Рішення

від 06.12.2021 по справі 120/11036/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 грудня 2021 р. Справа № 120/11036/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 )

до: Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Чумацька, 217а/5, м.Вінниця, 21000)

про: визнання протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі - позивачі) до Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення 15 сесії 8 скликання від 20.08.2021 року та зобов`язання відповідача затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачів та передати у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Адамівської сільської ради (Погребищенської територіальної громади) Погребищенської району Вінницької області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначають, що звернулися до відповідача із заявами про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельних ділянок. Однак, даний проект рішення не був підтриманий більшістю голосів депутатів від загального складу ради, а тому рішення прийняте не було. На думку позивачів, відповідач при розгляді клопотань протиправно відмовив у затвердженні проекту із землеустрою та подальшої передачі у власність земельних ділянок чим створив перешкоди у реалізації конституційних прав позивачів на отримання земельних ділянок безоплатно у власність. Тому, з метою зобов`язання відповідача затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання її у власність, позивачі звернулися до суду із цим позовом.

Ухвалою від 13.09.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачам 10-денний строк для усунення недоліків.

14.09.2021 року за вх. № 57804/21 позивачами надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено квитанції про сплату судового збору.

Ухвалою від 20.09.2021 року строк усунення недоліків позовної заяви продовжено.

23.09.2021 року за вх. № 60423/21 позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 28.09.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

26.10.2021 року за вх. № 69229 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що міською радою розглянуто питання позивачів, однак питання про затвердження проекту землеустрою не вирішено позитивно для позивачів з тих підстав, що при голосуванні рішення не підтримано достатньою кількістю голосів депутатів. Також відповідач у відзиві просив врахувати, що цей спір є приватно - правовим та повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

10.11.2021 року за вх. № 74445/21 позивачами подано клопотання, в якому наголосили на тому, що вони бажають отримати у власність земельні ділянки, які розташовані на території Адамівської сільської ради Погребищенського р-ну Вінницької обл..

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

30.07.2021 року позивачами подано клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам та передання у власність земельних ділянок площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Адамівської сільської ради (Погребищенської міської ради) Погребищенського р-ну Вінницької обл..

За результатом розгляду клопотань, листами відповідача від 01.09.2021 року за вих. № 5840, № 5839, № 5800 позивачів повідомлено про те, що на засіданні 15 сесії 8 скликання проекти рішень Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_3 , Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_2 , Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_1 розглянуто. Однак такі проекти рішень не були підтримані більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Позивачі вважають відмову у затвердженні проекту землеустрою протиправною, оскільки підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише не погодження такого проекту в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, а також відсутність державної експертизи у випадку якщо її проведення є обов`язковим в силу Закону.

Тому з метою зобов`язання відповідача затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання її у власність, позивачі звернулися до суду із цим позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається гл. 19 р. IV ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться в тому числі у разі:

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На дату звернення позивачів із клопотаннями про надання дозволу на виготовлення проекту (28.12.2020 року) порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами був врегульований положеннями ст. 118 ЗК України.

Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачалося, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 50 ЗУ "Про землеустрій" (в редакції чинній на дату замовлення позивачами виготовлення (розробку) проекту землеустрою до квітня 2021 року) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу (ч. 6 ст. 186 ЗК України).

Згідно зі ч. 1, 4-6 ст. 186-1 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до ч. 8 ст. 186-1 ЗК України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 ЗК України (в редакції, яка є чинною на дату замовлення позивачами виготовлення (розробку) проекту землеустрою).

Системний аналіз наведених норм доводить, що нормами ЗК України передбачено два варіанти рішень, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

При цьому з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження, норми ст. 118 ЗК України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.02.2019 року у справі № 818/1903/17, від 16.11.2020 року у справі № 640/5615/19, від 10.06.2021 року у справі № 240/4964/18, від 15.06.2021 року у справі № 818/1905/17, від 26.10.2021 року у справі № 160/5982/19, від 09.11.2021 року у справі № 580/1494/19.

Як встановлено судом 30.07.2021 позивачі звернулися до відповідача з клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства кожному на території Адамівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

З наданої до суду копії проекту землеустрою вбачається, що такий містить висновок, що обрані позивачами земельні ділянки не належать до особливо цінних земель, обмеження щодо використання земельних ділянок - відсутні.

Відтак, поданий позивачами на затвердження проект землеустрою є погодженим у встановленому нормами ЗК України порядку, а проведення обов`язкової державної експертизи проекту позивачів приписами земельного законодавства не передбачено.

Земельні ділянки сформовані у процесі розроблення проекту землеустрою, зареєстровані у Державному земельному кадастрі із присвоєнням кадастрових номерів: 0523480300:03:000:0051, 0523480300:03:000:0049, 0523480300:03:000:0048. Їх площа відповідає, встановленим ст. 121 ЗК України, нормам безоплатної приватизації земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

За таких обставин, у органу, що приймає рішення про затвердження проекту землеустрою-відповідача відсутні підстави для розсуду при прийнятті рішення, за результатом вирішення питання про затвердження проекту та передачу земельних ділянок у власність, адже позивачами дотримано усіх умов для прийняття єдиного правомірного, за цих обставин, рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність.

