Рішення

від 30.11.2021 по справі 922/3222/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3222/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави, в особі Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації до Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Бор-Імпорт" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору за участю представників:

прокурор - Клейн Л.В.

позивач - не з`явився

1 відповідач (ХМР) - Бойко О.С.

2 відповідач (ТОВ "Бор-Імпорт") - Лакіза О.О.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2021 до господарського суду звернувся Заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова та просить:

- визнати незаконним та скасувати пункт 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради" Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 21.12.2016 № 466/16;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.03.2017 № 4/17, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "БОР-ІМПОРТ", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. і зареєстрований в реєстрі за № 456;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю " БОР-ІМПОРТ" (код ЄДРПОУ 32565728) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600601:030:0052, площею 0,0246 га, розташовану за адресою: м.Харків, вул.Пушкінська, 21/23, шляхом складання акту приймання-передачі;

- судовий збір стягнути з відповідачів за такими реквізитами : Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача : Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UА 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.

- судові витрати по справі покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачами ст. 19, 53,54,83 Земельного кодексу України, ст.1, 17,34,37 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Вивчивши доводи прокурора відносно наявності підстав його звернення до суду з позовною заявою, судом було встановлено, що на виконання вимог ст. 53 ГПК України, ст. 23 ЗУ Про прокуратуру , прокурором при зверненні до суду з позовом було належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду саме прокурора, а також зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Ухвалою суду від 16.08.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 13.09.2021 р. о 09:30, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи. Засідання відкладалося з 13.09.2021 по 04.10.2021, з 04.10.2021 по 18.10.2021, з 18.10.2021 по 08.11.2021.

Ухвалою від 08.11.2021 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16.11.2021 р. о 10:30. Засідання відкладалося з 16.11.2021 по 30.11.2021.

В судовому засіданні 30.11.2021 прокурор просив суд позов задовольнити у повному обсязі. Присутні в засіданні представники Харківської міської ради і Товариства з обмеженою відповідальністю "Бор-Імпорт" проти позову заперечували з підстав, викладених у заявах по суті справи. Позивач свого представника у судове засідання з розгляду справи по суті не направив.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази та викладені доводи, судом встановлено наступне.

Пунктом 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам від 21.12.2016 № 466/16 вирішено продати у приватну власність ТОВ БОР-ІМПОРТ земельну ділянку, яка належала територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер 6310136600:01:030:0052), за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 0,0246 га, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. P-З (магазин, офіс) за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 21/23. За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 02.03.2021 № 4/17, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І., вказана земельна ділянка продана Харківською міською радою Товариству з обмеженою відповідальністю БОР-ІМПОРТ .

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ділянка з кадастровим, номером 6310136600:01:030:0052 зареєстрована в ДЗК 26.10.2016. Цільове призначення: 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. P-З (магазин, офіс). Технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки виготовлена 13.10.2016 ФОП Статівка Р.І. Згідно пояснювальної записки до технічної документації із землеустрою, вищевказана земельна ділянка утворилась внаслідок поділу земельної ділянки 6310136600:01:030:0023, що перебувала в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю НВН на підставі договору оренди від 30.11.2015. Рішенням Харківської міської ради від 06.07.2016 № 270/16 ТОВ НВН було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,0754 га (кадастровий номер 6310136600:01:030:0023), що належала територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, для експлуатації та обслуговування офісу з магазином непродовольчих товарів по вул. Пушкінській, 21/23 у Київському районі м. Харкова.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час пред`явлення позову власником земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:030:0052 є ТОВ БОР-ІМПОРТ (запис про право власності № 20157605 від 24.04.2017, внесений державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Хаткевич І.І.). Як підставу для державної реєстрації в Реєстрі вказано договір купівлі-продажу земельної ділянки № 4/17 від 02.03.2017. Згідно інформації Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 16.03.2021 земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:030:0052 по вул. Пушкінській, 21/23 у м. Харкові розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків. Крім того, як вбачається з відповіді, Департаментом відповідно до ст. 186-1 Земельного кодексу України не погоджувався проект землеустрою вказаної земельної ділянки.

Прокурор вказував, що при передачі у власність даної земельної ділянки допущено низку порушень вимог земельного та пам`яткоохоронного законодавства, які полягають в наступному.

Так статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Земельного кодексу України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки (ч. 2 ст. 128 Земельного кодексу України).

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (ч. 3 ст. 128 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Згідно п. д ч.1 ст. 19 Земельного кодексу України однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення. Відповідно до ст. 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Згідно ст. 54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Пам`яткоохоронне законодавство містить заборону щодо передачу у приватну власність земель, на яких розташовані пам`ятки археології. Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про охорону культурної спадщини пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Згідно з ч. 7 ст. 17 Закону України Про охорону культурної спадщини землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про охорону археологічної спадщини пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України Про охорону культурної спадщини об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключения) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про охорону культурної спадщини пам`ятка культурної спадщини ). Згідно з ч.1 ст.34 Закону України Про охорону культурної спадщини землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Прокурор наголошував, що спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха. Перебування земельної ділянки в межах пам`ятки археології виключає можливість її перебування у приватній власності. Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:030:0052 до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного ст.ст. 53, 54 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини , а саме: пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків. Не приведення Харківською міською радою цільового призначення цієї земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу місцевого самоврядування. Спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі м. Харків та в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, отже вказаний об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова.

Відповідно до ч.4 ст.83 Земельного кодексу України не можуть передаватися у приватну власність землі комунальної власності під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Тобто землі під такими об`єктами, в розумінні частини четвертої статті 83 ЗК України не можуть передаватись у приватну власність.

Також, законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Зі змісту статей 91, 96 Земельного кодексу України вбачається, що виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням, на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Частиною 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини. Згідно з ч.З ст. 37 Закону України Про охорону культурної спадщини з метою захисту об`єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених Земельним кодексом України, погоджуються органами охорони культурної спадщини. Аналогічна норма міститься в абзаці шостому статті 7 Закону України Про охорону археологічної спадщини .

За твердженням прокурора, не погодження передачі земельної ділянки історико-культурного призначення у приватну власність з органами охорони культурної спадщини є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Земельна ділянка передана відповідачем 1, міськрадою, відповідачу 2, ТОВ БОР-ІМПОРТ , за кодом КВЦПЗ - 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови , тобто не за видами цільового призначення, передбаченими для земель історико-культурного призначення (коди 08.01-08.04 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548). Відповідачем 1 не враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України). Згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 28.07.2021, Кабінетом Міністрів не приймалось рішень стосовно зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Таким чином, прокурор наголошував, що пункт 13 додатку 1 до рішення Харківської міської ради Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам від 21.12.2016 № 466/16, яким відповідачу 2 передано у власність спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам ст.ст. 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, ст.ст. 1, 17, 18, 34 Закону України Про охорону культурної спадщини , ст.ст. 1, 7.Закону України Про охорону археологічної спадщини .

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). За змістом частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на земельні ділянки (пункт 2 частини 2 статті 16 ЦК України, пункт в частини 3 статті 152 ЗК України).

Враховуючи викладене, прокурор зазначав, що оскільки спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може передаватись у приватну власність, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.03.2017 суперечить інтересам держави та порушує вимоги ч.1 ст. 203 ЦК України, чч. 1, 7 ст. 17, ч. 1 ст. 18 Закону України Про охорону культурної спадщини , ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України.

Позивач у письмових поясненнях по справі (вх. 22502 від 24.09.2021) позовні вимоги прокурора підтримував у повному обсязі.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог прокуратури Харківська міська рада у відзиві на позовну заяву зазначала, що при прийнятті рішення щодо передачі у приватну власність (продажу) земельної ділянки Харківська міська рада діяла на підставі, в межах та у спосіб, визначений законодавством та Конституцією України, відповідно до наданих їй повноважень.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бор-Імпорт" у наданому до суду відзиві проти позову також заперечувало, вказувало на пропуск строку позовної давності (який за твердженням другого відповідача сплив 24.04.2020), на безпідставність подання позовної заяви прокурором, неврахування при поданні позову фактичних обставин справи та не доведення прокурором обставин, зазначених у позовній заяві належними та достовірними доказами.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог і викладених сторонами доводів та заперечень, суд виходить з наступного.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 127 Земельного кодексу України, органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Земельного кодексу України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти,, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки (ч. 2 ст. 128 Земельного кодексу України).

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (ч. 3 ст. 128 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України, підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у проданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Згідно з п. "д" ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. 53 Земельного кодексу України, до земель історико- культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Згідно зі ст. 54 Земельного кодексу України, землі історико-культурного призначення можуть "перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Водночас, пам`яткоохоронне законодавство містить заборону щодо передачу у приватну власність земель, на яких розташовані пам`ятки археології.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Згідно з ч. 7 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини", пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха. При цьому, перебування земельної ділянки в межах пам`ятки археології виключає можливість її перебування у приватній власності.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 751/1776/17.

Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:030:0052 до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного ст.ст. 53, 54 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини , а саме: пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків. Спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі м. Харків та в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, отже вказаний об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова. При цьому, неприведення цільового призначення цієї земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Подібний висновку дійшов Верховний Суд у п. 42 постанови від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

Відповідно до ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України, не можуть передаватися у приватну власність землі Комунальної власності під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Тобто землі під такими об`єктами, в розумінні частини четвертої статті 83 ЗК України, не можуть передаватись у приватну власність.

Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 522/14444/15-а.

Крім того, законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Зі змісту статей 91, 96 Земельного кодексу України вбачається, що виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням, на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Частиною 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини. Згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини", з метою захисту об`єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених Земельним кодексом України, погоджуються органами охорони культурної спадщини. Аналогічна норма міститься в абзаці шостому статті 7 Закону України "Про охорону археологічної спадщини". Не погодження передачі земельної ділянки історико-культурного призначення у приватну власність з органами охорони культурної спадщини є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 728/1905/16-ц, від 22.05.2019 у справі № 751/1776/17.

Земельна ділянка передана відповідачем 1, міськрадою, відповідачу 2, ТОВ БОР-ІМПОРТ , за кодом КВЦПЗ - 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови , тобто не за видами цільового призначення, передбаченими для земель історико-культурного призначення (коди 08.01-08.04 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548). Відповідачем 1 не враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України). Згідно листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 28.07.2021, Кабінетом Міністрів не приймалось рішень стосовно зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Враховуючи встановлені обставини пункт 13 додатку 1 до рішення Харківської міської ради Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам від 21.12.2016 № 466/16, яким відповідачу 2 передано у власність спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам ст.ст. 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, ст.ст. 1, 17, 18, 34 Закону України Про охорону культурної спадщини , ст.ст. 1, 7 Закону України Про охорону археологічної спадщини .

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

За приписами частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на земельні ділянки (пункт 2 частини 2 статті 16 ЦК України, пункт в частини 3 статті 152 ЗК України).

Оскільки спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може передаватись у приватну власність, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.03.2017 суперечить інтересам держави та порушує вимоги ч.1 ст. 203 ЦК України, чч. 1, 7 ст. 17, ч. 1 ст. 18 Закону України Про охорону культурної спадщини , ч. 4 ст. 83 Земельного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги прокуратури про визнання незаконним та скасування пункту 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради" Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 21.12.2016 № 466/16, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.03.2017 № 4/17, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "БОР-ІМПОРТ" та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "БОР-ІМПОРТ" (код ЄДРПОУ 32565728) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600601:030:0052, площею 0,0246 га, розташовану за адресою: м.Харків, вул.Пушкінська, 21/23, шляхом складання акту приймання-передачі - є обґрунтованими.

В той же час, відповідачами у справі було заявлено про пропуск прокурором строку на звернення до суду з позовною заявою та про застосування наслідків спливу такого строку.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора, судом розглядається порушене питання застосування строку позовної давності до таких вимог.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і має застосовуватися до вимог зі спорів, що виникають у цивільних правовідносинах, визначених у частині першій ст. 1 ЦК України.

Оскільки положеннями господарського законодавства строки позовної давності у спорах, що виникають із господарських правовідносин, окремо не визначені, в порядку застосування законодавства за аналогією під час розгляду спорів в порядку господарського судочинства підлягають застосуванню положення цивільного законодавства що визначають строки позовної давності та наслідки їх пропущення.

Як було встановлено судом, пунктом 3 додатку 1 до рішення Харківської міської ради Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам від 21.12.2016 № 466/16 вирішено продати у приватну власність ТОВ БОР-ІМПОРТ земельну ділянку, яка належала територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер 6310136600:01:030:0052), за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 0,0246 га, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. P-З (магазин, офіс) за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 21/23.

Відповідно до ч. 11 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради), Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Згідно з ч. 6 ст. 3 Регламенту Харківської міської ради 7 скликання, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 23.12.2015 № 20/15, гласність засідань міської ради забезпечується шляхом їх теле- та радіотрансляції (за можливості), оприлюднення всіх прийнятих міською радою рішень на офіційному сайті Харківської міської ради в мережі Інтернет, а також у випадках, передбачених цим Регламентом, шляхом публікації рішень міської ради, в тому числі прийнятих на закритих засіданнях (при закритому розгляді окремих питань порядку денного), в офіційному друкованому виданні Харківської міської ради газеті "Харьковские известия" або в іншому друкованому засобі масової інформації, визначеному відповідним рішенням міської ради.

Відповідно до ст. 46 Регламенту Харківської міської ради 7 скликання, після підписання головуючим на пленарному засіданні рішень міської ради Департаментом організаційної роботи Харківської міської ради не пізніше 3 (трьох) робочих днів із дня їх прийняття направляються належним чином посвідчені копії цих рішень разом із супровідним листом до КП "Міський інформаційний центр" для подальшого оприлюднення.

КП "Міський інформаційний центр" забезпечує оприлюднення прийнятих рішень міської ради шляхом їх розміщення на офіційному сайті Харківської міської ради в мережі Інтернет невідкладно, але не пізніше 2 (двох) робочих днів із дня надходження прийнятих міською радою рішень до КП "Міський інформаційний центр".

Розпорядженням Харківського міського голови від 27.03.2003 № 614 з метою створення, вдосконалення та технічного обслуговування інформаційної мережі міської ради та її виконавчих органів, створення та впровадження автоматизованих систем обробки інформації, різноманітних банків (баз) даних та інші завдання у цій галузі, з метою висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування та забезпечення вільного доступу фізичних та юридичних осіб до актів, що приймаються міською радою, міським головою, виконавчими органами ради, керуючись частиною 8 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" затверджено Порядок ведення Єдиного міського реєстру актів Харківської міської ради, міського голови та виконавчих органів ради.

Єдиний міський реєстр актів Харківської міської ради - комп`ютерна інформаційна система в формі окремої комп`ютерної бази даних, у якій оприлюднюються та зберігаються електронні копії текстів актів, що приймаються (видаються) Харківською міською радою, міським головою та виконавчими органами ради. Цей реєстр є загальнодоступним за посиланням https://doc.city.kharkov.ua/uk/profile .

Відповідно до Порядку ведення Єдиного міського реєстру актів Харківської міської ради, міського голови та виконавчих органів ради, затвердженого розпорядженням Харківського міського голови від 27.03.2003 № 614, Єдиний міський реєстр актів Харківської міської ради, міського голови та виконавчих органів ради (далі за текстом - ЄМРА) уявляє собою автоматизовану систему збирання, накопичення та опрацювання актів Харківської міської ради, міського голови та виконавчих органів ради.

Адміністратором ЄМРА є комунальне підприємство "Міський інформаційний центр", на яке покладено ведення Єдиного міського реєстру актів Харківської міської ради, міського голови та виконавчих органів ради, зокрема, забезпечення включення нормативно- правових та інших актів до ЄМРА. До ЄМРА стосовно кожного акту вносяться наступні дані: особа або орган, який прийняв (видав) акт; дата прийняття (видання) акту і номер; назва акту; повний текст акту з додатками.

Відповідно до п. 1.2 Порядку одержання інформації з Єдиного міського реєстру актів Харківської міської ради, міського голови та виконавчих органів ради, затвердженого розпорядженням Харківського міського голови від 27.03.2003 № 614, даними ЄМРА мають право користуватися будь-які юридичні та фізичні особи (далі - користувачі). Згідно з п. 2.3 Порядку одержання інформації з Єдиного міського реєстру актів Харківської міської ради, міського голови та виконавчих органів ради, користувачі мають право безпосереднього доступу до інформаційного фонду ЄМРА через мережу Інтернет.

З огляду на те, що рішення Харківської міської ради Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам від 21.12.2016 № 466/16 було оприлюднено та наявне в Єдиному міському реєстрі актів Харківської міської ради, як прокурор, що виступає на стороні позивача, так і позивач безпосередньо, як це зазначено в ст. 261 ЦК України, могли довідатись про передачу у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:01:030:0052, а саме з моменту оприлюднення рішення Харківської міської ради № 466/16 від 21.12.2016.

Відповідно до п. 4 Положення про управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (далі - Управління), затвердженого розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 11.08.2016 № 353 (у редакції, затвердженій розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 28.10.2016 № 472), Управління, відповідно до покладених на нього завдань: сприяє збереженню культурної спадщини (щодо пам`яток археології): проводить аналіз щодо стану збереження об`єктів культурної спадщини (щодо пам`яток археології); здійснює моніторинг стану збереження пам`яток та дотримання власниками чи уповноваженими ними органами виконання вимог Закону України Про охорону культурної спадщини ; здійснює проведення інвентаризації об`єктів культурної спадщини (щодо пам`яток археології) Харківської області, здійснює захист об`єктів культурної спадщини (щодо пам`яток археології) від загрози знищення, руйнування або пошкодження тощо.

Відповідно до п. 1 Положення про Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (далі - Департамент), Департамент перейменовано з Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації від 17.06.2020 № 349.

Як зазначено в положенні про Управління, здійснення моніторингу, проведення інвентаризації пам`яток, аналізу щодо стану їх збереження - все це передбачає систематичну діяльність, спрямовану на постійний контроль за станом пам`яток - в тому числі за правовим статусом земельних ділянок, що пов`язані з пам`ятками. Як випливає з позовної заяви, поданої прокурором, та пояснень позивача, позивач володіє паспортом пам`ятки "Поселення Харків", в якому, як стверджується стороною позивача, наявна інформація, якої достатньо щоб точно встановити, що межі спірної земельної ділянки входять до меж території пам`ятки "Поселення Харків". Зазначеною інформацією позивач володів як мінімум із моменту створення паспорту пам`ятки - з 2014 року, тобто на момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради позивач мав повне та точне уявлення про те, які саме території міста знаходяться у межах пам`ятки археології "Поселення Харків". Оскільки в рішенні Харківської міської ради зазначалась конкретна адреса земельної ділянки, позивач мав реальну можливість та достатньо часу для того, щоб визначити місцезнаходження спірної земельної ділянки, зробити власний висновок, що передача земельної ділянки у приватну власність була здійснена з порушенням, на їх думку, законодавства про охорону культурної спадщини, та відреагувати відповідно до їх повноважень.

Крім того, інформація про формування земельної ділянки, її межі та про її статус як ділянки, що перебуває у приватній власності, була доступна на сайті Публічної кадастрової карти України. З урахуванням вищевикладеного, позивач не лише міг бути обізнаний про порушення свого права, але й був зобов`язаний знати про стан власності земельних ділянок, на яких, відповідно до наявної у нього інформації, знаходились пам`ятки місцевого значення.

Отже, строк, у межах якого позивач міг звернутись до суду за оскарженням рішення Харківської міської ради від 21.12.2016 № 466/16, становив 3 роки та сплив у 2019 році.

У позовній заяві прокурор стверджує про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Тобто прокурор вважає, що він звернувся до суду з негаторним позовом з огляду на характер спірних правовідносин. А відтак, такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач вважає себе власником майна; 2) особа, яка вважає себе власником фактично втратила володіння річчю; 3) позивач вважає, що відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

Тобто положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Негаторним же позовом є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння (стаття 391 ЦК України).

Отже, можна зробити висновок, що негаторний позов - це позов про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. Умовами його пред`явлення є наступні: 1) позивач є власником речі; 2) поведінка відповідача є протиправною; 3) на момент пред`явлення позову протиправна поведінка має тривати і перешкоджати користуватися майном його власнику.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зробила висновок, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного й негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Під час вирішення питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права у розумінні положень частини першої статті 317 ЦК України.

У постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння.

У даній справі право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:01:030:0052 набуло ТОВ "БОР-ІМПОРТ" на підставі рішення Харківської міської ради. На час звернення прокурора з позовом земельна ділянка зареєстрована як власність ТОВ "БОР-ІМПОРТ".

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів (позиція Великої Палати Верховного Суду, виражена в постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17). Таким чином, підстави вважати позовні вимоги прокурора про повернення земельних ділянок державі негаторним позовом відсутні. А обставини даної справи та справи № 487/10128/14-ц, на рішення Верховного Суду по якій посилається прокурор, суттєво відрізняються та не є аналогічними.

Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики та вирішення виключної правової проблеми під час розгляду справ у спорах за позовами прокурора щодо витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння в постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.10.2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а ст. 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Тому на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність (ст. 257 ЦК України). Крім того, згідно з положеннями ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність.

Водночас у даній справі прокурор вимагає повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність - власність Харківської міської територіальної громади, при цьому стверджуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:01:030:0052 належить до земель, на яких розташовані пам`ятки археології. Якщо враховувати положення ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", держава, яка вважає себе власником спірної земельної ділянки, фактично втратила володіння земельною ділянкою, вважає (в особі прокурора) співвідповідача незаконним володільцем ділянки (при цьому не перебуваючи з ним у договірних відносинах, а право власності співвідповідача належним чином оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку), спірне майно - земельна ділянка, є індивідуально визначеною і виділеною в натурі. Водночас відсутня протиправна поведінка співвідповідача, оскільки він набув право власності на спірну земельну ділянку добросовісно і його поведінка не має ознак правопорушення або протиправності.

Якщо ж виходити з фактичного формулювання позовних вимог, позов у даній справі взагалі не подається власником, а отже, в такому випадку взагалі такий позов не можна відносити ані до віндикаційного, ані до негаторного позовів, які подаються лише власниками майна, що є об`єктом спору.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Також, Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 березня 2008 року в справі "Dacia S.R.L." проти Молдови" (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності.

Враховуючи, що судом визнано обґрунтованими позовні вимоги прокурора і в той же час, встановлений факт пропущення прокурором строку на звернення з даним позовом до суду, про застосування наслідків пропуску якого заявлено стороною відповідача, суд вважає за необхідне в задоволенні позову прокурора відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності за заявленими вимогами.

З урахуванням відмови в задоволенні позову та приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі не підлягають покладенню на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 80, 86, 129, 165, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "07" грудня 2021 р.

Суддя Л.С. Лаврова