Рішення

від 23.11.2021 по справі 911/2006/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2021 р. м. Київ Справа № 911/2006/21

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, при секретарі судового засідання О.О.Стаднік, розглянувши матеріали

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Мелроуз Інвест , м. Київ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Національний університет біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу Боярська лісова дослідна станція , Київська область, Києво-Святошиський район, м. Боярка

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Захід Рекреація , м. Київ

3) ОСОБА_1 , Донецька область, м. Макіївка

про усунення перешкод в користуванні майном шляхом скасування рішень про державну реєстрацію, припинення права власності та повернення майна

представники:

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

від третьої особи 1 -Є.М.Шалденко

від третьої особи 2 - не з`явився

від третьої особи 3- не з`явився

від прокуратури - В.Б. Козачук

ОБСТАВИНА СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації №15/1-680вих-21 від 02.07.2021 року (вх.№2015/21 від 08.07.2021) (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Мелроуз Інвест (далі - відповідач),за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу Боярська лісова дослідна станція (далі - третя особа 1) та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Захід Рекреація (далі - третя особа 2), ОСОБА_1 (далі - третя особа 3) про усунення перешкод в користуванні майном шляхом скасування рішень про державну реєстрацію, припинення права власності та повернення майна.

Ухвалою суду від 12.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2006/21 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.07.2021 року.

Позивач, відповідач та треті особи 2, 3, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 27.07.2021 року не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач відзив на позов не надіслав, треті особи вимоги ухвали суду від 12.07.2021 не виконали.

Ухвалою суду від 27.07.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/2006/21 на тридцять днів та відкладено судове засідання на 21.09.2021 року.

До суду від позивача надійшли письмові пояснення №484 від 05.08.2021 (вх. №18877/21 від 06.08.2021) по суті позовних вимог.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 08.09.2021 (вх. №21112/21 від 09.09.2021), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач та треті особи 2, 3, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 21.09.2021 року повторно не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Треті особи вимоги ухвали суду від 27.07.2021 року не виконали.

Ухвалою суду від 21.09.2021 відкладено підготовче засідання на 19.10.2021 року.

До суду від третьої особи 1 надійшло клопотання б/н від 18.10.2021 року (вх. №24130/21 від 19.10.2021) про долучення доказів.

Позивач, відповідач та треті особи 2, 3, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 19.10.2021 року повторно не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Треті особи вимоги ухвали суду від 21.09.2021 року не виконали.

Ухвалою суду від 19.10.2021 року закрито підготовче провадження у справі №911/2006/21 та призначено розгляд справи по суті на 23.11.2021 року.

Позивач, відповідач та треті особи 2, 3 належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 23.11.2021 року не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Прокурор та представник третьої особи у судовому засіданні 23.11.2021 року позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Судом враховано, що ухвали Господарського суду Київської області направлялись відповідачу на юридичну адресу: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4А, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №413361856872, однак, поштові конверти, адресовані відповідачу, повернуто суду підприємством зв`язку із зазначенням причин повернення: адресат відсутній за вказаною адресою .

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 року №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, ухвали суду у справі офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, вони знаходяться у вільному доступі, тоді як згідно ст.ст. 2, 4 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом, а всі судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що відповідач та треті особи належним чином та завчасно повідомлялись про розгляд справи, а також, керуючись ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, яка зобов`язує учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення відповідачів про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважних представників відповідача та третіх осіб.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 23.11.2021 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора та представника третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено в позовній заяві Київською обласною прокуратуро встановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства, що полягає у позбавленні права державної власності на земельні ділянки лісового фонду.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі акту приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ Захід Рекреація б/н від 19.02.2021 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ігнатовим Д.В. та зареєстровано в реєстрі за №606, 607, громадянин ОСОБА_1 передав у власність ТОВ Захід Рекреація земельну ділянку загальною площею 15,9493 га з кадастровим номером 3222487200:04:003:0002 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва.

Право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку площею 15,9493 га з кадастровим номером 3222487200:04:003:0002 посвідчувалось державним актом серії ЯЖ №836176, який виданий Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області 12.06.2008 року.

На підставі заяви, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ігнатовим Д.В. №727 від 23.02.2021 року, ТОВ Захід Рекреація здійснено поділ земельної ділянки площею 15,9493 га з кадастровим номером 3222487200:04:003:0002 на земельну ділянку площею 7 га з кадастровим номером 3222487200:04:003:5001 та площею 8,9493 га з кадастровим номером 3222487200:04:003:5002.

В подальшому, на підставі договорів купівлі-продажу №285 від 18.03.2021 року та №286 від 18.03.2021 року, які посвідченео приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В., ТОВ Захід Рекреація відчужено право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487200:04:003:5001 та 3222487200:04:003:5002 на користь ТОВ Мелроуз Інвест , про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні відомості.

Так, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 29.03.2021 року, які долучено до матеріалів справи, ТОВ Мелроуз Інвест є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487200:04:003:5001 та 3222487200:04:003:5002.

Як зазначає прокурор, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487200:04:003:5001 та 3222487200:04:003:5002 в силу положень ст.ст. 19, 56, 57, 84, 149 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинні використовуватись в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві зазначив про відсутність у заступника керівника Київської обласної прокуратури повноважень на підписання позовної заяви а також, що прокурором обрано невірний спосіб захисту права, оскільки, на думку відповідача, Київська обласна державна адміністрація не є власником, фактичним володільцем спірних земельних ділянок.Крім того, відповідачем зазначено, що під час укладення спірних договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 18.03.2021 року їх сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх повноваження були належним чином підтверджені. Приватним нотаріусом під час державної реєстрації договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 18.03.2021 року перевірено особу ОСОБА_1 та ТОВ Захід Рекреація , наявність у них права власності на спірні земельні ділянки та перевірено відомості стосовно наявності обтяжень у Державному реєстрі прав на нерухоме майно щодо спірних земельних ділянок. На думку відповідача, ТОВ Мелроуз Інвест є добросовісним набувачем, оскільки на момент вчинення вказаних правочинів не знало та не могло знати про обставини, викладені прокурором у позові. Також, відповідач стверджує, що позивачем не підтверджено право вланості Київської обласної державної адміністрації на земельну ділянку загальною площею 15,9493 га, а також не доведено факту порушення суб`єктивного права позивача відповідачем.

Згідно ч. 2 ст. 5 Лісового кодексу України, правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. У зв`язку з чим, прокурор у позові стверджує, що при вирішенні спору пріоритет мають норми Земельньтгоо кодексу України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції станом на час прийняття рішення про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ Захід Рекреація ) (далі - ЗК України) , право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗК України, земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Статтею 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Згідно ст. 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 56 ЗК України, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Згідно ст. 57 ЗК України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Положеннями статтей 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України визначено, що облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обгрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, згідно п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а відповідно частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Як зазначено прокурором, спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі - НУБіП України) в особі відокремленого структурного підрозділу Боярська лісова дослідна станція на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №002648 від 25.06.2003 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №559.

Згідно листа НУБіП України №0811 від 22.04.2021 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487200:04:003:5001 та 3222487200:04:003:5002 розташовані в кварталі 226 виділи 8, 11-14, 16-19, кварталі 227 виділи 11, 15-18 Боярського лісництва ВП НУБіП Боярська лісова дослідна станція за матеріалами лісовпорядкування 2017 року, що підтверджується проектами організації та розвитку лісового господарства за 2008 та 2018 роки, планами лісонасаджень за 2007 та 2017 роки, таксаційними описами, що затверджені першою та другою лісовпорядними нарадами.

Розташування спірних земельних ділянок на землях лісового фонду також підтверджується листом ВО Укрдержліспроект №225 від 29.04.2021 та картографічними матеріалами. Так, відповідно до меж таксаційних виділів за матеріалами лісовпорядкування за 2007 рік вбачається, що земельні ділянки накладаються на квартали 51, 52 Хотівського лісництва, які під час здійснення лісовпорядкування 2017 року перелітеровані відповідно на 226, 227 Боярського лісництва.

Враховучи зазначене, а також, положення ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, судом встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Статтею 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Зі змісту листів НУБіП України №0811 від 22.04.2021 року та №0579 від 25.03.2021 року та листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства №04-48/677від 28.04.2021 року, наданих у відповідь на запити Київської обласної прокуратури вбачається, що Національний універститет Біоресурсів і природокористування України не надавав згоди на припинення права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 3223487200:04:003:0002, 3222487200:04:003:5001 та 3222487200:04:003:5002.

Згідно ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 149 ЗК України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 151 ЗК України, юридичні особи, зацікавлені у вилученні земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, для суспільних потреб та у викупі земельних ділянок, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності, зобов`язані до початку проведення проектних робіт погодити з власниками землі, крім викупу земельних ділянок з підстав, що допускають можливість їх примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності, і землекористувачами, органами державної влади або органами місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, місце розташування об`єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об`єктів та умови проживання населення і охорону довкілля.

Враховуючи зазначені правові норми, рішення про вилучення (припинення права) земельної ділянки за погодженням із землекористувачем має право приймати відповідний орган державної влади, який в силу вимог ст.ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 9 ст. 149 ЗК України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Таким чином, вилучення земельних лісових ділянок із постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств для нелісогосподарських потреб відносилось до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Згідно листа Кабінету Міністрів України №12439/0/2-21 від 15.04.2021 року зазначено, рішення про вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 3223487200:04:003:0002, 3222487200:04:003:5001 та 3222487200:04:003:5002 з постійного користування ВП НУБіП України Боярська лісова дослідна станція Кабінетом Міністрів України не приймалось.

Також, прокурором у позовній заяві зазначено, що реєстрація права приватної власності на спірні земельні ділянки відбулась за відсутності розробленої документації із землеустрою.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 181 ЗК України, землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Відповідно до пунктів б , в ч. 1 ст. 20 Закону України Про землеустрій , землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою, а також надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Згідно ст. 32 Закону України Про землеустрій , розробники документації із землеустрою зобов`язані безоплатно передавати копії матеріалів у Державний фонд документації із землеустрою. Положення про Державний фонд документації із землеустрою, а також порядок надходження, обліку та зберігання матеріалів у ньому затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державний фонд документації із землеустрою, яке затверджено Постаново Кабінету Міністрів України №1553 від 17.11.2004 року, Державний фонд документації із землеустрою (далі - Державний фонд) формується на основі збирання, обробки, обліку матеріалів, отриманих у результаті проведення землеустрою незалежно від місця розташування земельних ділянок та форми власності на них, для використання їх органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

Залежно від виду документації та рівня проведення землеустрою розробник цієї документації безоплатно передає копії матеріалів виконаних робіт, зокрема, до місцевого фонду - із землеустрою, проведеного на місцевому рівні.

Крім того, згідно п. 4.1. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999 № 43 (в редакції, чинній станом на 12.06.2008) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою складається у двох примірниках. Другий примірник державного акта зберігається у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від №10-10-0.222-4060/2-21 від 13.04.2021 року вбачається, що у місцевому фонді документації із землеустрою та архіві Управління не обліковується документація із землеустрою та другий примірник державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487200:04:003:0002 на ім`я ОСОБА_1 . Крім того встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487200:04:003:0002, 3222487200:04:003:5001 та 3222487200:04:003:5002 відсутні в Державному земельному кадастрі.

На підтвердження відсутності будь-якіх рішень компетентних органів про передачу громадянину ОСОБА_1 , земельної ділянки площею 15,9493 га з кадастровим номером 3222487200:04:003:0002 в межах Феодосіївської територіальної громади Обухівського району Київської області, що знаходяться в межах земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 775,3 га, що перебуває у постійному користуванні ВП НУБіП Боярська лісова дослідна станція згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №002648 від 25.06.2003 р. третьою особою до матеріалів справи надано відповіді на адвокатські запити: Бучанської районної державної адміністрації Київської області, Обухівської районної державної адміністрації Київської області; Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області; Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області; Головного управління Держгеокадастру у Київській області; Приватного нотаріуса КМНО Незнайко Є.В.

Враховуючи викладене а також відсутність будь-якої документації із землеустрою чи документів, що посвідчували б право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487200:04:003:0002, право власності на останню зареєстровано без належних правових підстав, без затвердження документації із землеустрою про її відведення.

Прокурором також зазначено, що під час реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487200:04:003:0002 порушено порядок зміни цільового призначення.

Згідно ст. ст. 18, 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 164 ЗК України, використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 1 ст. 57 Лісового кодексу України визначено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом та повідомлено прокурором, проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487200:04:003:0002, 3222487200:04:003:5001 та 3222487200:04:003:5002 відсутній, погодження на зміну цільового призначення не надавалось.

Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до ст. 21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

На час звернення прокурором до суду з даним позовом власником спірних земельних ділянок є держава в особі Київської обласної державної адміністрації.

Так, 27.05.2021 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин , яким внесено зміни до повноважень органів державної влади у сфері регулювання земельних відносин та розпорядження земельними ділянками державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЗК України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Крім того, згідно п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Отже, розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб на даний час покладено на Київську обласну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Також, відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі №469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.

Вказані твердження можливо використовувати також до земель лісового фонду, оскільки останні аналогічно перебувають під особливою охороною держави, мають обмежений режим господарювання та не можуть передаватись у приватну власність, в силу положень ст. 84 Земельного кодексу України.

Таким чином, зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.

Згідно п. 33 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав , застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Законний володілець земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права користування на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Цивільний оборот лісових земельних ділянок, є і був обмежений законодавчо з огляду зокрема на приписи статті 56, підпункту ґ частини четвертої статті 84 ЗК України. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у користуванні спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств.

Вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України до юридичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду.

Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись внаслідок державної реєстрації права власності за відповідачем на спірні земельні ділянки.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції У країни (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладено у Великою Палатою Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №653/1096/16-ц, від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц.

Таким чином, враховуючи встновлені судом вище обставини та факти, оскаржувані рішення про державну реєстрацію є такими, що прийняті з порушенням норм діючого законодавства, необґрунтованими, порушують інтереси держави та встановлений порядок державного управління, а також, посягають на встановлений порядок та основні засади регулювання відносин права власності та забезпечення безпеки сторонніх осіб у процесі використання нерухомого майна за цільовим призначенням, у зв`язку з чим, підлягають скасуванню.

Щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах позивача, господарським судом враховано наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131 1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч.ч. 3,4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Відповідно до ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Прокурором у позові від імені держави в якості позивача визначено державу, як власника, поза волею якого вибули з користування спірні земельні ділянки та якого позбавлено можливості користуватись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам ст. 14 Конституції України та ст. 5 ЗК України.

Листом Київської обласної державної адміністрації від 02.07.2021 року №366 повідомлено прокуратуру про те, що ними не вживаються заходи цивільно-правового характеру, у зв`язку з відсутністю повноважень щодо самостійного виявлення порушень та вжиття заходів представницького характеру.

Із матеріалів справи вбачається, що Київська обласна державна адміністрація самостійно не звернулась з відповідним позовом до суду, підстав для його представництва та обставин на які посилається прокурор у своїй позовній заяві, не оскаржував. Вказане свідчить про те, що уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначення, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18.

Отже, зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що прокурором дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України Про прокуратуру для представництва позивача у даній справі.

Суд зазначає, що частиною 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурором надано належні та допустимі докази у розмінні ст. 73-79 ГПК України на підтвердження викладених у позові обставин, натомість відповідачем не спростовано таких обставин та не надано відповідних доказів що підтверджують його правову позицію, у зв`язку з чим суд вважає позовні вимоги прокурора обґрунтованими та доведеними, та такими що підлягають задоволенню.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Враховуючи встановлені факти та вимоги правових норм, за наслідками розгляду спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, у зв`язку з доведеністю сукупністю наданих прокурором доказів та встановлених судом фактичних обставин відсутності у відповідача 1 права власності на спірні земельні ділянки, що свідчить про протиправність дії державного реєстратора щодо прийняття рішень про державну реєстрацію за відповідачем 1 права власності на спірні земельні ділянки.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.ч 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю Мелроуз Інвест за участю третіх осіб: Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу Боярська лісова дослідна станція , Товариства з обмеженою відповідальністю Захід Рекреація , ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію, припинення права власності та повернення майна задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, код ЄДРПОУ 00022533) права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 15,9493 га, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: №57165741 від 18.03.2021 з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Мелроуз Інвест (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4А, код ЄДРПОУ 43906342) на земельну ділянку площею 8,9493 га з кадастровим номером 3222487200:04:003:5002; №57165905 від 18.03.2021 з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Мелроуз Інвест на земельну ділянку площею 7 га з кадастровим номером 3222487200:04:003:5001.

3. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, код ЄДРПОУ 00022533) права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 15,9493 га, шляхом їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю Мелроуз Інвест (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4А, код ЄДРПОУ 43906342), а саме, земельні ділянки: площею 8,9493 га з кадастровим номером 3222487200:04:003:5002, площею 7 га з кадастровим номером 3222487200:04:003:5001.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мелроуз Інвест (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4А, код ЄДРПОУ 43906342) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996; реквізити: отримувач - Київська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641) 10887 (десять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн. 26 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання 06.12.2021 року.

Cуддя Д.Г. Заєць