Однак, за результатом розгляду клопотань, листами відповідача від 01.09.2021 року за вих. № 5840, № 5839, № 5800 позивачів повідомлено про те, що на засіданні 15 сесії 8 скликання проекти рішень Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_3 , Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_2 , Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_1 розглянуто. Однак такі проекти рішень не були підтримані більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З метою встановлення підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою та перевірки дотримання позивачами усіх умов для прийняття бажаного для них рішення відповідачем надано лише витяг з протоколу 15 сесії 8 скликання з поіменним голосуванням по кожному позивачу.

Разом з тим, відповідачем не надано інформації про існування обставин, які б в силу норм ЗК України вважалися правомірною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою та передання земельних ділянок у власність.

Таким чином законодавцем чітко передбаченні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою, які відповідачем дотримані не були.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним рішення 15 сесії 8 скликання від 20.08.2021 року.

Стосовно вимоги про скасування рішення 15 сесії 8 скликання відповідача від 20.08.2021 року, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.

З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним рішення 15 сесії 8 скликання відповідача від 20.08.2021 року, відповідно позовна вимога про скасування вказаного рішення також підлягає задоволенню, як похідна.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачів та передати у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Адамівської сільської ради (Погребищенської територіальної громади) Погребищенської району Вінницької області, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд формував висновок, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини ).

В п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі Гурепка проти України , п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі Кудла проти Польщі , п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі Гарнага проти України , п. 29).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Як правило, суд обмежений у повноваженнях зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти чітке рішення у тому випадку, коли прийняття такого рішення пов`язане із реалізацією дискреційних публічно - владних управлінських функцій таким суб`єктом.

Такий висновок узгоджується із нормою ч. 4 ст. 245 КАС України.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Однак при розгляді цієї справи встановлено, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, оскільки позивачами дотримано усіх умов для прийняття щодо них рішення про затвердження поданого проекту землеустрою, а єдиною підставою для відмови у затвердженні могло б стати відсутність погодження поданого проекту, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.02.2019 року у справі № 818/1903/17, від 16.11.2020 року у справі № 640/5615/19, від 10.06.2021 року у справі № 240/4964/18, від 15.06.2021 року у справі № 818/1905/17, від 26.10.2021 року у справі № 160/5982/19, від 09.11.2021 року у справі № 580/1494/19.

В силу вимог п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії або обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).

Тому, за встановлених у справі обставин, суд вважає, що всі умови для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою виконані, а відтак перешкод для покладення на відповідача чіткого обов`язку прийняти вказане рішення та передати позивачам у власність бажані для них земельні ділянки не встановлено.

За таких обставин, адміністративний позов в частині вимог зобов`язального характеру теж підлягає повному задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачів та передати у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Адамівської сільської ради (Погребищенської територіальної громади) Погребищенської району Вінницької області.

Щодо аргументів відповідача про те, що позивачі не проживають на території Погребищенської ОТГ, то суд зазначає, що відповідно до ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Норми Земельного кодексу України не містять правил про застосування критерію місця проживання особи при вирішенні ініційованого нею земельного питання, а врахування наведеного відповідачем аргументу призведе до дискримінаційного підходу щодо осіб, які не проживають на території відповідної громади за ознакою місця проживання, що суперечитиме ст. 24 Конституції України.

Щодо аргументів відповідача про приватно-правовий характер спору у цій справі і наявність підстав для його розгляду за правилами цивільного судочинства, то такі оцінюються критично, оскільки є усталеною практика Верховного Суду про те, що спори які виникають на етапі затвердження проекту землеустрою носять публічно - правовий характер та розглядаються за правилами передбаченими нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 30.05.2018 року у справі № 127/16433/17, від 28.11.2018 року у справі № 820/4219/17, від 16.01.2019 року у справі № 361/2562/16-а, від 22.01.2019 року у справі № 371/957/16-а, у постановах Верховного Суду від 16.09.2021 року у справі № 820/5349/17, від 23.09.2021 року у справі № 200/9454/20.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин з відповідача на користь позивачів підлягає стягненню судовий збір у сумі 908 грн. 00 коп. кожному.

Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 15 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області від 20.08.2021 року.

Зобов`язати Погребищенську міську раду Вінницького району Вінницької області затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та передати у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Адамівської сільської ради (Погребищенської територіальної громади) Погребищенської району Вінницької області.

Стягнути з Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь кожного окремо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судовий збір у сумі 908 грн..

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачі - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 )

Відповідач - Погребищенська міська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Чумацька, 217а /5, м.Вінниця, 21000)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 06.12.2021 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна