Ухвала

від 10.12.2021 по справі 300/8076/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

"10" грудня 2021 р. Справа № 300/8076/21

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про забезпечення позову,-

В С Т А Н О В И В:

Заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову (до подання позовної заяви), в якій просить:

-заборонити державному реєстратору речових прав на нерухоме майно приймати будь-які рішення щодо реєстрації ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,3361 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2624886701:01:001:0133, а також державному реєстратору Державного земельного кадастру проводити реєстрацію вказаної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі до набрання судовим рішенням у справі законної сили;

- заборонити державному реєстратору речових прав на нерухоме майно приймати будь-які рішення щодо реєстрації ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,0164 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2624886701:01:001:0128, а також державному реєстратору Державного земельного кадастру проводити реєстрацію вказаної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі до набрання судовим рішенням у справі законної сили;

- заборонити державному реєстратору речових прав на нерухоме майно приймати будь-які рішення щодо реєстрації ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 0,2282 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2624886701:01:002:0209, а також державному реєстратору Державного земельного кадастру проводити реєстрацію вказаної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі до набрання судовим рішенням у справі законної сили;

- заборонити державному реєстратору речових прав на нерухоме майно приймати будь-які рішення щодо реєстрації ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку площею 0,3325 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2624886701:01:001:0131, а також державному реєстратору Державного земельного кадастру проводити реєстрацію вказаної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі до набрання судовим рішенням у справі законної сили;

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявниця зазначила, що вона має намір звернутися до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Перегінської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення сесії Перегінської селищної ради. 01.12.2021 року із офіційного сайту Перегінської селищної ради їй стало відомо, що на даний час імовірні відповідачі до Перегінської селищної ради подали для затвердження проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність. Так, згідно із пунктами 62, 64-66 проєкту рішення сімнадцятої сесії Перегінської селищної ради Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передача у власність Перегінською селищною радою заплановано затвердити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проєкти землеустрою щодо відведення вищевказаних земельних ділянок та передачу у власність:

62. Затвердити гр. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3361 га, кадастровий номер 2624886701:01:001:0133 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 та передати дану ділянку у власність.

64. Затвердити гр. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0164 га, кадастровий номер 2624886701:01:001:0128 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 та передати дану ділянку у власність.

65. Затвердити гр. ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2282 га, кадастровий номер 2624886701:01:002:0209 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 та передати дану ділянку власність.

66. Затвердити гр. ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 ) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3325 га, кадастровий номер 2624886701:01:001:0131 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 та передати дану ділянку у власність.

Сімнадцята сесія Перегінської селищної ради на якій заплановано затвердити зазначені вище проєкти землеустрою повинна відбутись 06.12.2021 о 10 год. 00 хв., згідно із розпорядженням Перегінського селищного голови від 24.11.2021 №44, Відповідно до вказаного розпорядження на порядку денному згідно п. 13 зазначено Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність .

У випадку затвердження вказаних вище проектів землеустрою та передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , останні зможуть звернутися до державного реєстратора для реєстрації права власності на зазначені земельні ділянки, тобто можуть вчинити дії щодо узаконення оскаржуваного в майбутньому нею рішення сесії Перегінської селищної ради про надання дозволів вказаним відповідачам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, до моменту вирішення судом справи за її позовом.

Зазначила, що незаконність рішення Перегінської селищної ради полягає в тому, що згідно витягу з протоколу сесії Ясенської сільської ради від 24.12.1993 року, її матері ОСОБА_6 надано дозвіл приватизувати земельні ділянки розміром до 0,85 га. Фактично площа земельної ділянки становила 0,9 га. В подальшому згідно пункту 292 рішення Ясенської сільської ради від 14.12.1997 року її матері ОСОБА_6 передано у приватну власність 1,6 га землі для ведення особистого підсобного господарства, в тому числі Задінниця -0,9 га, Коло звора - 0,8 га, За звір - 0,09 га. Таким чином Перегінська селищна рада намагається передати у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 земельні ділянки, які належали її покійній матері ОСОБА_6 , та на які вона та її сестра мають право після смерті останньої.

Розглянувши дану заяву про забезпечення адміністративного позову, судом встановлено наступне.

Процесуальні питання та процедура вирішення питання забезпечення адміністративного позову врегульовано в главі 10 розділу I Загальні положення .

Частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

В розумінні наведених норм закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних критеріїв: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності двох обов`язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Також суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У частині 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

З огляду на приписи наведеної статті небезпека заподіяння шкоди до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.

Частиною 1 статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06.03.2008 №2 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ , при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім цього, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов`язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладена у постанові від 19.06.2018 у справі 826/9263/17, зводиться до того, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У відповідності до вимог ст.116,118 Земельного кодексу України, набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку.

Суд зазначає, що виходячи з аналізу приписів статей116,118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Відповідно до ч.ч. 9-11 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є підставою для набуття особою права власності на земельну ділянку.

У спірних правовідносинах Перегінська селищна рада діє як орган місцевого самоврядування, до повноважень якого згідно з ч. 1 ст.122 ЗК України належить передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно із приписами ст.ст.125,126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з п. 1 ч. 1ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2ст. 3 вказаного Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч.1 ст.4 вказаного Закону, державній реєстрації прав підлягають: 1)право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; 2)речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини),укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності (крім права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов`язань); інші речові права відповідно до закону.

Відповідно доч.1ст.11вказаного Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Аналізуючи норми вищевказаного закону, суд приходить до висновку, що державним реєстратором лише посвідчується факт набуття речового права на нерухоме майно (права власності на земельну ділянку).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відтак, при обрані заходів забезпечення позову, суд повинен також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У свою чергу, зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що остання обґрунтована необхідністю вжиття таких заходів у зв`язку з тим, що відповідачем можуть вчинятись дії спрямовані на оформлення права власності щодо бажаної заявником земельної ділянки за іншими особами.

Водночас заявником не надано жодних доказів на підтвердження факту вчинення селищною радою будь-яких дій, які б були спрямованими на створення перешкод для отримання нею у власність земельні ділянки.

Відтак, доводи заявника базуються на припущеннях та не підтверджуються жодними доказами.

Під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що законодавець встановив наступні підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності.

Із аналізу наведених норм випливає, що забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності наведених обставин, які підлягають доведенню заявником та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.

Застосування судом обраного заявником заходу забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на його доводах про вірогідність вчинення відповідачем дій, припущеннях.

Також, суд не вбачає достатніх підстав для висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких вона звернеться до суду. Ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову. Адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій, бездіяльності суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав заявника, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.

Виходячи із змісту поданої заяви та доводів, наведених позивачем на її обґрунтування, суд приходить висновку, що позивачем не наведено обставин та не надано доказів, за яких в разі невжиття заходів забезпечення позову буде істотно ускладнено чи унеможливлено виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернеться до суду.

Як зазначає заявниця, згідно витягу з протоколу сесії Ясенської сільської ради від 24.12.1993 року, її матері ОСОБА_6 надано дозвіл приватизувати земельні ділянки розміром до 0,85 га. Фактично площа земельної ділянки становила 0,9 га. В подальшому згідно пункту 292 рішення Ясенської сільської ради від 14.12.1997 року її матері ОСОБА_6 передано у приватну власність 1,6 га землі для ведення особистого підсобного господарства, в тому числі Задінниця -0,9 га, Коло звора - 0,8 га, За звір - 0,09 га.

Разом з тим, їй стало відомо, що Перегінською селищною радою буде розглядатися питання про затвердження проектів землеустрою та передачу у власність земельної ділянки площею 0,3361 га, кадастровий номер 2624886701:001:0133 для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ; земельної ділянки площею 0,0164 га, кадастровий номер 2624886701:01:001:0128 для ведення особистого селянського господарства в по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 ; земельної ділянки площею 0,2282 га, кадастровий номер 2624886701:01:002:0209 для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 ,; земельної ділянки площею 0,3325 га, кадастровий номер 2624886701:01:001:0131 для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 ..

Сімнадцята сесія Перегінської селищної ради, на якій заплановано затвердити зазначені вище проекти землеустрою повинна була відбутись, згідно із розпорядженням Перегінського селищного голови від 24.11.2021 №44, 06.12.2021 о 10 год. 00 хв. Відповідно до вказаного розпорядження на порядку денному згідно п. 13 зазначено Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність .

Тобто, на переконання заявниці невжиття заходів забезпечення позову у даному випадку може унеможливити виконання рішення суду, у разі прийняття рішення про задоволення позовних вимог, та істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких вона має намір звернутися до суду.

Окрім того, ОСОБА_1 не надала суду докази про прийняте на сімнадцятій сесії Перегінської селищної ради рішення Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність .

Заявниця стверджує, що з метою захисту порушених прав вона має намір звернутись до суду з позовом до Перегінської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення сесії Перегінської селищної ради. Фактично доводи (причини забезпечення позову) заявниці зводяться до того, що оформлення права власності на земельні ділянки за відповідачами змусить її в майбутньому повторно звертатись до суду з позовною вимогою про скасування державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки.

Отже обґрунтованою підставою для забезпечення позову серед іншого, має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів особи у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Однак, заявниця не обґрунтувала та не надала суду доказів, в чому полягає реальна загроза, що може призвести до невиконання чи утруднення виконання майбутнього рішення суду про задоволення позову.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (положення частини 2 цієї статті щодо обов`язку доказування суб`єктом владних повноважень застосуванню не підлягають, оскільки такий покладається в частині доведення правомірності рішення, дій чи бездіяльності, а не щодо доведення наявності чи відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись статтями 150-154, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

у задоволенні заяву ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про забезпечення позову - відмовити.

Копію ухвали направити заявниці.

Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Відповідно до частини 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Кафарський В.В.