Ухвала

від 30.11.2021 по справі 2-206/11

НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року справа № 2-206/11

провадження № 2-др/542/9/21

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Кашуби М.І.,

за участю секретаря судового засідання Нестеренко О.В.,

представника заявника - Горбаня С.В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Нові Санжари заяву представника Полтавського обласного управління АТ Ощадбанк Логвин Л.А. про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Полтавського обласного управління ВАТ Ощадбанк до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

28 вересня 2021 року представник Полтавського обласного управління АТ Ощадбанк Логвин Л.А. звернувся до суду із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ Державний ощадний банк України в особі філії - Полтавське обласне управління АТ Ощадбанк заборгованість за кредитним договором №2233/1881 від 18.03.2008р. в розмірі 354 152,16 грн., у т. ч. заборгованість за кредитом - 304 158,38 грн, заборгованість за відсотками - 45 522,77 грн, пеня - 4 471,01 грн.

Заяву обгрунтовує тим, що 24 вересня 2010 року Відкрите акціонерне товариство Державний ощадний банк України" (надалі - Банк, Кредитор, Позивач) в особі філії-Полтавське обласне управління АТ Ощадбанк звернулось до Новосанжарського районного суду Полтавської області із позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , у якій, з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 354152, 16 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки- житловий будинок АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.

У своїй позовній заяві представник позивача послався на те, що судом не було ухвалено рішення щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ Державний ощадний банк України в особі філії-Полтавське обласне управління АТ Ощадбанк заборгованості за кредитним договором № 2233/1881 від 18.03.2008р. у розмірі 354 152,16 грн., у т. ч. заборгованість за кредитом - 304 158,38 грн., заборгованість за відсотками - 45 522,77грн., пеня - 4 471,01 грн.

Представник позивача в судовому засіданні заяву про ухвалення додаткового рішення підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у ній. Пояснення надав аналогічні, викладеним у заяві.

Відповідач вважав заяву необгрунтованою та просив у її задоволенні відмовити.

Представник відповідача - адвокат Головко І.І. в судове засідання не з`явився. Надав заяву, у якій просив розгляд справи проводити без його участі, підтримав позицію відповідача ОСОБА_1 щодо заявлених вимог позивача.

Суд, розглянувши заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про її необґрунтованість, мотивуючи це наступним.

Судом встановлено, що 04.10.2010 ВАТ Державний ощадний банк України в особі філії-Полтавське обласне управління АТ Ощадбанк звернулось до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило суд:

- стягнути з Відповідача ОСОБА_1 на користь АТ Державний ощадний банк України в особі філії-Полтавське обласне управління АТ Ощадбанк заборгованість за кредитним договором №2233/1881 від 18.03.2008р. в розмірі 354 152,16 грн., у т.ч. заборгованість за кредитом - 304 158,38 грн., заборгованість за відсотками - 45 522,77 грн., пеня - 4 471,01 грн.

- в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 2233/1881 від 18.03.2008 р. в розмірі 354 152,16 грн. - звернути стягнення згідно Іпотечного договору від 18.03.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Дашівською В.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 333. на двоповерховий житловий будинок за АДРЕСА_2 на земельній ділянці Новосанжарської селищної ради, норма користування якої не встановлена, зазначений на плані під літ. А-2 та належні до нього відповідні надвірні будівлі, а саме фундамент під літ. Б. і належить ОСОБА_2 на праві приватної власності згідно Договору купівлі- продажу від 18.03.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Дашівською В.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 330.

- стягнути з Відповідача ОСОБА_1 на користь АТ Державний ощадний банк України в особі філії-Полтавське обласне управління АТ Ощадбанк судові витрати у розмірі 1820,00 грн.. а саме: 1700,00 грн. державного мита та 120,00 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи.

23.02.2011 Новосанжарським районним судом Полтавської області ухвалено рішення, яким позов АТ Ощадбанк задоволено та:

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за кредитним договором №2233/1881 від 18.03.2008 року, укладеного з Відкритим акціонерним товариством Державний Ощадний банк України звернуто стягнення на предмет іпотеки - двоповерховий житловий будинок за АДРЕСА_2 на земельній ділянці Новосанжарської селищної ради, форма користування якої не встановлена, зазначений на плані під літ. А-2 та належні до нього відповідні надвірні будівлі, а саме: фундамент - під літ. Б , і належить відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності по договору іпотеки від 18.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Дашівською В.М. за реєстровим №333. шляхом проведення прилюдних торгів у визначеному законодавством порядку.

За рахунок реалізації предмета іпотеки погасити зобов`язання ОСОБА_2 по кредитному договору №2233/1881 від 18.03.2008 року, що складається з:

заборгованості за кредитом - 304 158 грн.38 коп.;

заборгованості за відсотками - 45 522 грн. 77 коп.;

пені - 4 471 грн. 01 коп., а всього 354 152 (триста п`ятдесят чотири тисячі сто п`ятдесят дві) грн.. 16 коп.

Стягнуто з відповідача на користь позивача судові ви грати в розмірі -1700 грн. державною мита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Як вбачається з рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 23.02.2011, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за кредитним договором №2233/1881 від 18.03.2008 року, укладеного з Відкритим акціонерним товариством Державний Ощадний банк України звернуто стягнення на предмет іпотеки - двоповерховий житловий будинок за АДРЕСА_2 на земельній ділянці Новосанжарської селищної ради, форма користування якої невстановлена, зазначений на плані під літ. А-2 та належні до нього відповідні надвірні будівлі, а саме: фундамент - під літ. Б , і належить відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності по договору іпотеки від 18.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Дашівською В.М. за реєстровим №333. шляхом проведення прилюдних торгів у визначеному законодавством порядку.

Також ухвалено за рахунок реалізації предмета іпотеки погасити зобов`язання ОСОБА_1 по кредитному договору №2233/1881 від 18.03.2008 року, що складається з:

заборгованості за кредитом - 304 158 грн.38 коп.;

заборгованості за відсотками - 45 522 грн. 77 коп.;

пені - 4 471 грн. 01 коп., а всього 354 152 (триста п`ятдесят чотири тисячі сто п`ятдесят дві) грн. 16 коп.

Стягнуто з відповідача на користь позивача судові ви грати в розмірі -1700 грн. державною мита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Згідно з роз`яснень, наданих у п. 20 постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 "Про судове рішення у цивільній справі", додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ст. 220 ЦПК України (в ред. 2004 року); воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

При цьому, суд зауважує, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов`язку, зокрема, про необхідність надання судом відповідей на всі заявлені позивачем вимоги.

Додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази.

Додаткове судове рішення як невід`ємна складова основного судового рішення не може виходити за межі спірних правовідносин, встановлювати нові юридичні факти та вирішувати питання, які не входили до предмету спору.

У цій справі суд задовольнив позов та звернув стягнення на предмет іпотеки- житловий будинок АДРЕСА_2 на земельній ділянці Новосанжарської селищної ради, форма користування якої невстановлена, зазначений на плані під літ. А-2 та належні до нього відповідні надвірні будівлі, а саме: фундамент - під літ. Б , і належить відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності по договору іпотеки від 18.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Дашівською В.М. за реєстровим №333, та за рахунок реалізації предмета іпотеки ухвалив погасити зобов`язання ОСОБА_1 по кредитному договору №2233/1881 від 18.03.2008 року.

При цьому, в судовому засіданні представником позивача зазначено, що в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором предмет іпотеки було реалізовано з аукціону.

На переконання суду, наявність такої обставини як фактичне звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто реалізація предмета іпотеки з аукціону в рахунок погашення кредитної заборгованості, достеменно свідчить про те, що позивач в даному випадку намагається застосувати подвійне стягнення відносно відповідача за порушення одного й того ж самого цивільного зобов`язання.

Це суперечить вимогам ст. 61 Конституції України, якою встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З огляду на викладене, за умов вчинення відповідних дій, спрямованих на виконання рішення суду про погашення зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором та фактичним зверненням стягнення на предмет іпотеки, ухвалення судом додаткового рішення про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором призведе до порушення норм в частині заборони бути двічі притягнутим до одного виду юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення. Крім того, прийняття судом додаткового рішення за таких умов виходить за межі спірних правовідносин, суперечить самій суті і призначенню інституту додаткового рішення, оскільки на момент розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення наявними є обставини, яких не існувало на момент ухвалення рішення суду, а саме - виконання рішення в частині реалізації предмета іпотеки. За таких умов, суд не може встановлювати нові юридичні факти та вирішувати питання, які не входили до предмету спору.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин зазначено, що суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України "Про іпотеку" (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 р. у справі № 921/107/15?г Велика Палата дійшла висновку про те, що з огляду на відсутність доказів виконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами, наявність судових рішень про стягнення заборгованості, розстрочених у зв`язку з неможливістю їх негайного виконання, висновок господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки є неправильним та таким, що зроблений без урахування фактичних обставин справи та положень чинного законодавства (п.8.13).

З огляду на це слід зробити висновок про те, що у розумінні положень закону не є подвійним стягненням наявність одночасно судових рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за цим же кредитним договором.

Проте, наявність таких рішень не є подвійним стягненням лише у тому випадку, коли відсутні дані про виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

Так, у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 р. у справі № 921/107/15?г судом вказано, що застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості (п.8.11).

Проте, у дані справі судом встановлено наявність обставин щодо виконання рішення суду та вчинення відповідних дій, спрямованих на погашення кредитної заборгованості.

При цьому, суд вважає також релевантним посилання на практику Європейського суду, у рішенні якого вказано, що одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Європейський Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та, що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі »Дія-97» проти України ("Diya 97" v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями).

Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

Крім того, суд вважає за необхідне також зауважити, що можливість звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення законодавець ставить у залежність із строком його виконання.

Так, відповідно до положень Закону України Про виконавче провадження 606-XIV в редакції, чинній на момент набрання рішенням законної сили, строк пред`явлення його до виконання становить три роки (стаття 21), а строк вчинення виконавчих дій становить шість місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (стаття 25).

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що виконавче провадження по виконанню рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відкрито 02.03.2021 (а.с.162).

Проте, представником позивача під час звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення та в судовому засіданні не викладено обставин та не надано належних та допустимих доказів звернення до органів державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження саме у межах строків, визначених законом, а так само і неможливості вчинення таких дій у встановлені законом строки.

Дослідивши надані докази, пояснення сторін, суд дійшов висновку, що заява про ухвалення додаткового рішення задоволенню не підлягає.

Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (ч. 5 ст. 270 ЦПК України).

Керуючись статтями 5, 10-13, 18, 76-83, 270 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви представника Полтавського обласного управління АТ Ощадбанк Логвин Л.А. про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії - Полтавського обласного управління ВАТ Ощадбанк до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Кашуба М.І.