Постанова

від 16.11.2021 по справі 910/17267/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2021 р. Справа№ 910/17267/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Алданової С.О.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

та представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 16.11.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Політичної партії Аграрна партія України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 01.04.2021 (повне рішення складено 12.04.2021)

у справі № 910/17267/20 (суддя - Павленко Є.В.)

за позовом Політичної партії Аграрна партія України

до Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України

про визнання недійсними договору та додаткових угод,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Політична партія Аграрна партія України (далі - позивач, Партія) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України (далі - відповідач, Інститут) про визнання недійсними укладених між сторонами договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 15 червня 2016 року № 167 та додаткових угод від 2 квітня 2018 року № 1, від 1 червня 2019 року № 2, від 1 липня 2019 року № 3, від 1 серпня 2019 року № 4 до нього, а також договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 15 червня 2016 року № 167/1.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю правових підстав, передбачених статтями 215, 227, 230 Цивільного кодексу України, для визнання вищезазначених договорів недійсним, оскільки вони, на думку позивача, були вчиненими з порушенням вимог чинного законодавства України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі № 910/17267/20 у задоволенні позову Політичної партії Аграрна партія України відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги позивачем не доведені та не обґрунтовані, відповідачем заперечені та спростовані, тому задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з ухваленим рішенням, Політична партія Аграрна партія України звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі № 910/17267/20 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, стягнути з Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України на користь Політичної партії Аграрної партії України судові витрати.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що в якості правових підстав для визнання оскаржуваних угод недійсними позивачем вказано наступні порушення норм чинного законодавства, зокрема щодо:

- договір оренди №167 укладено без попереднього отримання згоди Національної академії аграрних наук України;

- договором №167 не передбачено порядок використання амортизаційних відрахувань та договір оренди №167 не відповідає Типовому договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності;

- порушено порядок укладення договору оренди державного майна, передбачений ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Апелянт наголошує, що оскаржувані договори укладені всупереч ч. ч.1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України та те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки, неправильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають змісту фактичних правовідносин, що склалися між сторонами щодо використання державного майна.

Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального Кодексу України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 Господарського процесуального Кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2021 року апеляційну скаргу Політичної партії Аграрна партія України у справі № 910/17267/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Пашкіна С.А., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Політичної партії Аграрна партія України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі № 910/17267/20 та призначено розгляд справи на 03.06.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 розгляд справи № 910/17267/20 відкладено на 22.06.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 розгляд справи призначено на 27.07.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 розгляд справи № 910/17267/20 відкладено на 03.08.2021.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2021, у зв`язку з перебуванням судді Шапрана В.В. у відпустці, для розгляду справи № 910/17267/20 сформовано колегію : головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Пашкіна С.А., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 справу № 910/17267/20 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Пашкіна С.А., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 розгляд справи № 910/17267/20 призначено на 21.09.2021.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2021, у зв`язку з перебуванням суддів Гаврилюка О.М., Пашкіної С.А. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Суліма В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 розгляд справи № 910/17267/20 відкладено на 19.10.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 розгляд справи № 910/17267/20 відкладено на 26.10.2021.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2021, у зв`язку з перебуванням суддів Коротун О.М., Суліма В.В. у відпустці, для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Гаврилюка О.М., Алданова С.О. Розгляд справи № 910/17267/20 призначено на 16.11.2021.

У судовому засіданні 16.11.2021 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Позиції учасників справи, клопотання та явка представників сторін у судове засідання

27.07.2021 до Північного апеляційного суду надійшло клопотання позивача про залучення до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Національну академію аграрних наук України.

В силу статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

За змістом ч. ч. 1 та 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України пропущений учасником процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України за заявою учасника може бути продовжений строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. При цьому суд не може продовжити строк понад встановлений цим Кодексом строк.

Колегією суддів встановлено, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження представник відповідача Гнатюк М.М. - 02.06.2021 та подав клопотання про відкладення розгляду справи. Інших клопотань, заяв та пояснень від позивача не надходило.

Колегія суддів враховує, що строк для подання клопотань та заяв, встановлений в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021, сплив 12.06.2021. Ні позивач, ні представники позивача не звернулись до суду з клопотанням про продовження цього строку до його спливу, як це передбачено ч. 2 ст.119 Господарського процесуального кодексу України.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 118 Господарського процесуального кодексу України ).

З урахуванням вищенаведеного, заява представника позивача про залучення в якості третьої особи підлягає залишенню без розгляду.

У судовому засіданні 16.11.2021 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі № 910/17267/20 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У судове засідання 16.11.2021 відповідач повноваженого представника - не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховуючи те, що матеріали справи містять достатні обсяг документів, які є необхідними для розгляду справи, учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників спору в судове засідання обов`язковою не визнавалась, дійшов висновку, що неявка зазначених вище представників учасників спору в судове засідання, - не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги та справи, у зв`язку з чим підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Крім того, судова колегія, з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

15.06.2016 між Інститутом водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України (орендодавець) та політичною партією Аграрна партія України (орендар) укладено договір №167 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір № 167), за умовами якого відповідач передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - приміщення на другому поверсі в будівлі адміністративного корпусу, площею 376,24 кв.м., яке розташоване за адресою: 03022, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 37.

Актом приймання-передачі основних засобів від 15 червня 2016 року, підписаним повноважними представниками сторін, вищезазначене нерухоме майно було передано відповідачу в оренду.

Також, 15.06.2016 між Інститутом водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України (балансоутримувач) та Політичною партією Аграрна партія України (орендар) укладено договір № 167/1 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі - договір № 167/1).

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 02.04.2018 року до договору площа орендованих приміщень збільшена до 1 383,01 кв.м.

Згідно з додатковими угодами від 1 червня 2019 року № 2 та від 1 липня 2019 року № 3 до цього правочину сторонами продовжувався строк дії договору до 30 червня 2019 року та 31 липня 2019 року відповідно. За згодою сторін строк дії договору було продовжено до 31 серпня 2019 року (додаткова угода від 1 серпня 2019 року № 4 до договору).

Зазначений договір та додаткові угоди до нього підписані уповноваженими представниками сторін, а також скріплені печатками вказаних юридичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що Політична партія Аграрна партія України звернулася до відповідача з листом вих. №173-05 від 10.07.2019, в якому повідомила, що у неї виникли значні незаплановані витрати на підготовку до позачергових виборів до Верховної Ради України, що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат за надання комунальних послуг за договором оренди №167 від 15.06.2016 та договором №167/1 від 15.06.2016. У зв`язку з чим, відповідач просив відстрочити сплату боргу до 31.07.2019.

Листом вих. №181-07 від 31.07.2019 відповідач гарантував оплату заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат балансоутримувача за надання комунальних послуг, а також просив продовжити дію вищевказаних договорів до 31.09.2019.

Отже, Партія не лише визнала факт чинності договору оренди після спливу строку оренди, а й виступала ініціатором продовження його дії до 31 вересня 2019 року.

31.08.2019 між сторонами підписано додаткову угоду №5 до договору оренди, відповідно до якої сторони домовились припинити дію договору оренди від 15.06.2016 №167 з 01.09.2019 за згодою сторін.

Вказана додаткова угода № 5 підписана уповноваженими представниками сторін, а також скріплена печатками вказаних юридичних осіб.

Як зазначено у вказаній додатковій угоді, майно, що було в оренді площею 1383,01 кв.м. повернено відповідачу в належному стані згідно з актом приймання-передачі. На момент підписання цієї додаткової угоди орендарем було повністю звільнено майно (нежитлові приміщення) від власного рухомого майна.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із статтею 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст. 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 911/3023/15.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20.

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 910/31610/15(910/772/19).

Договір укладений між Партією та Інститутом, за своєю правовою природою відноситься до договорів оренди.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (стаття 283 Господарського кодексу України ).

У статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Щодо твердження апелянта про те, що Договір оренди №167 укладено без попереднього отримання згоди Національної академії аграрних наук України колегія суддів зазначає наступне.

По-перше, колегія суддів відзначає той факт, що в матеріалах справи наявні листи від Політичної партії Аграрна партія України, а саме лист вих. №173-05 від 10.07.2019 (а.с. 84) та лист вих. №181-07 від 31.07.2019 (а.c. 85), у яких відповідач визнає факт чинності договору №167 після 31.10.2016 та був ініціатором продовження його дії до 31.09.2019.

31.08.2019 між сторонами підписано додаткову угоду №5 до договору оренди, відповідно до якої сторони домовились припинити дію договору оренди від 15.06.2016 №167 з 01.09.2019 за згодою сторін.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач визнавав факт чинності договору №167 та додаткових угод до нього.

Також, матеріалами справи підтверджується наявність належним чином засвідченої копії листа Національної академії аграрних наук України від 22 серпня 2016 року № 10.2-17/448 (а.с. 115), щодо погодження умов договорів оренди, розрахунків орендної плати та затвердження звіту про оцінку майна, відповідно до змісту якого, остання надала дозвіл Інституту виступити орендодавцем нерухомого майна, зокрема, за спірним договором оренди.

З урахуванням наведеного, колегією суддів оцінюється як хибне, твердження апелянта про те, що договір оренди №167 укладено без попереднього отримання згоди Національної академії аграрних наук України та спростовується наявними в матеріалах справи документами, а також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо посилання позивача на те, що спірний договір оренди підписаний юридичною особою, яка не має права на його підписання є необґрунтованим.

Щодо твердження апелянта про те, що договір №167 не відповідає Типовому договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: (1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; (2) наявність підстав для оспорення правочину; (3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 Верховний Суд зазначає наступне

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Колегією суддів встановлено, що між позивачем та відповідачем 15.06.2016 укладено договір №167 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна - приміщення на другому поверсі в будівлі адміністративного корпусу, площею 376,24 кв.м. за адресою: 03022, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 37.

Тривалий час позивач користувався вказаним приміщенням без будь-яких зауважень.

У грудні 2019 року Інститут водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Політичної партії Аграрна партія України про стягнення 2 867 110,15 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем договору № 167 від 15.06.2016 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, та договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна № 167/1 від 15.06.2016 щодо сплати заборгованості за оренду в розмірі 2 740 840,95 грн. та витрат на комунальні послуги та утримання майна в розмірі 126 269,20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/17051/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2021, позов задоволено частково та стягнено з Політичної партії Аграрна партія України суму заборгованості з орендної плати. При цьому вбачається, що Політична партія Аграрна партія України посилалась лише на ті обставини, що договір оренди №167 від 15.06.2016 та всі додаткові угоди до договору припинили свою дію, починаючи з листопада 2016, оскільки станом на листопад 2016 у відповідача була заборгованість за оренду більше трьох місяців, що є підставою для припинення договору, згідно із пунктом 10.6 договору оренди № 167 від 15.06.2016. Політичною партією Аграрна партія України зазначалось, що Інститутом водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України порушено порядок передачі майна в оренду, у зв`язку з тим, що не було проведено конкурсу щодо передачі комунального майна в оренду. При цьому, на недійсність договору Політична партія Аграрна партія України не посилалась.

У постанові Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 встановлено, що незважаючи на існування у позивача впродовж дії договору №167 від 15.06.2016 заборгованості зі сплати орендної плати, договірні відносини сторін за їх взаємною згодою неодноразово продовжувалися, та дію укладеного між сторонами договору оренди №167 від 15.06.2016 (та відповідних додаткових угод як невід`ємної частини вказаного договору) припинено лише з 01.09.2019 внаслідок його розірвання за згодою сторін.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Таким чином, дії скаржника, який уклав спірний договір оренди, тривалий час користувався майном, повинен був перевірити документи іншої сторони при вчинені таких дій, а в подальшому заявив позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про те, що апелянтом не надано належних, вірогідних та достатніх у розумінні ГПК України доказів укладення договору внаслідок помилки. Відповідно, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги Політичної партії Аграрна партія України до Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України про визнання недійсними договору та додаткових угод задоволенню не підлягають.

Щодо твердження апелянта про те, що порушено порядок укладення договору оренди державного майна, передбачений ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна , колегія суддів зазначає наступне.

У ч.4 ст.9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ (який був чинним на момент спірних правовідносин) встановлено, що протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об`єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Саме позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договору та додаткових угод, має довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а не відповідач повинен доводити правомірність договору. Тобто обов`язок доказування обставин, з якими закон пов`язує недійсність договору, покладається на позивача. При цьому, враховувати необхідно саме підстави заявленого позивачем позову.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не було доведено у суді першої та апеляційної інстанції належними доказами факт існування інших заяв щодо оренди вищевказаного майна.

Проте, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що у зв`язку з відсутністю інших претендентів на оренду спірного нерухомого майна, конкурс на право оренди відповідачем не проводився.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази у ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апелянта суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі № 910/17267/20 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає .

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Політичної партії Аграрна партія України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі № 910/17267/20 залишити без змін.

2. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Політичну партію Аграрна партія України.

3. Матеріали справи № 910/17267/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

В зв`язку з перебуванням головуючого судді Ткаченко Б.О. та судді Алданової С.О. у відпустці повна постанова підписана 06.12.2021.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді С.О. Алданова

О.М. Гаврилюк