Постанова

від 01.12.2021 по справі 809/1652/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року

м. Київ

справа №809/1652/17

адміністративне провадження № К/9901/8820/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (головуючий суддя Судова-Хомюк Н.М., судді: Большакова О.О., Пліш М.А.) у справі №809/1652/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» до Головного управління ДФС у Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Вестєвробуд» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у Івано-Франківській області (далі відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 17 липня 2017 року №0005271401 та №0005281401.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки податкового органу про безпідставність завищення Товариством розміру податкового кредиту і витрат є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з його контрагентами є реальними і підтверджуються належним чином оформленою первинною документацією. Вважає, що Товариство не повинно включати до складу доходу суми поворотної фінансової допомоги, отримані платником податків у звітному податковому періоді, які залишаються неповернутими на кінець такого звітного періоду, оскільки не пройшло 365 календарних днів для її повернення.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що проведені господарські операції мали реальний і товарний характер, підтверджуються належними первинними документами, які були надані позивачем під час проведення перевірки та зазначив про помилковість висновків податкового органу щодо неможливості здійснення відповідних робіт контрагентами позивача, відсутності у них необхідних трудових ресурсів і основних фондів. Суд дійшов до висновку, що Товариство не повинно включати до складу доходу суми поворотної фінансової допомоги, оскільки не пройшло 365 календарних днів для її повернення.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків, зокрема про непідтвердження господарських операцій позивача з його контрагентами, та як наслідок, правомірність донарахування податкових зобов`язань, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями та виходив з того, що первинні документи на підтвердження господарських операцій між позивачем і його контрагентами сприяли лише формальному декларуванні виконавців підрядних робіт, неможливості встановити конкретний вид будівельних робіт за фактом їх повторення та термін виконання. Суд апеляційної інстанції також дійшов до висновку про те, що позивач повинен включати до складу доходу суми поворотної фінансової допомоги відповідно до вимог підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, оскільки минуло 365 календарних днів для її повернення.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 року і залишити в силі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року з підстав його законності та обґрунтованості.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на: порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права; невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у реальності здійснення господарських операцій, та підтвердження таких операцій відповідними первинними документами; наявність відповідних ресурсів у контрагентів позивача для виконання умов укладених договорів. Зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції, що суми занижених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, визначені у розрахунку до податкових повідомлень-рішень, не відповідають сумам заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість, які відображені в акті перевірки. Вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про необхідність включення позивачем до складу доходу суми фінансової допомоги.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення апеляційного суду, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції без змін.

Позивачем до суду касаційної інстанції направлено клопотання про долучення до матеріалів справи фотографій в підтвердження виконання робіт за договорами підряду та субпідряду.

Водночас, Верховний Суд зауважує, що підставою касаційного перегляду є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (ст. 328 КАС України) Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст. 341 КАС України).

Відтак, надані позивачем до суду касаційної інстанції додаткові докази (фотографії) не можуть прийматись судом касаційної інстанції, оскільки є додатковими (новими) доказами, які позивач (сторони) могли надати суду першої інстанції для підтвердження тих обставин, з приводу яких заявлено позов.

Переглянувши рішення апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, єдиного соціального внеску, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за наслідками якої складено акт від 12 червня 2017 року №500/09-19-14-01/37638224 (далі акт перевірки).

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 липня 2017 року № 00005271401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1095979,00 грн (за основним зобов`язанням в сумі 933585,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 162124,00 грн); №0005281401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1521324,00 грн (за основним зобов`язанням в сумі 1217059,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 304265,00 грн).

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу підприємства залишено без задоволення.

