Рішення

від 03.12.2021 по справі 120/9297/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 грудня 2021 р. Справа № 120/9297/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Олега Миколайовича до Томашпільської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Олега Миколайовича до Томашпільської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення 2 позачергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради від 28.01.2021 року № 239 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність".

Ухвалою суду від 16.08.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 25.08.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

13.09.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки бажана позивачем земельна ділянка не була передана Томашпільській селищній раді у комунальну власність та станом на день прийняття спірного рішення залишалася державною власністю.

16.09.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача вважає доводи відповідача необґрунтованими, оскільки спірна земельна ділянка входить до масиву земель припиненого КСП ім. Котовського, а Вінницький окружний адміністративний суд у справі №120/2909/19 погодився з доводами відповідача, що у зв`язку із набранням чинності Законом №2498-VIII така земельна ділянка вважається власністю відповідної територіальної громади, тобто комунальною власністю.

23.09.2021 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, у яких останній просить відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі, оскільки позивач не надав суду доказів того, що бажана ним земельна ділянка перебувала у комунальній власності.

04.10.2021 року до суду надійшла заява про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

В свою чергу, 06.10.2021 року представником відповідача подано заперечення щодо стягнення з Томашпільської селищної ради заявлених судових витрат на правову допомогу.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

22.12.2020 позивач звернулась до Томашпільської селищної ради з клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 1,00 га, що знаходиться поруч із земельними ділянками з кадастровими номерами 0523982200:05:000:0001 та 0523982200:05:000:0009, з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства на території Комаргородської сільської ради.

Однак, рішенням Томашпільської селищної ради №239 від 28.01.2021 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0 га, що розташована за межами населеного пункту села Комаргород Тульчинського району Вінницької області. Відмова мотивована тим, що бажана позивачем земельна ділянка відноситься до земель державної власності.

На переконання позивача, відповідач протиправно відмовив їй у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що і стало підставою для звернення з цим адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення)) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмовляючи у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства відповідач вказав, що бажана позивачем земельна ділянка відноситься до земель державної власності.

Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що бажана заявником земельна ділянка відноситься до земель державної власності, а тому Томашпільська селищна рада не може розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Надаючи оцінку таким твердженням представника відповідача, суд враховує, що представником позивача здійснено посилання на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у справі №120/2909/19-а та на матеріали технічної документації, які містяться у наведеній справі.

Із вказаних матеріалів за позицією представника позивача вбачається, що бажана ОСОБА_1 земельна ділянка вважається та вважалась власністю територіальної громади, а саме Комаргородської сільської ради.

Частиною 4 статті 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

У зв`язку із цим судом відповідно до положень частини 4 статті 9 КАС України вжито заходів, необхідних для з`ясування вищевикладених обставин, а саме оглянуто матеріали адміністративної справи №120/2909/19-а.

Із таких матеріалів вбачається, що предметом розгляду у адміністративній справі №120/2909/19-а було правомірність прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області наказу № 2-12011/15-19-сг від 18.07.2019 про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо якої бажає отримати ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову Вінницький окружний адміністративний суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка входить до земель комунальної власності, виходячи із наступного.

01.01.2019 набрав чинності Закон України від 10.07.2018 № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні".

Серед іншого, вказаним законом доповнено розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України пунктом 21 такого змісту:

"21. Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка входить до масиву земель припиненого КСП ім. Котовського, суд вказав, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2498-VIII така земельна ділянка вважається власністю відповідної територіальної громади, тобто комунальною власністю.

Відтак на час звернення позивача з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не мало визначених у ч. 4 ст. 122 ЗК України повноважень щодо розпорядження цієї земельною ділянкою.

Отже, на переконання суду, зазначені в оскаржуваному наказі мотиви його прийняття охоплюються підставами для відмови у наданні дозволу згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року №120/2909/19-а набрало законної сили 15.01.2020 року.

З матеріалів технічної документації, які досліджені судом у справі №120/2909/19-а, встановлено, що бажана позивачем земельна ділянка входить до масиву земель припиненого КСП ім. Котовського, а тому вона є власністю територіальної громади.

З урахуванням наведеного, суд погоджується із твердженнями представника позивача, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, а тому Томашпільська селищна рада наділена повноваженнями на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Таким чином, дослідивши матеріали адміністративної справи №120/2909/19-а перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що рішення 2 позачергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради від 28.01.2021 року № 239 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" не містить законодавчо визначених підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню, тому позов у цій частині вимог слід задовольнити.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

У даному випадку застосуванню підлягає правовий висновок Верховного Суду у постанові №823/106/18 від 15 червня 2021 року, який полягає у наступному.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.

Виходячи з принципу "належного врядування", суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

У даному випадку, відповідачем при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не досліджено усіх обставин та умов, необхідних для надання такого дозволу, а здійснено лише посилання, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності.

Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржене позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у розмірі 908 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 454 грн. тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Томашпільської селищної ради.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 132 КАС України вказано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат-розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, положеннями частини 6 та частини 7 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зауважує, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з складністю справи, тобто не має бути явно завищеним порівняно з складністю справи. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема складністю справи, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу разом із позовною заявою подано:

- договір про надання правової допомоги №В/4 від 02.10.2021 року;

- опис юридичних послуг на виконання пункту 3 договору про надання правової допомоги №В/4 від 02.10.2021 року;

- додаток №1 до договору про надання правової допомоги №В/4 від 02.10.2021 року (акт прийому-передачі);

- прибутковий касовий ордер про оплату 22000,00 грн. на підставі додатку №1 до договору про надання правової допомоги №В/4 від 02.10.2021 року (акт прийому-передачі).

Надаючи оцінку матеріалам, поданих на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд зауважує, що із наведених вище документів прослідковується факт надання професійної правничої допомоги позивачу у Одеському окружному адміністративному суді.

Отже, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22000,00 грн. не підтвердженні належними та допустимими доказами, а тому суд не вбачає підстав для їх стягнення за рахунок бюджетних відшкодувань відповідача.

Більше того, на переконання суду такий розмір витрат на правничу допомогу адвоката є неспівмірним із складністю справи, переліком виконаних робіт та обсягом витраченого часу.

Крім того, 04.10.2021 року представником позивача подано заяву про стягнення судових витрат на правничу допомогу адвоката, в підтвердження чого суду надав додаток №2 до договору про надання правової допомоги №В/4 від 02.10.2021 року (акт прийому-передачі) та прибутковий касовий ордер про оплату 5500,00 грн. на підставі додатку №2 до договору про надання правової допомоги №В/4 від 02.10.2021 року (акт прийому-передачі від 27.09.2021 року).

На переконання суду, наведені докази пов`язані із розглядом даної справи, заявлений та підтверджений доказом про оплату розмір в сумі 5500,00 грн. відповідає критерію співмірності та розумності, відповідає обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також складності справи.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу в сумі 5500,00 грн., підтверджені квитанцією до прибуткового касового ордера та іншими письмовими доказами, а тому є обґрунтованими. Відповідачем протилежне не доведено, а судом не встановлено.

При цьому, слід врахувати частковість задоволення позовних вимог позивача та положення частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2750,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІІ пленарного засідання 2 позачергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради №239 від 28.01.2021 року.

Зобов`язати Томашпільську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,0 га, що розташована за межами населеного пункту села Комаргород Тульчинського району Вінницької області., з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Томашпільської селищної ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2270,00 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі 454 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Відповідач: Томашпільська селищна рада (площа Тараса Шевченка, 1, смт. Томашпіль, Вінницька область, 24200, ЄДРПОУ 04326218).

Суддя Свентух Віталій Михайлович