Постанова

від 04.10.2007 по справі 36/652-30/204

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

36/652-30/204

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

04 жовтня 2007 р.                                                                                   № 36/652-30/204  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого      Дерепи В.І.

суддів                                                           Грека Б.М.                                                                      Стратієнко Л.В.

з участю представників:позивача: відповідача:

Куксенко П.Р., Барановська Т.В.Танцюра Л.О., Семеняка В.В.

розглянувши  у     відкритому              судовому засіданні  касаційну  скаргу Української державної інноваційної компанії  

на рішення

та постановугосподарського суду м.Києва від 30 березня 2007 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 травня 2007 р.

у справі№ 36/652-30/204

за позовомУкраїнської державної інноваційної компанії  

доІнституту проблем реєстрації інформації НАН України

про стягнення 1 772 874,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2002 р. позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за інноваційним договором № 15/97 від 28.11.1997 р.

Зазначав, що відповідно до умов договору надав відповідачу для здійснення інноваційного проекту цільовий вклад у вигляді безвідсоткової позики у сумі 1 800 000 грн., яку відповідач зобов'язувався повернути в строк до 28.11.2000 р. Проте, в порушення зобов'язань за договором повернув її частково у розмірі 378 087 грн. за період з 12.10.2001 р. по 27.03.2002 р., а тому просив стягнути з відповідача 1 421 913 грн. основного боргу, 148 702,25 грн. інфляційних втрат та 202 259,07 грн. 3% річних.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду м.Києва від 30.03.2007 р. (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2007 р. (головуючий –Мартюк А.І., судді –Лосєв А.М., Зубець Л.П.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інноваційна діяльність є однією із форм інвестиційної діяльності.

Як вказано в статті 9 цього ж Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, між сторонами 28.11.1997 р. було укладено інноваційний договір № 15/97, відповідно до умов якого позивач перерахував відповідачу платіжним дорученням №170 від 08.12.1997 р. цільовий вклад у розмірі 1 800 000 грн.

Відповідно до п.4.9 договору відповідач зобов'язався повернути позивачу його вклад у строки і розмірах, що вказані у плані повернення платежів (додаток №4).

Останній  строк перерахування всіх платежів –28.11.2000 р.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо повного та своєчасного повернення коштів виконав частково, повернувши позивачеві лише 378 087 грн. за період з 12.10.2001 р. по 27.03.2002 р., в результаті чого його заборгованість перед позивачем становить 1 421 913 грн.

Згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-1У до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Підстави для зміни або розірвання договору встановлено статтею 651 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини другої зазначеної статті договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Отже, інші підстави зміни або розірвання договору (крім істотного його порушення) можуть встановлюватись, зокрема, договором.

Рішенням господарського суду м.Києва від 12.04.2006 р. у справі за № 8/483 за позовом відповідача інноваційний договір  розірвано відповідно до п.6.3 договору, яким передбачено право Інституту  проблем реєстрації інформації НАН України розірвати договір, якщо подальше виконання проекту є неможливим або недоцільним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України зобов'язання сторін за договором припинились з моменту набрання законної сили вказаним рішенням і згідно з ч.4 ст. 653 ЦК України позивач не має права вимагати того, що було виконано ним до моменту розірвання договору.

Проте, до такого висновку суд дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Зокрема, ч.4 ст. 653 ЦК України передбачає, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим  інноваційним договором передбачено інше, ніж вказаною нормою закону.

Зокрема, в п.9.3 договору вказано що при розірванні договору з ініціативи підприємства (відповідача) у випадку неможливості або недоцільності подальшої реалізації проекту, підприємство протягом двох тижнів з дня повідомлення про розірвання договору  перераховує інвестору (позивачу) всі платежі згідно з календарним  повернення платежів.

Таке повідомлення було направлено відповідачем позивачу 12.04.2005 р. (а.с.261, т.1).

Але ні протягом двох тижнів з цієї дати, ні протягом двох тижнів з дня  набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору (19.06.2006 р.) відповідачем вказане зобов'язання виконане не було.     

Відповідно до статті 161 Цивільного кодексу зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок —відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься в ст. 526 ЦК України, ч.1 ст.193 ГК України.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення боргу за інвестиційним договором у сумі 1 421 913 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рішення суду про розірвання інноваційного договору набрало чинності 19.06.2006 р., а тому прострочка зобов'язання відповідача, передбаченого п.9.2 договору розпочалась з 04.07.2006 р.

Відповідачем ставились вимоги про стягнення вказаних сум за період з 29.11.2000 р. по 07.04.2005 р., в зв'язку з чим ці вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з їх необгрунтованістю.

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з постановленням нового рішення, яким позовні вимоги необхідно задовольнити частково, стягнувши з відповідача суму основного боргу у розмірі  1 421 913 грн. та відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог (1272,05 грн. витрат з державного мита за подачу позовної заяви, 7 109,76 грн. витрат з державного мита за подачу касаційної скарги та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії   задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 30 березня 2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 травня 2007 р. у справі за № 36/652-30/204 скасувати та постановити нове рішення наступного змісту.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Інституту проблем реєстрації інформації Національної академії наук України (м.Київ, вул. вул.Шпака,2, код ЄДРПОУ 03771755) на користь Української державної інноваційної компанії (м.Київ, вул.Б.Хмельницького,65- Б,  код ЄДРПОУ 00041467) 1 421 913 грн. боргу, 8 381, 81 грн. витрат з державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу.

В решті позов залишити без задоволення.

Головуючий                                                                 В.І. Дерепа

Судді                                                                             Б.М. Грек

                                                                                                     Л.В. Стратієнко