набранням чинності новим Земельним кодексом України від 2001р. регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб`єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право: у п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2001 р. встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них .

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 5-рп/2005, зроблено низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у ст. 92 ЗК України від 2001 р. Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що стаття 92 ЗК України від 2001 р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 02.04.2002 №449 (чинна до 23.07.2013). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (п. 7 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 2001 р.), одержані ними до 01.01.2002 у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Слід зауважити, що встановлене ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою було встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001р., право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що спірний наказ порушує базові гарантії захисту права мирного володіння майном, встановлених нормами чинного законодавства України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та спірний наказ відповідача підлягає визнанню недійсним.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянського (фермерського) господарства (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення відповідача, так до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника , як смерть громадянина - засновника С(Ф)Г відсутня.

Адже правове становище С(Ф)Г як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення С(Ф)Г є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття С(Ф)Г правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення С(Ф)Г і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Отже, право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

Разом з тим суд наголошує, що вищенаведений механізм переходу до фермерського господарства права користування землею застосовується виключно щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов`язане створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи. Тільки у цьому випадку з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуває права та обов`язки землекористувача земельної ділянки, наданої її засновнику у користування і відповідне право землекористування С(Ф)Г не припиняється зі смертю засновника.

За обставинами даної справи на момент отримання гр. ОСОБА_1 у постійне користування спірної земельної ділянки на підставі державного акту на право постійного користування МД №106 від 28.09.1992р. державна реєстрація С(Ф)Г Струмок , як юридичної особи, ще не відбулася ( це відбулося пізніше - 12.10.1992 р.).

Суд ще раз наголошує, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності (користування) на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

Відповідно до частини 1 статті 31 Земельного кодексу України (у редакції на момент прийняття відповідачем спірного рішення) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону України Про фермерське господарство .

Таким чином, оскільки факт набуття права постійного користування на спірну земельну ділянку за позивачем підтверджується матеріалами справи, є всі законні підстави для визнання за позивачем права постійного користування площею 50,6 га, за кадастровим номером 1222384000:01:002:1120, на території Личківської сільської ради Магдалинівського району.

Згідно ч.3-4 ст. 13 ГПК України: кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Здійснивши оцінку наданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що такі докази більш вірогідно підтверджують обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, ніж доводи відповідача у своїх запереченнях. Одночасно, з тих же підстав заперечення відповідача суд оцінює критично.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 13, 75, 233, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати за Селянським (фермерським) господарством Струмок (51120, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с. Бузівка, вул. Пушкіна, б. 3, код ЄДРПОУ 20241384) право постійного користування земельною ділянкою площею 50,6 га, за кадастровим номером 1222384000:01:002:1120, на території Личківської сільської ради Магдалинівського району, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія ДП Мд №000041, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд № 106 від 28.09.1992р.

2. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-1967/15-18-СГ від 23.05.2018 Про припинення права користування земельною ділянкою .

3. Стягнути з відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Філософська, 39-а; код ЄДРПОУ 39835428) на користь Селянського (фермерського) господарства Струмок (51120, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, с. Бузівка, вул. Пушкіна, б. 3, код ЄДРПОУ 20241384): 4 540, 00 грн. - витрат на сплату судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 03.12.21р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Васильєв О.Ю.