Рішення

від 15.11.2021 по справі 360/3344/21

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 листопада 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3344/21

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шембелян В.С.,

за участю секретаря судового засідання Понамарьової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Головного управління ДПС у Луганській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів за податковим боргом,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Луганській області (далі - позивач, ГУ ДПС у Луганській області) до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), у якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви від 16.09.2021 (арк. спр. 62-65), просить суд стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг у загальній сумі 14533,84 гривень, а саме:

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які власниками об`єктів житлової нерухомості (КДБ 18010200) у сумі - 710,64 гривень за період з 18.10.2019 по 29.06.2020 на розрахунковий рахунок №UА748999980314030617000012491, код платежу 18010200, отримувач: УК у м.Лисичаиськ/М.ЛИСИЧАНСЬК/18010200, ОКПО 37800278 банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.);

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які власниками об`єктів нежитлової нерухомості (КДБ 18010300) у сумі - 13823,20 гривень за період з 18.10.2019 по 29.06.2020 на розрахунковий рахунок №UА758999980314070512000012491, код платежу 18010300, отримувач: УК у м.Лисичанськ/М.ЛИСИЧАНСЬК/18010300, ОКПО 37800278 банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований у якості СПД Лисичанською міською радою Луганської області і внесено в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію відповідача не скасовано.

Станом на 18.06.2021 рахується податкова заборгованість у загальній сумі 14 533,84 грн, яка виникла в результаті несплати визначеного податкового зобов`язання, а саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості (КДБ 18010200) у сумі 710,64 грн, який; податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової житлової (КДБ 18010300) у сумі 11 291,86 грн, який було нараховано за 2018 - 2019 роки.

На підставі зазначеного позивач просить суд стягнути з відповідача зазначені кошти в рахунок погашення вказаної податкової заборгованості.

У справі вчинені наступні процесуальні дії:

- ухвалою суду від 05.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання;

- ухвалою суду від 06.09.2021 вирішено перейти до розгляду справи № 360/3344/21 за правилами загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого провадження у справі № 360/3344/21 на 30 днів, призначено підготовче засідання;

- ухвалою суду від 28.09.2021 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву, закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті, у відкритому судовому засіданні.

26.07.2021 та 19.10.2021 представником позивача надавались письмові пояснення у справі (арк. спр. 77-79, 103-104), в яких останній зазначає, що відповідач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, а саме:

03.01.2018 відповідачем на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 9, виданий приватним нотаріусом Лисичанського міського нотаріального округу Кравченко В.О., зареєстровано нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме нежитлове приміщення загальною площею 606,60 кв. м (КОАТУУ 44118700400) за адресою: АДРЕСА_1 ;

11.10.2006 відповідачем зареєстровано нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 14.08.2006 Лисичанської міської ради, а саме житлове приміщення (квартира) загальною площею 78,00 кв. м (КОАТУУ 4411800000) за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний об`єкт нерухомого майна перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .

Згідно з абз. б) пп. 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, якщо суб`єкт житлової/нежитлової нерухомості перебуває у спільній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Станом на 30.09.2021 до контролюючого органу заява щодо визначення платника податку на нерухоме майно від осіб - власників зазначеної квартири не надходила. Тобто платниками податку не виконано вимоги абз. б) пп. 266.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України.

У зв`язку з чим, контролюючим органом у 2019-2020 роках в автоматичному режимі всім власникам нараховано податок на нерухоме майно за об`єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною (оподатковуваною) площею 78 кв. м, у тому числі ОСОБА_1 згідно з податковим повідомленням-рішенням від 19.08.2019 № 0063708-5006-1209 у сумі 335,07 грн (за 2018 рік), податковим повідомленням-рішенням від 19.03.2020 № 00001879-5006-1209 у сумі 375,57 грн (за 2019 рік).

