Рішення

від 06.12.2021 по справі 240/14433/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року м. Житомир справа № 240/14433/21

категорія 109000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №501 від 08.06.2021 Вчорайшенської сільської ради Житомирської області в частині встановлення річної орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,8 га з кадастровим номером 1825281200:03:000:0178, цільове призначення: 01.01. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; місце розташування земельної ділянки: Житомирська область Ружинський район, Вчорайшенська сільська рада, яка передається йому в оренду у розмірі 12 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки;

- зобов`язати Вчорайшенську сільську раду Житомирської області встановити єдині ставки орендної плати (або їх фіксованого виразу, відповідно до виду функціонального призначення земель) для земельних ділянок розташованих на території - зобов`язати Вчорайшенську сільську раду Житомирської області встановити єдині ставки орендної плати (або їх фіксованого виразу, відповідно до виду функціонального призначення земель) для земельних ділянок розташованих на території сільської ради Бердичівського (Ружинського) району Житомирської області, які ні оренду громадянам та юридичним особам. сільської ради Бердичівського (Ружинського) району Житомирської області, які ні оренду громадянам та юридичним особам.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що є власником об`єкта нерухомого майна: виробничої будівлі з господарськими (допоміжними) будинками та спорудами - зерносклада та навісу, загальною площею 625,6 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані нежитлові будинки та споруди отримані ним у власність розташовані на земельній ділянці площею 0.8 га за кадастровим номером 1825281200:03:000:0178.

В травні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки в оренду.

Рішенням №501 від 08.06.2021 Вчорайшенської сільської ради Житомирської області в частині встановлення річної орендної плати за користування вищевказаною земельною ділянкою, позивачу передано в оренду землю у розмірі 12 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки з застосуванням індексації згідно нормативних актів на наступні роки. Позивач вважає вказане рішення в частині встановлення ставки орендної плати таким, що було прийнято з порушенням вимог конкурентного законодавства та таким, що порушує його права та законні інтереси.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

27.10.2021 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

По змісту відзиву відповідач вказує, що спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Натомість до Житомирського окружного адміністративного суду у спірних правовідносинах позивачем виступає фізична особа, а не суб`єкт господарювання, а тому підстав вважати наявним спір щодо приватно-правового інтересу у суду не має.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 КАС України.

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Зі змісту наданих матеріалів судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 30.04.2015.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Рішенням 8 сесії VIII скликання Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області від 08.06.2021 №501 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,80 га, 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва гр. ОСОБА_1 на території Бистріївського старостинського округу Вчорайшенської сільської ради, Ружинського району (Бердичівського району) Житомирської області; надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,80 га, строком на 7 (сім) років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (01.01) кадастровий номер - 1825281200:03:000:0178 за межами с.Бистріївка, Комплекс будівель і споруд № 16, будинок 16 на території Бистріївського старостинського округу Вчорайшенської сільської ради, Ружинського району (Бердичівського району) Житомирської області.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки рішеннями Вчорайшенської сільської ради прийнято різні ставки орендної плати за землю при однаковому цільовому призначенні землі, а тому звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (ч.2 ст.2 Земельного кодексу України).

Відповідно до положень п.п.б, в ч.1 ст.80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно із ч.1 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

У статті 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №280/97-ВР).

Відповідно до статті 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 59 Закону № 280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Частиною 1 статті 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Стаття 116 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із ч.1 ст.60 Закону № 280/97-ВР, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом від умерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Частиною 2 статті 60 Закону № 280/97-ВР установлено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що в силу приписів Закону № 280/97-ВР та Земельного кодексу України саме відповідач наділений виключною компетенцією щодо передачі земельних ділянок територіальних громад у власність чи користування громадян та юридичних осіб. Вирішення питань про передачу земель територіальної громади у власність чи користування є виключним правом селищної ради як суб`єкта права власності на землю. Відтак, саме відповідач, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями комунальної власності в порядку, визначеному чинним законодавством.

У частині 1 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що Вчорайшенська сільська рада Ружинського району Житомирської області як власник земельної ділянки площею 0,8 га з кадастровим номером 1825281200:03:000:0178, цільове призначення: 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; місце розташування земельної ділянки: Житомирська область Ружинський район, Вчорайшенська сільська рада наділена повноваженнями приймати рішення, якими встановлювати річні ставки орендної плати за землю.

Як встановлено судом, позивач обґрунтовуючи позов вказує на наявний характер дискримінаційних умов при прийнятті відповідачем рішень про встановлення орендної плати за земельні ділянки.

На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи позивачем надано копії аналогічних рішень Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області, якими визначено різні відсоткові ставки річної плати за землю.

Водночас відповідач обґрунтовуючи підстави відмови в задоволенні позову вказує на ту обставину, що фундаментальним у встановленні відсоткового значення орендної плати від нормативно грошової оцінки земельної ділянки є фактичне місце розташування земельних ділянок та їх цільове призначення.

Як свідчать матеріали справи, надані до позову рішення Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області щодо надання в оренду земельних ділянок іншим особам, такі прийняті щодо земельних ділянок за різним місцем розташування та цільовим призначенням, а тому не можуть співставлятись як аналогічні.

Відтак, Вчорайшенська сільська рада Ружинського району Житомирської області як власник спірної земельної ділянки, має право самостійно визначати порядок її використання, а також, порядок та умови передачі її у користування, шляхом прийняття відповідних рішень.

Так, Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункту 36, від 01.07.2003, яке відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що Вчорайшенська сільська рада приймаючи рішення від 08.06.2021 № 501 діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням наданих повноважень, а тому підстави для визнання протиправним скасування рішення суд не вбачає.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.72 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б доводили наявність порушеного права.

Якщо право особи не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , інд. код НОМЕР_2 ) відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва