Постанова

від 23.11.2021 по справі 914/2821/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2021 р. Справа №914/2821/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Гуцульський" за вих. №5 від 12.04.2021 (вх. № ЗАГС 01-05/1316/21 від 14.04.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.03.2021 (суддя Березяк НЄ., повний текст рішення складено 26.03.2021)

у справі № 914/2821/20

за позовом: Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Гуцульський" (надалі ОК "ЖБК "Гуцульський"), м. Львів

до відповідача : Львівської міської ради, м. Львів

про визнання права на набуття земельної ділянки

за участю учасників справи:

від позивача: Бабій М.І. - адвокат (ордер ЛВ №112204)

від відповідача: Гордєєва О.В. - представник (витяг з ЄДРПОУ від 24.05.2021, довіреність №2901-вих-5348 від 26.01.2021)

ВСТАНОВИВ:

ОК «ЖБК «Гуцульський» звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про визнання права на набуття земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.03.2021 у справі № 914/2821/20 у задоволенні позову відмовлено (а.с. 142-149).

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач, звертаючись до суду із даними позовом, не врахував, що вирішення питань, пов`язаних із передачею земельної ділянки у власність чи користування, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а не суду. Доказів, які би свідчили про відмову відповідачем права позивачу на отримання спірної земельної ділянки матеріали справи не містять. Окрім того, суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки задоволення цього позову не призведе до відновлення прав та інтересів позивача.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОК "ЖБК "Гуцульський" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник вважає, що суд не дав належної оцінки тому факту, що на спірній земельній ділянці, яка є сформованою, розташовані житлові будинки, які належать ЖБК, облаштована дорога, дитячий майданчик, автостоянка, тощо. А у відповідності до ст. 41 Земельного кодексу України кооператив має суб`єктивне право на цю земельну ділянку. Проте, оскільки Управління архітектури та урбаністики не погодило проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, то саме з метою захисту своїх порушених прав був поданий позов про визнання за позивачем права на набуття земельної ділянки.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю. На підтвердження своїх доводів долучив до матеріалів справи письмові пояснення (зареєстровані в канцелярії суду за вх№01-04/6187/21 від 06.09.2021).

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, представник в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив в усному порядку, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

Рішенням Львівського міськвиконкому від 01.04.2010 за № 388 затверджено ТзОВ «Галіція-сервіс» містобудівне обґрунтування, містобудівних умов і обмежень забудови мотельного комплексу на орендованій земельній ділянці по вул. В.Великого, 2а площею 1,83363 (а.с. 8-9).

12.03.2012 була подана декларація про початок виконання будівельних робіт. Будівництво трьох будинків котеджного типу здійснювалось із залученням інвесторів-фізичних осіб. Кінцева декларація після будівництва третього будинку про готовність об`єкту як мотелю до експлуатації зареєстрована 30.12.2015.

Як стверджує позивач, після здачі об`єктів в експлуатацію на всіх фізичних осіб-інвесторів були оформлені документи про право власності на нежитлові приміщення в мотелі. В подальшому всі власники провели реконструкцію власних будівель на житло без зміни зовнішніх геометричних розмірів і оформили право власності на житлові будинки.

23.05.2017 співвласниками 19 житлових спарених будинків було зареєстроване ОК «ЖБК «Гуцульський» за місцезнаходженням вул. В.Великого, 2а (а.с. 13).

Згідно зі статутом ОК "ЖБК "Гуцульськіий" є неприбутковою організацією, створюється і діє у відповідності до Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про кооперацію", на підставі рішення установчих зборів на добровільних засадах з метою обслуговування, ремонту, реконструкції та утримання житлових будинків, котеджів та прибудинкової території за рахунок внесків членів ЖБК (а.с. 99- 100).

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив є за типом обслуговуючим, а за напрямами діяльності - житлово-будівельним (пункт 1.3 статуту).

За змістом пункту 2.1 статуту ОК "ЖБК "Гуцульський" метою діяльності ЖБК є надання послуг членам ЖБК, задоволення житлових, економічних, соціальних та інших потреб членів ЖБК на основі об`єднання їх особистих і колективних інтересів та поділу між ними ризиків, витрат, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. ЖБК створюється не для отримання прибутку.

В межах ЖБК Гуцульський наступні житлові будинки та котеджі, що знаходяться за адресою: вул. В.Великого,2а секції,1, 2, 3, 4, 5,6,7,8; вул. Янева,12 та вул. Янева, 14- А, Б, В, Г, Д, Е, С, Ж, З, Й у м. Львові (п.1.8. статуту).

Як стверджує позивач, житлові будинки ОК «ЖБК «Гуцульський» розташовані на земельній ділянці, яка відділена від попереднього орендаря ТзОВ «Галіція-сервіс» і перебуває у власності міста. Кооператив фактично користується вказаною вище земельною ділянкою, на якій розташовані будинки, проложені комунікації, під`їзні дороги, дитяча площадка, але не має інших складових частин свого права на володіння і розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

Ухвалою сесії Львівської міської ради від 20.12.2018 №4459 була затверджена управлінню земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради технічна документація щодо поділу земельної ділянки загальною площею 1,83363 га (кадастровий номер 4610136900:07:005:0114) по вул. В.Великого, 2а, яку орендувало ТзОВ «Галіція-сервіс» , на 5 земельних ділянок. Відповідно до п.5 зазначеної ухвали ОК ЖБК «Гуцульський» надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,2033 га (кадастровий №4610136900:07:005:0114) для обслуговування житлових будинків за рахунок земель рекреаційного призначення з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови (а.с. 10).

У п.6 зазначеної ухвали вказано про ОК ЖБК «Гуцульський» після проведення обов`язкової експертизи подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

На виконання вказаної ухвали ОК ЖБК «Гуцульський» замовив виготовлення технічної документації у спеціалізованій ліцензованій організації ТзОВ «Геодезично - будівельний стандарт» , яка в листопаді 2019 року виготовила проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки пл. 1,2033 га зі зміною цільового призначення, який 19.11.2019 був скерований в управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування міської ради для погодження.

Управління архітектури та урбаністики своїм листом від 27.11.2019 за №2401-7968 не погодило даний проект, мотивуючи тим, що цільове використання даної ділянки не відповідає затвердженій містобудівній документації з посиланням на загальну пояснювальну записку базового зонування м. Львова, яка затверджена ухвалою сесії Львівської міської ради 25.01.2018 №2914. В зазначеному листі позивачу роз`яснено, що згідно детального плану території у межах вулиць В.Янева, В.Великого, Стрийської, залізничної колії, який затверджений рішенням виконкому від 14.07.2017 №611, частина земельної ділянки розташована в межах зони Р-3 (рекреаційна зона) та частково в межах функціональної зони транспортної інфраструктури (в межах червоних ліній) (а.с. 12).

Як стверджує позивач, зазначений лист Управління архітектури та урбаністики №2401-7968 від 27.11.2019 суперечить виданому цим же управлінням листу від 17.10.2019 №2401-7059, згідно якого вказана ділянка знаходиться частково в зоні рекреації, частково в зоні транспортної інфраструктури та частково в зоні малоповерхової житлової забудови (а.с. 11).

Також, як зазначає позивач, висновок Управління архітектури і урбаністики від 27.11.2019 суперечить листу управління земельних ресурсів від 18.10.2019 №2408- 5252, згідно з яким вказана ділянка знаходиться частково в зоні рекреації, частково в зоні транспортної інфраструктури та частково в зоні малоповерхової житлової забудови (а.с. 15-16).

На думку позивача, мотивація відмови Управління архітектури та урбаністики в погодженні проекту землеустрою є незаконною з підстав не відповідності її фактичним обставинам та невідповідності діючому законодавству, а саме: рішенню Львівської міської ради від 07.05.2013 № 558 «Про надання дозволу на розроблення детального плану території у межах вул. Янева, вул. Стрийської, вул. В. Великого, залізничної колії» ; рішенню Львівської міської ради від 07.17.2017 № 611 «Про затвердження детального плану території у межах вул. В.Янева, вул. Стрийської, вул. В.Великого, залізничної колії» (а.с. 17-21).

Позивач зазначає, що ухвалою сесії Львівської міської ради від 20.12.2018 №4459 встановлений механізм реалізація права ЖБК на законодавче врегулювання фактичного землекористування, який повністю відповідає наведеній нормі ст. 20 ЗК та ст.50 Закону «Про землеустрій» . Не погодження управлінням архітектури та урбаністики проекту землеустрою не дає позивачу можливості подати погоджений проект на державну експертизу і на розгляд сесії та фактично блокує прийняття рішення про землекористування.

Як стверджує позивач, на земельній ділянці за такою ж адресою В.Великого,2а згідно рішення Львівської міської ради від 06.07.2018 №721 - це адреса земельної ділянки і ТзОВ «Галіція-сервіс» і ділянки, на яку претендує позивач, розпочато будівництво 16-поверхових житлових будинків. Як зазначає позивач, на сьогоднішній день три абсолютно різні суміжні земельні ділянки з різними кадастровими номерами мають одну і ту ж адресу (вул. В.Великого,2а).

Позивач припускає, що на частині їхньої земельної ділянки, яка розташована біля заправки може також розпочатись будівництво, його формально блокує санітарно-захисна зона заправки, але спритний забудовник може пообіцяти збудувати якусь захисну стіну від неї і розпочати будівництво без до кінця належно оформлених документів, незважаючи на знаходження дитячої площадки, елементів благоустрою.

З огляду на викладене, позивач стверджує, що його право на набуття земельної ділянки порушується вже і може бути кардинально порушене ймовірним будівництвом, якому він не може перешкодити.

Зазначені обставини стали підставою звернення ОК «ЖБК «Гуцульський» до Львівської міської ради з позовом про визнання права на набуття земельної ділянки.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Положеннями статті 13 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Правовідносини з розпорядження, набуття та припинення права користування землями комунальної власності врегульовані зокрема Земельним кодексом України.

Відповідно до положень ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Загальне правило щодо підстав та порядку набуття права на землю із земель комунальної власності визначено статтею 116 Земельного кодексу України, згідно з частинами 1, 2 якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Виходячи із наведених вище положень ст. 13 Конституції України, ст.116 Земельного кодексу України рішення відповідного органу щодо набуття права на землю із земель державної та комунальної власності є формою його волевиявлення прав на землю та слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Частиною 2 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу (ч.4 ст. 123 Кодексу).

Судом встановлено, що ухвалою сесії Львівської міської ради від 20.12.2018 №4459 обслуговуючому ЖБК «Гуцульський» було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,2033 га (кадастровий № 4610136900:07:005:0114) для обслуговування житлових будинків за рахунок земель рекреаційного призначення з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови.

За змістом ч.2 ст. 186 -1 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (ч.5, ч.6 ст. 186 -1 Кодексу)

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради стосовно надання висновку про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. В.Великого, 2а.

Як зазначалося вище, Управління архітектури та урбаністики не погодило зазначений проєкт відведення земельної ділянки мотивуючи тим, що цільове використання даної ділянки не відповідає затвердженій містобудівній документації. В зазначеному листі позивачу роз`яснено, що згідно детального плану території у межах вулиць В.Янева, В.Великого, Стрийської, залізничної колії, який затверджений рішенням виконкому від 14.07.2017 №611, частина земельної ділянки розташована в межах зони Р-3 (рекреаційна зона) та частково в межах функціональної зони транспортної інфраструктури (в межах червоних ліній) (а.с. 12).

Отже, саме відмова органу Управління архітектури та урбаністики у наданні висновку про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стала підставою звернення до суду із даним позовом.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч.1 ст. 16 ЦК України).

В даному випадку колегія суддів звертає увагу на те, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст. 4 ГПК України).

За приписами ст.41, ст. 45 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Отже, позивачем у господарській справі є особа, яка вважає, що у спірних правовідносинах її право або охоронюваний законом інтерес порушується, оспорюється чи не визнається.

Відповідачем є особа, яку позивач вважає такою що порушила, оспорює чи не визнає право або охоронюваний законом інтерес позивача.

Позивач у позовній заяві викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (ч.1 ст. 162 ГПК України).

Звертаючись до суду із позовною вимогою про визнання права на набуття земельної ділянки, позивач вказує особу, яка на його думку не визнає його право на земельну ділянку, саме Львівську міську раду.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що Львівська міська рада своєю ухвалою від 20.12.2018 №4459 надала ОК ЖБК «Гуцульський» надала дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,2033 га (кадастровий №4610136900:07:005:0114) для обслуговування житлових будинків за рахунок земель рекреаційного призначення з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови. А також у п.6 вказаної ухвали зазначила, що, що після проведення обов`язкової експертизи, ОК ЖБК «Гуцульський» подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч.1,6-7,8 ст.118 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 9 ст.118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до положень ч. 10-11 ст.118 ЗК України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Проте, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Львівської міської ради про погодження проекту землеустрою як і не містять доказів відмови відповідача в погодженні такого проекту.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч.2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч.16 ст. 123 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, в разі відмови в наданні спірної земельної ділянки в користування або ж залишення відповідного клопотання без розгляду позивач не позбавлений права оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органу місцевого самоврядування до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69)).

Однак, у справі, яка розглядається, позивач не скористався процедурою щодо вирішення спірного земельного питання, яка визначена ст. 123 Земельного кодексу України, а бажає захистити своє право в спосіб, який викладено у позові.

Водночас, надаючи оцінку належності та ефективності обраного позивачем у наведеному випадку способу захисту, дослідивши та перевіривши чи зможе обраний спосіб захисту забезпечити і гарантувати позивачу припинення ущемлення його законних інтересів або усунення перешкод для їх реалізації, та чи забезпечить судовий захист у такий спосіб відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, судом встановлено, що задоволення цього позову не призведе до відновлення прав та інтересів позивача, оскільки досягнення результату за заявленою позивачем вимогою має здійснюватися у спосіб, визначений наведеними положеннями ст. 123 Земельного кодексу України, що прямо передбачено цією нормою.

Звертаючись з позовом про визнання права на набуття земельної ділянки позивач не врахував, що вирішення питань, пов`язаних із передачею земельної ділянки у власність чи користування, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а не суду.

Отже, вимога не підлягає задоволенню судами, оскільки позивач обрав неефективний спосіб для захисту порушеного права зважаючи на те, що наведеними положеннями закону визначений інший спосіб досягнення бажаного для позивача результату.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, в зв`язку з чим такий позов до задоволення не підлягає.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Оскільки, апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу ОК "ЖБК "Гуцульський" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.03.2021 у справі № 914/2821/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текс складено 02.12.2021.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

Б.Д. Плотніцький