Суд розглядає справу в порядку ст. 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79, 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , з 13.11.2001 по 25.06.2018 був зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця, перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Луганській області, Лисичанська ДПІ, до теперішнього часу з обліку не знято, що підтверджено довідкою про ідентифікаційні дані платника податків (акр. спр. 17-18).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 має у власності такі об`єкти:

- земельна ділянка площею 0,9607 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, право власності на підставі договору купівлі-продажу №9 від 03.01.2018, розмір частки: 1, дата набуття права власності - з 03.01.2018;

- будівля складу ДКБ, об`єкт нежитлової нерухомості загальною площею 606,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , приватна спільна сумісна власність, розмір частки: 1,на підставі договору купівлі-продажу №8 від 03.01.2018, дата набуття права власності - з 03.01.2018;

- об`єкт житлової нерухомості - квартира, загальною площею 78 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , дата набуття права власності - з 11.10.2006, приватна спільна сумісна власність, відомості про співвласників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , частка власності 1/1 у кожного з них (арк. спр. 66-70).

Отже, відомості з вказаних реєстрів, надані суду податковим органом, свідчать про те, що об`єкт нежитлової нерухомості загальною площею 606,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , тобто на земельній ділянці з цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Таким чином, вказаний - об`єкт нежитлової нерухомості є промисловою будівлею - складом.

Також відомості з вказаних реєстрів, свідчать про те, що об`єкт житлової нерухомості квартира належить на праві спільної сумісної власності чотирьом співвласникам, в тому числі й позивачу.

19.08.2019 контролюючим органом відносно позивача ОСОБА_1 винесено податкове повідомлення-рішення Ф № 0063709-5006-1209, відповідно до якого сума податкового зобов`язання (за 2018 рік) за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості складає 11291,86 грн. (арк. спр. 11).

19.08.2019 контролюючим органом відносно позивача ОСОБА_1 винесено податкове повідомлення-рішення Ф № 0063708-5006-1209, відповідно до якого сума податкового зобов`язання (за 2018 рік) за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості складає 335,07 грн (арк. спр. 12).

Рекомендоване повідомлення свідчить про те, що відповідач надсилав позивачу конверт з кореспонденцією 10.09.2019, який позивач отримав особисто 13.09.2019 (арк. спр. 10).

Контролюючим органом відносно позивача ОСОБА_1 сформовано податкову вимогу форми Ф від 17.12.2019 № 69074-50, відповідно до якої загальна сума податкового боргу платника податків станом на 16.12.2019 становить 11626,93 грн. Рекомендоване повідомлення свідчить про те, що відповідач надсилав позивачу конверт з кореспонденцією 17.12.2019, який той не отримав, конверт повернувся відправникові з відміткою поштового відділення за закінченням встановленого строку зберігання (арк. спр. 16,16 зв. бік).

19.03.2020 контролюючим органом відносно позивача ОСОБА_1 винесено податкове повідомлення-рішення Ф № 0001878-5006-1209, відповідно до якого сума податкового зобов`язання (за 2019 рік )за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості складає 2531,34 грн (арк. спр. 13).

19.03.2020 контролюючим органом відносно позивача ОСОБА_1 винесено податкове повідомлення-рішення Ф № 0001879-5006-1209, відповідно до якого сума податкового зобов`язання (за 2019 рік) за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості складає 375,57 грн(арк. спр. 14).

Рекомендоване повідомлення свідчить про те, що відповідач надсилав позивачу конверт з кореспонденцією 23.03.2020, який той не отримав, конверт повернувся відправникові з відміткою поштового відділення за закінченням встановленого строку зберігання (арк. спр. 15).

Податковим органом надавалися до матеріалів справи розрахунки податкових зобов`язань платника ОСОБА_1 ) за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 та 2019 роки, а також надавалися письмові пояснення щодо таких розрахунків (арк. спр. 77-79).

В письмових поясненнях податкового органу щодо розрахунку податкового зобов`язання позивача за 2018 та 2019 роки зазначено:

щодо об`єкту нежитлової нерухомості, відмінної від земельної ділянки:

- ставка податку визначена у процентному співвідношенні від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного 2018 року та становить 0,50 відсотків, отже сума податку за рік складає 11291,86 грн, тобто 940,99 грн за місяць, згідно рішення Новодружеської міської ради від 13.07.2015 року № 462 зі змінами, внесеними рішенням Новодружеської міської ради від 02.02.2016 року № 23,

- ставка податку визначена у процентному співвідношенні від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного 2019 року та становить 0,10 відсотків, отже сума податку за рік складає 2531,34 грн, тобто 210,95 грн за місяць, згідно рішення Новодружеської міської ради від 21.06.2018 року № 175;

щодо об`єкту житлової нерухомості (квартири):

- ставка податку визначена у процентному співвідношенні від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного 2018 року та становить 0,50 відсотків, пільга у вигляді зменшення бази оподаткування становить 60 відсотків, оподаткування отже сума податку за рік складає 335,07 грн, тобто 27,92 грн за місяць, згідно рішення Лисичанської міської ради від 03.07.2015 року № 83/1345,

- ставка податку визначена у процентному співвідношенні від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного 2019 року та становить 0,50 відсотків, пільга у вигляді зменшення бази оподаткування становить 60 відсотків, оподаткування отже сума податку за рік складає 375,57 грн, тобто 31,30 грн за місяць, згідно рішення Лисичанської міської ради від 31 травня 2018 року №46/699.

До матеріалів справи також додані рішення Новодружеської міської ради від 21.06.2018 року № 175 та рішення Лисичанської міської ради від 31 травня 2018 року №46/699 щодо встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з додатками. Додатки до рішень Новодружеської міської ради від 13.07.2015 року № 462 та рішення Лисичанської міської ради від 03.07.2015 року № 83/1345 суду не надані, отже встановити ставки такого податку, що були встановлені на 2018 рік, а також їх підстави застосування суд не має можливості (арк. спр. 80-91).

Крім того, додаток 1 до рішення Новодружеської міської ради від 21.06.2018 року № 175 свідчить про те, що в 2019 році до всіх будівель промисловості та складів застосовувалася 0 ставка податку.

Відповідно до відомостей інтегрованої картки платника податків, станом на 18.06.2021 за відповідачем рахується податкова заборгованість у загальній сумі 14 533,84 грн, яка виникла в результаті несплати визначеного податкового зобов`язання:

податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості (КДБ 18010200) у сумі 710,64 грн;

податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (КДБ 18010300) у сумі 11 291,86 грн, який було нараховано за 2018 - 2019 роки (арк. спр. 115,116).

Суд вирішує справу на підставі таких вимог чинного законодавства.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Податковий орган на підтвердження надіслання відповідачу засобами поштового зв`язку податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги надав суду копії рекомендованих повідомлень про вручення/невручення поштової кореспонденції без опису вкладення та супровідних листів. Отже, суд не має об`єктивної можливості встановити, що саме ці документи були надіслані позивачу відповідачем та підтвердити факти належного виконання контролюючим органом своїх обов`язків щодо повідомлення відповідача про прийняті ним рішення. За таких обставин суд визнає вказані рекомендовані повідомлення недостовірними доказами відповідно до вимог ст.75 КАС України.

За відсутності інших доказів на підтвердження таких обставин у суду відсутні підстави для висновків, що визначені в таких повідомленнях рішеннях податкові зобов`язання є узгодженими відповідно до вимог ст. 42, 58, 59 Податкового кодексу України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з вимогами статті 7 Податкового кодексу України під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи: 7.1.1. платники податку; 7.1.2. об`єкт оподаткування; 7.1.3. база оподаткування; 7.1.4. ставка податку; 7.1.5. порядок обчислення податку; 7.1.6. податковий період; 7.1.7. строк та порядок сплати податку; 7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. 7.2. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування. 7.3. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. 7.4. Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.

Відповідно до вимог підпункту 54.3.3. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Тому, правильність та законність нарахування податків входить до предмета доказування у справах про стягнення податкового боргу і відповідно до вимог ч.1 ст.77 КАС України має бути доведена саме контролюючим органом.

Щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, суд з урахуванням чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства дійшов таких висновків.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Суд зазначає, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості , лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник зокрема вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а відокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета будівлі промисловості , оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття промисловість , у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки будівлі промислові , які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт ґ підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівель промисловості , зокрема, виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові , законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності визначення податкового зобов`язання, з огляду на всі фактичні обставини даної справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України: Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству ; статті 67 Конституції України, Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом , а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, суд визнає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем всупереч чинного законодавства, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Верховний Суд в постанові від 17.02.2020 у справі у справі № 820/3556/17 та в постанові від 22 вересня 2021 року в справі №420/7771/20 дійшов аналогічних висновків.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з вимогами підпункту 266.3.2. пункту 266.3. статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, як встановлено судом, відомості реєстрів свідчать про те, що позивач є власником нерухомого майна, яке є промисловою будівлею - складом. Крім того, як встановлено судом, відповідно до додатку 1 до рішення Новодружеської міської ради від 21.06.2018 року № 175 в 2019 році до всіх будівель промисловості та складів застосовувалася 0 ставка податку. Додатків до рішення Новодружеської міської ради від 13.07.2015 року № 462 суду не надані, отже контролюючий орган не довів наявності підстав для застосування визначеної в розрахунку ставки такого податку за 2018 рік.

Щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, суд з урахуванням чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 368 ЦК України встановлено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно статті 70 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відносини, пов`язані із податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, регулюються статтею 266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до п.266.1. статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом "б" п.п. 266.1.2. п.266.1 статті 266 ПК України передбачено особливості визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб, а саме зазначено: якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Згідно п.п.266.3.1 та п.п. 266.3.2 п.266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

У відповідності з приписами п.п.266.4.1. п.266.4 статті 266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема, для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів.

Підпунктом 266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує два відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до п.п.266.7.1. п.266.7 ст.266 ПК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Ппідпунктом 266.1.2. б пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Податковими повідомленнями - рішеннями від 19.08.2019 №063708-5006-1208 та від 19.03.2020 № 0001879-5006-1209 відповідачу визначено суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 335,07 грн та 375,57 грн відповідно, щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 78 кв. м, яка згідно з відомостями інформаційної системи "Податковий блок" належить відповідачу та ще трьом співвласникам на праві спільної сумісної власності, розмір частки у праві спільної власності 1.

Отже, співвласники мають спільну сумісну власність на один об`єкт, не поділений в натурі (трикімнатну квартиру), загальною площею 78 кв. м., що унеможливлює визначення податкового зобов`язання щодо кожного з співвласників пропорційно тієї частки, яка їм належить.

Докази згоди решти співвласників квартири щодо позивача як платника податку відсутні.

Крім того, в своїх письмових поясненнях податковий орган як позивач в цій справі зазначив, що у 2019-2020 роках в автоматичному режимі контролюючим органом всім співвласникам нараховано податок на нерухоме майно за об`єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною (оподатковуваною) площею 78 кв. м, у тому числі ОСОБА_1 згідно з податковим повідомленням-рішенням від 19.08.2019 № 0063708-5006-1209 у сумі 335,07 грн (за 2018 рік), податковим повідомленням-рішенням від 19.03.2020 № 00001879-5006-1209 у сумі 375,57 грн (за 2019 рік).

Верховний Суд в постанові від 19 лютого 2019 року в справа №819/1622/16 (провадження №К/9901/35434/18, №К/9901/35431) щодо розгляду аналогічного спору дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки співвласники мають спільну сумісну власність на один об`єкт, не поділений в натурі (трикімнатну квартиру), загальною площею 94,5 кв.м., що унеможливлює визначення податкового зобов`язання щодо кожного з співвласників пропорційно тієї частки, яка їм належить.

З аналізу вказаних обставин та вимог норм законодавства, з урахуванням практики Верховного Суду, суд дійшов висновку, що контролюючий орган не довів правильності нарахування податку зазначених податків відповідачу, а також дотримання ним процедури узгодження зобов`язань, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення таких сум.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Таким чином, позов про стягнення коштів за податковим боргом є необґрунтованими, тому в їх задоволенні суд відмовляє.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання даного позову покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Луганській області про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в дохід місцевого бюджету податкового боргу у загальній сумі 14 533,84 гривень., а саме:

податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з фізичних осіб, які є власниками об`єктів житлової нерухомості (КДБ 18010200) у сумі 710,64 гривень за 2018, 2019 роки;

податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (КДБ 18010300) у сумі - 11 291,86 гривень за 2018, 2019 роки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів.

Суддя В.С. Шембелян