Рішення

від 23.11.2021 по справі 911/1944/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2021 р. м. Київ

Справа № 911/1944/21

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Жиглій А.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Підприємства Миротворець Білоцерківської міської громадської організації Громадська єдність про зобов`язання вчинити дії, стягнення 40 801,95грн, за участю представників від:

позивача Яновський Ю.В. (наказ від 14.01.2021 №17 та положення, наказ від 26.01.2021 №28);

відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Підприємства Миротворець Білоцерківської міської громадської організації Громадська єдність та просить:

- зобов`язати відповідача прийняти у нього нафтопродукти, які знаходяться на зберіганні;

- стягнути з відповідача в рахунок оплати боргу за послуги зберігання 56477,19грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не вивіз нафтопродукти, які знаходяться у нього на зберіганні, хоча його повідомлено про те, що договір зберігання №2 від 11.02.2016, укладений сторонами, продовжуватись не буде, а також порушив взяті на себе зобов`язання в частині оплати послуг зберігання у встановлений строк (а.с.1-5, 64-68).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2021: відкрито провадження у справі за поданим позовом; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено проведення підготовчого засідання на 08.09.2021 о 14:30; встановлено відповідачу строк для подання відзиву (а.с.73-74).

Копія вказаної ухвали отримана позивачем 13.08.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103279372607 (а.с.78).

Поряд з цим, поштове відправлення №0103279372615, у якому копія вказаної ухвали направлена відповідачу, повернута до суду з довідкою відділення поштового зв`язку від 16.08.2021, в якій причиною повернення вказано: адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.79-82).

Водночас адреса, за якою направлено таке відправлення, відповідає адресі відповідача, вказаній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент направлення ухвали, а також станом на 26.08.2021 (а.с.88).

Ухвалою від 08.09.2021 відкладено підготовче засідання на 10:00 01.10.2021 (а.с.90-91).

29.09.2021 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог та часткову зміну предмету позову (а.с.94-95), згідно якої позивач фактично змінює обраний спосіб захисту із зобов`язання відповідача оплатити борг за зберігання на стягнення такого боргу, а також зменшує розмір заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу за зберігання нафтопродуктів до 40 408,95грн відповідно до рахунку №2 від 30.06.2021 (а.с.94-95).

01.10.2021 судом постановлено ухвали, що занесені до протоколу засідання, якими:

-прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, часткову зміну предмету позову;

-продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів;

-оголошено перерву у підготовчому засідання до 15:15 03.11.2021 (а.с.143-144).

Приймаючи заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, часткову зміну предмету позову, суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактично позивач не змінює предмет позову у даній справі, а уточнює обраний ним спосіб захисту та зменшує розмір позовних вимог.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача і така заява подана позивачем до закінчення підготовчого засідання, а її копія на виконання вимог ч.5 ст.46 ГПК України направлена відповідачу, така заява підлягає прийняттю судом.

Строк підготовчого провадження судом продовжено на підставі ч.3 ст.177 ГПК України, оскільки це необхідно для забезпечення учасникам справи реалізації їх процесуальних прав та вирішенні всіх питань, визначених ч.2 ст.182 ГПК України, які необхідні для повного та об`єктивного вирішення спору.

03.11.2021 судом постановлено ухвалу, що занесена до протоколу засідання, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.11.2021 о 14:00 (а.с.157-158).

В судове засідання 24.11.2021 представник відповідача не з`явився; про дату, час і місце засідання суду повідомлений шляхом направлення копії ухвали від 04.11.2021. При цьому, поштове відправлення №0103280341740, у якому така копія направлена відповідачу, повернуто з довідкою відділення зв`язку від 11.11.2021, у якій причиною повернення вказано: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.162-165). Поряд з цим, адреса, за якою направлено відповідне відправлення, відповідає адресі відповідача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.08.2021, 03.11.2021, 17.11.2021 (а.с.88,156,166).

В силу п.5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.

Отже, відповідна ухвала суду вважаються врученою відповідачу.

Заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав заявлені вимоги у повному обсязі, дослідивши зібрані у справі докази судом встановлено наступне.

11.02.2016 між Підприємством Миротворець Білоцерківської міської громадської організації Громадська єдність (замовник) та Військовою частиною НОМЕР_1 (виконавець) укладено договір №2 про надання послуг з приймання, зберігання та відвантаження нафтопродуктів (а.с.12-17, далі - договір).

За умовами договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання щодо надання послуг з приймання, зберігання та відвантаження нафтопродуктів (п. 1.1 договору). При цьому, передача нафтопродуктів на зберігання не тягне за собою переходу права власності від замовника до виконавця (п.1.2 договору).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору замовник здійснює постачання належних йому нафтопродуктів виконавцю залізничним та автомобільним транспортом, а виконавець здійснює приймання, зберігання та відвантаження нафтопродуктів замовника. Договором передбачено, що виконавець зберігає нафтопродукти, отримані від замовника, окремо від запасів Міністерства оборони України.

Згідно п 2.3 договору обсяг прийнятих на зберігання нафтопродуктів складає: мастила до 500 тон; зміна обсягу в сторону збільшення (зменшення) письмово узгоджується сторонами не пізніше ніж за 15 діб до поставки нафтопродуктів.

Датою приймання (відвантаження), перевантаження нафтопродуктів вважається день зливання (наливання) залізничних (автомобільних) цистерн (п. 3.2 договору).

Як визначено п. 3.6 договору, після визначення маси продукту, замовник передає на зберігання нафтопродукт виконавцю по факту визначеної ваги, оформлює документи на передачу виконавцю.

В силу п. 4.2 вказаного договору оплата вартості наданих послуг здійснюється на підставі документів, що підтверджують приймання нафтопродуктів складом пального виконавця від замовника і оформлених у відповідності з нормативними документами, що діють у Міністерстві оборони України.

Вищевказаним пунктом договору установлено, що оплата послуг за перший та кожний наступний місяць здійснюється замовником після закінчення календарного місяця протягом перших 10 банківських днів наступного місяця, на підставі рахунку виконавця.

У відповідності до п. 4.3 договору сторонами погоджено, що замовник за фактично надані послуги розраховується з виконавцем коштами, виходячи з наступних ставок за 1 тонну нафтопродуктів, що прийняті і знаходяться на зберіганні: протягом першого місяця - 40грн; протягом другого і кожного наступного місяця 35грн від залишку нафтопродукту, що зберігається на перше число місяця.

Відповідно до п. 4.4 договору розмір грошових сум, що підлягають виплаті замовником, щомісячно коригується з урахуванням індексу інфляції, що визначається згідно з офіційним повідомленням Державного комітету статистики України.

Згідно п. 9.1 договору вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.03.2016.

Якщо сторони за 5 днів до закінчення строку дії договору письмово не заявили про його розірвання, дія договору автоматично продовжується протягом наступного року, з урахуванням вимог п. 10.4 даного договору.

У відповідності до п. 10.4 договору в 1 кварталі кожного року сторонами в обов`язковому порядку уточнюється та погоджується вартість наданих послуг по прийому, зберіганню та відвантаженню нафтопродуктів, що документально оформлюється додатковою угодою до вказаного договору.

Додатковою угодою №1 від 31.03.2016 сторонами вирішено п. 4.3 договору залишити без змін (а.с.18).

Додатковою угодою №2 від 17.08.2016 сторонами погоджено доповнити п. 2.3 договору наступним абзацом: отруйні токсичні рідини до 100 тон (а.с.19).

Додатковою угодою №3 від 16.01.2017 сторонами змінено плату за зберігання, яка відповідно до умов вказаної додаткової угоди становить: протягом першого місяця 50грн; протягом другого і кожного наступного місяця 45грн від залишку нафтопродукту, що зберігається на перше число місяця (а.с.20).

Додатковою угодою №4 від 29.12.2017 сторонами продовжено дію вищевказаного договору до 31.12.2018 (а.с.21).

Додатковою угодою №5 від 10.01.2019 сторонами змінено розмір плати за зберігання, яка відповідно до умов вказаної додаткової угоди становить: протягом першого місяця 80грн; протягом другого і кожного наступного місяця 75грн від залишку нафтопродукту, що зберігається на перше число місяця (а.с.22).

Позивач звернувся до відповідача з листом №1728 від 06.09.2019 (а.с.23), у якому просив протягом 10 днів з моменту отримання листа повністю отримати залишки нафтопродуктів, переданих на зберігання (БСО-1-200 21, БС-1-200 114, БС-1-200 т/с 30, БС-1-200 с/д 67, БС-1-100 56, БСТ-1-275 6), та розірвати договір шляхом укладення додаткової угоди, проект якої є додатком до вказаного листа (а.с.25).

Однак, поштове відправлення №0910709937766, у якому направлено відповідний лист повернуто позивачу відділенням поштового зв`язку.

Крім того, позивачем надано копії листів аналогічного змісту, адресованих відповідачу, - №1406 від 16.07.2019 та №2221 від 19.11.2019 (а.с.26, 28), проте доказів їх надіслання відповідачу позивачем не надано.

Також, позивачем надано копію листа №2220 від 19.11.2019, яким він повідомляє відповідача про те, що укладений між сторонами договір на підставі п. 9.3 вказаного договору з 31.12.2019 буде розірвано, оскільки автоматично не буде пролонгований (а.с.27).

Крім того, позивач звернувся до відповідача з претензією №138 від 23.01.2020, у якій повідомив відповідача про припинення дії договору від 11.02.2016 починаючи з 31.12.2019 та вимагав протягом десяти днів з моменту отримання претензії отримати нафтопродукти, які знаходять у позивача на зберіганні (а.с.29).

У відповідь на претензію позивача відповідач листом від 23.03.2020 №23/03/20 повідомив, що через технічні труднощі з пошуком місця зберігання нафтопродуктів, не може вчасно забрати належні йому нафтопродукти та просив продовжити строк для вивезення нафтопродуктів до 30.04.2020, у зв`язку з карантинними заходами (а.с.30).

Листом №19/05/20 від 19.05.2020 відповідач повідомив, що у зв`язку із введенням карантинних заходів не зміг до 30.04.2020 вивести нафтопродукти, передані на зберігання, та просив у позивача дозволу на отримання нафтопродуктів після закінчення карантинних заходів (а.с.31)

Під час розгляду даної справи позивачем не надано доказів прийняття нафтопродуктів від відповідача на зберігання за документами, які передбачені умовами договору, з посиланням на знищення таких документів відповідно до акту №1 від 22.01.2021 (а.с.96-97).

Водночас, як вбачається з акту взаємозвірки, підписаного сторонами, станом на 03.03.2021 (а.с.42) згідно договору зберігання від 11.02.2016 №2 у позивача знаходяться на зберіганні нафтопродукти, а саме: БСК н/к - 6,314 т; рідина І н/к - 8,908 т; етиленгліколь н/к в кількості 13,169 т.

Крім того, як вбачається з відомостей позивача, який є зберігачем нафтопродуктів відповідно до укладеного сторонами договору (а.с.43-44), нафтопродукти зберігаються в певних резервуарах позивача, а саме, БСК некондиційне у кількості 6 314 кг (зберігається у резервуарі Р-8Є №7438); рідина І некондиційна у кількості 8 908 кг (зберігається у резервуарі Р-25 №213); етиленгліколь некондиційний у кількості 13 069 кг (зберігається в резервуарі Р-20 №88).

Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №2 від 30.06.2021 на суму 40 801,95грн (а.с.141), яка складається з: плата за зберігання - 38 192,94грн; втрати від інфляції - 1645,26грн; штраф у розмірі 0,5% від суми боргу - 199,19грн; пеня за період з 01.01.2020 по 30.06.2021 -764,56грн (а.с.141).

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку забрати нафтопродукти, передані на зберігання, у зв`язку із закінченням строку дії договору, оплатити надані послуги, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором, за порушення взятих на себе зобов`язань.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою, враховуючи зобов`язання сторін, що виникають в силу факту укладення такого договору, є договором зберігання.

Так, як визначено ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

У відповідності до ч.1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно ч.ч.2,3 ст.938 ЦК України: якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення; якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Як визначено ст. 946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

У відповідності до ч. 3 вказаної норми, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Крім того, як встановлено в ст. 948 ЦК України, поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Так, під час розгляду спору у даній справі судом встановлено, що на підставі п.9.3 укладеного сторонами договору, дія такого договору неодноразово продовжувалась на новий строк, однак, враховуючи повідомлення однієї із сторін договору позивача про відсутність наміру продовжувати на новий строк договір, такий договір є припиненим з 01.01.2020. Оскільки договір припинив свою дію, відповідач у відповідності до положень ст. 938 ЦК, ст.948 ЦК України мав забрати передані на зберігання нафтопродукти, які залишились у позивача.

Під час вирішення спору у даній справі, суду не надано доказів виконання відповідного обов`язку відповідача забрати нафтопродукти після закінчення строку зберігання.

Зважаючи на викладене, суд вважає вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти у позивача нафтопродукти, передані на зберігання за договором, та які залишаються у позивача після закінчення строку договору, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимоги в частині стягнення з відповідача боргу, вказаного у рахунку №2 від 30.06.2021, суд вважає обґрунтованими лише в частині.

Ціна послуг із зберіганні, яка зазначена у такому рахунку, відповідає погодженій сторонами відповідно до додаткової угоді №5 від 20.01.2019, - 75грн, водночас згідно п. 4.4 договору сторонами погоджено, що розмір грошових сум, що підлягають виплаті замовником, щомісячно коригується з урахуванням індексу інфляції. Отже, вартість послуг позивачем на кожний наступний місяць мала коригуватись на індекс інфляції за попередній місяць, оскільки сторони про це домовились у договорі.

При цьому, судом враховано, що такий договір є припиненим з 01.01.2020, у зв`язку із закінченням строку його дії та відмовою однієї із сторін позивача від продовження його дії на новий строк. однак, оскільки відповідачем не вчинено дій щодо виконання обов`язку забрати такі нафтопродукти, він, враховуючи приписи ч. 3 ст. 946 ЦК України, зобов`язаний вносити плату за весь фактичний час зберігання нафтопродуктів.

Водночас, перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування плати за зберігання за період - січень 2020 року по червень 2021 року з урахуванням коригування на індекс інфляції, суд дійшов висновку, що розмір плати за зберігання за відповідний період з урахуванням втрат від інфляції за попередній місяць становить більшу суму, ніж заявлено позивачем, водночас враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі заявлених позовних вимог, вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 39838,20грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 199,19грн та 764,56грн пені, нарахованої за період з 01.01.2020 по 30.06.2021.

У задоволенні відповідних вимог суд відмовляє з урахуванням наступного.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу ч.ч. 2, 3 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 6.3 договору сторонами передбачено, що у випадку прострочення платежу за договором замовник сплачує штраф у розмірі 0,5% від виставленого рахунку та пеню відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє за період, за який нараховується пеня.

Заявляючи вимоги в частині стягнення пені та штрафу, позивач обґрунтовує свої вимоги відповідними положеннями договору.

Проте, такий штраф та пеня нараховані позивачем за не виконання відповідачем зобов`язань, передбачених не умовами відповідного договору, а положеннями ч. 3 ст. 946 ЦК України, яка покладає на поклажодавця, що не забрав речі після закінчення строку зберігання вносити плату за весь фактичний час зберігання нафтопродуктів.

Так, з розрахунків позивача вбачається, що позивач нараховує штраф та пеню на борг за зберігання за період з 01.01.2020, однак, дія договору припинена 31.12.2019, отже, встановлена таким договором відповідальність саме за порушення договірних зобов`язань не може розповсюджувати свою дію на виконання відповідачем обов`язку, встановленого чинним законодавством.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги в частині стягнення з відповідача 199,19грн штрафу та 764,56грн пені необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати по оплаті позову судовим збором підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача - пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 4486,38грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Зобов`язати Підприємство Миротворець Білоцерківської міської громадської організації Громадська єдність (ідентифікаційний код 35615488; 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Зелена, 30 кв. 83) прийняти у Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) нафтопродукти, передані на зберігання за договором про надання послуг з приймання, зберігання та відвантаження нафтопродуктів від 11.02.2016 №2, а саме: БСК некондиційне у кількості 6 314 кг (зберігається у резервуарі Р-8Є №7438); рідину І некондиційна у кількості 8 908 кг (зберігається у резервуарі Р-25 №213); етиленгліколь некондиційний у кількості 13 069 кг (зберігається в резервуарі Р-20 №88).

3.Стягнути з Підприємства Миротворець Білоцерківської міської громадської організації Громадська єдність (ідентифікаційний код 35615488; 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Зелена, буд. 30 кв. 83) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) 39838.20грн основного боргу, а також 4486,38грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

4.У задоволенні позову в частині стягнення 199,19грн штрафу та 764,56грн пені відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 06.12.2021.

Суддя А.Р. Ейвазова