Рішення

від 06.12.2021 по справі 927/1095/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

06 грудня 2021 року м. Чернігівсправа №927/1095/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства «Ромтрансоіл» , код ЄДРПОУ 37430787

юридична адреса: вул. Горького, 57, м. Ромни, Сумська область, 42001;

адреса для листування: а/с 46, м. Київ, 04053 ( ОСОБА_1 )

відповідач: Приватне підприємство «Альтер-Девіс» , код ЄДРПОУ 35960101;

вул. Центральна, 10, смт Талалаївка, Талалаївський район, Чернігівська область, 17200

предмет спору: про стягнення 256233,76 грн

Учасники справи не викликались

Приватним підприємством «Ромтрансоіл» подано позов до Приватного підприємства «Альтер-Девіс» про стягнення 256233,76 грн, з яких: 200000,00 грн заборгованості, 37863,90 грн інфляційного збільшення та 18369,86 грн трьох відсотків річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання безпроцентної зворотної позики від 18 жовтня 2018 року.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу встановлено строк протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання відзиву на позов для подачі до суду відповіді на відзив з одночасним надсиланням копії відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу; відповідачу встановлено строк протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для подачі до суду заперечення на відповідь позивача на відзив з одночасним надсиланням його копії разом з доданими до нього документами позивачу.

Про отримання відповідачем 11 листопада 2021 року ухвали Господарського суду Чернігівської області від 01 листопада 2021 року свідчить повідомлення про вручення, що міститься у матеріалах справи.

Про отримання позивачем 16 листопада 2021 року ухвали Господарського суду Чернігівської області від 01 листопада 2021 року свідчить повідомлення про вручення, яке міститься у матеріалах справи.

22 листопада 2021 року на адресу суду від позивача надійшла заява про долучення документів. До заяви додано копію платіжного доручення №2401 від 18 жовтня 2018 року на суму 300000,00 грн та докази направлення заяви відповідачу.

29 листопада 2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав у повному обсязі та просить суд застосувати ст. 256 ЦК України про витік терміну позовної давності та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач зазначив, що акт звірки взаємних розрахунків був підписаний під натиском. Разом з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що договір був складений 18.10.2018, грошові кошти надійшли 18.10.2018. До відзиву на позовну заяву відповідачем, зокрема, додано копію виписки за 18.10.2018, яка свідчить про перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 300000,00 грн за договором надання безпроцентної зворотної позики від 18.10.2018.

Розглянувши по суті у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

18 жовтня 2018 року між Приватним підприємством «Ромтрансоіл» (Позикодавець) та Приватним підприємством «Альтер-Девіс» (Позичальник) було укладено договір про надання безпроцентної зворотної позики.

Відповідно до п. 1 договору, у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти на безпроцентній зворотній основі (надалі іменується "позика"), а останній зобов`язується повернути позику в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п. 2 договору розмір позики складає 300000,00 грн (триста тисяч грн 00 коп).

Позика надається шляхом перерахування Позикодавцем коштів протягом 3 (трьох) днів після підписання сторонами цього договору на поточний рахунок позичальника чи рахунок який він зазначить для отримання коштів /п. 3 договору/.

Відповідно п. 4 договору позика повинна бути повернута Позикодавцю не пізніше 03 грудня 2018 року.

У випадку порушення цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що виконав свої зобов`язання за договором та надав відповідачу позику у розмірі 300000,00 грн, у підтвердження чого позивач надав суду платіжне доручення №2401 від 18 жовтня 2018 року на суму 300000,00 грн.

Однак, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, за відповідачем утворилась заборгованість, що становить 200000,00 грн, яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що цей договір за своєю правовою природою є договором про надання позики.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 та 2 статті 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 193 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №2401 від 18 жовтня 2018 року на суму 300000,00 грн підтверджується факт надання позивачем відповідачу позики за договором про надання безпроцентної зворотної позики від 18 жовтня 2018 року на суму 300000,00 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем було повернуто позивачу 100000,00 грн, що не спростовано відповідачем.

Докази повернення позики у розмірі 200000,00 грн на користь позивача у матеріалах справи відсутні.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем 24 березня 2021 року було вручено відповідачу під розписку претензію №6 від 22 березня 2021 року з вимогою погашення заборгованості у розмірі 200000,00 грн.

Відповіді від відповідача не надійшло, заборгованість не погашена.

Позивачем до позовної заяви додано копії актів звірки взаєморозрахунків від 19 листопада 2019 року, від 22 квітня 2021 року та від 06 серпня 2021 року на суму 200000,00 грн, підписані та скріплені печатками обох сторін. Тобто, відповідач визнав існування за ним заборгованості перед позивачем у розмірі 200000,00 грн станом 19 листопада 2019 року, 22 квітня 2021 року та 06 серпня 2021 року у підписаних та скріплених печатками сторін актах звірки взаємних розрахунків, копії яких містяться у матеріалах справи /а.с.10-12/.

Суд не приймає заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву стосовно того, що акт звірки було підписано під натиском, у зв`язку з недоведеністю відповідачем зазначеного. Більш того, не приймаючи заперечення відповідача, суд враховує той факт, що матеріали справи містять копії трьох актів звірки взаєморозрахунків, підписаних та скріплених печатками відповідача, за різні дати на суму 200000,00 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши клопотання відповідача щодо застосування строку позовної давності та відмови позивачу у задоволенні позову, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні такого клопотання з огляду на наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З наведеного вбачається, що перебіг строку позовної давності у даному випадку почався 03 грудня 2018 року, у відповідності до п. 4 договору про надання безпроцентної зворотної позики від 18 жовтня 2018 року, яким передбачено, що позика повинна бути повернута позикодавцю не пізніше 03 грудня 2018 року.

Тобто, строк позовної давності у даних правовідносинах витікає 03 грудня 2021 року, тоді як позовна заява від позивача на адресу суду надійшла 25 жовтня 2021 року, тобто у межах строку позовної давності.

Приймаючи дане рішення, суд враховує також те, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що грошові кошти від позивача надійшли 18 жовтня 2018 року. Більш того, відповідач до відзиву на позовну заяву додає копію виписки за 18 жовтня 2018 року у доказ перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 300000,00 грн. Тобто, сам відповідач підтверджує факт надання позивачем грошових коштів у розмірі 300000,00 грн відповідачу.

Доказів, які б спростовували наявність за відповідачем заборгованості у сумі 200000,00 грн, відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

Наведені обставини у їх сукупності свідчать про визнання відповідачем боргу перед позивачем у розмірі 200000,00 грн.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 200000,00 грн заборгованості є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 37863,90 грн інфляційного збільшення за періоди: грудень 2018 року - травень 2019 року (на суму боргу 300000,00 грн); червень 2019 року - серпень 2021 року (на суму боргу 200000,00 грн) та 18369,86 грн трьох відсотків річних за періоди: з 04 грудня 2018 року по 19 травня 2019 року (на суму боргу 300000,00 грн); з 21 травня 2019 року по 04 жовтня 2021 року (на суму боргу 200000,00 грн).

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, судом встановлено наявність прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань, дослідивши поданих позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 18369,86 грн трьох відсотків річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас, вимоги у частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 17175,61 грн за заявлений період, враховуючи наступне.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що розмір інфляційних втрат, перерахований судом відповідно до приписів чинного законодавства України, становить: 15000,49 грн за період грудень 2018 року - травень 2019 року, а за період червень 2019 року - серпень 2021 року - 2175,12 грн, що разом становить: 17175,61 грн.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги у частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у сумі 17175,61 грн за заявлений період.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України» , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України» , «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Альтер-Девіс» (код ЄДРПОУ 35960101; вул. Центральна, 10, смт Талалаївка, Талалаївський район, Чернігівська область, 17200) на користь Приватного підприємства «Ромтрансоіл» (код ЄДРПОУ 37430787, юридична адреса: вул. Горького, 57, м. Ромни, Сумська область, 42001) 200000,00 грн заборгованості, 17175,61 грн інфляційних нарахувань; 18369,86 грн трьох відсотків річних та 3533,19 грн судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 06 грудня 2021 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/