Рішення
від 07.12.2021 по справі 300/2969/21
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2021 р. справа № 300/2969/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків до публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі,-

ВСТАНОВИВ:

Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків звернулось до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" про надання дозволу на погашення суми податкового боргу в розмірі 26 713 788,22 грн. за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача наявний податковий борг на загальну суму 26 713 788,22 грн. Позивач вживав заходи щодо погашення податкового боргу, визначені Податковим кодексом України, в тому числі звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості та надсилав податкову вимогу. Проте, вказані заходи не призвели до надходження коштів до бюджету для погашення податкового боргу відповідачем, інкасові доручення повернуті банківськими установами без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках платника. З цих підстав позивач просить надати дозвіл на погашення усієї податкової заборгованості за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

12.07.2021 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуті.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 15.07.2021 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.11.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.56-58). Представник відповідача проти позову заперечив з підстав порушення позивачем вимог Закону України "Про заставу" та п.95.9 ст.95 Податкового кодексу України. Крім того, вказує на ту обставину, що відповідач не ухиляється від сплати податкового боргу, оскільки ним частково погашено борг на суму 591 197, 02 грн., на підтвердження чого подав копії платіжних доручень. Звертає увагу суду на те, що відповідачем в порушення вимог п.95.2 ст.95 Податкового кодексу України не направлено вимоги про сплату податкового боргу в заявленому розмірі після 15.06.2020. Просив в задоволенні позову відмовити.

Разом з відзивом відповідачем подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, в задоволенні якого, згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.11.2021, відмовлено.

Позивач своїм правом подання відповіді на відзив не скористався.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.

Публічне акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття" зареєстроване 22.03.1994 як юридична особа, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.06.2021 (а.с. 3).

Відповідач знаходиться на обліку як платник податків в Західному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків та на даний час має податковий борг на загальну суму 26 713 788,22 грн.

Контролюючий орган звертався до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовними заявами про стягнення з відповідача податкового боргу.

Постановою Верховного Суду від 15.06.2020 по справі №2а-2487/08/0970 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.06.2015 в частині стягнення з рахунків в обслуговуючих банках та за рахунок готівки ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" в дохід бюджету на погашення податкового боргу коштів в сумі 26 532 169,81 грн., залишено в силі (а.с.10-18).

Судом встановлено, що на виконання вказаного рішення позивачем направлено до банків, що обслуговують рахунки відповідача, інкасові доручення, які повернуто без виконання. (а.с. 20-25).

01.06.2021 позивачем складено акт опису майна (щодо заміни предмета податкової застави) ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття"(а.с.26-31).

Таким чином, позивач вказує, що вжиті ним заходи стягнення не призвели до погашення відповідачем податкового боргу, а тому, звернувся до суду з вимогою про надання дозволу на погашення податкового боргу відповідача за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Згідно з абзацом 1 підпункту 87.1, підпунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Підпунктами 88.1, 88.2 статті 88 Податкового кодексу України встановлено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Відповідно до пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

Таким чином, податкова застава є способом забезпечення виконання обов`язку зі сплати грошових зобов`язань, при її застосуванні обмежуються права платника податків щодо розпорядження власним майном.

Відповідно до абзацу 1 пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде права власності у майбутньому.

Згідно з пунктом 89.3 статті 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Пунктом 89.8 статті 89 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі наявності у платника податків непогашеного податкового боргу податковий орган вправі поширити на майно такого платника податкову заставу на підставі відповідного рішення керівника податкового органу та складеного акта опису ліквідного майна, яка підлягає реєстрації у відповідному державному реєстрі.

Відповідно до підпунктів 95.1, 95.2 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Таким чином, Податковим кодексом України встановлено особливий порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу. Органами стягнення за такими рішеннями, які здійснюють процедуру їх примусового виконання, є контролюючі органи в розумінні Податкового кодексу України.

Обов`язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом:

- наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів);

- сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку;

- відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків;

- наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.

Лише сукупність вказаних обставин є підставою для звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.

Отже, Податковим кодексом України встановлено черговість вжиття податковим органом заходів щодо погашення податкового боргу: спочатку приймаються заходи для стягнення коштів з платника податків, а у разі їх недостатності погашення податкового боргу здійснюється за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.

Вказана позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 809/1941/14.

В той же час, згідно з п. 87.3.7. ст. 87 ПК України не може бути використано як джерело погашення податкового боргу платника податків майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України "Про заставу".

Статтею 4 Закону України "Про заставу" передбачено, що предметом застави не можуть бути об`єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Судом встановлено, що відповідач є акціонерним товариством, засновником якого, згідно даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій на момент розгляду справи є Фонд державного майна України (а.с.3).

Згідно інформаційної довідки НДУ від 28.07.2021, одним з власників ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" є Держава Україна в особі Фонду державного майна України з відсотком у статутному капіталі 25,999999 (а.с.59).

Згідно з наказом Фонду державного майна України від 06.01.2021 за №5 ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" включено до переліку державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, що підлягають приватизації в 2021 році (а.с.60-62).

Відповідно до ст.22 Господарського кодексу України, держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики. Суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів. Повноваження суб`єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб`єктів господарювання визначаються законом. Зазначені суб`єкти управління у державному секторі економіки можуть приймати рішення, необхідні для підготовки до реалізації та здійснення державно-приватного партнерства (концесії), які є обов`язковими до виконання підприємствами, установами, організаціями, що перебувають у сфері їх управління. Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Правовий статус окремого суб`єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб`єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах. Держава застосовує до суб`єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб`єктів.

Таким чином, Господарським кодексом України передбачено дві групи суб`єктів господарювання державного сектора економіки:

1) підприємства, що діють на основі лише державної власності;

2) інші суб`єкти державного сектора економіки, що мають, крім акціонера держави, також й інших акціонерів (учасників), однак держава забезпечує вирішальний вплив на господарську діяльність цих суб`єктів.

Стаття 326 Цивільного кодексу України визначає, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст.141 Господарського кодексу України, до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. Управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб`єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом. Відчуження суб`єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб`єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

Відповідно до пункту 3 розділу 1 Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, необоротні активи - всі активи, що не є оборотними. Оборотні активи - гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Як встановлює пункт 5 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: основні засоби (земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель, не пов`язані з будівництвом; будівлі, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); тварини; багаторічні насадження; інші основні засоби), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди; малоцінні необоротні матеріальні активи; тимчасові (нетитульні) споруди; природні ресурси; інвентарна тара; предмети прокату; інші необоротні матеріальні активи).

Оскільки встановлені судом обставини справи свідчать про те, що майно відповідача, яке описане в податкову заставу, належить до основних засобів, що забезпечують ведення виробничої діяльності, частка державної власності в статутному капіталі відповідача становить не менше 25%, то суд дійшов до висновку про відсутність підстав для надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі.

Аналогічна правова позиція викладена і, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №818/1604/16, від 31 березня 2020 року у справі №818/2857/14 та від 19 січня 2021 року у справі №808/3932/15 ,від 25.03.2021 у справі №806/1453/17.

Окрім того, відповідно до частин четвертої та шостої статті 12 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" з дня прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства або пакета акцій (частки) господарського товариства і до переходу права власності до покупця або припинення приватизації об`єкта приватизації відповідно до частини шостої цієї статті без згоди органів приватизації такі підприємства (товариства), їх уповноважені органи управління не мають права щодо: вчинення правочину та/або господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг чи сума коштів, що є предметом такого правочину та/або господарського зобов`язання, перевищує 10 відсотків вартості активів підприємства та/або господарського товариства за даними фінансової звітності за останній звітний період. Забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від вимоги, передбаченої цим абзацом; вчинення правочинів та/або господарських зобов`язань, предметом яких є відчуження підприємством та/або господарським товариством або набуття ним земельної ділянки та іншого нерухомого майна, та/або майнових прав на зазначені об`єкти та/або внаслідок яких може відбутися зменшення вартості такого майна або зменшення розміру земельної ділянки, що належить такому підприємству та/або господарському товариству або перебуває в його користуванні; вчинення правочинів та/або господарських зобов`язань, предметом яких є обтяження земельних ділянок, іншого нерухомого майна та/або основних фондів підприємства та/або господарського товариства та/або майнових прав на зазначені об`єкти; списання основних засобів, що мають залишкову вартість, безоплатної передачі та реалізації майна для погашення заборгованості, передачі майна в управління інше. Якщо дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, вчиняються без попереднього погодження органом приватизації та з покупцем (у період з дати підписання договору купівлі-продажу до переходу права власності до покупця), такий правочин є недійсним. Зазначені обмеження діють до завершення приватизації об`єкта.

Забороняється ділити предмет правочину/господарського зобов`язання з метою ухилення від вимог, передбачених цією частиною.

Відповідальність за збереження цілісності майнових комплексів та за шкоду, завдану таким об`єктам, несуть керівники відповідних підприємств.

Так, досліджуючи наявні у справі, що розглядається, акт опису майна в податкову заставу на предмет наявності законодавчої заборони щодо його реалізації, в податкову заставу передано майно, яке є основними засобами, й до яких, відповідно, не може бути застосовано заходи примусового стягнення, у тому числі й надано дозвіл на погашення суми податкового боргу за рахунок його продажу.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року справа № 808/3932/15.

Щодо питання дотримання контролюючим органом встановленого ПК України порядку звернення до суду з вимогою надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває в податковій заставі, суд виходить з наступного.

З метою виконання рішення суду та стягнення податкового боргу, контролюючим органом надсилались до АБ "Південний", АТ "ОТП Банк", АТ "Банк кредит Дніпро", АТ КБ "ПриватБанк" та АТ АКБ "Конкорд", в яких відкриті рахунки відповідача інкасові доручення (а.с.20-25).

Вказані інкасові доручення повернуті без виконання, що на думку податкового органу належним чином підтверджує факт відсутності у підприємства грошових коштів та як наслідок обґрунтовує можливість стягнення податкового боргу за рахунок майна платника.

Згідно з наданою контролюючим органом інформацією про наявність розрахункових рахунків відповідача, окрім рахунків у вищезгаданих банківських установах, у відповідача наявні також рахунки в АТ "ІдеяБанк", АТ "Ощадбанк" та ПАТ "АйбоксБанк" (а.с.6, 7).

Проте, як встановлено судом та як свідчать матеріали справи, інкасові доручення надсилались податковим органом не до всіх банківських установ, в яких відкриті розрахункові рахунки підприємства.

На підставі наведеного, суд зазначає, що контролюючим органом не вжито всіх заходів для примусового стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу та не надано доказів відсутності коштів на усіх рахунках платника податків у банках, обслуговуючих відповідача. (Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №П/811/4/17, від 18 травня 2021 року справа № 808/3183/16).

Окрім того, всі інкасові доручення, які долучені до матеріалів справи контролюючим органом як на підтвердження обставин відсутності грошових коштів на рахунках підприємства, складені в жовтні, грудні 2020 року та квітні, травні 2021 року, що, однак, не є беззаперечним доказом відсутності коштів на усіх рахунках платника податків у обслуговуючих його банках на час звернення із цим позовом до суду 18.06.2021. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду 25 березня 2021 року справа № 807/1621/15).

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги, що позивачем не доведено наявності підстав для надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття", що перебуває в податковій заставі, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ ВП 44045187, вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79028) до публічного акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" (код ЄДРПОУ 00152230, вул. Майданська, 5, м. Надвірна, Івано-Франківська область, 78405) про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.

Дата ухвалення рішення07.12.2021
Оприлюднено09.12.2021

Судовий реєстр по справі —300/2969/21

Ухвала від 26.04.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Блажівська Н.Є.

Постанова від 16.03.2022

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Запотічний Ігор Ігорович

Ухвала від 03.03.2022

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Запотічний Ігор Ігорович

Ухвала від 07.02.2022

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Запотічний Ігор Ігорович

Ухвала від 10.01.2022

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Запотічний Ігор Ігорович

Рішення від 07.12.2021

Адміністративне

Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Матуляк Я.П.

Ухвала від 08.11.2021

Адміністративне

Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Матуляк Я.П.

Ухвала від 15.07.2021

Адміністративне

Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Матуляк Я.П.

Ухвала від 23.06.2021

Адміністративне

Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Матуляк Я.П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні