Рішення

від 06.12.2021 по справі 420/18434/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/18434/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України ) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області в якому позивач просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області № 829 від 31 березня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення селянського господарства;

- зобов`язати Любашівську селищну раду Подільського району Одеської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га безоплатно у власність для ведення селянського господарства із земель кадастровий номер 5123381800:01:001:0722.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.03.2021 року позивач звернувся до Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області із завою в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га із земель запасу комунальної власності, кадастровий номер 5123381800:01:001:0722, у приватну власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Любашівської селищної ради. В заяві зазначено, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 не було використано. До заяви додано копію паспорту позивача, копія картки платника податків та графічне зображення з розташуванням бажаної земельної ділянки з публічної кадастрової карти.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 від 11.03.2021 року Любашівською селищною радою Подільського району Одеської області прийнято рішення № 829 від 31 березня 2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення селянського господарства в зв`язку з невідповідністю графічного матеріалу. Про відмову безпосередньо ОСОБА_1 зазначено в додатку № 3 за №33.

Позивач вважає рішення Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області № 829 від 31 березня 2021 року в частині відмови йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення селянського господарства в зв`язку з невідповідністю графічного матеріалу незаконним.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 06.10.2021 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України ).

17.11.2021 року до суду за вхід. №64152/21 від представника Любашівської селищної ради надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що станом на 11 березня 2021 року (на дату звернення Позивача до Любашівської селищної ради) Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області була сформована та передана до земель комунальної власності земельна ділянка з кадастровим номером 5123381800:01:001:0722 загальною площею 16,8863 га ріллі. Із них: 11.9094 га ріллі перебуває в постійному користуванні ФГ ГІаллада , яке розробляє проектну документацію на розпаюванню земель фермерського господарства. А на земельну ділянку загальною площею 4,9769 га ріллі 17 грудня 2020 року рішеннями Любашівської селищної ради №№ 66, 67, 68 були надані громадянам України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 5123381800:01:001:0722.

12 серпня 2021 року Любашівська селищна рада передала земельні ділянки у власність громадян такими рішеннями:

№2811 - ОСОБА_3 площею 1,9868 га (кадастровий номер земельної ділянки 5123381800:01:001:0752);

№2783 - ОСОБА_2 площею 1,9867 га (кадастровий номер земельної ділянки 5123381800:01:001:0753);

№2784 - ОСОБА_4 площею 1,0034 га (кадастровий номер земельної ділянки 5123381800:01:001:0754).

Тому гр. ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11.03.2021 року позивач звернувся до Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області із завою в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га із земель запасу комунальної власності, кадастровий номер 5123381800:01:001:0722, у приватну власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Любашівської селищної ради. В заяві зазначено, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 не було використано. До заяви додано копію паспорту позивача, копія картки платника податків та графічне зображення з розташуванням бажаної земельної ділянки з публічної кадастрової карти.

Станом на 11 березня 2021 року (на дату звернення Позивача до Любашівської селищної ради) Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області була сформована та передана до земель комунальної власності земельна ділянка з кадастровим номером 5123381800:01:001:0722 загальною площею 16,8863 га ріллі. Із них: 11.9094 га ріллі перебуває в постійному користуванні ФГ Паллада , яке , як зазначалось вище, розробляє проектну документацію на розпаюванню земель фермерського господарства. А на земельну ділянку загальною площею 4,9769 га ріллі 17 грудня 2020 року рішеннями Любашівської селищної ради №№ 66, 67, 68 були надані громадянам України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 5123381800:01:001:0722.

Любашівською селищною радою Подільського району Одеської області прийнято рішення № 829 від 31 березня 2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення селянського господарства, зазначивши:

ВИРІШИЛА:

1. Відмовити в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Любашівської селищної ради Любашівського району Одеської області (за межами населеного пункту) в зв`язку з тим, що відповідно до п. 6. ст. 118 Земельного кодексу України до заяви не додано графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (додаток № 1).

2. Відмовити в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Любашівської селищної ради Любашівського району Одеської області (за межами населеного пункту) в зв`язку з наданням дозволу на дану земельну ділянку іншій особі (додаток № 2).

3. Відмовити в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Любашівської селищної ради Любашівського району Одеської області (за межами населеного пункту) в зв`язку з невідповідністю графічного матеріалу (додаток № 3) .

4. Відмовити у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам на території Любашівської селищної ради Любашівського району Одеської області (за межами населеного пункту) в зв`язку з тим, що матеріали знаходяться на розгляді в суді (додаток № 4). .

Про відмову безпосередньо ОСОБА_1 зазначено в додатку № 3 за №33.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Згідно з ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу . У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною 9 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч.ч.10-11 ст.118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Згідно з пп. б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України , цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч.2 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України ).

Отже, з викладеного вбачається, що ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачений вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Судом встановлено, що розглядаючи клопотання Позивача від 11 березня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га, Любашівською селищною радою Подільського району Одеської області прийнято рішення № 829 від 31 березня 2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення селянського господарства.

Згідно резолютивної частини вказаного рішення Позивачу відмовлено у наданні дозволу у зв`язку з невідповідністю графічного матеріалу (додаток № 3).

Разом з тим суду зазначає, що статтею 118 ЗК України встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, і жодним підзаконним нормативно-правовим актом додаткових підстав для такої відмови не може бути встановлено.

Приписами ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки та не встановлено такої підстави як невідповідність графічного матеріалу.

У розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 8 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України належна поза розумним сумнівом вмотивованість офіційного письмового документу владного суб`єкта є гарантією особи на доступ до суду. Незабезпечення владним суб`єктом цієї вимоги призводить до однозначної та очевидної протиправності управлінського діяння у зв`язку з дефектом у юридичній визначеності.

Такий правовий висновок сформовано ВС КАС у постанові від 25.03.2021 року по справі №520/4577/19, у постанові від 09.12.2020 року по справі №824/1276/18-а.

Одними зі стрижневих елементів поняття (the Rule of Law) (правовладдя або верховенство права) крім інших є законність та юридична визначеність (Rule of Checklist (Мірило правовладдя), ухвалено Венеційською Комісією на 106-му пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року).

Мірило правовладдя встановлює наступне.

61. Принцип легітимних очікувань є складовою загального принципу юридичної визначеності в праві Європейського Союзу, виведеного з національних систем права. Він так само виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань. Утім, нові ситуації можуть бути достатньою підставою для законодавчих змін, що спричиняють виникнення відчуття краху легітимних очікувань у виняткових випадках. Така доктрина застосовна не лише до законодавства, а й до рішень індивідуального характеру, що їх ухвалюють органи публічної влади.

64. Здійснення повноважень у спосіб, що призводить до виразно несправедливих, необґрунтованих, нерозумних або деспотичних рішень, є порушенням правовладдя.

65. Неприборканість виконавчої влади при здійснюванні нею дискреційних повноважень суперечить правовладдю. Тому з метою захисту від свавілля акти права мають вказувати на обсяг будь-якого з дискреційних повноважень.

66. Зловживання дискреційними повноваженнями має бути предметом судового або іншого незалежного контролю. Наявні юридичні засоби щодо цього мають бути чіткими й приступними.

68. Обов`язковість обґрунтування має також застосовуватись і щодо адміністративних рішень.

У зв`язку з вищезазначеним, суд критично ставиться до відмови відповідача висловленій у Рішенні від 31.03.2021 року, яким позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з невідповідністю графічного матеріалу .

Також, Суд звертає увагу на те, що у відповідача була можливість надати до суду докази наявності або відсутності вільних земель, та суд критично ставиться до посилання відповідача у відзиві про надання дозволів на вільні для приватизації землі комунальної власності.

Крім того, Суд наголошує на тому, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Таким чином суд приходить до висновку, що Любашівська селищна рада при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки, діяла не на підставі та не у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

За встановлених обставин та враховуючи положення вищевказаних норм законодавства, суд вважає, що відповідачем у оскаржуваному рішенні не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України, за яких позивачеві було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою є незаконною.

Зазначений висновок узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 29.04.2020 у справі №824/138/18-а, від 28.05.2020 у справі №813/1949/16, від 14.08.2020 у справі №815/6699/17, від 17.06.2021 у справі № 812/1451/17.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, суд зазначає наступне .

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Вказана вимога є передчасною та задоволенню не підлягає, оскільки надання дозволу або відмова в наданні дозволу з визначенням конкретної підстави для такої належить до дискреційних повноважень відповідача, які ним не реалізовані.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 року по справі №377/201/17.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною» , якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання» .

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Як вже було зазначено судом вище, підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпними і не потребують розширеного тлумачення , а саме: у зв`язку невідповідністю графічних матеріалів .

Разом з цим, відповідачем в рішенні не визначено підстави для відмови, яка передбачена спеціальними нормами земельного законодавства.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за можливе зобов`язати Любашівську селищну раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га безоплатно у власність для ведення селянського господарства із земель кадастровий номер 5123381800:01:001:0722.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - поза будь-яким розумним сумнівом , у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - баланс вірогідностей .

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача до Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Щодо викладеного у прохальній частині позову клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17000,00 гривень, суд зазначає наступне.

У відповідності з ч.ч.1,3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Таким чином, суд визначає розмір суми витрат на правничу допомогу, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача згідно з умовами договору про подання професійної правничої допомоги та доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 травня 2021 року, між адвокатом Сиротенком В`ячеславом Сергійовичем та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №30-09/21, відповідно до п. 4 якого за правову допомогу, передбачену п.п.1 Договору, КЛІЄНТ сплачує Адвокату винагороду в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

На підтвердження виконання вказаного договору надано додаток №1 до Договору від 30.09. 2021 року.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено частково, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2-9 , 14 , 72-77 , 90 , 134-139, 143, 243-246 , 250 , 255 , 295 , 297 КАС України , суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області № 829 від 31 березня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення селянського господарства із земель кадастровий номер 5123381800:01:001:0722.

Зобов`язати Любашівську селищну раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га безоплатно у власність для ведення селянського господарства із земель кадастровий номер 5123381800:01:001:0722.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Любашівської селищної ради Подільського району Одеської області судові витрати за сплату:

на правничу допомогу у розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень, сплачені відповідно до договору від 30.09.2021 року №30-09/21 та додатку до договору.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Любашівська селищна рада Подільського району Одеської області (адреса: 66502, Одеська область, смт. Любашівка, вул. Володимира Князя, 84, код ЄДРПОУ 04380040)

Головуючий суддя Н.В. Потоцька