Постанова

від 21.10.2021 по справі 390/309/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 жовтня 2021 року м. Кропивницький

справа № 390/309/20

провадження № 22-ц/4809/1151/21

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді -Дуковський О. Л., Карпенко О. Л.,

за участю секретаря судового засідання Сорокіної Н. В.,

учасники справи:

позивач - Первозванівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів та скасування їх державної реєстрації за апеляційною скаргою Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2021 року (суддя Бойко І. А.).

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

Первозванівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області звернулась до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області з позовною заявою, відповідно до якої просила:

-визнати недійсним договір від 25 жовтня 1996 року № 79 оренди земельної ділянки загальною площею 7 га, кадастровий номер 3522583900:02:000:2165, укладений між Клинцівською сільською радою та громадянином ОСОБА_1 , зареєстрований у книзі реєстрації договорів про оренду землі Клинцівської сільської ради 28 жовтня 1996 року за № 137 та скасувати державну реєстрацію договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2019 року, номер запису про інше речове право 33712357;

-визнати недійсним договір від 25 жовтня 1996 року № 80 оренди земельної ділянки загальною площею 11 га, кадастровий номер 3522583900:02:000:2156, укладений між Клинцівською сільською радою та громадянином ОСОБА_1 , зареєстрований у книзі реєстрації договорів про оренду землі Клинцівської сільської ради 28 жовтня 1996 року за № 138 та скасувати державну реєстрацію договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2019 року, номер запису про інше речове право 33713682;

-визнати недійсним договір від 25 жовтня 1996 року № 81 оренди земельної ділянки загальною площею 12 га, кадастровий номер 3522583900:02:000:2166, укладений між Клинцівською сільською радою та громадянином ОСОБА_1 , зареєстрований у книзі реєстрації договорів про оренду землі Клинцівської сільської ради 28 жовтня 1996 року за № 138 та скасувати державну реєстрацію договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10 жовтня 2019 року, номер запису про інше речове право 33714725.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 05 квітня 2019 року Клинцівську сільську територіальну громаду приєднано до Первозванівської сільської об`єднаної територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області.

10 жовтня 2019 року, на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06 вересня 2012 року № 5245-VI, було здійснено державну реєстрацію права власності Клинцівської сільської ради на земельні ділянки з кадастровими номерами 3522583900:02:000:2165, 3522583900:02:000:2156, 3522583900:02:000:2166. До вказаної дати зазначені земельні ділянки не були у комунальній власності сільської ради, а на момент укладення оспорюваних договорів оренди перебували у колективній власності Сільськогосподарського виробничого кооперативу Рассвет , який на дату звернення до суду є припиненим. За викладеного, вважає, що Клинцівська сільська рада не мала повноважень на розпорядження земельними ділянками та укладення договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3522583900:02:000:2165, 3522583900:02:000:2156, 3522583900:02:000:2166, а тому зазначені договори оренди мають бути визнані недійсними.

Крім того, стверджується, що відповідач систематично не сплачував орендну плату за користування земельними ділянками. На даний час земельні ділянки не використовуються.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення по суті спору, суд першої інстанції виходив з того, що оспорені договори оренди земельних ділянок укладені у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент їх укладення, між власником земельних ділянок та орендарем у письмовій формі, пройшли відповідну державну реєстрацію уповноваженим органом місцевого самоврядування - Клинцівською сільською радою Кіровоградського району Кіровоградської області.

Позивачем не доведено, що на спірні земельні ділянки мають право члени Сільськогосподарського виробничого кооперативу Рассвет . До того ж, відповідно до п. 21 розділу ХХ ЗК України, з дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.

Суд не взяв до уваги твердження позивача щодо систематичного порушення орендарем умов договорів оренди у частині сплати орендної плати, вказавши, що зазначена обставина є підставою для розірвання договорів, а не для визнання їх недійсними.

Встановивши фактичні обставини справи та здійснивши оцінку наданим позивачем у справі доказам, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних договорів оренди недійсними.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Первозванівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області оскаржила його в апеляційному порядку.

Відповідно до поданої апеляційної скарги просить рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2021 року у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.Скаржник вважає, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

За доводами скаржника, суд не зазначив, на підставі чого зроблений висновок, що на момент укладення оспорюваних договорів оренди Клинцівська сільська рада виступала суб`єктом права державної власності на спірні земельні ділянки.