Актом перевірки встановлено порушення вимог:

підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.138 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.6, 138.8 статті 138, підпунктів 139.1.5, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України, пунктів 5, 7, 21 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153 (зі змінами та доповненнями), пунктів 5, 6,7, 10, 11, 29 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 933585 грн;

підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 187.1, 187.7 статті 187, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження до сплати в бюджет податку на додану вартість всього на суму 1217059,00 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на непідтверджені господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до акта перевірки контролюючим органом встановлено заниження податку на прибуток у сумі 933 585,00 грн та заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1 217 059,00 грн. До таких висновків відповідач дійшов на підставі аналізу фінансово-господарських операцій позивача з його контрагентами: ПП «Патріот 95», ТОВ «Техно-Будстрой», ТОВ «СПГ Водар», ТОВ «Союз ПромСервіс», ТОВ «Інстарком», ТОВ «БТК Промбудпостачання», ТОВ «Торгвтор Профіт», ТОВ «ТД Промбуд», ТОВ «Селена Союз», ТОВ «ТК Тандем».

Між позивачем та наведеними контрагентами укладалися договори, умови яких передбачають виконання позивачем будівельних робіт на території м. Києва за адресою: Голосіївський район, вулиця Казимира Малевича, 84 та на території військової частини НОМЕР_1 НГУ за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, учбовий центр Національної Гвардії України із залученням ряду підрядних організацій та купівлю матеріально-технічних цінностей. Також, на формування податкового обліку позивача мали вплив операції з внесенням фінансової допомоги від засновників товариства.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення зазначив, що податковий орган, здійснивши висновки про не надання послуг по ремонту приміщень військової частини та виключаючи зі складу витрат витрати, пов`язані із придбанням та списанням на собівартість наданих послуг, виконаних робіт субпідряду, не дослідив проектно-кошторисну документацію та не з`ясував зв`язок понесених Товариством витрат на ремонтні роботи з господарською діяльністю, а також не дослідив звітів про виконані роботи, актів прийому виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних підрядних робіт та інших документів. Вказані обставини, на думку суду першої інстанції, заперечували твердження податкового органу щодо правильності здійснення податкових нарахувань.

Здійснюючи аналіз первинної документації на підтвердження вказаних господарських правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що по укладених угодах були визначені однакові об`єкти будівельних робіт з однаковою вартістю, але в подальшому ці дві однотипні угоди набували двох різних поручителів для продовження виконання будівельних робіт. Кошториси таких угод повністю співпадають, а вартість матеріалів різниться, що додатково заперечує твердження суду першої інстанції про помилки в нумерації вказаних господарських угод. Документи, представлені позивачем вказують на укладення таких угод в двох примірниках під різними номерами, укладення угод здійснювалось в один день із прийняттям таких робіт.

Судовими інстанціями установлено, що між позивачем та ТОВ «БТК Промбудпостачання» укладено договір субпідряду від 10 жовтня 2015 року №101015/1, предметом якого є поточний ремонт паркану військової частини на території військової частини НОМЕР_1 НГУ за адресою: Київська область, Вишгородський район, с.Нові Петрівці, учбовий центр Національної Гвардії України на суму 250 000 грн та на виконання умов якого було розроблено кошторис до вказаного договору та відповідно до акту від 16 жовтня 2015 року передано матеріали для здійснення будівельних робіт на суму 96384,06 грн з ПДВ.

Між позивачем та вказаним контрагентом укладено договір субпідряду від 10 жовтня 2015 року №101015/1 по улаштуванню монолітної плити та стяжки автопарку військової частини на території військової частини НОМЕР_1 НГУ за адресою: Київська область, Вишгородський район , с.Нові Петрівці, учбовий центр Національної Гвардії України на суму 250 000 грн та на виконання умов вказаного договору було розроблено кошторис до вказаного договору та відповідно до накладної від 16 жовтня 2015 року передано матеріали для здійснення будівельних робіт на суму 269588,63 грн з ПДВ.

Сторонами 17 грудня 2015 року укладено додаткову угоду про розірвання договору субпідряду від 10 жовтня 2015 року № 101015/1 по улаштуванню монолітної плити та стяжки автопарку військової частини на території військової частини НОМЕР_1 НГУ за адресою : Київська область, Вишгородський район, с.Нові Петрівці, учбовий центр Національної Гвардії України на суму 250 000 грн.

Також, між позивачем та ТОВ «БТК Промбудпостачання» укладено договір субпідряду від 10 жовтня 2015 року № 101015/2, яким передбачено поточний ремонт паркану військової частини НОМЕР_1 НГУ за адресою: Київська область, Вишгородський район, с.Нові Петрівці, учбовий центр Національної Гвардії України на суму 250 000 грн, на виконання умов якого розроблено кошторис та відповідно до акту від 16 жовтня 2015 року передано матеріали для здійснення будівельних робіт на суму 216137,04 грн з ПДВ.

Між позивачем та зазначеним контрагентом укладено договір субпідряду від 10 жовтня 2015 року № 101015/2 по ремонту складських приміщень (комор) військової частини НОМЕР_1 НГУ за адресою: Київська область, Вишгородський район, с.Нові Петрівці, учбовий центр Національної Гвардії України на суму 250 000 грн, на виконання умов якого розроблено кошторис до вказаного договору та згідно накладної від 16 жовтня 2015 року передано матеріали для здійснення будівельних робіт на суму 165877,56 грн з ПДВ.

Додатковою угодою від 17 грудня 2015 року розірвано договір субпідряду від 10 жовтня 2015 року №101015/2 .

Судом апеляційної інстанції установлено, що вказані угоди за своїм змістом однотипні, складені в однаковий період, дві з вказаних угод 1 і 3 за № 101015/1 та №101015/2 повністю співпадають з об`єктом будівельних робіт. По вказаних угодах здійснювались однотипні звернення від керівника ТОВ «БТК Промбудпостачання» щодо неможливості подальшого виконання будівельних робіт та визначення поручителя для їх виконання та були визначені однакові об`єкти будівельних робіт з однаковою вартістю, але в подальшому ці дві однотипні угоди набували двох різних поручителів для продовження виконання будівельних робіт. Кошториси вказаних угод повністю співпадають, а вартість матеріалів різниться.

За угодою від 10 жовтня 2015 року № 101015/1 статус виконавця будівельних робіт набувало ТОВ «Торгвтор Профіт» з вартістю робіт 250 000,00 грн, на підставі чого 17 листопада 2015 року виписана податкова накладна та доказів виконання таких робіт не підтверджено.

За угодою від 10 жовтня 2015 року № 101015/2 статус виконавця будівельних робіт набувало ТОВ «Торговий дім Промбуд» з вартістю робіт 250 000,00 грн, укладення вказаних угод з новим субпідрядником здійснювалось 17 грудня 2015 року та прийняття робіт також за вказаною датою.

Судом апеляційної інстанції при здійсненні аналізу господарських операцій позивача за вказаний період на території військової частини НОМЕР_1 НГУ за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, учбовий центр Національної Гвардії України, встановлено відсутність документів на підтвердження правового статусу позивача на території державної установи, відсутність інформації про Генерального замовника будівельних робіт, договору на підтвердження права залучення субпідрядників до виконання будівельно - підрядних робіт.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у подальшому позивачем укладено договори субпідряду на території приміщення передавального центру військової частини НОМЕР_1 НГУ за адресою: Київська область, Вижгородський район, с.Нові Петрівці, учбовий центр Національної гвардії України.

Судом апеляційної інстанції установлено, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Селена Союз» від 1 грудня 2015 року №011215/1, №011215/2, №011215/3 стосувались виконання робіт по оздобленню першого та третього поверхів передавального центру військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Угода субпідряду від 1 грудня 2015 року №0011215/4 стосувалась виконання підрядних робіт з капітального ремонту (ремонту) фасаду технічної будівлі спеціального призначення передавального центру військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України, а угода субпідряду від 1 грудня 2015 року №0011215/5 - виконання підрядних робіт по оздобленню першого та другого поверхів штабу військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Вказані угоди є однотипними, укладеними в один період і припинені 21 грудня 2015 року шляхом укладення додаткових угод про розірвання від 21 грудня 2015 року. Розрахунки позивача з ТОВ «Селена Союз» відбулися після розірвання договірних відносин.

За договором про відступлення права вимоги від 30 грудня 2015 року №30/12-15 ТОВ «Селена Союз» відступило право вимоги ТОВ «ТК-Тандем» на суму 1 500 000,00 грн.

У подальшому за угодами від 24 грудня 2015 року № 241215/1, №241215/2, №251215/1, №251215/2, №281215/2 про виконання робіт по оздобленню першого та третього поверхів, утепленню фасаду передавального центру, оздобленню першого та другого поверхів штабу військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України виконавцем робіт стає ТОВ «ТК-Тандем», загальна вартість робіт узгоджена сторонами становить 1 500 000,00 грн та 29 грудня 2015 року сторонами підписано акти прийому-передачі виконаних робіт. Після підписання актів виконаних робіт ТОВ «ТК-Тандем» виписані податкові накладні на загальну суму 1 500 000,00 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не представлено жодних документів на підтвердження існування первинного права виконання будівельних робіт, підтвердження статусу Генерального замовника будівельних робіт, визначення обсягів фінансування, підтвердження права на залучення субпідрядників та підстави перебування вказаних субпідрядників на території військової частини. Значні обсягти будівельних робіт за вказаними вище угодами повторюють зміст господарських операцій позивача по залученню субпідрядників: ТОВ «Селена Союз», ТОВ «БТК Промбудпостачання»,ТОВ «ТК-Тандем», ТОВ «Торгвтор Профіт», ТОВ «Торговий дім Промбуд».

За договором підряду від 17 березня 2016 року №170316/1 ТОВ «Каспіан Сервіс Укр» виступає замовником будівельних робіт на об`єкті «Поточний ремонт та реконструкція приміщень адміністративної будівлі за адресою: вулиця Казимира Малевича, 84 в Голосіївському районі міста Києва», залучив до виконання вказаних підрядних робіт позивача, вартість робіт за кошторисом становить 1 705 280,20 грн, матеріали справи містять акти виконаних робіт в період 13 лютого 2017 року. Пунктом 9.1 вказаного договору сторони передбачили, що підрядник (позивач) зобов`язаний залучати до виконання робі інших субпідрядників тільки за умови письмового погодження з замовником.

Позивачем не представлено доказів на підтвердження вказаної обставини та не надано обґрунтувань щодо залучення до будівельних робіт ТОВ «Техно- Будстрой», ТОВ «СПГ Водар». Акти виконаних робіт з вказаними підрядниками сформовані у липні 2016 року.

Між позивачем (продавець) та ПАТ «Науково-виробниче об`єднання «Практика» (покупець) укладений договір від 20 травня 2016 року № 27, предметом якого є купівля-продаж комплектів запчастин і вузлів в кількості 37 комплектів. З метою виконання умов зазначеного договору між позивачем та ТОВ «Інстарком» укладено договір купівлі-продажу від 23 травня 2016 року № 23/05/16, предметом якого є купівля вказаних комплектів запчастин і вузлів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент укладення договору від 20 травня 2016 року № 27 позивач не був власником товару.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під витратами розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності

За приписами пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, платник податків має право віднести будь-які витрати до складу витрат за умови їх здійснення в межах своєї господарської діяльності, документального підтвердження відповідних витрат шляхом оформлення первинних документів відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 цієї ж статті, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність належних первинних документів в підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов`язань, доказів в підтвердження руху активів, вчинення певних дій у ході виконання підрядних та субпідрядних робіт, придбання товарів, тощо, що є предметом договорів. Встановлено неможливість установити конкретний вид будівельних робіт, термін їх виконання, відсутність документів на підтвердження існування первинного права виникнення будівельних робіт, підтвердження статусу Генерального замовника будівельних робіт, визначення обсягів фінансування, підтвердження права на залучення субпідрядників та підстави перебування вказаних субпідрядників на території військової частини, повторюваність змісту господарських операцій позивача щодо значних обсягів будівельних робіт за вказаними вище угодами.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлено підтвердження реальності наведених господарських операцій позивача з його контрагентом належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, не встановлено відповідний рух активів, виконання робіт за договорами підряду та субпідряду, Верховний Суд не може погодитись з доводами позивача про реальність здійснення господарських операцій.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на підтвердження господарських взаємовідносин позивача з його контрагентом первинними документами, які містяться в матеріалах справи, оскільки цим первинним документам надана відповідна правова оцінка судом апеляційної інстанції.

Суд зазначає, що перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність первинних документів не є підставою для висновків про здійснення господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів не відбувався та роботи не виконувалися.

Приймаючи до уваги встановлення судами відсутності руху активів, відсутності доказів в підтвердження виконання робіт за договорами підряду та субпідряду, колегія суддів не приймає посилання скаржника на правомірність формування витрат, податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і докази позивача щодо підтвердження господарських операцій досліджено судом апеляційної інстанції та надано їм відповідну оцінку.

Також, колегія суддів приймає до уваги невстановлення судами наявності основних засобів, необхідних трудових ресурсів та інших активів для виконання умов укладених договорів.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв`язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податку на прибуток.

Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Щодо висновків податкового органу про заниження доходів на суму безповоротної фінансової допомоги, Верховний Суд зазначає про таке.

Відповідно до підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 ПК України, в редакції, що діяла до 31 грудня 2014 року, доходи платника податків включають суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податків у звітному податковому періоді, що залишаються неповернутими на кінець такого звітного періоду. Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, у випадку її повернення не пізніше 365 календарних днів з моменту отримання.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до договорів про надання поворотної фінансової допомоги від 5 травня 2014 року №02 та від 1 вересня 2014 року №03 засновником та директором Товариства грошові кошти в сумі 35 411,17 грн були внесені на рахунки позивача. Кредитове сальдо по рахунку 685 по контрагенту ОСОБА_1 станом на 31 грудня 2014 року становило 35411,17 грн.

Ураховуючи встановлення судом апеляційної інстанції на підставі даних довідки про загальну інформацію щодо суб`єкта господарювання його діяльності (т.1 а.с. 125), що датами повернення поворотної фінансової допомоги є 24 липня 2015 року, 25 липня 2015 року, 14 серпня 2015 року, 16 серпня 2015 року, 10 грудня 2015 року та 13 грудня 2015 року, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність висновків податкового органу про заниження Товариством доходів на суму отриманої фінансової допомоги.

Доводам скаржника про правомірність віднесення Товариством до складу витрат витрати по взаємовідносинам з ПП «Патріот 95» щодо поставки товарів, судом апеляційної інстанції надано відповідну оцінку встановленим у справі обставинам та обставинам, встановленим рішенням Господарського суду м. Києва від 20 серпня 2015 року у справі №910/14362/15, з висновками якого погоджується суд касаційної інстанцій.

Колегія суддів не може погодитися з доводами скаржника про невідповідність суми занижених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що зазначені у розрахунку до податкових повідомлень-рішень сумам заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначених в акті перевірки, оскільки в підпункті 3.2.3 акту перевірки зазначено зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податку на додану вартість, відповідно до яких визначено загальну суму заниження податку на додану вартість у розмірі 1217059 грн з урахуванням заниження суми податкових зобов`язань (підпункт 3.2.1) і завищення податкового кредиту (підпункт 3.2.2). Апеляційний перегляд справи здійснено в межах доводів апеляційної скарги з урахуванням та в межах заявлених позовних вимог, обґрунтування та доводів сторін.

Позивач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо неправомірності відображення у складі витрат, податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеним вище контрагентами, і не зазначає в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестєвробуд» залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у справі №809/1652/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник