Рішення

від 30.11.2021 по справі 583/3884/21

ОХТИРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 583/3884/21

2/583/925/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Яценко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Артеменко О.С.,

позивачки ОСОБА_1 ,

її представника ОСОБА_2 ,

представника відповідача Безрядіної А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка Сумської області у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

27.09.2021 позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, відповідно до якого просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Вимоги за позовом вмотивовані тим, що 13.05.2003 на підставі договорів дарування ОСОБА_4 подарувала позивачці ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку площею 35,6 кв. м., що знаходиться на приватизованій земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,36 га за цією ж адресою для ведення особистого підсобного господарства. Право власності на вказану частину житлового будинку зареєстровано у встановленому законом порядку 09.06.2003. Одразу після отримання у власність частини домоволодіння та земельної ділянки, позивачка разом із своєю сім`єю заселилася у вказаний будинок. На момент отримання в дар частини будинку та земельної ділянки, власником іншої 1/2 частини будинку був ОСОБА_5 , який за даною адресою не проживав та не користувався будинком, так як тривалий час проживав у Російській Федерації і приїздив дуже рідко, оскільки нікого з рідні в селі у нього не залишилося. Іншими особами вказана частина домоволодіння також не використовувалася. У 2004 році позивачка зі ОСОБА_5 досягли домовленості про укладення в подальшому договору купівлі-продажу належної останньому Ѕ частини цього житлового будинку, у зв`язку з чим вона передала ОСОБА_5 4000,00 грн, а ОСОБА_5 дозволив позивачці займати будинок та використовувати його за цільовим призначенням. Протягом всього часу володіння будинком та господарськими спорудами позивачка була впевнена, що набула спірне майно на законних підставах та є його власницею, оскільки протягом 18 років на нього не претендували інші особи. Позивачка зазначала, що на даний час частина будинку так і залишилася не переоформленою, оскільки після 2004 року ОСОБА_5 до села більше не приїздив, рідні у нього немає. Про те, чи живий ОСОБА_5 позивачці не відомо, у 2004 році він уже був особою пенсійного віку. Після заселення в будинок розина ОСОБА_1 розпочала проводити його благоустрій, добудову, облаштування газового опалення та водогону. Також до спірного житлового будинку позивачкою було прибудовано коридор, санвузол, котельню, підсобне приміщення та веранду, перебудовано на цегляні, перероблені дах та покрівлю,всі поточні зміни були внесені до інвентарної справи. Починаючи з 2004 року ОСОБА_1 відкрито, добросовісно та безперервно проживає із своєю сім`єю у зазначеному домоволодінні, утримує його в належному стані, користується ним та за власні кошти проводить у ньому поточні та капітальні ремонти, обробляє прилеглу земельну ділянку, яка перебуває у її власності повністю, сплачує витрати на комунальні послуги, проти чого ніхто не заперечував. Разом з тим, до даного часу 1/2 частина домоволодіння залишається зареєстрованою за ОСОБА_5 , що на думку позивачки, порушує її права, оскільки вона не має можливості розпоряджатися будинком, що і стало підставою для звернення до суду.

30.09.2021 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Роз`яснено відповідачу подати відзив на позов, в строк не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

12.10.2021 від представника Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської областінадійшов відзив на позовну заяву (а.с. 36-37), згідно якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, пославшись на їх безпідставність. Зазначивши, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Разом з тим, позивачці на момент її вселення у частину будинку по АДРЕСА_1 , було відомо, що власником 1/2 частини вказаного будинку є ОСОБА_5 , з яким у 2004 році вони досягли домовленості про майбутню купівлю-продаж спірної частини будинку за погоджену суму в розмірі 4000,00 грн., які ОСОБА_5 отримав, за що дозволив ОСОБА_1 проживати в належній йому частині будинку, однак належних та допустимих доказів вказаної домовленості позивачка не надала. Отже, між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 домовленості про купівлю-продажу вищевказаного будинку досягнуто не було. З огляду на те, що позивачка була обізнана про наявність власника Ѕ частини спірного житлового будинку та про відсутність у неї підстав для набуття права власності, а також необхідність оформлення відповідного договору купівлі-продажу з власником, а тому сам по собі факт користування ОСОБА_1 даним нерухомим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

29.11.2021 від представниці позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій зазначається, що протягом 14 років сім`я ОСОБА_1 відкрито, добросовісно та безперервно проживає будинку за адресою: АДРЕСА_1 , займаючи його повністю, проти чого ніхто не заперечував, в тому числі і Чернеччинська сільська рада Охтирського району Сумської області. Вимоги щодо звільнення спірної Ѕ частини вищевказаного будинку з 2003 року до позивачці ніхто не пред`являв. Крім того, органи місцевого самоврядування не попереджали ОСОБА_1 про неможливість користування чужою власністю, заборону її перебудови, здійснення прибудов та переобладнання без погодження з іншим співвласником, доказів про звернення щодо визнання спірної частини будинку безхозною відповідачем також не надано. Враховуючи вищевикладене позивачка не має іншого способу для оформлення права власності на частину будинку, за яку вона сплатила кошти та в якій фактично виконала капітальний ремонт, здійснила значні прибудови, облаштувала, як у спосіб визнання за нею права власності за набувальною давністю.

Позивачка та її представник у судовому засіданні заявлені вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі. При цьому сама позивачка зазначила, що власника Ѕ частини житлового будинку, у якому вона мешкає по АДРЕСА_1 вона знає і він був їй відомий на час вселення у цей житловий будинок, також їй відомо, що він був одружений та має дітей, але з 2004 року вона з ним не спілкувалася, ніяких зв`язків не підтримувала.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Суд, заслухавши думку учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази дійшов наступного висновку.

Приписами ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що Ѕ частина житлового будинку жил. пл.. 35,6 кв.м, що знаходиться на приватизованій земельній ділянці у АДРЕСА_1 , зазначений під літерою Аа та побутові споруди: сарай Б, л.кухня В, погріб пг, ворота № 1 належить ОСОБА_1 , що підтверджується договором дарування від 13.05.2003 серії ВАК № 400516, посвідченого державним нотаріусом Охтирської державної районної нотаріальної контори Воропаєм В.В. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 7-8).

Земельна ділянка кадастровий номер 5920389200:02:001:5537 площею 0,36 га, розташована у АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки від 13.05.2003 серії ВАК № 400518, посвідченого державним нотаріусом Охтирської державної районної нотаріальної контори Воропаєм В.В., що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.03.2021 № НВ-5917644382021 (а.с. 9, 23-25).

Крім того ОСОБА_1 належить і земельна ділянка кадастровий номер 5920389200:02:001:0411 площею 0,0853 га, розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) належить що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12.03.2021 № НВ-7116063612021 (а.с. 20-22).

В матеріалах справи наявний технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_1 , відповідно до якого власниками зазначеного житлового будинку по Ѕ частині є ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 13.05.2003, та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 2-ю Охтирською держнотконторою 11.04.1989 (а.с. 10-19).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду 214.05.2019 по справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18.

Суд, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю.

Позивачка не надала належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у неї добросовісності такого володіння, оскільки позивачці, як на момент вселення у житловий будинок по АДРЕСА_1 , так і на даний час достовірно відомо, що Ѕ частина спірного будинку належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 2-ю Охтирською держнотконторою 11.04.1989, і в цьому випадку позивачкою не дотримано однієї з обов`язкових умов для визнання за нею права власності за набувальною давністю, якою є добросовісність.

Відсутність добросовісності у позивачки під час заволодіння нею спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України правових підстав для визнання за позивачкою права власності на спірне майно за набувальною давністю, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 16, 328, 344 ЦК України, ст.ст. 12, 83, 89, 141, 200-206, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області про визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння за набувальною давністю - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 .

Відповідач: Чернеччинська сільська рада Охтирського району Сумської області, юридична адреса: вул. Заводська, 2, с. Чернеччина, Охтирський район, Сумська область,. код ЄДРПОУ 04389940.

Повний текст рішення виготовлено 6 грудня 2021 року

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Г. Яценко