Вважає, що оскільки відповідач не надав відзиву на позовну заяву, не заперечив проти задоволення позовних вимог, участі у засіданнях суду першої інстанції не брав, а лише надав заяву про розгляд справи за наявними матеріалами, зазначене можна трактувати як визнання позову відповідачем, а тому рішення мало бути ухвалене згідно з таким визнанням.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 02 червня 2021 року Первозванівській сільській раді Кропивницького району Кіровоградської області поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2021 року; апеляційну скаргу залишено без руху; встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Оскільки у встановлений апеляційним судом строк недоліки апеляційної скарги були усунуті, ухвалою від 22 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргоюПервозванівській сільській раді Кропивницького району Кіровоградської області; встановлено строк для подання відповідачем відзиву на апеляційну скаргу.

19 липня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в суді апеляційної інстанції на 09 вересня 2021 року, про що апеляційним судом постановлено відповідну ухвалу.

У зв`язку зі знаходженням у відпустках суддів - членів колегії з розгляду даної справи, судове засідання, призначене на 09 вересня 2021 року, не відбулося; розгляд справи за апеляційною скаргою призначено на 23 вересня 2021 року (а.с. 153-156).

У поданих до суду апеляційної інстанції письмових поясненнях представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, а оскаржуване рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Стверджує, що висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, оскільки Клинцівська сільська рада мала повноваження на розпорядження спірними земельними ділянками та укладення оспорюваних договорів оренди, тоді як позивачем презумпцію правомірності оспорюваних правочинів не спростовано (а.с. 162-165).

Протокольною ухвалою від 23 вересня 2021 року апеляційний розгляд справи відкладено до 21 жовтня 2021 року.

У відповідності до вимог процесуального закону сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 167-170).

Відповідно до ухвали від 21 жовтня 2021 року апеляційним судом продовжено строк розгляду справи за апеляційною скаргою на п`ятнадцять днів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за наступного.

Обставини справи, встановлені судами

25 жовтня 1996 року між Клинцівською сільською радою Кіровоградського району Кіровоградської області (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) укладені договір оренди № 79, договір оренди № 80 та договір оренди № 81 (далі разом - договори оренди), за умовами яких Орендодавцем передано Орендарю строком на 49 років у платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться у складі земель Клинцівської сільської ради, площею 7 га, 11 га та 12 га відповідно (а.с. 9-17).

28 жовтня 1996 року договори оренди зареєстровані у книзі реєстрації договорів про оренду землі Клинцівської сільської ради, про що вчинені відповідні записи.

Відповідно до рішення Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 05 квітня 2019 року № 631 Про добровільне приєднання до об`єднаної територіальної громади Клинцівську сільську територіальну громаду села Клинці Кропивницького району Кіровоградської області приєднано до Первозванівської сільської об`єднаної територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області (а.с. 24 на звороті).

Як вбачається з наявних у справі інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна від 21 лютого 2020 року, 10 жовтня 2019 року здійснено державну реєстрацію права комунальної власності Клинцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області на земельні ділянки площею 7 га з кадастровим номером 3522583900:02:000:2165, площею 11 га з кадастровим номером 3522583900:02:000:2156, площею 12 га з кадастровим номером 3522583900:02:000:2166, а також проведено державну реєстрацію іншого речового права - права оренди відповідача на зазначені земельні ділянки зі строком дії до 25 жовтня 2045 року та 26 жовтня 2045 року (а.с. 18-23).

10 лютого 2021 року сільський голова Первозванівської сільської ради у відповідь на адвокатський запит представника позивача повідомила, що договори оренди землі №№ 79, 80, 81 від 25 жовтня 1996 року щодо земельних ділянок кадастрові номери 3522583900:02:000:2165, 3522583900:02:000:2166, 3522583900:02:000:2156 в Клинцівській сільській раді та в Первозванівській сільській раді відсутні; вказані договори оренди не були зареєстровані в журналі реєстрації, відомості щодо таких договорів в Клинцівському старостинському окрузі відсутні (а.с.96).

У листі від 24 лютого 2021 року за № 06-24/344, адресованому начальнику Кропивницького управління Головного управління ДПС у Кіровоградській області, сільський голова Первозванівської сільської ради зазначила, що відповідно до поданої старостою Клинцівського старостинського округу інформації та облікових даних сільської ради відносно земельних ділянок з кадастровими номерами 3522583900:02:000:2165, 3522583900:02:000:2166, 3522583900:02:000:2156 укладені договори оренди землі з громадянином ОСОБА_1 , які зареєстровані в Клинцівській сільській раді. Крім того, повідомила про відсутність надходжень плати за оренду зазначених земельних ділянок до місцевого бюджету Клинцівської сільської ради. Вказала також, що на даний час Орендарем земельні ділянки не використовуються (а.с.25).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Відповідно до положень ч.ч. 2, 3 ст. 8-3 Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад з дня припинення повноважень сільською, селищною радою територіальної громади, що приєдналася до об`єднаної територіальної громади, у порядку, визначеному цим Законом, здійснюється реорганізація відповідних юридичних осіб - сільської, селищної ради, її виконавчого комітету шляхом їх приєднання до відповідних юридичних осіб - сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету об`єднаної територіальної громади. Після завершення реорганізації відповідні юридичні особи - сільська, селищна рада, її виконавчий комітет припиняються у порядку, визначеному цим Законом. Об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальної громади, що приєдналася до об`єднаної територіальної громади, з дня припинення повноважень сільською, селищною радою територіальної громади, що приєдналася до об`єднаної територіальної громади . Відповідні юридичні особи - сільська, селищна, міська рада, її виконавчий комітет об`єднаної територіальної громади є правонаступниками прав та обов`язків відповідних юридичних осіб - сільської, селищної ради, її виконавчого комітету територіальної громади, що приєдналася до об`єднаної територіальної громади, з дня припинення повноважень сільською, селищною радою територіальної громади, що приєдналася до об`єднаної територіальної громади.

Юридична особа - сільська, селищна, міська рада, її виконавчий комітет є такою, що припинилася, з дня внесення запису про її припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (абз. 3 ч. 11 ст. 8 Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад ).

Відповідно до інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 04 березня 2020 року здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи (органу місцевого самоврядування) - Клинцівської сільської ради.

Відтак, територіальна громада Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальної громади Клинцівської сільської ради.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15 та ч.1 ст. 16 ЦК України).

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або вражати договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Тлумачення ст.ст. 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У справі, що переглядається, Первозванівська сільська рада посилається на те, що Договори оренди є недійсними відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України. Підставою недійсності правочину визначено те, що Клинцівська сільська рада, правонаступником якої є позивач, не мала повноважень на розпорядження спірними земельними ділянками та укладення Договорів оренди з відповідачем. Тобто стверджується про порушення Орендодавцем, права та обов`язки якого перейшли до позивача, ч. 2 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Колегія суддів наголошує, що наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до положень ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Статтею 48 ЦК Української РСР 1963 року у редакції, що діяла на момент укладення осопрюваних договорів оренди, передбачалось, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 ЗК України від 18 грудня 1990 року (тут і надалі - в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних договорів оренди) власність на землю в Україні має такі форми: державну,

колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. У державній власності перебувають всі землі України за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають: обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що

перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

В силу вимог ст. 9 ЗК України, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, а також реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі належали до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території.

Частиною 1 ст. 19 ЗК України передбачалось, що сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення

селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради

народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п`ятдесяти років. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст.ст. 8, 24 ЗК України).

Отже, з аналізу законодавства, чинного на момент укладення оспорюваних Договорів оренди, вбачається, що питання передачі в оренду земель сільськогосподарського призначення державної форми власності в межах відповідних територій належали до компетенції сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів.

Загальними вимогами цивільного процесуального законодавства визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову. Вимоги процесуального закону зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

Апеляційним судом враховано, що позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження власних доводів щодо належності на момент укладення оспорюваних Договорів оренди спірних земельних ділянок на праві колективної власності Сільськогосподарському виробничому кооперативу Рассвет .

За викладеного, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність у Клинцівської сільської ради визначених законом повноважень на передачу в оренду відповідачу спірних земельних ділянок шляхом укладення з Орендарем відповідних Договорів оренди.

Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи позивача про виникнення у Клинцівської сільської ради права комунальної власності на спірні земельні ділянки 10 жовтня 2019 року, тобто після внесення відповідних реєстраційних відомостей до державного реєстру.

Так, відповідно до ст.ст. 22, 23 ЗК України (чинному на момент укладення оспорюваних договорів оренди)право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року. ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За положеннями ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч.2 ст. 331 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до законодавства, чинного на момент укладення оспорюваних договорів, положення якого наведені вище, право власноті на земельну ділянку виникало з моменту реєстрації сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів відповідного державного акта, а державна реєстрація прав на нерухоме майно не проводилась, оскільки не була передбачена на законодавчому рівні.

Як доречно зауважив суд першої інстанції, державна реєстрація прав на нерухоме майно була започаткована з набранням чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року № 1952-IV. При цьому, відповідно ч. 3 ст. 3 цього Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

З системного аналізу положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм цього цього Закону не призводить. Отже, державна реєстрація права власності на нерухоме майно самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Державою не може визнаватися і підтверджуватися право власності, якого не існує.

Викладеним спростовуються доводи позивача про набуття Клинцівською сільською радою права власності на спірні земельні ділянки лише 10 жовтня 2019 року.

У контексті вимог позову та доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує також, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 24 червня 2003 року (заява № 44277/98) Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії встановив, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Отже, за висновком Європейський суд з прав людини, особа не може відповідати за помилки публічних органів (державних органів, органів місцевого самоврядування) при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи, органи місцевого самоврядування не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Крім того, апеляційний суд враховує, що саме на момент вчинення оспорюваного правочину має встановлюватися не тільки наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, а й наявність порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду.

Насамперед колегія суддів звертає увагу, що гарантоване ст. 55 Конституції України право на судовий захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.

Таку ж ідею закріплено у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до ст. 13 якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відсутність порушеного права позивача встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Однак, позивачем не обґрунтувано порушення його прав або ж охоронюваних законом інтересів відповідачем на момент укладення оспорюваних Договорів оренди. Водночас, оскільки позивач, як правонаступник Клинцівської сільської ради, набув прав та обов`язків Орендодавця за оспорюваними Договорами оренди, у позовній заяві фактично йдеться про порушення прав Орендодавця не Орендарем, а самим Орендодавцем, що суперечить самій суті права на судовий захист.

За вимогами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

Зважаючи на те, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку порушення Орендарем прав Орендодавця на момент укладення оспорюваних Договорів оренди та враховуючи, що на момент їх укладення сторони досягли згоди щодо істотних умов договорів та у подальшому виконували їх, вимога про визнання оспорюваних правочинів недійсними не підлягає задоволенню також із наведених підстав.

Обгрунтовуючи пред`явлений позов, позивач також вказував на те, що Орендар систематично не сплачує орендну плату та спірні земельні ділянки не використовує.

У частині зазначених доводів позивача апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У зазначеній правовій нормі закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

Тлумачення ст.ст. 215, 216 та ст.ст. 651 - 653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції недійсність договору та розірвання договору , як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним.

Здійснюючи оцінку доводів скаржника, колегією суддів зважено також на неодноразово висловлену Верховним Судом позицію щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування. Суд касаційної інстанції відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).

Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі позивачу було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, його аргументи були почуті та правомірно відхилені судом першої інстанції.

На підставі викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні вимог про визнання недійсними оспорюваних Договорів оренди.

Оскільки позовні вимоги про скасування державної реєстрації оспорюваних Договорів оренди є похідними від вимог про визнаня договорів недійсними, у їх задоволенні також необхідно відмовити.

Водночас, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що ненадання відповідачем відзиву на позов можна трактувати як визнання позову не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, а тому є безпідставними.

Так, як вже зазначалось апеляційним судом вище, принцип змагальності у цивільному процесі полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення своїх вимог або доводів. Тобто, позивач стверджуючи про існування певної обставини, подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Поряд з цим, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом принцип змагальності втрачає сенс.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Отже, саме позивач має довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а перекладення цього обов`язку на відповідача, зокрема, шляхом трактування відсутності заперечень відповідача на позов як визнання позову, нівелює застосування принципу змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем.

У контексті викладеного колегією суддів враховано також, що у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі Дж. К. та Інші проти Швеції ЄСПЛ наголошує на тому, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ( beyond reasonable doubt ). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей . Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

За змістом ч. ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене у цілковитій відповідності до наведених вище вимог, у задоволенні апеляційної скарги Первозванівської сільської ради необхідно відмовити.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються як в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих межах.

Судом першої інстанції рішення у даній справі ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області - залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Дуковський

О. Л. Карпенко