Рішення

від 03.12.2021 по справі 120/9761/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 грудня 2021 р. Справа № 120/9761/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Якушинецької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення 10 сесії 8 скликання Якушинецької сільської ради від 30.07.2021 року № 470 про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ухвалою від 25.08.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено 15 денний строк з дня отримання даної ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву.

16.09.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки бажана позивачем земельна ділянка, відповідно до рішення 6 сесії 22 скликання Пултівецької сільської ради від 04.04.1996 року, перебуває у користуванні іншої особи. Таким чином, у відповідності до пункту 6 статті 118 Земельного кодексу України, позивач також мав би надати погодження землекористувача.

Ухвалою суду від 11.11.2021 витребувано у Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області належним чином засвідчені копії рішення 6 сесії 22 скликання від 04.04.1996 Пултівецької сільської ради "Про надання земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства" та графічних матеріалів чи інших доказів (актів огляду, схем розміщення земельних ділянок, актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства, тощо), що дають можливість ідентифікувати земельні ділянки про які йдеться у рішенні Пултівецької сільської ради 6 сесії 22 скликання від 04.04.1996 та встановити їх місцезнаходження.

29.11.2021 на виконання вимог ухвали суду Якушинецькою сільською радою надано належним чином засвідчену копію рішення 6 сесії 22 скликання від 04.04.1996 Пултівецької сільської ради.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Якушинецької сільської ради із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Однак, рішенням 10 сесії 8 скликання Якушинецької сільської ради від 30.07.2021 року № 470 позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в зв`язку з тим, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлений на земельну ділянку, що перебуває у користуванні громадян та заявник не надав погодження землекористувача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно пункту б частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, за змістом даної статті (в редакції, яка діяла до 27.05.2021), було передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність.

Із вищевикладеного слідує, що в межах процедури безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності всі дії відповідних суб`єктів цих правовідносин є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання заявником земельної ділянки у власність.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник на стадії затвердження проекту землеустрою органом місцевого самоврядування.

Так, частини 8 та 9 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) передбачали, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) було визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Отже, із вищенаведених норм Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) передбачалося, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою могло бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №316/979/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі № 560/1282/19 та від 07 квітня 2021 року у справі №540/2813/19.

Суд бере до уваги, що на час розроблення проекту землеустрою у Закон України "Про землеустрій", Земельний кодекс України було внесено зміни, а частину 8 статті 118 та статтю 186-1 ЗК України виключено на підставі Закону №1423-ІХ від 28.04.2021.

Також у відповідності до частини 8 статті 186 ЗК України зазначено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою в порядку статті 186 Земельного кодексу України, норми статті Земельного кодексу України не містять.

Так, в оскаржуваному рішенні, відповідач як на підставу для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою вказав, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлений на земельну ділянку, що перебуває у користуванні громадян та заявник не надав погодження землекористувача.

Надаючи оцінку таким посиланням у оскаржуваному рішенні, суд звертає увагу, що відповідачем не доведено наявність відповідних обставин, не надано документів, які б підтверджували, що на бажану для позивача земельну ділянку наявні правовстановлюючі документи, які б підтверджували її перебування у власності чи користуванні інших осіб.

Вищевикладені обставини свідчать про протиправність відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що зазначена в оскаржуваному рішенні, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження перебування бажаної для позивача земельної ділянки у власності чи користуванні іншої особи, відповідачем не надано.

Водночас, надане відповідачем рішення 6 сесії 22 скликання Пултівецької сільської ради народних депутатів Жмеринського району Вінницької області від 04.04.1996, не підтверджує факту перебування у власності інших осіб спірної земельної ділянки.

Таким чином, суд констатує, що відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили, що бажана для позивача земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні іншої особи.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що рішення 10 сесії 8 скликання Якушинецької сільської ради від 30.07.2021 року № 470 "Про розгляд заяви ОСОБА_1 " є протиправним та підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га за кадастровим номером 0520685500:04:006:0128 та надати позивачу відповідну земельну ділянки у власність, суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18 та виходить із наступного.

Так, зобов`язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії , водночас, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статі 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування згаданої процесуальної норми і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У відповідності до частини 8 статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Втім, обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

Натомість, сама поведінка відповідача свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційного права позивача на отримання земельної ділянки у власність та вказує на фактичне ухилення відповідача від виконання ним вимог частини 9 статті 118 ЗК України щодо прийняття рішення про затвердження такого проекту землеустрою.

За таких обставин та враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою, зокрема позивачем подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, та з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

При цьому, обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує правові позиції Верховного Суду викладені у постановах №316/979/18 від 24.01.2020 та №560/1334/19 від 27.01.2021, згідно яких у справах з подібних правовідносин суд касаційної інстанції визнав належним та ефективним способом захистом порушеного права, який забезпечує позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань, саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову, відповідно до статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 грн підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 10 сесії 8 скликання Якушинецької сільської ради від 30.07.2021 року № 470 "Про розгляд заяви ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Якушинецьку сільську раду Вінницького району Вінницької області прийняти рішення, яким затвердити розроблений ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га за кадастровим номером 0520685500:04:006:0128 на території Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 гривень (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Новоселів, 1, с. Якушинці, Вінницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04330021)

Суддя Мультян Марина Бондівна