Ухвала

від 07.12.2021 по справі 910/19977/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/19977/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Куницької Олени Іванівни (далі - ФОП Куницька О.І., відповідач-2, скаржник)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021

у справі № 910/19977/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" (далі - ТОВ "Іоніті", позивач)

до 1) ФОП Куницької О.І., 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Клінінг Сервіс Україна" (далі - ТОВ "АГ Клінінг Сервіс Україна", відповідач-2)

про стягнення 6 150 грн,

ВСТАНОВИВ:

ФОП Куницька О.І. 25.11.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 у справі № 910/19977/20 та повернути справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Також скаржник просить суд поновити строк на касаційне оскарження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/19977/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 у справі № 910/19977/20, зокрема відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Оскарженою постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021, зокрема скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 у справі № 910/19977/20; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено; резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "Позов задовольнити"; стягнути солідарно з ФОП Куницької О.І. та ТОВ "АГ Клінінг Сервіс Україна" на користь ТОВ "Іоніті" безпідставно набутих коштів у розмірі 6150,00 грн.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги ФОП Куницької О.І. у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

На час подання позову у даній справі, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 910/19977/20 є стягнення заборгованості у розмірі 6 150,00 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2102,00 = 210 200,00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

ФОП Куницька О.І. у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваного судового рішення у малозначній справі, яка передбачена підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 та пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Необхідність відкриття касаційного провадження у справі ФОП Куницька О.І. обґрунтовує тим, що судами попередніх інстанцій встановлено, між Куницькою О.І. та ТОВ "Іоніті" укладено 19.12.2019 договір доручення № 19-12/2019-08, заборгованість за яким в розмірі 3 730 330,29 грн є предметом спору по справі № 757/33144/20, яка перебуває в провадженні Печерського районного суду міста Києва. Позов про стягнення заборгованості до Печерського районного суду міста Києва було подано раніше (04.08.2020), аніж позов ТОВ "Іоніті" до Куницької О.І (16.12.2020). При цьому, оскаржуваним судовим рішенням встановлено обставини припинення зобов`язання ТОВ "Іоніті" перед Куницькою О.І. за договором доручення №19- 12/2019-08 від 19.12.2019 на підставі частини першої статті 601 ЦК України, що унеможливлює стягнення заборгованості із ТОВ "Іоніті" на користь Куницької О.І. за вказаним договором. Оскаржуваним судовим рішенням також встановлено, що заборгованість ТОВ "Іоніті" перед Куницькою О.І. за договором становить всього 1 477 700,00 грн, замість 3 730 330,29 грн.

Таким чином, скаржник зазначає, що відповідно до цього Кодексу позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (№757/33144/20), що є підставою для подання касаційної скарги.

Розглянувши наведені підстави у контексті касаційної скарги та доданих до неї документів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

На підтвердження вище вказаних доводів, скаржником до матеріалів касаційної скарги додано копію ухвали Печерського районного суду міста Києві від 05.08.2020 у справі № 757/33144/20-ц зі змісту якої убачається, що місцевим районним судом відкрито провадження у справі за позовом Куницької О.І. до ТОВ "Іоніті" про стягнення коштів.

Верховний Суд зазначає, що положення про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Проте скаржник належним чином не довів, що позбавлений можливості спростувати обставину, встановлену оскарженим судовим рішенням у даній справі, при розгляді іншої справи, оскільки копія ухвали Печерського районного суду міста Києві від 05.08.2020 у справі № 757/33144/20-ц, предметом позову у якій є стягнення коштів з ТОВ "Іоніті" на користь Куницької О.І. , наведеного вище не підтверджує, адже не є судовим рішенням щодо суті спору.

На підтвердження доводів щодо необхідності відкриття касаційного провадження у справі до матеріалів касаційної скарги, зокрема могли бути, додана але не виключно: копія позовної заяви у справі № 757/33144/20-ц, яким позивач обґрунтовує свої вимоги, правові підстави позову, виклад обставин та доказів на їх підтвердження.

Отже, ФОП Куницька О.І. не обґрунтувала та належним чином не довела, що позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

Зазначення у скарзі загальної вказівки на те, що прийняті у справі рішення позбавляють скаржника можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи без належного обґрунтування, недостатньо для висновку про наявність підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваного судового рішення у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні апеляційним господарськими судами під час розгляду справи.

Фактично доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням та переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Саме по собі твердження скаржника у касаційній скарзі стосовно відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 601 Цивільного кодексу України; застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним і можливим та передбачуваним процесом.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Водночас обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви ненаведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Куницької О.І. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 у справі № 910/19977/20, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з наявністю підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, заявлене в тексті касаційної скарги клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, залишається Судом без розгляду.

Керуючись частиною 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Куницької Олени Іванівни на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 у справі № 910/19977/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос