Постанова

від 06.12.2021 по справі 916/3542/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3542/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29)

Секретар судового засідання Соловйова Д.В.

Представники сторін:

Від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради - Ярошенко Г.Ю., на підставі витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань

від Одеської міської ради - Варбаногло Г.А., розпорядження № 421, від 18.05.20;

від Приватного акціонерного товариства "Будіндустрія-2020" - не з`явився.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Будіндустрія-2020"

на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021

по справі №916/3542/20

за позовом Одеської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Будіндустрія-2020"

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради

про стягнення 461 888,27 грн.,

(суддя першої інстанції: Бездоля Д.О., дата та місце ухвалення рішення: 11.02.2021, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, просп. Шевченка, 29)

В грудні 2020 року Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Будіндустрія-2020 (далі - ПАТ Будіндустрія-2020 ), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 461888,27 грн., з яких: заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 410678,51 грн, інфляційні втрати у розмірі 26484,49 грн., 3% річних у розмірі 18317,86 грн та пеню у розмірі 6407,41 грн.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на порушення відповідачем укладеного між сторонами договору оренди землі від 01.02.2006 №391 в частині здійснення повної та своєчасної оплати орендних платежів за користування земельною ділянкою, загальною площею 32452 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, м. Одеса.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 по даній справі позов задоволено повністю, стягнуто з ПАТ Будіндустрія-2020 на користь Одеської міської ради заборгованість з орендної плати в сумі 410678 грн. 51 коп., інфляційні втрати в сумі 26484 грн. 49 коп., 3% річних в сумі 18317 грн. 86 коп., пеню в сумі 6407 грн. 41 коп. та судовий збір в сумі 6928 грн. 32 коп.

Так, в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що під час розгляду справи встановлений факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за договором оренди землі від 01.02.2006 №391 за період листопад 2017 року - жовтень 2020 року в сумі 410678,51 грн., а отже позов позивача в цій частині позовних вимог слід задовольнити.

Крім того, суд в рішенні зазначив, що у зв`язку з тим, що бездіяльність відповідача у вигляді несплати коштів за оренду землі суперечить вищевказаним нормам права та договору, позивачем правомірно нараховані до стягнення з відповідача інфляційні нарахування, 3% річних та пеня, а тому в цій частині позовні вимоги позивача також підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ Будіндустрія-2020 звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області по даній справі скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в сумі 238691,25 грн., інфляційні витрати у розмірі 14689,74 грн., 3% річних у розмірі 13276,27 грн. та пеню у розмірі 3498,96 грн., в іншій частині позову відмовити.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд не в повному обсязі з`ясував обставини справи, що призвело до невірного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Позивач вказує в апеляційній скарзі про перехід права оренди до третіх осіб на підставі ст.120 Земельного кодексу України, оскільки частину нерухомості було відчужено ОСОБА_1 та ТОВ ФАБРИКА КАРТОНАЖНО-ПАПЕРОВИХ ВИРОБІВ , які прийняли на себе зобов`язання щодо загального використання існуючого спільного енергопостачання, водовідведення та інших інженерних комунікацій об`єкту, згідно окремих угод, що передбачено п.7 Договору, а також зобов`язання щодо оплати коштів за договором оренди від 01.02.2006.

Заявник апеляційної скарги звертає увагу, що нормами чинного законодавства України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Тобто, особа, яка набуло права власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, які були у попереднього власника.

Заявник апеляційної скарги вказує, що він фактично займає і користується земельною ділянкою площею 18900 кв.м., нормативно грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 18900 кв.м. становить 8183700 грн., у зв`язку з чим заборгованість відповідача по орендній платі станом на 30.11.2020 складає 238691,25 грн. Також заявник вказує, що інфляційні втрати станом на 30.11.2020 складають 14689,74 грн., 3% річних складає 13276,27 грн., заборгованість по пені складає 3498,96 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 відкрито апеляційне провадження по справі №916/3542/20 за апеляційною скаргою ПАТ "Будіндустрія-2020" на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021, призначено розгляд справи №916/3542/20 на: 04.10.2021 року об 11-30 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду в залі судових засідань №5.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 задоволено клопотання Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про заміну сторони Департаменту комунальної власності Одеської міської на правонаступника Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради; задоволено клопотання Одеської міської ради про відкладення розгляду справи №916/3542/20 за апеляційною скаргою ПАТ "Будіндустрія-2020" на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021; відкладено розгляд справи №916/3542/20 на 02.11.2021 року об 14-00 год.

01.11.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Будіндустрія-2020" на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 по справі №916/3542/20.

Одеська міська рада у відзиві звертає увагу, що ПАТ Будіндустрія-2020 не виконала свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про відчуження будинків і споруд (або їх частин), розташованих на переданій в оренду земельній ділянці, не переоформило документи на право подальшого користування земельної ділянки та знехтувало своїм право на звернення до органу місцевого самоврядування - орендодавця, для внесення змін у договір оренди земельної ділянки за наявності таких обставин.

Також позивач зазначає, що спірна земельна ділянка є сформованою, а тому має чітко встановлені межі, конфігурацію та площу, її поділ між користувачами можливий виключно після розроблення останніми землевпорядної документації та формування окремих земельних ділянок.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 задоволено клопотання ПАТ "Будіндустрія-2020" про відкладення розгляду справи №916/3542/20 за апеляційною скаргою ПАТ на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021, відкладено розгляд справи №916/3542/20 на 06.12.2021 о 14-00 год.

В судове засідання з`явились представники позивача та третьої особи. Представник апелянта в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, про час, дату, та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника апелянта, який не з`явився, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 02.12.2020 (а.с.32-37, т.1), земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:65:001:0003, площею 3,2452 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1, м. Одеса, перебуває у комунальній власності Територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Цільове призначення цієї земельної ділянки - землі промисловості, вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування виробничої бази.

25.10.2005 на виконання рішення Одеської міської ради від 15.07.2005 № 4294-IV спеціалістом КП Земельно-кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів та спеціалістом геодезичного відділу в присутності представників відповідача та Одеського міського управління земельних ресурсів Держкомзему України було проведено встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, загальною площею 3,2452 га, надану в оренду відповідачу для експлуатації та обслуговування виробничої бази, про що складено відповідний акт (а.с.49-50, т.1).

01.02.2006 між Одеською міською радою (орендодавець) та ЗАТ Будіндустрія , код ЄДРПОУ 01349911 (орендатор), було укладено договір оренди землі (договір), посвідчений приватним нотаріусом Чужовською Н.Ю. за реєстровим №391 та зареєстрований в Одеському міському управлінні ОРФДПУДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.03.2006 №040650500042 (а.с.38-42, т.1).

Згідно з п.1.1. договору орендодавець на підставі Закону України Про оренду землі та рішення Одеської міської ради №4294-ІV від 15.07.2005 надає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею, 32452 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору.

За змістом п.п.2.1., 2.2., 2.3 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 32452 кв.м., для експлуатації та обслуговування виробничої бази. На земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі та споруди, які належать орендарю на праві приватної власності. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5878679,80 грн.

Відповідно до п.3.1. договору його укладено на 50 років для експлуатації та обслуговування виробничої бази.

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем з моменту підписання цього договору у грошовій безготівковій формі у розмірі: за земельну ділянку площею 32452 кв.м: 2,72*32452 = 88269,44 грню на рік, де 2,72 ставка орендної плати за 1 кв.м. земельної ділянки на рік.

Згідно з п.4.2. договору розмір орендної плати за землю встановлюється за домовленістю сторін згідно рішення Одеської міської ради від 15.07.2005 № 4247-ІV у відповідності до протоколу узгодження договірної ставки орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах, передбачених законодавством, в залежності від збільшення ринкової вартості земельної ділянки яка знаходиться у користуванні.

Відповідно до п.4.3. договору орендна плата вноситься за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, наступного за останнім календарним днем звітного місяця за визначеними у договорі реквізитами. Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 № 783 Про проведення індексації грошової оцінки земель .

За умовами п.4.4. договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її не залежно від результатів його господарської діяльності. Умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін шляхом укладення відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені та будуть невід`ємними частинами цього договору, крім випадків: зміни розміру земельного податку, відповідно до чинного законодавства України; коригування Грошової оцінки земель м. Одеси , яка затверджується рішенням Одеської міської ради; зміни функціонального призначення будівлі або її частини. У цих випадках розмір орендної плати змінюється орендодавцем.

Відповідно до п.4.6. договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів за кожен день прострочення.

В п.5.2. договору зазначено категорію земель за основним цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з п.п 9.1.2. п.9.1. орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до п.14.1. договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації згідно з ст. 18 Закону України Про оренду землі .

01.02.2006 між сторонами було складено акт приймання-передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, що передається в оренду ЗАТ Будіндустрія (а.с.51, т.1).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого станом на 04.12.2020 (а.с.24-31, т.1), 24.04.2011 до Реєстру були внесені відомості щодо зміни найменування відповідача (повного та/або скороченого) та станом на цей час найменуванням відповідача (код ЄДРПОУ 01349911) значиться ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БУДІНДУСТРІЯ-2020" .

Рішенням Одеської міської ради від 31.10.2000 №1709-ХХІІІ затверджено річну ставку орендної плати за користування земельними ділянками в м. Одесі, відповідно до Грошової оцінки земель м. Одеси , затвердженої рішенням Одеської міської ради від 09.12.1999 №438-ХХІІІ, що додається. Згідно з додатком до вказаного рішення розмір ставки орендної плати за користування земельними ділянками у м. Одесі з цільовим призначенням - землі промисловості, становить 1,0 % від грошової оцінки (а.с.138-139, т.1).

Рішенням Одеської міської ради від 26.03.2003 №1061-XXIV було внесено зміни та доповнення в додаток до рішення Одеської міської ради від 31.10.2000 №1709-ХХІІІ, виклавши п.4.2. в наступній редакції: розрахунок орендної плати, який проводиться у відсотковому співвідношенні від грошової оцінки земельної ділянки, застосовується при визначені плати за долю у землекористуванні вбудованих, вбудовано-прибудованих приміщень, які перебувають у власності юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та використовуються для підприємницької діяльності. Згідно з додатком до вказаного рішення розмір ставки орендної плати за користування земельними ділянками у м. Одесі з цільовим призначенням - землі промисловості, становить 1,0 % від грошової оцінки (а.с.141-142, т.1).

Рішенням Одеської міської ради від 15.07.2005 №4247-IV доручено Одеському міському управлінню земельних ресурсів при оформленні договорів оренди земельних ділянок, для затвердження Одеською міською радою, застосовувати договірну річну орендну плату у розмірі не більше 10 відсотків та не нижче відсотків від нормативної грошової оцінки, встановлених рішеннями Одеської міської ради від 26.03.2003 № 1061-IV та від 11.07.2003 №1310-VI, відповідно до цільового призначення земельних ділянок.

Рішенням Одеської міської ради від 29.06.2016 №756-VII (а.с.137, т.1) затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки міста Одеси, розроблену ДП Український державний науково-дослідний інститут проектування міст Діпромісто ім. Ю.М. Білоконя станом на 01.01.2016, та встановлено, що ця нормативна грошова оцінка застосовується з 01.01.2017.

Згідно з витягом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 20.05.2020 №952, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:65:001:0003, площею 32452 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, м. Одеса, становить 14080406,31 грн. (а.с.52, т.1)

23.06.2020 позивач поштовим зв`язком направив на адресу відповідача претензію від 22.06.2020 №01-13/12010, в якій пропонував у місячний термін сплатити заборгованість з орендної плати за вищевказаним договором, яка станом на 30.06.2020 за підрахунком позивача становила 633618,27 грн. (а.с.57-59, т.1)

Відповідач претензію позивача залишив без реагування, заборгованість по орендній платі не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом. Звертаючись до господарського суду з позовом до відповідача, позивач нарахував та заявив до стягнення: основний борг з орендної плати в сумі 410678,51 грн., який рахується за період з листопада 2017 по жовтень 2020 включно; 3% річних в сумі 18317,86 грн., інфляційні нарахування в сумі 26484,49 грн. та пеню в сумі 6407,41 грн. (а.с.53-56, т.1).

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Положення ч.1 ст.283 Господарського кодексу України передбачають, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном (ч.ч.1, 3 ст.762 ЦК України).

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 93 Земельного кодексу України, яка кореспондується зі ст.1 Закону України Про оренду землі , передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

У ст.526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як зазначалося раніше, 25.10.2005 на виконання рішення Одеської міської ради від 15.07.2005 № 4294-IV спеціалістом КП Земельно-кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів та спеціалістом геодезичного відділу в присутності представників відповідача та Одеського міського управління земельних ресурсів Держкомзему України було проведено встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, загальною площею 3,2452 га, надану в оренду відповідачу для експлуатації та обслуговування виробничої бази, про що складено відповідний акт (а.с.49-50, т.1).

01.02.2006 між Одеською міською радою (орендодавець) та ЗАТ Будіндустрія , код ЄДРПОУ 01349911 (орендатор), було укладено договір оренди землі (договір), посвідчений приватним нотаріусом Чужовською Н.Ю. за реєстровим №391 та зареєстрований в Одеському міському управлінні ОРФДПУДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.03.2006 №040650500042 (а.с.38-42, т.1).

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що станом на 2007 рік ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України передбачала, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Відповідно до положень статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягав обов`язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності.

Договір оренди землі від 01.02.2006 було належним чином зареєстровано відповідно до законодавства, яке діяло в той час і в силу такого законодавства право оренди ПАТ Будіндустрія-2020 на спірну земельну ділянку виникло та в подальшому могло переходити й до третіх осіб в порядку, який передбачений статтею 120 Земельного кодексу України.

У даному випадку предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором за період з 01.11.2017 року по 31.10.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, сплата орендної плати за земельну ділянку з 01.11.2017 року по 31.10.2020 року відповідачем не здійснювалась. Вказана обставина не заперечується відповідачем і в апеляційній скарзі.

В свою чергу відповідач зазначає, що ним було здійснено відчуження частини нерухомого майна, яке знаходиться на орендованій земельній ділянці, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення орендної плати з нього в повному обсязі.

Так, відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Так, питання щодо переходу права оренди землі до нового власника нерухомого майна неодноразового було предметом розгляду Верховного Суду, за результатами якого виникла судова практика.

Зокрема постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 263/6022/16-ц викладена правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка полягає в наступному:

"...після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна. Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування."

У разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 904/5968/19 (пункт 21)).

Таким чином, особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/510/19 (пункт 5.15)).

Разом з тим, судова колегія відхиляє доводи апелянта стосовно того, що у зв`язку з відчуженням частини нерухомого майна, розташованого на орендованій ділянціЮ ТОВ ФАБРИКА КАРТОНАЖНО-ПАПЕРОВИХ ВИРОБІВ та ОСОБА_1 , відповідач має обов`язок щодо сплати орендної плати лише за частку земельної ділянки, яка знаходиться під належною йому частиною нерухомості, з огляду на таке.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст.626, ст.627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Частиною 6 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

З наведеного слід дійти висновку, що до особи, яка набула право власності на будівлю, переходить на підставі статті 120 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі" право користування (оренди) саме тією земельною ділянкою, як об`єктом цивільних прав, кадастровий номер якої зазначено в договорі, що передбачає набуття права власності на будівлю, незалежно від її цільового призначення, але не частиною такої земельної ділянки.

Судова колегія звертає увагу, що для переходу (передачі орендарем) права, в тому числі оренди, на частину земельної ділянки обов`язковим є попереднє виділення такої частини в окрему земельну ділянку з присвоєнням їй окремого кадастрового номера (ч. 6 ст. 120 ЗК України), тобто, після набуття такою частиною земельної ділянки статусу об`єкта цивільних прав (стаття 79-1 ЗК України).

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справі № 910/14257/18 від 14.08.2019.

З огляду на вищевикладене, судовою колегією не приймаються до уваги доводи апелянта в частині того, що він не використовує земельну ділянку в повному обсязі, оскільки ним було відчужено частину нерухомості третім особам.

Також судова колегія зазначає, що ПАТ Будіндустрія-2020 , як власник нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці, не був позбавлений права при відчуженні частини нерухомого майна внести відповідні зміни до договору оренди землі та відмовитись від частини земельної ділянки, яка знаходиться під відчуженими об`єктами нерухомості. Проте, відповідач таким правом не скористався, а відтак має нести обов`язок зі сплати орендної плати за земельною ділянкою у розмірі, визначеному договором оренди, як орендар.

За таких обставин, враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди землі від 01.02.2006 №391 за період листопад 2017 року - жовтень 2020 року в сумі 410678,51 грн., позов в цій частині обгрунтовано задоволено місцевим господарським судом.

Крім того, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що до апеляційної скарги ПАТ Будіндустрія-2020 додано документи, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а саме: Договір купівлі-продажу ВКЕ №053013 від 01.02.2008, Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, Договір про поділ нежилих будівель та споруд в натурі та припинення спільної часткової часткової власності від 20.05.2008.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У зв`язку з вимогами чинного процесуального законодавства, враховуючи відсутність відповідного клопотання апелянта про долучення відповідних доказів до матеріалів справи із зазначенням підстав неможливості їх подання, судовою колегією вказані документи не приймаються в якості доказів.

Стосовно позовних вимог Одеської міської ради про стягнення інфляційних втрат у розмірі 26484 грн. 49 коп., 3% річних в сумі 18317 грн. 86 коп., пеню в сумі 6407 грн. 41 коп., судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з норм ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, (ч. 1. ст. 612 ЦК України).

У ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій за Господарським кодексом України, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків ( ч. 1 ст. 550. ч. і ст. 624 ЦК України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про правильність висновків суду першої інстанції в цій частині, у зв`язку з чим вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 18317 грн. 86 коп. грн., інфляційних втрат у розмірі 26484 грн. 49 коп. та пені у сумі 6407 грн. 41 коп. підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Суд апеляційної інстанції зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Будіндустрія-2020" на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 по справі №916/3542/20 задоволенню не підлягають, а рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 по справі №916/3542/20 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Будіндустрія-2020" на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 по справі №916/3542/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2021 по справі №916/3542/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.12.2021 року.

Головуючий суддя Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош