Постанова

від 08.12.2021 по справі 440/2417/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 р. Справа № 440/2417/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2021, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, повний текст складено 05.08.21 по справі № 440/2417/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо вирішення клопотання ОСОБА_1 від 02.02.2021 (зареєстрованого за № Л-922/0/25-21 від 02.02.2021) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів та передання у власність земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5323288600:00:010:0048;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити поданий ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 5323288600:00:010:0048, з урахуванням висновків суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що суд першої інстанції при його ухваленні дійшов висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, невірно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наводить обставини справи, на її думку, не враховані судом першої інстанції, зазначає, що оскільки відповідачем не дотримано двотижневий строк затвердження відповідного проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність, наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо своєчасного розгляду та надання відповіді на звернення позивача. А відтак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про їх необґрунтованість.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Звертає увагу, що твердження позивача, наведені в апеляційній скарзі, є хибними та спростовуються положеннями чинного законодавства України. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 13.02.2020 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 05.02.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, що розташована на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства (а.с. 59).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 18.02.2020 за № 5151-СГ позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою (а.с. 61).

За клопотанням ОСОБА_1 від 28.02.2020 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою ПП "Алан-Зем" у 2020 році розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 площею 2,00 га сіножатей для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів (а.с. 10-36).

13.03.2020 експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Поповим М. Д. складено висновок про розгляд проекту щодо відведення земельної ділянки № 5616/82-20 (зворот а.с. 15).

17.07.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області наданий висновок № 1392 державної експертизи землевпорядної документації (а.с. 37).

21.01.2021 на підставі розробленого проекту землеустрою відомості про земельну ділянку, кадастровий номер 5323288600:00:010:0048, внесені до Державного земельного кадастру, що підтверджено витягом від 15.03.2021 за № НВ-5317855412021 (а.с. 39-41).

02.02.2021 позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням від 28.01.2021 про затвердження проекту землеустрою (а.с. 63).

02.04.2021 відповідачем видано Наказ № 1005-УБД "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки", яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою (а.с. 58).

Вважаючи, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області допущено протиправну бездіяльність у вирішенні клопотання ОСОБА_1 від 02.02.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів та передання у власність земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5323288600:00:010:0048, позивач звернулася до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для висновку про порушення відповідачем строку розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняття рішення з питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність та, як наслідок, дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності, якою б порушувалися права позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Частиною 1 статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями частини 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За змістом частин 1, 2 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з частинами 6, 17, 18 статті 186 ЗК України, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати:

- додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій";

- надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею;

- проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.

Частиною 4 статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначені статтею 186-1 ЗК України, згідно з приписами частини 1 якої проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частинами 9, 10 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Колегія суддів зазначає, що у цій справі позивач оскаржує саме бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні клопотання ОСОБА_1 від 02.02.2021 (зареєстрованого за №Л-922/0/25-21 від 02.02.2021) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів та передання у власність земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5323288600:00:010:0048.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його затвердженні у формі наказу свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Проте, матеріалами справи підтверджено, що 02.04.2021 Головним Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято Наказ № 1005-УБД "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки", яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, розмір земельної ділянки 2,0000 га, кадастровий номер 5323288600:00:010:0048, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та надання цієї ділянки у власність з таких підстав: згідно з проектом землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Черевки Миргородського району Полтавської області, затвердженого рішенням п`ятдесят четвертої сесії сьомого скликання Миргородської районної ради Полтавської області від 09.11.2020 за № 14, та даних Державного земельного кадастру земельна ділянка, передбачена проектом землеустрою до відведення, розташована в межах населеного пункту Черевки. У Головного управління відсутні повноваження щодо розпорядження земельними ділянками розташованими в межах населених пунктів /а.с. 72/.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про адміністративні послуги" передбачено, що дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, пов`язані з наданням адміністративних послуг.

Відносини, на які не поширюється дія цього Закону, чітко визначені у частини 2 статті 2 Закону України "Про адміністративні послуги".

За визначенням статті 1 Закону України "Про адміністративні послуги" адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону.

Отже, вирішення питання про видачу рішення про передачу у власність, надання у постійне користування та надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності є адміністративною послугою у розумінні Закону України "Про адміністративні послуги".

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про адміністративні послуги" передбачено, що граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом.

У даному випадку відповідний строк встановлено частиною 9 статті 118 ЗК України.

Підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-IX установлено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19): з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із змінами) відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 за № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Отже, на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) з дня оголошення карантину 12.03.2020 зупинено перебіг строків надання адміністративних та інших послуг, визначених законом.

Колегія суддів зазначає, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Оскільки на час спірних правовідносин карантин не був припинений, відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем строку розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняття рішення з питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, оскільки перебіг цього строку зупинено до дня припинення карантину.

Отже, у спірних відносинах відсутня протиправна бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні клопотання ОСОБА_1 від 02.02.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів та передання у власність земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5323288600:00:010:0048, оскільки з вказаного питання 02.04.2021 Головним Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято Наказ № 1005-УБД.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У цій справі позивач оскаржує бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні клопотання ОСОБА_1 від 02.02.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів та передання у власність земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5323288600:00:010:0048, інша вимога про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області вчинити певні дії є похідною, як обраний позивачем спосіб захисту свого права, від вимоги про оскарження бездіяльності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, чинними вимогами КАС України передбачено, що захист прав, свобод та інтересів осіб завжди відбувається після наявного факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

За наведеного, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем суб`єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати у разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи. Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 800/191/17 зазначено, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини для того, щоб мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоб претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення у справах: Аксу проти Туреччини від 15.03.2012, Бурден проти Сполученого Королівства від 29.04.2008, Тенасе проти Молдови від 27.04.2010).

Окрім того, Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 за № 18-рп/2004 роз`яснив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Зважаючи на підстави та предмет позову у цій справі (визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні клопотання ОСОБА_1 від 02.02.2021 (зареєстрованого за № Л-922/0/25-21 від 02.02.2021) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів та передання у власність земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5323288600:00:010:0048, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності, якою б порушувалися права позивача.

У цій справі позивач не оскаржує Наказ Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області від 02.04.2021 за № 1005-УБД "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки", у позовній заяві не зазначає про незгоду з наказом та не наводить підстав своєї незгоди з цим наказом.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи позивача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 по справі № 440/2417/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич