Постанова

від 29.11.2021 по справі 120/2411/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2411/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції -Комар П.А.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

29 листопада 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сторчака В. Ю. Моніча Б.С. ,

за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляка Ю.В.

представників позивача: Левицької-Корчун В.І., Ватаманюка В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Подільської митниці Держмитслужби на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вінавтотрак" до Подільської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування наказу про проведення перевірки, податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вінавтотрак" (далі ТОВ "Вінавтотрак") звернулося до суду з позовом до Подільської митниці Держмитслужби, в якому просило:

-визнати протиправним та скасувати наказ Подільської митниці Держмитслужби №452 від 27.11.2020 про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ "Вінавтотрак";

-визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Подільської митниці Держмитслужби від 04.01.2021 №00000031219 та №00000041219.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.08.2021 позов задоволено:

-визнано протиправним та скасовано наказ Подільської митниці Держмитслужби №452 від 27.11.2020 про проведення документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Вінавтотрак".

-визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Подільської митниці Держмитслужби від 04.01.2021 №00000031219 та №00000041219.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

В судовому засіданні представники позивача заперечили стосовно задоволення апеляційної скарги і просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи уповноваженого представника, в судове засідання не направив.

Ч.2 ст.313 КАС України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до наказу Подільської митниці Держмитслужби від 27.11.2020 №452, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ТОВ "Вінавтотрак" вимог законодавства України з питань митної справи за митними деклараціями від 23.05.2018 №UA401010/2018/016492; від 14.05.2018 №UA401010/2018/015265; від 16.07.2018 №UA401010/2018/023312; від 12.06.2018 №UA401010/2018/018861; від 30.03.2018 №UA401010/2018/010014; від 03.07.2018 №UA401010/2018/021514; від 04.12.2018 №UA401010/2018/042570; від 06.09.2018 №UA401010/2018/030220; від 29.11.2018 №UA401010/2018/041962; від 29.11.2018 №UA401010/2018/041963; від 05.10.2018 №UA401010/2018/034287; від 23.04.2019 №UA401010/2019/024061; від 09.11.2018 №UA401010/2018/038957; від 19.06.2018 №UA401010/2018/019737; від 12.04.2018 №UA401010/2018/011334; від 26.02.2019 №UA401010/2019/015235; від 05.10.2018 №UA401010/2018/034336; від 22.10.2018 №UA401010/2018/036390; від 22.10.2018 №UA401010/2018/036389; від 16.04.2019 №UA401010/2019/022886, тривалістю 3 робочих дні з 04.12.2020, за результатами якої складено акт від 11.12.2020 №0035/20/7.12-19/41339286.

Згідно вказаного Акту контролюючим органом встановлено порушення ст. 281 МК України в частині правильності, обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 № 1678-VІІ, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на суму 321991,50 грн. та п. 190.1 ст. 190 ПК України від 02.12.2010 №2755-VІ зі змінами, що призвело до заниження податкового зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на суму 64398,30 грн.

04.01.2021 контролюючим органом прийнято наступні податкові повідомлення - рішення:

-№00000031219, яким збільшено суму грошового зобов`язання з мита на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності на загальну суму 402489,37 грн., з яких: 321991,50 грн. - основний платіж, 80497,87 грн. - штрафні санкції;

-№00000041219, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 80497,87 грн., з яких: 64398,30 грн. - основний платіж, 16099,57 грн. - штрафні санкції.

Не погоджуючись з наказом про проведення документальної невиїзної перевірки та податковими повідомленнями- рішеннями позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п. 41.1 ст. 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України (п. 41.3 ст. 41 Податкового кодексу України).

Згідно п. 4 ч. 5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску.

П. 7 ч. 1 ст. 336 МК України визначено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи (ч. 3 ст. 345 МК України).

За правилами ч. 1-4 ст. 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу.

Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу за умови належного повідомлення особи про дату та місце проведення перевірки проведення одним із способів: або шляхом направлення повідомлення рекомендованим листом, або вручення повідомлення під розписку. Тобто з письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб та до її початку.

Так, з матеріалів справи з`ясовано, що наказ Подільської митниці Держмитслужби №452 від 27.11.2020 та повідомлення №37 від 27.11.2020 про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ "Вінавтотрак" з 04.12.2020 направлялися на податкову адресу підприємства 01.12.2020, однак вказаний лист повернуто 07.12.2020 до Подільської митниці Держмитслужби, причиною невручення зазначено - "не проживає".

Відповідно до п. 42.5 ст. 45 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

В той же час, згідно трекінгу поштового відправлення, вищезазначений лист надійшов до точки видачі лише 07.12.2020, а отже ТОВ "Вінавтотрак" навіть за умови вручення останньому поштового відправлення в день надходження його до відділення поштового зв`язку, отримав би його вже після початку проведення перевірки.

Вказане свідчить про те, що Подільською митницею Держмитслужби не дотримано встановлених ч. 4 ст. 351 МК України умов, необхідних для проведення документальної невиїзної перевірки підприємства, оскільки на момент проведення перевірки 04.12.2020 у митного органу були відсутні докази того, що підприємство отримало наказ та повідомлення про проведення перевірки та було сповіщене про призначення її проведення з 04.12.2020.

Ч. 1 ст. 350 МК України унормовано, що посадові особи підприємства, що перевіряється, мають право: 1) вимагати від посадових осіб митного органу повідомлення підстав для проведення перевірки, пред`явлення посвідчення на право проведення перевірки, службових посвідчень посадових осіб митних органів, які проводитимуть перевірку, а також надання копії наказу митного органу про проведення перевірки; 2) надавати посадовим особам митного органу, які проводять перевірку, письмові заяви, зауваження, пояснення з питань, що стосуються перевірки; 3) запитувати у посадових осіб митного органу та отримувати від них інформацію щодо положень законодавства, що стосуються питань перевірки; 4) надавати посадовим особам митного органу всі наявні у їх розпорядженні документи та відомості, що підтверджують процедури декларування та митного оформлення товарів до відповідного митного режиму, а також дотримання вимог законодавства з питань митної справи; 5) вимагати від посадових осіб митного органу перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь підприємства; 6) звертатися до митного органу, посадові особи якого проводять перевірку, з клопотанням про продовження строку подання документів, строку проведення перевірки; 7) подавати письмові зауваження або заперечення до акта перевірки у разі незгоди з викладеними в ньому фактами та обставинами, вимагати розгляду цих зауважень або заперечень посадовими особами митного органу по суті та долучати їх до акта, що складається за результатами перевірки; 8) отримувати у посадових осіб митного органу після закінчення перевірки примірник акта (довідки), що складається за результатами перевірки; 9) оскаржувати рішення, прийняте митним органом за результатами перевірки; 10) складати розрахунок збитків та/або шкоди, заподіяних підприємству у зв`язку з проведенням документальної перевірки, та вимагати в установленому законом порядку відшкодування таких збитків та/або шкоди, а також долучати зазначений розрахунок до акта, що складається за результатами перевірки, як його невід`ємний додаток; 11) користуватися іншими правами, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, вручення наказу про проведення перевірки до початку її проведення надає платнику податків, який перевіряється, можливості реалізувати свої права, передбачені ч. 1 ст. 350 МК України.

Поряд з цим, як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків і завчасне (до початку перевірки) повідомлення останнього про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової/митної дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження правомірності його рішень/дій. Невиконання вказаних вимог, не забезпечення гарантій прав платника податків за усталеною судовою практикою призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27.01.2015 у справі № 21-425а14 та Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.02.2018 у справі №821/371/17 (провадження №К/9901/1970/17), від 02.09.2020 у справі №820/3426/16 (адміністративне провадження №К/9901/36355/18).

Отже, зважаючи на те, що позивач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення документальної невиїзної перевірки до початку її проведення (04.12.2020), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині щодо порушення відповідачем встановленого МК України порядку її проведення.

Вищенаведене свідчить, що спірні податкові повідомлення-рішення від 04.01.2021 прийняті без урахування всіх обставин, які мали значення та без урахування права платника податків на участь у процесі прийняття таких рішень, що є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та наявність підстав для їх скасування.

Поряд з цим, колегія суддів вказує на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для проведення перевірки у оскаржуваному наказі зазначено п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України.

Згідно вимог частини 3 ст. 345 МК України органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; (...) тощо.

Положеннями ч.1,2 ст. 45 МК України визначено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Тобто, проведення документальної невиїзної перевірки з підстави, наведеної у п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України, можливе лише за умови, якщо інформація, що надійшла від уповноважених органів іноземних держав, свідчить про не підтвердження автентичності поданих контролюючому органу документів або про недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України

Між тим, зі змісту оскаржуваного наказу не вбачається, що саме стало підставою для проведення документальної невиїзної перевірки.

Чинним законодавством регламентовано, що проведення перевірок щодо підтвердження походження товарів здійснюються, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог щодо визначення концепції Товарів, що походять з певної країни і методів адміністративного співробітництва до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27 червня 2014 року (далі Протокол 1).

Відповідно до вимог пункту 1 статті 33 Протоколу 1 подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

Водночас, аналіз змісту наказу на проведення перевірки та повідомлення про проведення перевірки, свідчить про те, що останні не містять аргументів наявності у фіскального органу обґрунтованих сумнівів в достовірності документів та статусі походження товару, ввезеного позивачем на територію України за митними деклараціями, які перевірялися.

Крім цього, у спірному наказі зазначено, що перевірка проводилася з питань державної митної справи за митними деклараціями без вказівки на будь які листи про здійснення контрольно-перевірочних заходів TOB "Вінавтотрак". Не містить жодних посилань на конкретизацію об`єкта перевірки і повідомлення від 27.11.2020 №37 про проведення перевірки.

В свою чергу позивач посилається на те, що при дотриманні відповідачем порядку проведення перевірок та направленні на його адресу вмотивованого запиту з питань належності документів, на підставі яких ним здійснювалося митне оформлення товарів, він би зміг надати всю необхідну інформацію. Однак порушення, допущені відповідачем позбавили його такого права та призвели до винесення протиправного наказу.

За визначенням, наведеним у ч.1 ст.345 МК України документальна перевірка-це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Ч. 2 ст. 351 МК України передбачено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності-резидентів України.

Таким чином, здійснення митного контролю після завершення митного оформлення можливе виключно за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України. При цьому, донарахування сум податкових зобов`язань після завершення процедури митного оформлення товарів можливе виключно у разі умисного подання платником податків недостовірних документів або недостовірної інформації під час митного оформлення.

Проте, ні оскаржуваний наказ, ні повідомлення про проведення перевірки не містять відомостей про подання ТОВ "Вінавтотрак" до органу Держмитслужби недостовірних документів під час здійснення ним митного оформлення товару чи допущення позивачем інших порушень митного законодавства.

Поряд з цим, як вказав позивач, під час митного оформлення товару за митними деклараціями, які були предметом перевірки, останнім до державної митної служби подано всі запитувані згідно чинного законодавства документи, однак контролюючим органом не зафіксовано фактів підроблення документів, подання недостовірних відомостей, приховання якихось відомостей від митних органів чи допущене інше порушення законодавства України з боку позивача.

Вказані доводи не спростовані відповідачем ні в суді першої, ні апеляційної інстанції.

Так, нормами МК України, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних позапланових невиїзних перевірок і лише їх дотримання може слугувати належною підставою для винесення наказу про проведення перевірки. Невиконання вимог ч. 4 ст. 351 МК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Що стосується непідтвердження преференційності походження товару, то суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що на підтвердження права на отримання преференції позивачем до митних органів були надані всі необхідні документи, які підтверджують країну походження товару, що не заперечувалося відповідачем.

Ч.1-3 ст.36 МК України визначено, що країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

За приписами ст.43 МК України документами, як підтверджують країну походження товару є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

Сертифікат про походження товару-це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Декларація про походження товару-це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.

В силу ч.5 ст.280 МК України, ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав-членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Законом України від 16.09.2014 № 1678-VІІ Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі Угода).

Відповідно до п. 1 ст. 29 Угоди, кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку 1-А до цієї Угоди.

Статтею 26 Угоди про асоціацію встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять із територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі 1 - щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва (надалі - Протокол до Угоди про асоціацію) до цієї Угоди.

Частиною 1 ст. 2 Протоколу І до Угоди встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

-товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

-товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

За змістом ч. 1 ст. 16 Протоколу до Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1;

2. У випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу.

Окрім цього, 21.11.2018 рішенням Підкомітету Україна - ЄС з питань митного співробітництва № 1/2018 було внесено зміни та доповнення до Угоди про асоціацію про заміну Протоколу І "Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва" до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом. Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Рішення №1/2018).

У ст. 1 Рішення №1/2018 зазначено, що Протокол І замінюється текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення.

Згідно із пунктом 1 ст. 1 Протоколу І Угоди (який є додатком до рішення №1/2018), з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення І і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пап-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Конвенція).

За вимогами ст. 3 Рішення №1/2018, вказане рішення застосовується з 1 січня 2019 року.

Статтею 29 «Скасування ввізного мита» Угоди встановлено, що кожна сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони.

В редакції Угоди, що діяла під час декларування товарів за МД від 23.05.2018 №UA401010/2018/016492; від 14.05.2018 №UA401010/2018/015265; від 16.07.2018 №UA401010/2018/023312; від 12.06.2018 №UA401010/2018/018861; від 30.03.2018 №UA401010/2018/010014; від 03.07.2018 №UA401010/2018/021514; від 04.12.2018 №UA401010/2018/042570; від 06.09.2018 №UA401010/2018/030220; від 29.11.2018 №UA401010/2018/041962; від 29.11.2018 №UA401010/2018/041963; від 05.10.2018 №UA401010/2018/034287; від 09.11.2018 №UA401010/2018/038957; від 19.06.2018 №UA401010/2018/019737; від 12.04.2018 №UA401010/2018/011334; від 05.10.2018 №UA401010/2018/034336; від 22.10.2018 №UA401010/2018/036390; від 22.10.2018 №UA401010/2018/036389, статтею 16 «Загальні вимоги» 1 Протоколу 1 Угоди передбачено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію Угоди за умови подання одного з таких документів:

(а) сертифікат з перевезення товару ЕUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу;

або (b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу. - декларація, що надалі іменується "декларацією-інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації-інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Згідно пункту 1 статті 17 «Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1» Протоколу 1 Угоди, сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву країни експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Пунктом 4 статті 17 Протоколу 1 Угоди визначено, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Пунктом 1 статті 22 «Умови складання декларації-інвойс» Протоколу 1 Угоди врегульовано, що декларація-інвойс може бути складена:

a) затвердженим експортером;

b) експортером будь - якої партії товару, сукупна вартість яких не перевищує 6 000 євро.

У пункті 2 статті 22 Протоколу 1 Угоди міститься застереження, що декларація-інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього протоколу.

В редакції Угоди, що діяла під час декларування товарів за МД від 23.04.2019 №UA401010/2019/024061; від 26.02.2019 №UA40l010/2019/015235; від 16.04.2019 №UA401010/2019/022886, статтею 15 «Загальні вимоги» Доповнення 1 Угоди товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:

(а) сертифікат з перевезення товару EUR.1;

(b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED;

(с) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-MED» ), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого пішого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Відповідно до статті 16 «Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED» Доповнення І Угоди, сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED має бути видатний митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Так, у пункті 4 статті 16 Доповнення 1 Угоди зазначено, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера в наступних випадках: сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера в наступних випадках:

(а) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) до однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) та (і) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, з Договірної Сторони-імпортера чи однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1). з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2), та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні продукти можуть вважатися такими, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2). з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED або декларація походження EUR-MED була видана у країні походження;

(b) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Стати 3(2) чи з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) та (і) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, з Договірної Сторони-імпортера, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з інших Договірних Сторін, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3, з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3. та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED чи декларація походження EUR-MED була видана у країні походження;

(с) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) та (і) відповідні товари можуть вважатися такими, то походять з Договірної Сторони-експортера, чи з Договірної Сторони-імпортера, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Стати 3, з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED чи декларація походження EUR-MED була видана у країні походження.

За вимогами статті 21 «Умови складання декларації про походження або декларації про походження EUR-MED» Доповнення і Угоди Декларація про походження або декларація про походження EUR-MED, зазначена в статті 15(1 ) (с), може бути складена:

(a) уповноваженим експортером;

(b) експортером на будь-яку партію товару, що складається з однієї або більше одиниць упаковки, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Відповідно до пункту 2 статті 21 Доповнення 1 Угоди, декларація про походження може бути складена в наступних випадках:

(a) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) до однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1), а також (i) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, з Договірної Сторони-імпортера чи однієї з інших договірних Сторін відповідно до Статті 3(1), з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Стати 3 (2), та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні продукти можуть вважатися такими, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2), з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED або декларація про походження EUR-MED була видана у країні походження;

(b) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) чи з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) та (і) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, з Договірної Сторони-імпортера, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з інших Договірних Сторін, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3, з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED чи декларація про походження EUR-MED була видана країні походження;

(c) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) та (і) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, чи з Договірної Сторони-імпортера, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні товари можуть вважатися такими, то походять з однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3, з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED чи декларація про походження EUR-MED була видана у країні походження,

Таким чином, в редакції Угоди, що діє з 01.01.2019, ст. 15 Доповнення І до Конвенції визначено: товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:

(а) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а;

(b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку ІІІ b;

(c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься "декларацією походження" або "декларацією походження EUR-MED"), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV а і b.

Згідно тверджень позивача, під час митного оформлення товарів, товариством з метою підтвердження країни походження товару та застосування режиму вільної торгівлі митним органам надавались: сертифікати з перевезення (походження) товару форми EUR.1 та Декларації-інвойси, складені експортером (фактурна вартість товару не перевищує 6000 євро), що, в повній мірі відповідає як вимогам Протоколу І Угоди (в редакції, що діяла до 31.12.2018), так і Доповненню І до Конвенції, яка розпочала свою дію з 01.01.2019 (примірники декларацій інвойсів та сертифікатів EUR.1 містяться в матеріалах справи).

В свою чергу, відповідачем не спростовано аргументи ТОВ "Вінавтотрак" в тій частині, що в діях останнього відсутні порушення вимог чинного законодавства щодо митного оформлення товару та застосування преференційного режиму розмитнення.

Крім того, зміст акту перевірки свідчить, що при формуванні висновків порушення підприємством вимог ст. 281 МК України та п. 190.1 ст. 190 ПК України, що призвели до заниження податкового зобов`язання зі сплати митних платежів на загальну суму 386389,79 грн., в тому числі по сплаті ввізного мита на суму 321991,50 грн. та по сплаті податку на додану вартість на суму 64398,30 грн., митним органом взяті до уваги інформаційні листи від уповноважених органів Республіки Польща, отримані на запити ДФС України (п. 2.6 акта перевірки).

Однак, як слідує з матеріалів справи, листи від уповноважених органів Республіки Польща складені польською та англійською мовами, на них відсутні будь-які відмітки апостилю, а також переклад.

Ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 3.06.2005 №2709-IV, регламентовано, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Існує два способи такого засвідчення: консульська легалізація та проставляння апостилю.

Порядок консульської легалізації офіційних документів установлюється Віденською конвенцією «Про консульські зносини» 1963 р.

Консульська легалізація офіційних документів - це процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ.

У грудні 2003 року для України набула чинності Гаазька Конвенція від 5.10.1961, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

При застосуванні Гаазької Конвенції виконується процедура проставляння апостилю на офіційних документах компетентними органами для представлення їх на території держав - учасниць Конвенції. Апостиль - це спеціальний штамп у формі квадрата, довжина сторін якого дорівнює щонайменше 9 сантиметрам, який засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписувала документ, і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплено документ. В Україні розмір спеціального штампу апостилю встановлено 10х10. За правилами ст.4 Конвенції, апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріплюється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Текст Гаазької Конвенції, а відповідно і зразка апостилю, викладено французькою та англійською мовами. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок « Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)»» повинен бути викладений французькою мовою.

Польська Республіка є учасником Гаазької Конвенції, а відтак офіційні документи цієї країни не потребують консульської легалізації, достатнім є лише проставляння апостилю.

Таким чином, листи від уповноваженого органу Польщі, на які міститься посилання в акті перевірки, жодним чином не легалізовані (відсутній апостиль), що унеможливлює підтвердження автентичності такого документа на предмет ідентифікації органу, що його видав та посадової особи, яка його підписала.

Крім того, судом першої інстанції обгрунтовано зауважено, що надані митним органом документи, що складені іноземною мовою, на підтвердження правомірності висновків акту перевірки щодо порушення позивачем норм законодавства не є допустимими, достовірними та належними, оскільки такі не перекладені українською мовою та не легалізовані в установлений законом спосіб, в зв`язку з чим не можуть бути підставою для висновку про порушення позивачем митних правил.

Відсутність або недоведеність вини платника податків як необхідної складової податкового правопорушення обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій за таке правопорушення. Отже, йдеться про недоведеність відповідачем наявності складу податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірних податкових повідомлень рішень, і безпідставне збільшення грошових зобов`язань з податку на додану вартість і ввізного мита.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 820/898/18 та від 02 липня 2019 року у справі №821/2067/17.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Вінавтотрак" щодо скасування наказу Подільської митниці Держмитслужби №452 від 27.11.2020 про проведення документальної невиїзної перевірки позивача та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 04.01.2021 №00000031219, №00000041219.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Подільської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 07 грудня 2021 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Моніч Б.С.