Рішення

від 26.11.2021 по справі 530/816/21

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/816/21

2/530/329/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

26.11.2021 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Фермерського господарства "Гелон", місце знаходження: с. Кирило-Ганнівка, Зіньківського району, Полтавської області про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Фермерського господарства "Гелон", місце знаходження: с. Кирило-Ганнівка, Зіньківського району, Полтавської області про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі.

У судове засідання учасники справи: представник позивача з`явився, відповідач та представник відповідача не з"явилися.

Відповідач, керівник Фермерського господарства "Гелон", та його представник, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ст.ст. 129-131 ЦПК України, за останньою відомою судові адресою його місця реєстрації, що підтверджується повідомленнями про отримання судових повісток на 21.09.2021року о 14 годині 20 хвилин, 10.11.2021 року о 14 годині 00 хвилин, 26.11.2021 року о 14 годині 00 хвилин. Причини своєї неявки суду не повідомили, відзиву на позов у встановлений судом строк не надали. Заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надали.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.

В зв`язку із викладеним та беручи до уваги вищевикладене суд встановив, що відповідач належним чином були повідомленим, в судове засідання тричі не з"явився знаючи про те, що в Зіньківському районому суді знаходиться цивільна справа про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі. Окрім того, відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Окрім того, від відповідача та представника відповідача надходили клопотання про відкладення розгляду цивільної справи, в тому числі на 125 днів, без обгрунтування.

Судова повістка надсилалась відповідачу в порядку, передбаченому п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, на адресу місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

Суд враховує, що цивільна справа № 530/816/21 перебуває на розгляді з 20.05.2021 року, відповідач та представник відповідача жодного разу в засідання не зявилися, а тому приходить до висновку про зловживання своїми правами відповідача.

Враховуючи вказані факти, згоду позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

В порядку ст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідачів в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач та представник відповідача були повідомлені про дату та час судового засідання належним чином.

Суд, зачитавши заяву позивача, заслухавши представника позивача, яка підтримала позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 ст. 2 Закону Про судоустрій і статус суддів визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 13 Закону Про судоустрій і статус суддів судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

В судовому засіданні було встановлено, що 21.12.2017 р. р. між ОСОБА_2 та ФГ ГЕЛОН (код ЄДРПОУ 39030954) укладено Договір оренди земельної ділянки. Як вказує представник позивача, ФГ ГЕЛОН здійснив реєстрацію договору оренди земельної ділянки 20.12.2018 р., чим вчинив шахрайські дії по відношенню до ОСОБА_2 та даними діями фактично продовжив термін оренди земельної ділянки, на яке ОСОБА_2 не надавала згоди.

Згідно п. 1 Договору оренди землі від 21.12.2017 р., Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кирило-Ганнівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5321382700:00:035:0008, площею 4,9602 га.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку, відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до положень ст.93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно статті 152 ЗК України, Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У відповідності до статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.317 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявления вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Враховуючи п.19 коментованої постанови, застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова від 14.11.2018 р. у справі №183/1617/16), задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року у справі №127/17971/15-ц, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і фактичним володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Тобто згідно із вимогами зазначених статей та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Орендодавець ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку із переходом права власності на позивача у порядку спадкування, позивач зверталась до ФГ ГЕЛОН із повідомленням про отримання земельної ділянки у спадщину та наданням довіреності на вказану особу для дооформления документів ФГ ГЕЛОН .

03.05.2019 р. позивач ОСОБА_1 оформила довіреність на ім`я ОСОБА_3 , особу яка є матір`ю голови ФГ ГЕЛОН ОСОБА_4 ..

Уповноважена особа ОСОБА_3 запевняла, що швидко здійснить оформлення спадщини та ім`я позивача та обіцяла повідомити про завершення даних дій.

Так, починаючи з моменту оформлення довіреності та станом на момент самостійного оформлення позивачем спадщини, уповноважена особа ОСОБА_3 не вчинила жодних дій щодо оформлення документів на ім`я ОСОБА_1 та перестала відповідати на телефонні дзвінки. Отже, дані дії пов`язані з попередньою змовою голови ФГ ГЕЛОН ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з метою не сплати орендної плати за укладеним Договором оренди земельної ділянки та користуватися нею на безоплатній основі, що відповідно є шахрайськими діями даних осіб.

Позивач самостійно звернулася до приватного нотаріуса Зіньківського районного нотаріального округу Полтавської області Піскун А.Ю. та завершила процес оформлення спадкових прав. ОСОБА_1 отримала земельну ділянку у спадщину після померлої ОСОБА_2 про що отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстраційним номером №37 від 25.01.2021 р..

Згідно п. 38 Договору оренди землі від 21.12.2017 р., перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Після смерті спадкодавця за 2018 р. ФГ ГЕЛОН не сплачено орендну плату за 2018 р. на користь позивача, як спадкоємцю.

Починаючи з 2018 р. та станом на 17.05.2021 р. ФГ ГЕЛОН не виплатив належну орендну плату позивачеві.

Таким чином, за даним Договором оренди землі існує заборгованість по орендній платі за період з 2018 р. по 2020 р.

З моменту отримання права на земельну ділянку у порядку спадкування позивач у визначений законодавством термін неодноразово зверталася до ФГ ГЕЛОН та його матері ОСОБА_3 , яка веде сільськогосподарську діяльність разом із головою ФГ ГЕЛОН , її сином, з наданням документів про перехід права власності та вимогою про сплату заборгованості з орендної плати. ФГ ГЕЛОН ігнорував звернення позивача та відповідно заборгованість по орендній платі ним не погашена.

Таким чином, позивачем вчинені дії щодо повідомлення орендаря про перехід права власності на орендовану земельну ділянку та вирішення питання мирним шляхом щодо добровільного погашення заборгованості зі сплати орендної плати.

Протягом 2020 р. позивач зверталась до відповідача у телефонному режимі та особисто прибувала у місце знаходження відповідача, але жодного результату дані дії не дали.

23.02.2021 р. ОСОБА_1 надіслала письмову вимогу відповідачу про сплату простроченої заборгованості з орендної плати за період 2018-2020 рр., повернення земельної ділянки з користування та повідомлення про заборону проведення комплексу робіт з обробітку земельної ділянки у 2021 р.

11.03.2021 р. ОСОБА_1 повторно надіслала письмову вимогу відповідачу про сплату простроченої заборгованості з орендної плати за період 2018-2020 рр.

11.03.2021 р. позивач звернулася з письмовою вимогою до ФГ ГЕЛОН , згідно якої вимагала:

1)сплатити на її користь прострочену заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 50 892,08 грн. за період 2018-2020 роки у строк до 22.03.2021 р. на картку ПАТ КБ "ПриватБанк" за зазначеним номером картки у листі;

2)сплатити на її користь пеню за прострочення оплати орендних платежів у розмірі 11 746,87 грн. за період 2018-2020 роки у строк до |2.03.2021 р. на картку ПАТ КБ "ПриватБанк" за зазначеним номером картки у листі;

3)повернути земельну ділянку з користування ФГ ГЕЛОН ;

4)не проводити комплекс робіт з обробітку земельної ділянки у 2021 р.

А також позивач повідомила про дострокове розірвання Договору оренди земельної ділянки 21.12.2017 р. у зв`язку із невиконанням договірних зобов`язань з 10.03.2021 р. та про відсутність наміру продовжувати орендні відносини.

Відповідач відмовився отримати поштове відправлення з вимогою позивача, тому лист було повернуто позивачеві..

Так, відповідач відмовляється отримувати поштові відправлення позивача, що свідчить про факт повного ігнорування позивача та про факт невиконання договірних зобов`язань відповідачем. Жодних дій з боку відповідача не було вчинено.

Таким чином, згідно п. 1-2 Договору оренди землі від 21.12.2017 р., ОСОБА_2 надає, а орендар ФГ ГЕЛОН приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер: 5321382700:00:035:0008, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кирило-Ганнівської сільської ради. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,9602 га, у тому числі рілля.

Згідно ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 17 ЗУ "Про оренду землі", об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, позивач неодноразово надсилала письмові вимоги щодо виплати у зазначені строки на вказані реквізити заборгованість зі сплати орендної плати, а також повідомляла про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки.

Станом на 17.05.2021 р. відповідач відповіді не надав та не виплатив заборгованість зі сплати орендних платежів згідно існуючого договору оренди землі.

Позивачем отримано відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відповідно до яких ФГ ГЕЛОН не сплачено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) орендну плату за 2018 р., 2019 р., 2020 р. Також про відсутність перерахунку орендної плати свідчить відсутність її сплати як на розрахунковий рахунок позивача у банківській установі або її отримання за видатковим касовим ордером під підпис, або поштовим відправленням. Таким чином, невиконання умов договору оренди землі в частині сплати позивачу орендної плати за користування орендованою земельною ділянкою підтверджується даними відомостями з державного реєстру фізичних осіб- платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка видана ГУ ДПС у Сумській області.

Так, вважаємо, що по відношенню до позивача ФГ ГЕЛОН вчинено протиправні дії, які порушують права та законні інтереси позивача.

ФГ ГЕЛОН не виконано договірних зобов`язань щодо оплати за користування земельною ділянкою за Договоров оренди землі по відношенню до позивача.

Відповідно до п. 9 Договору оренди землі, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 6% від нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до п. 10 Договору оренди землі, обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Відповідно до п. 11 Договору оренди землі, орендна плата вноситься у такі строки до 31 грудня поточного року.

У 2016 р., 2017 р., 2018 р., 2019 р., 2020 р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 220 586,31 грн., так орендна плата з урахуванням коефіцієнту інфляції становить (розрахунок додається):

-за 2017 р. становить: 220 586,31 грн. * 0,06 = 13 235,18 грн., розмір орендної плати з урахуванням коефіцієнту інфляції 14 894,87 грн.;

-за 2018 р. становить 16 222,00 грн. з урахуванням коефіцієнту інфляції;

-за 2019 р. становить 16 913,06 грн. з урахуванням коефіцієнту інфляції;

-за 2020 р. становить 17 757,02 грн. з урахуванням коефіцієнту інфляції.

Так, станом на 17.05.2021 р. заборгованість зі сплати орендної плати за період 2018-2020 рр. становить 50 892,02 грн.

Відповідно до п. 10 Договору оренди землі, орендна плата вноситься у такі строки до 31 травня поточного року.

Відповідно до п. 14 Договору оренди землі, у разі не внесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, справляється пеня у розмірі 120% облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Таким чином, загальний розмір пені, який підлягає сплаті на користь позивача складає 11 746,87 грн. (розрахунок додається).

У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, відповідач зобов`язаний сплатити на користь ОСОБА_1 (розрахунок додається):

-інфляційні збитки у розмірі 8 306,21 грн.;

- 3% річних у розмірі 3 580,53 грн.

Згідно ч. 1, 2 ст. 21 ЗУ "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 24 ЗУ "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

За вимогами чинного законодавства та згідно з умовами спірного договору оренди такому праву орендодавця кореспондує відповідний обов`язок орендаря щодо своєчасної сплати орендної плати у розмірі, строки та на умовах, які визначені у відповідному договорі оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, станом на 17.05.2021 р. відповідач допустив істотне порушення умов Договору оренди землі від 21.12.2017 р., зокрема не виконано зобов`язання щодо виплати орендодавцю належної йому орендної плати за 2018 р., 2019 р. та 2020 р. у визначені Договором строки. Також відповідачем порушено вимоги Податкового кодексу України щодо нарахування та сплати до Державного бюджету України податку з доходів фізичних осіб, що є беззаперечним доказом наявності заборгованості зі сплати орендної плати.

Згідно ч. З ст. 31 ЗУ "Про оренду землі", договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1 ст. 32 ЗУ "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Однією із підстав для розірвання Договору оренди землі від 21.12.2017 р., укладеного між позивачем та відповідачем, є систематична несплата орендної плати за 2018-2020 роки, а саме три випадки такої несплати, що є грубим порушенням договірних зобов`язань.

Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати стягнення боргу за орендну плату та розірвання такого договору, оскільки ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно вище вказаних норм права підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Дані висновки та правові позиції Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду України викладені у справах №912/1385/17 (провадження №12-201гс18) від 27.11.2018 р., №6-1449цс17 від 11.10.2017 р., №910/16306/13, №183/262/17 (провадження №61-41932сво18) від 06.03.2019 р., №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) від 23.01.2019 р., щодо розірвання договору оренди та стягнення боргу по сплаті орендної плати за землю, а також про системність несплати.

Відповідно до п. 36 Договору оренди землі, дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 74 525,63 грн., а саме:

-заборгованість по орендній платі - 50 892,20 грн.;

-пеня - 11 746,87 грн.;

- 3% річних - 3 580,53 грн.;

-інфляційні втрати - 8 306,21 грн.

Систематична несплата позивачеві орендної плати за 2018-2020 роки є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки від 21.12.2017 р.

Отже, відповідач не виконує обов`язків, передбачених договором, у досудовому порядку сторонам врегулювати спір не вдалося, тож позивач має пред`явити вимогу про розірвання Договору та стягнення заборгованості з орендної плати за 2018 р., 2019 р., 2020 р. у судовому порядку.

Позивач позбавлений будь-якої можливості укласти договір оренди землі з іншим орендарем та відповідно отримувати орендну плату у більшому розмірі за її використання у зв`язку з наявністю запису про державну реєстрацію договору оренди землі з відповідачем у Державному реєстрі речових прав.

ФГ ГЕЛОН створено несприятливі умови для позивача. Відповідач неналежним чином виконував договірні зобов`язання за договором оренди землі як перед спадкодавцем, так і позивачем, порушуючи права спадкодавця та позивача. Вважаємо, що порушення є істотним і є підставою для розірвання оскаржуваного договору, а також позивачу завдана вагома шкода та позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору.

Керуючись вищенаведеним, права та законні інтереси ОСОБА_1 порушено ФГ ГЕЛОН , а отже підлягають захисту у судовому порядку та задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі , під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Згідно ст.263 ЦПК України,, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права,бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення, суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України істатті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Щодо інших доводів сторін, то Європейський суд з прав людини неодноразово зазначає (Рішенням ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення)), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, п. 29).

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст.12,13,81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд, тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За таких обставин вимоги позивачки є такими, що підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду справи та розподіл судових витрат.

За приписами ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовкою до їх розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Доказами здійснення фактичної оплати, тобто її реальності, за юридичні послуги є надання суду належним чином завірених копій, а також під час судового засідання на огляд оригіналів книги Доходів і витрат, декларацій про майновий стан за спірний період в яких відображено облік адвокатом реально отриманих від позивача грошових коштів.

У разі не ведення таких книг, квитанція до прибуткового касового ордеру виписаного адвокатом, не є документом, що підтверджує отримання ним коштів, оскільки застосовується виключно підприємствами.

У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово викладав висновки пре те, що може відноситись до надання юридичних послуг та якими належними доказами це повинно підтверджуватись.

Так, у постанові від 27.06.2018 у справі за № 826/1216/16 Верховний Суд зазначив, що стаття 59 Конституції гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема у судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання, такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючисьст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 до Фермерського господарства "Гелон", місце знаходження: с. Кирило-Ганнівка, Зіньківського району, Полтавської області про стягнення заборгованості по орендній платі та розірвання договору оренди землі - задоволити.

Стягнути з Фермерського господарства ГЕЛОН (РНОКПП НОМЕР_2 ; 38151, Полтавська область, Зіньківський район, с. Кирило-Ганнівка, вул. Шевченка, 20) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) заборгованість з орендної плати за період 2018-2020 років у сумі 50 892,20 грн. (п`ятдесят тисяч вісімсот дев`яносто дві гривні 20 коп.), 11 746,87 грн. (одинадцять тисяч сімсот сорок шість гривень 87 коп.) - пені, 8 306,21 грн. (вісім тисяч триста шість гривень 21 коп.) - інфляційних втрат, 3 580,53 грн. (три тисячі п`ятсот вісімдесят гривень 53 коп.) - 3 % річних, а всього стягнути 74 525,63 грн. (сімдесят чотири тисячі п`ятсот двадцять п`ять гривень 63 коп.).

Розірвати Договір оренди земельної ділянки б/н від 21.12.2017 р. укладений між ОСОБА_2 (яка була зареєстрована за адресою: с. Кирило-Ганнівка Зіньківського району Полтавської області) та Фермерським господарством ГЕЛОН (РНОКПП НОМЕР_2 ; 38151, Полтавська область, Зіньківський район, с. Кирило-Ганнівка, вул. Шевченка, 20) відносно передачі в оренду Фермерському господарству ГЕЛОН земельну ділянку кадастровий номер 5321382700:00:035:0008 загальною площею 4,9602 га, що знаходиться на території Кирило-Ганнівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 20.12.2018 р. за №29631465 державним реєстратором Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області Дригозою Ю.Ю.

Стягнути з Фермерського господарства ГЕЛОН (РНОКПП 39030954; 38151, Полтавська область, Зіньківський район, с. Кирило-Ганнівка, вул. Шевченка, 20) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 03.12.2021 року.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко