Рішення

від 06.12.2021 по справі 759/14793/21

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14793/21

пр. № 2/759/5410/21

06 грудня 2021 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бабич Н.Д.,

за участю секретарів судового засідання - Ковалевської Е.А., Стеблецького В.В.,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Лукомського П.В. ,

представника відповідача - Мельниченка С.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія" про стягнення пені та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

05 липня 2021 року до суду надійшов позов ОСОБА_4 до ЗАТ Українська будівельна компанія про стягнення пені та відшкодування моральної шкоди.

Предметом позовних вимог ОСОБА_4 є стягнення з ЗАТ Українська будівельна компанія пені за невиконання умов Договору №9-9-78 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 22 червня 2015 року в сумі 6 507 585,00 гривень, пені за невиконання умов Договору №9-9-79 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 22 червня 2015 року в сумі 8 148 902,40 гривень, а також стягнення з ЗАТ Українська будівельна компанія моральної шкоди в розмірі 15 000,00 гривень. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 22 червня 2015 року між позивачкою та відповідачем було укладено Договір №9-9-78 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, на підставі якого позивачка набула за ціною продажу в розмірі 594 304,00 гривень майнові права на отримання у власність новозбудованої квартири з наступними характеристиками: номер квартири - 78 , загальна проектна площа - 46,43 кв.м., житловою проектною площею - 18,84 кв.м., номер поверху - 9, кількість кімнат 1, а також 22 червня 2015 року між позивачкою та відповідачем було укладено Договір №9-9-79 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, на підставі якого позивачка набула за ціною продажу в розмірі 744 192,00 гривень майнові права на отримання у власність новозбудованої квартири з наступними характеристиками: номер квартири - 79 , загальна проектна площа - 58,14 кв.м., житловою проектною площею - 29,80 кв.м., номер поверху - 9, кількість кімнат 2. Відповідно до умов вказаних договорів відповідач зобов`язався передати позивачці у власність майнові права на квартири, що знаходяться в житловому багатоквартирному будинку з вбудованими та прибудованими приміщеннями, що споруджується на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_3 і позначений на схемі генерального плану за №9, які являють собою майнові права на отримання у власність новозбудованих квартир за визначеними характеристиками, що передбачають право позивачки після прийняття будинку в експлуатацію та його технічної інвентаризації і за умови сплати позивачкою ціни продажу майнових прав набути у власність квартири з оформленням та реєстрацією права власності на них. Як зазначила позивачка, нею було сплачено ціну продажу майнових прав за договорами купівлі-продажу майнових прав на квартири в повному обсязі, отримано від відповідача за актами приймання-передачі відповідно до умов укладених договорів майнові права у власність, проте у зв`язку з тим, що відповідачем не введено будинок в експлуатацію у зазначений в п. 1.7. кожного з договорів строк, відбулося прострочення виконання зобов`язань відповідачем, а оскільки на думку позивачки укладені з відповідачем Договір №9-9-78 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 22 червня 2015 року та Договір №9-9-79 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 22 червня 2015 року являють собою змішані договори, які містять у собі умови договору купівлі-продажу майнових прав та договору будівельного підряду, до спірних правовідносин мають бути застосовані норми Закону України Про захист прав споживачів , зокрема в частині звільнення від сплати судового збору та стягнення пені у розмірі трьох відсотків від вартості несвоєчасно виконаної роботи (послуги), замовлення за кожен день прострочення за період з 30.06.2020р. по 29.06.2021р, а також в зв`язку з таким простроченням стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду у розмірі 15 000,00 гривень.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.07.2021р. було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження у справі та призначено підготовче засідання (а.с.60).

06.09.2021р. відповідач надав відзив на позов, в якому з урахуванням додаткових пояснень від 19.10.2021р. заперечив проти позовних вимог в повному обсязі (а.с.76-84, 176-181).

01.11.2021р. від позивачки надійшла відповідь на відзив, в якому вона на позовних вимогах наполягала (а.с.199-204).

26.11.2021р. від відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, в яких відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з урахуванням доводів позивачки, наведених у відповіді на відзив (а.с.218-222).

Ухвалою від 02.11.2021 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с.213-214).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, що викладені у позові та відповіді на відзив, просила їх задовольнити повністю.

В судовому засіданні представники відповідача позовні вимоги не визнали з підстав їх необгрунтованості, що зазначені у відзиві на позов, проти їх задоволення заперечували в повному обсязі, зазначивши при цьому, що прострочення виконання зобов`язання відповідачем за спірними договорами не відбулось та відповідно до відповідача не можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно з`ясувавши обставини, на які посилаються сторони на підтвердження своїх вимог та заперечень, дослідивши подані сторонами докази та матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства (пункт 3 частина перша статті 129 Конституції України).

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Cуд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено і не оспорюється учасниками процесу, що між позивачем та відповідачем 22.06.2015 р. укладено Договір № 9-9-78 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, відповідно до умов п. 1.1. якого відповідач зобов`язується передати позивачці у власність Майнове право на квартиру, що знаходиться у Будинку, а позивачка зобов`язується сплатити відповідачу Ціну продажу майнового права згідно з умовами цього договору та прийняти Майнове право (а.с.9-22).

Відповідно до п. 1.4. договору № 9-9-78 його предметом є купівля-продаж майнових прав на квартиру з наступними характеристиками: номер квартири - 78, загальна проектна площа - 46,43 кв.м., житлова проектна площа - 18,84 кв.м., номер поверху - 9, кількість кімнат 1, що знаходиться в житловому багатоквартирному будинку з вбудованими та прибудованими приміщеннями, що споруджується на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_3 і позначений на схемі генерального плану за №9.

Ціна продажу майнового права визначена в п. 2.1. договору № 9-9-78 та складає 594 304,00 гривень, які мають бути сплачені не пізніше 30.08.2016 р. згідно графіку, визначеного в п. 2.2. договору №9-9-78.

Також, судом встановлено та не оспорюється сторонами, що між позивачкою та відповідачем 22.06.2015 р. укладено Договір № 9-9-79 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, відповідно до умов п. 1.1. якого відповідач зобов`язується передати позивачці у власність Майнове право на квартиру, що знаходиться у Будинку, а позивачка зобов`язується сплатити відповідачу Ціну продажу майнового права згідно з умовами цього договору та прийняти Майнове право (а.с.24-35).

Відповідно до п. 1.4. договору № 9-9-79 його предметом є купівля-продаж майнових прав на квартиру з наступними характеристиками: номер квартири - 79 , загальна проектна площа - 58,14 кв.м., житлова проектна площа - 29,80 кв.м., номер поверху - 9, кількість кімнат 2, що знаходиться в житловому багатоквартирному будинку з вбудованими та прибудованими приміщеннями, що споруджується на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_3 і позначений на схемі генерального плану за №9.

Ціна продажу майнового права визначена в п. 2.1. договору № 9-9-79 та складає 744 192,00 гривень, які мають бути сплачені не пізніше 26.06.2016 р. згідно графіку, визначеного в п. 2.2. договору № 9-9-79.

Майновим право, яке є предметом купівлі-продажу для цілей обох договорів сторонами на першій сторінці в розділах Терміни та визначення було визначено як - майнове право на отримання у власність новозбудованої квартири, характеристики якої визначені в цьому договорі, що передбачає право позивачки після прийняття будинку в експлуатацію та його технічної інвентаризації і за умови сплати позивачкою ціни продажу майнового права, набути у власність квартиру з оформленням та реєстрацією права власності на квартиру.

Відповідно майнові права, що були придбані позивачкою стосуються права отримання набувачем у власність в майбутньому двох квартир - в„–78 та в„–79, що будуть розташовані в одному будинку, який споруджується на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_3 і позначений на схемі генерального плану за № 9, а повноваження на продаж відповідачем таких майнових прав та їх обсяг за кожним з договорів купівлі-продажу підтверджуються зазначеними в п. 1.3. договору №9-9-78, а також договору № 9-9-79 документами - договором № 18/10-805 від 21 листопада 2011 року, рішенням Київської міської ради VII сесії VI скликання за № 321/5708 від 23 червня 2011 року, договором оренди земельної ділянки від 12 серпня 2011 року, що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 18 серпня 2011 року зв № 75-6-00523 (зі змінами та доповненнями), висновком комплексної державної експертизи № 00-0206-11/ЕК від 22 вересня 2011 року та Дозволом на виконання будівельних робіт № КВ 11511046640 від 26 вересня 2011 року. Інформації про визнання недійсними, скасування та припинення дії вказаних документів позивачкою не надано.

Пунктом 1.5. договору №9-9-78, а також договору №9-9-79 визначено, що після сплати позивачкою ціни продажу майнового права, відповідач зобов`язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів передати позивачці за актом прийому-передачі майнове право.

Як вбачається зі змісту наданих позивачкою до позову копій та не заперечується відповідачем, повний розрахунок за майнове право згідно договору № 9-9-78 проведено в повному обсязі та підтверджується довідкою відповідача від 22.03.2016 р. та актом прийому-передачі майнового права від 22.03.2016 р., відповідно до якого відповідач передав, а позивачка прийняла обумовлене в такому договорі майнове право.

Також, судом встановлено та не заперечується сторонами, повний розрахунок за майнове право згідно договору №9-9-79 проведено в повному обсязі та підтверджується довідкою відповідача від 23.06.2015 р., а згідно акту прийому-передачі майнового права від 23.06.2015 р., відповідач передав, а позивачка прийняла обумовлене в договорі майнове право.

Пунктом 1.6. обох договорів встановлено, що після прийняття будинку в експлуатацію, його технічної інвентаризації та за умови сплати позивачкою Ціни продажу майнового права, відповідач зобов`язаний протягом тридцяти календарних днів передати позивачці відповідні квартири за актом прийому-передачі, а також технічні паспорти на квартири.

Визначення Прийняття будинку в експлуатацію узгоджено сторонами в обох договорах на першій сторінці в розділі Терміни та визначення , зокрема як здійснення замовником будівництва та відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дій та прийняття рішень, що свідчать про готовність будинку до експлуатації та є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію будинок необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про Будинок до державної статистичної звітності.

В тому ж розділі договорів визначенням Технічна інвентаризація сторони погодили первинну технічну інвентаризацію Будинку Квартири, що здійснюється уповноваженою організацією з метою визначення їх фактичної площі та об`єму по відношенню до проектних, обстеження оцінки та технічного стану і установлення їх вартості, а як Технічний паспорт на квартиру сторони визначили документ, що складається уповноваженою організацією за результатами проведення Технічної інвентаризації.

В пункті 1.7 договору №9-9-78 та договору №9-9-79 зазначено, що орієнтовний термін Прийняття будинку в експлуатацію - 3 квартал 2016 року.

В свою чергу п. 4.6 договору №9-9-78, а також договору №9-9-79 сторони погодили, що у разі невиконання відповідачем зобов`язань, встановлених у п. 1.7. кожного з договорів, а саме у разі не введення в експлуатацію у строки, що перевищують вказані в п. 1.7. більш ніж на 12 місяців, відповідач за узгодженням з позивачкою зобов`язаний замінити Майнове право на інше майнове право (право на отримання у власність іншої квартири в іншому будинку згідно з переліком квартир), які є в наявності який введений в експлуатацію, або відшкодувати фактично сплачені грошові кошти у розмірі, що зазначений у п. 2.1 договорів у порядку, за розрахунком та строки, встановлені в п. 4.6.

Схеми розміщення квартир у будинку додаються у вигляді графічних зображень до кожного з договорів відповідно у додатку №1 до договору №9-9-78, а також договору №9-9-79.

Пунктом 9.1 договору №9-9-78, а також договору №9-9-79 визначено, що кожен з вказаних договорів набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до моменту виконання сторонами всіх обов`язків.

Пунктом 10.1 договору №9-9-78, а також договору №9-9-79 визначено, шо позивачка надала підтвердження про те, що до підписання кожного з договорів, вона у достатній для неї наочній формі і в повному обсязі отримала від відповідача всю необхідну інформацію про Майнове право, що забезпечує її свідомий та компетентний вибір.

Також, пунктом 10.4 договору №9-9-78, а також договору №9-9-79 визначено, що сторони усвідомлюють і стверджують, що договори не є інвестиційними, а на їх умови та інші правовідносини, що з них виникають, законодавство України про інвестиційну діяльність не поширюється.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 3 статті 6 ЦК України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу частина 1 статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статей 177, 178 ЦК України майнові права за своєю сутністю є об`єктами цивільних прав та відповідно можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.

Статтею 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні унормовано, що майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Майновим правом є обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певним, але не всім обсягом прав власника майна, що є необхідними й достатніми для засвідчення правомочності цього власника отримати в майбутньому право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно.

За приписами статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно моментом набуття права власності на майнові права набувачем є момент, визначений відповідним правочином.

За змістом укладених між сторонами договору №9-9-78 та договору №9-9-79 від 22.06.2015 р., їх предметом є майнове право - обумовлене право власника такого права на набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли вже виконані певні, але не всі правові передумови, достатні для набуття такого права, та яке засвідчує правомочність отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому, а такою відкладальною умовою набуття права власності на квартири в майбутньому є прийняття новозбудованого будинку до експлуатації.

В свою чергу, оскільки п. 1.5 договору №9-9-78 та договору №9-9-79 був визначений обов`язок відповідача після сплати позивачкою визначеної ціни продажу Майнового права в повному обсязі, передати його позивачці за відповідними актами приймання-передачі майнових прав, судом на підставі наявних доказів встановлюється належне виконання відповідачем таких зобов`язань відповідно до наявних у справі актів прийому-передачі майнового права за кожним з договорів, що були підписані сторонами 22 березня 2016 року та 23 червня 2015 року, що сторонами не оспорюється.

Проте, позивачкою помилково не враховано, що передбачений п. 1.6 договорів момент виникнення зобов`язання відповідача щодо передачі квартир позивачці протягом 30 (тридцяти) календарних днів настане, а перебіг визначеного строку почнеться, після настання сукупності подій: 1) повного розрахунку за купівлю майнового права, що підтверджений довідками відповідача та не заперечується сторонами; 2) прийому-передачі майнового права за актами прийому-передачі, та 3) введення будинку до експлуатації - як завершальна стадія виконання, яка ще не настала.

Положеннями частини 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Із змісту договору №9-9-78 та договору №9-9-79, укладених між Закритим акціонерним товариством Українська будівельна компанія та позивачем, вбачається, що сторони не узгодили всі умови вказаних договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зокрема, пунктами 1.7 договорів №9-9-78 та №9-9-79 встановлено, що орієнтовний термін прийняття будинку в експлуатацію - 3 квартал 2016 року.

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З врахуванням вказаних норм термін прийняття Будинку в експлуатацію в договорах купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретно не визначений, оскільки в п. 1.7. договорів № 9-9-78 та № 9-9-79 зазначена не конкретна календарна дата.

При цьому суд відхиляє доводи позивачки про те, що строк та термін виконання зобов`язання відповідачем визначений відповідними правочинами, оскільки термін прийняття Будинку до експлуатації в договорах № 9-9-78 та № 9-9-79 не визначений, а у пункті 1.7. договорів зазначений орієнтовний період прийняття будинку до експлуатації - 3 квартал 2016 року, який за своєю сутністю носить інформаційний характер, та оскільки є залежним від фактичних обставин будівництва, не може бути розтлумачений як кінцевий термін здачі будинку в експлуатацію та не є визначенням строку дії договору або терміном виконання зобов`язань відповідною стороною договорів, які в свою чергу визначені в інших положеннях кожного договору.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Згідно з висновками Верховного Суду, які викладені у постановах Верховного Суду № 61-38242св18 від 08.05.2019 р. і № 61-40578св18 від 05.12.2018 р., а також від 22.07.2020 р. по справі № 369/6303/19, від 21.02.2018 р. по справі № 752/7721/15-ц, від 05.12.2018 р. по справі № 522/6201/17, від 17.10.2018 р. у справі № 757/39364/15-ц, від 05.08.2019 р. у справі № 369/12103/16ц, згідно з якими визначення сторонами в умовах договору орієнтовного (розрахункового, запланованого) терміну прийняття будинку в експлуатацію неможливо ототожнювати з такими суттєвими умовами договору як його строк та термін виконання зобов`язання за відповідним договором.

Також, статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 18 Закону України Про основи містобудування реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій. Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.

Пунктом 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМУ № 461 від 13.04.2011 р., прийняття в експлуатацію об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, замовником будівництва та користувачем земельної ділянки на підставі рішення Київської міської ради VII сесії VI скликання за № 321/5708 від 23.06.2011 р., договору оренди земельної ділянки від 12.08.2011 р., зареєстрованим Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 18.08.2011 р. за № 75-6-00523 (зі змінами та доповненнями), висновку комплексної державної експертизи № 00-0206-11/ЕК від 22.09.2011 р. та Дозволу на виконання будівельних робіт № КВ 11511046640 від 26.09.2011 р., є інша ніж відповідач юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Київський домобудівний комбінат №1 . Дозвільні документи на проведення будівельних робіт та користування земельною ділянкою є чинними, не скасовані на теперішній час, а відповідно введення будинку в експлуатацію має бути здійснено Товариством з обмеженою відповідальністю Київський домобудівний комбінат №1 (а.с.85-105).

Згідно з частинами 1-2 статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Отже, оскільки обов`язок по введенню будинку в експлуатацію покладено на іншу, ніж відповідач, юридичну особу - ТОВ Київський домобудівний комбінат , то такий обов`язок не підлягає виконанню відповідачем, і тому, за його невиконання чи неналежне виконання до відповідача не може бути застосовано цивільно-правову відповідальність, якщо інше не передбачено умовами договору.

Оскільки прийняття Будинку в експлуатацію ще не відбулося, а така подія є відкладальною умовою виникнення у відповідача обов`язку щодо передачі позивачці квартири та не залежить від волевиявлення або дій відповідача, не змінює обсяг набутих позивачкою майнових прав за укладеними з відповідачем договорами, порушення прав позивачки не відбулося, а відповідно відсутні підстави застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності.

При цьому, судом встановлено, що позивачка не зверталася до відповідача з відповідними письмовими вимогами з метою реалізації положень п. 4.6. договорів щодо відшкодування фактично сплачених грошових коштів або заміни майнових прав.

Оцінюючи у сукупності подані відповідачем докази, зокрема договори № 9К-78 та № 9К-79 про участь у компенсації витрат на підтримання належного стану житлового будинку та прибудинкової території, які укладені 24.11.2018 р. між позивачкою з одного боку, та ТОВ Київський домобудівельний комбінат №1 як замовником будівництва будинку та ТОВ Гарт-Інвест як обслуговуючою компанією з іншої сторони, копії платіжних документів про сплату вартості послуг за такими договорами, заяви позивачки від 27.07.2017 р., згідно яких позивачкою надані письмові підтвердження відсутності будь-яких претензій до відповідача за договором № 9-9-78 та договором № 9-9-79 (а.с.106-159), суд робить висновок про те, що позивачці фактично передано у володіння та користування квартири, майнові права на які були предметом купівлі-продажу відповідно до укладених з відповідачем договорів, право власності на які в подальшому підлягає реєстрації у встановленому порядку як завершальна стадія виконання умов таких договорів не раніше введення Будинку в експлуатацію замовником будівництва.

При цьому, відповідно до висновків, які містяться у постановах Верховного Суду у справі від 29.07.2020 р. № 723/3114/18, від 21.02.2018 р. у справі № 752/7721/15-ц, у справі № від 02.05.2019 р. 554/6694/17/, оскільки прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правових відносин сторін, а є виключно адміністративною процедурою взаємодії замовника будівництва із уповноваженими державою органами за встановленим регламентованим порядком та процедурою, склад цивільно-правового порушення зі сторони відповідача відсутній, що в свою виключає можливість застосувати до нього будь-яку цивільно-правову відповідальність, в тому числі у вигляді стягнення неустойки (пені).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 948/393/20 вказано, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш у правовідносинах між собою), звичаїв ділового обороту; подальшої поведінки сторін; тексту типового договору; інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Аналіз цивільного законодавства свідчить, що перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясування справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший, що можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору.

При цьому, як вбачається зі змісту п. 3.3.1 кожного з договорів відповідач лише мав право, але не обов`язок на прохання позивачки здійснювати від її імені дії щодо оформлення права власності на відповідні квартири, про що між сторонами мав бути укладений окремий договір та, у випадку недосягнення сторонами згоди щодо умов виконання відповідачем таких дій, останній не зобов`язаний здійснювати такі дії.

Абзацом 1 частини 5 статті 10 Закону України Про захист прав споживачів встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Суд відхиляє доводи позивачки щодо застосування до спірних правовідносин норм Закону України Про захист прав споживачів , оскільки відповідач жодних послуг (робіт) позивачці не зобов`язувався надавати (виконати). Інших договорів на вчинення будь-яких дій або надання послуг між сторонами не укладалося, а згідно укладених договорів зобов`язався лише продати та передати позивачці майнові права на об`єкт нерухомості в межах наявних у нього таких майнових прав та протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати Прийняття будинку в експлуатацію, його Технічної інвентаризації та за умови сплати ціни продажу майнового права - передати квартиру за актом прийому-передачі та технічний паспорт на неї.

Доводи позивачки про те, що укладені між сторонами договори є змішаними та поєднують в собі елементи договорів будівельного підряду та купівлі-продажу судом відхиляються, оскільки між сторонами за наявним предметом, взаємними правами та обов`язками, а також доказами, що були подані сторонами на їх виконання, були укладені договори купівлі-продажу майнових прав, відносини за яким регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж, визначеними ЦК України, а норми абзацу 1 частини 5 статті 10 Закону України Про захист прав споживачів можуть бути застосовані виключно до договорів підряду та договорів про надання послуг.

Дія положень Закону України Про захист прав споживачів не може поширюватися на договори купівлі-продажу майнових прав, укладені між сторонами, суттєві умови яких в межах цієї справи не оспорюються.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду при наданні оцінки обставинами справ при розгляді аналогічних за змістом спірних правовідносин, зокрема постанові Верховного Суду від 14.09.2020 р. по справі № 369/10006/17, постанові Верховного Суду від 09.07.2020 р. по справі № 759/10357/19.

При цьому судом не береться до уваги посилання позивачки на врахування при розгляді справи правових позицій, наведених у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 р. у справі № 607/20776/14-ц та у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 р. у справі № 466/7758/18-ц, які зроблені при розгляді спорів щодо договорів про участь у пайовому будівництві квартири у правовідносинах фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю, щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень частини 5 статті 10 Закону України Про захист прав споживачів в частині не врегульованій спеціальним законом, оскільки вказані постанови не є релевантними до правовідносин з купівлі-продажу майнових прав, що склалися між сторонами у даній справі.

Не підлягають до задоволення і вимоги позивачки стосовно відшкодування моральної шкоди в зв`язку з їх недоведеністю.

Так, відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Позивачем не надано вагомих, достовірних та достатніх доказів, які б підтвердили неправомірність дій відповідача щодо порушення прав позивачки, що спричинили їй моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язком між такими діями та моральною шкодою як обов`язкову підставу її відшкодування.

При прийнятті рішення про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди, суд врахує висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 р. по справі № 755/3509/18, в якій зазначено, що за загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин, яке фактично у спірних правовідносинах відсутнє, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення цієї позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, що має похідний характер.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позивачкою вимоги є безпідставними та необгрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає в повному обсязі.

Питання судових витрат вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 203, 204, 207, 526, 527, 530, 571, 598, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 60, 76-80, 81-82, 141, 211, 223, 258, 263-265, 267, 273, 280, 352, 354, 355,ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 в задоволенні позову до Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія" про стягнення пені та відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 грудня 2021 року.

Зазначити дані сторін:

Позивач: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ;

Відповідач: Закрите акціонерне товариство "Українська будівельна компанія", код ЄДРПОУ 23728595, місцезнаходження юридичної особи: м.Київ, вул. Ремонтна, 8.

Суддя Н.Д. Бабич