Рішення

від 28.08.2007 по справі 6638-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

6638-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

28.08.2007Справа №2-15/6638-2007

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вічунай-Україна» (03058, м. Київ, вул. Гарматна, 39-В, код ЄДРПОУ 33051586)

До відповідача  Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива «Італхолод» (97575, АР Крим, Сімферопольський район, с. Зарічне, вул. Радгоспна, 10, код ЄДРПОУ 32954268)

Про стягнення 9460,30 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача  - не з'явився   

        Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вічунай-Україна» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива «Італхолод»  про стягнення 9460,30 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по повній та своєчасній оплаті поставленого позивачем товару за договором поставки № 1010-02 від 10.10.2006 р., через що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива «Італхолод»  перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Вічунай-Україна» складає 8629,15 грн. та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена, що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 108,92 грн., 95,92 грн. інфляційних втрат, 626,31 грн. пені.

27.08.2007 р. до канцелярії господарського суду АР Крим надійшла заява від позивача про зміну позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 9659,32 грн., в тому числі 8129,15 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 200,24 грн., 447,34 грн. інфляційних втрат, 882,59 грн. пені.

Вказана заява приймається судом до розгляду.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав, вимоги суду не виконав, про час та місце слухання справи був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

За такими обставинами суд вважає за необхідне розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

    Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення  представника позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

10.10.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вічунай-Україна» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива «Італхолод» (Покупець) був укладений договір поставки № 1010-02. (а.с.9)

Згідно пункту  1.1. Договору Постачальник зобов'язується здійснити поставку партіями, а Покупець – прийняти та своєчасно сплатити вартість морепродуктів, а також інших продуктів харчування (товар) на умовах даного договору.

Загальна вартість Договору складається з сум усіх товарів, одержаних по видатковим накладним, до закінчення дії цього Договору. (пункт 1.4 Договору)

Відповідно до пункту 3.1. Договору строки поставок відповідають датам, які вказані в товарних накладних.

Пунктом 5.11. Договору встановлений порядок розрахунків сторін за Договором.

Так, оплата по даному Договору здійснюється у гривнях шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника на умовах відстрочки платежу у строк 21 календарних днів з моменту поставки товару. Факт сплати Покупцем вартості товару підтверджується надходженням коштів на рахунок Постачальника.

Строк дії вказаного Договору обумовлений пунктом 6.1. Договору та становить  з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2007 р., а в частині оплати поставленого  товару - до повного погашення заборгованості за отриманий товар.

Позивачем були виконані поставки відповідного товару на загальну суму 20799,15 грн., що підтверджується складеними та підписаними обома сторонами видатковими накладними: (а.с.35-36)

Видаткова накладна № КФС-10909 від 14.11.2006 р. на суму 13420,60 грн.

Видаткова накладна № КФС-11061 від 28.11.2006 р. на суму 7378,55 грн.

Відповідачем у виконання свого обов'язку щодо оплати поставленого товару було сплачено позивачу суму у розмірі 12170,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи виписками по рахунку позивача. (а.с. 10-32).

Проте, відповідач не виконав свої обов'язки щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, в результаті чого за ним склалася заборгованість  за поставлений позивачем товар у розмірі 8629,15 грн., що і послужило підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Вічунай-Україна» із позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, суд вважає за необхідне зауважити, що до спірних правовідносин потрібно застосовувати частину 2 статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки, як свідчать матеріали справи, видаткова накладна № КФС-10909 від 14.11.2006 р. та видаткова накладна № КФС-11061 від 28.11.2006 р., які є предметом розгляду з дійсної справи не містять жодного посилання на Договір поставки № 1010-02 від 10.10.2006 р. А, отже, у суду відсутні правові підстави застосовувати до вказаних правовідносин положення та умови Договору поставки № 1010-02 від 10.10.2006 р., зокрема щодо строку виконання сторонами зобов'язань.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, (а в зазначених накладних такого строку не міститься) кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як свідчать матеріали справи, така вимога № 0602-07 від 06.02.2007 р. була виставлена відповідачу та направлена на його адресу 07.02.2007 р. Тобто строк оплати повинен був скінчитися не раніше 15.02.2007 р.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем була частково оплачена сума боргу у розмірі 500,00 грн., що підтверджується випискою банка від 19.04.2007 р.

Так, вказана сума заборгованості була сплачена відповідачем 19.04.2007р., тобто до моменту подання позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю «Вічунай-Україна»  до господарського суду АР Крим, про що свідчить штамп канцелярії господарського суду  від 03.05.2007р.

 Таким чином, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки на момент звернення позивача з позовом до суду у останнього було відсутнє право вимоги вказаної суми заборгованості.

Відповідач  відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представив доказів повної оплати заборгованості за поставлений товар.  За такими обставинами,  матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті 8129,15 грн. заборгованості за поставлений товар, через що  вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива «Італхолод» заборгованості у розмірі 8129,15 грн. підлягають задоволенню.

27.08.2007 р. до канцелярії господарського суду АР Крим надійшла заява від позивача про зміну позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 9659,32 грн., в тому числі 8129,15 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 200,24 грн., 447,34 грн. інфляційних втрат, 882,59 грн. пені.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти зміну позовних вимог,  оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить  частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Так, як вбачається судом із зазначеної заяви, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних витрат у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у розмірі 447,34  грн. та 3% річних у розмірі 200,24 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Однак заявлена позивачем сума інфляційних витрат  у розмірі 447,34  грн. за період з 06.12.2006 р. по 23.08.2007 р. підлягає зменшенню з огляду на наступне.

Як вже було встановлено вище, строк оплати повинен був скінчитися не раніше 15.02.2007 р. , тобто термін нарахування інфляційних витрат повинен становити з 16.02.2007 р. по 23.08.2007 р.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива «Італхолод» інфляційних витрат за період з 16.02.2007 р. по 23.08.2007 р. підлягають задоволенню у розмірі 410,45 грн.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива «Італхолод»   3% річних за період з 16.02.2007 р. по 23.08.2007 р. підлягають задоволенню у розмірі 128,83 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 882,59 грн. за період з 06.12.2006 р. по 17.06.2007 р.

          Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу  України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Причому, згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” №543/96-ВР від 22.11.1996 р. передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.1 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати, визначених даним договором, Покупець зобовязаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день несплати.

Згідно з Листом НБУ №14-011/1373-6039 від 06.06.2006 р. з 10 червня 2006 р. розмір облікової ставки встановлений на рівні 8,5%.

Заявлена позивачем сума пені у розмірі 882,59 грн. за період з 06.12.2006 р. по 17.06.2007 р. підлягає зменшенню з підстав, викладених вище, та підлягає стягненню з відповідача за період з 16.02.2007 р. по 17.06.2007 р. у розмірі 476,35 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог  відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-84  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити  частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива «Італхолод» (97575, АР Крим, Сімферопольський район, с. Зарічне, вул. Радгоспна, 10, код ЄДРПОУ 32954268, р/р 26008315981 в АКБ «МІБ» МФО 384848) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вічунай-Україна» (03058, м. Київ, вул. Гарматна, 39-В, код ЄДРПОУ 33051586, р/р 26009001303497 в ЗАТ «ОТП Банк» м. Києва МФО 300528) суму заборгованості у розмірі 8129,15 грн., 128,83 грн. річних, 410,45 грн. інфляційних втрат, 476,35 грн. пені, 91,81 грн. державного мита та 106,22 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.