Рішення

від 18.10.2021 по справі 183/6708/21

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/6708/21

№ 2/183/3589/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Шевченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив:

-визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 5,079 гектарів, кадастровий номер:1223255600:02:033:0346 яка розташована: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Губиниська селищна рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 16.08.2021 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 ;

-визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 5,079 гектарів, кадастровий номер:1223255600:02:033:0346, яка розташована: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Губиниська селищна рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В обґрунтування свого позову позивач послався на те, що на початку серпня 2021 року до нього звернулася відповідач ОСОБА_2 з проханням купити у неї земельну ділянку площею 5,0797 га,- кадастровий номер:1223255600:02:033:0346, яка розташована: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Губиниська селищна рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на що позивач погодився, однак повідомив про необхідність певного часу для отримання всіх необхідних документів для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу.

В свою чергу, ОСОБА_2 запевнила позивача, що з`явиться до нотаріуса у встановлений строк, однак їй вкрай потрібні грошові кошти для погашення боргових зобов`язань перед кредиторами.

Погодившись сплатити відповідачеві кошти до нотаріального посвідчення договору, 16.08.2021 року між позивачем та відповідачем було підписано письмовий договір купівлі - продажу земельної ділянки, площею 5,0797 га,- кадастровий номер:1223255600:02:033:0346 розташованої: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Губиниська селищна рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, після чого позивач передав відповідачеві кошти, та впевнився в тому, що ОСОБА_2 належить земельна ділянка, що відчужується. Її право власності підтверджувалося Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ №318565 від 05 березня 2009 року, оригінал якого відповідач передала позивачеві.

Право власності відповідача на означену земельну ділянку також підтверджувалося Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №HB-9901210842021, сформованим 09.08.2021 року, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 №1051, не зареєстровані.

Таким чином, позивач зазначає, що ніяких заборон у продажі земельної ділянки на момент укладення письмового договору не існувало, вартість земельної ділянки згідно з витягом ДЗК становила 170 732 грн.12 копійок, а ціна продажу земельної ділянки за цим Договором за їх домовленістю становила 171 000,00 грн. (Сто сімдесят одна тисячі гривень 00 копійок), що вище нормативно-грошової оцінка.

Таку вартість земельної ділянки визначено сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу, сторони засвідчили свою обізнаність стосовно рівня ринкових цін на аналогічні земельні ділянки; на їх розсуд визначена в договорі вартість цієї ділянки є справедливою і відповідає її дійсній вартості.

Сплата ціни продажу земельної ділянки за цим Договору здійснено позивачем в національній грошовій одиниці України - гривні у готівковій формі, шляхом передачі грошових коштів продавцю ОСОБА_2 вказаної суми в повному обсязі в день укладення договору, до його підписання, про що продавець написала власноручну розписку.

Таким чином, позивач зазначає, що продавець своїм підписом у договорі підтвердила проведення зі сторони Покупця повного розрахунку за відчужену земельну ділянку та відсутність до Покупця претензій фінансового характеру.

Також в договорі та в розписці вказано, що продавець ОСОБА_2 зобов`язується до 15.09.2021 року з`явитися до нотаріуса для оформлення нотаріального договору купівлі-продажу.

Між тим, у встановлений строк відповідач не з`явилася до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, що змусило позивача в судовому порядку відстоювати свої порушені права.

Ухвалою суду від 27 вересня року відкрите провадження у справі.

Сторони в судове засідання не з`явилися, позивач звернувся до суду із заявою про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, відповідач також наполягала на розгляді справи за її відсутності, позов визнала.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Суду подано копію письмового договору купівлі-продажу від 016 серпня 2021 року, у відповідності до якого ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 земельної ділянки площею 5,079 гектарів, кадастровий номер:1223255600:02:033:0346 яка розташована: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Губиниська селищна рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 5-8).

Фізичне існування такого об`єкту підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ №318565 від 05 березня 2009 року, оригінал якого відповідач передала позивачеві (а.с. 12).

Право власності ОСОБА_2 на означену земельну ділянку також підтверджувалося Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №HB-9901210842021, сформованим 09.08.2021 року, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 №1051, не зареєстровані (а.с. 13).

Як зазначає позивач, відповідач не з`явилася до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору, внаслідок чого приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Барабаш Ю.В. надала позивачеві письмове роз`яснення щодо неможливості посвідчення договору за відсутності продавця, одночасно повідомив, що в процесі аналізу документів щодо відчуження земельної ділянки, нотаріусом було встановлено, що продавець являється боржником у декількох виконавчих провадженнях, щодо неї внесені відомості до Єдиного реєстру боржників, що також є самостійною підставою для відмови у державній реєстрації речового права.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані наступними нормами закону.

За змістом ст.ст. 12 , 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України . Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76-80 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Підставами звільнення від доказування відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України є обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом статті 83 ЦПК України - сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст. 124 Конституції України , ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Нормою ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно з п. 2 ст. 220 ЦК України , якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як убачається з положень укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, сторони за договором - уклали даний договір, здійснили купівлю-продаж належної продавцю на праві власності земельної ділянки.

Оскільки, позивач повністю виконав умови договору купівлі-продажу, сплатив за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об`єктом нерухомості, угода купівлі-продажу не визнавалась недійсною, позивач набув право власності на спірний об`єкт нерухомості і правомірно володіє ним. Передбачених законом підстав для не визнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості в судовому порядку не має.

Статтею 392 діючого ЦК України передбачено право власника майна на пред`явлення позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст. 218 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Згідно ст. 219 ЦКУ суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 04 березня 2019 року по справі 665/2266/16-ц.

Враховуючи це, суд вважає в достатній мірі доведеним факт виконання позивачем своїх зобов`язань, необхідних для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

В той же час, відповідачем не надано жодного належного допустимого доказу, який би міг спростувати вимоги позивача, або ж підтвердити виконання зобов`язань чи неможливість їх виконання в частині нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Суд вважає встановленим факт безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину.

Таким чином, суд вважає, що факт повного виконання договору встановлений, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 76, 81, 89, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною та визнання права власності на нерухоме майно, - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 5,079 гектарів, кадастровий номер:1223255600:02:033:0346 яка розташована: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Губиниська селищна рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 16.08.2021 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку площею 5,079 гектарів, кадастровий номер:1223255600:02:033:0346, яка розташована: Дніпропетровська область, Новомосковський район, Губиниська селищна рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В.Сорока.