Постанова

від 08.12.2021 по справі 910/194/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/194/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 вересня 2021 року (головуючий - Чорногуз М. Г., судді: Агрикова О. В., Мальченко А. О.) і рішення Господарського суду міста Києва від 26 травня 2021 року (суддя Баранов Д. О.), у справі

за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави, в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт"

про повернення земельної ділянки

(за участю представників: прокуратури - Круш Т.О.; позивача - Подоляк Р.Ю.; відповідача - Іванченко О.П., Федосєєва Т.Р.)

Фактичні обставини

1. 09.03.2004 між Київською міською радою (далі - Рада, позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт" (далі - ТОВ "Гранд Спорт", відповідач, орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,9989 га з кадастровим номером 8000000000:62:206:0007 в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування спортивного автокомплексу (далі - договір оренди). Земельна ділянка передана відповідачу в оренду за актом приймання-передачі від 15.04.2004.

2. Департаментом земельних ресурсів Ради в акті обстеження земельної ділянки від 04.10.2018 №18-1330-03 встановлено, що вказана земельна ділянка не використовується за цільовим призначенням, будівництво спортивного автокомплексу не ведеться та не завершено. На земельній ділянці розміщені три об`єкта незавершеного будівництва невстановленого призначення.

3. Рішенням Ради від 20.11.2018 № 207/6258 договір оренди розірвано Радою в односторонньому порядку у зв`язку з невиконанням орендарем обов`язку із забудови земельної ділянки та використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням.

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 910/1168/19, яке набрало законної сили 24.06.2020, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Гранд Спорт" про визнання незаконним та скасування рішення Ради від 20.11.2018 № 207/6258.

5. 04.09.2020 проведено державну реєстрацію припинення права оренди відповідача вказаної земельної ділянки.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

6. У січні 2021 року заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Ради звернувся до суду з позовом до ТОВ "Гранд Спорт" про зобов`язання повернути позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:206:0007 площею 1,9989 га в урочищі Чорторий у Деснянському районі м. Києва (далі - земельна ділянка) у стані, придатному для її подальшого використання.

7. Позовні вимоги мотивовані тим, що після припинення дії договору оренди відповідач протиправно ухиляється від повернення позивачу спірної земельної ділянки у придатному для подальшого використання стані.

8. Посилаючись на здійснення представництва інтересів держави в суді на підставі статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор наголосив, що звернення до суду спрямоване на захист інтересів територіальної громади, оскільки уповноважений орган протягом тривалого часу, а саме з 2018 року, свої повноваження щодо захисту таких інтересів не здійснює, хоча достеменно був обізнаний про порушення прав територіальної громади внаслідок незаконних дій відповідача.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

9. Рішенням господарського суду міста Києва від 26 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07 вересня 2021 року, позов задоволений, зобов`язано відповідача повернути позивачу земельну ділянку у стані, придатному для її подальшого використання.

10. Суди встановили, що після припинення дії договору оренди в порушення вимог статті 34 Закону України "Про оренду землі" та умов договору оренди відповідач ухиляється від повернення позивачу земельної ділянки у придатному для подальшого використання стані у тому ж порядку, в якому така ділянка була передана йому в оренду - за актом приймання-передачі.

11. Відхиляючи доводи відповідача про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначили, що: (1) (1) Рада, не зважаючи на прийняття ще в 2018 році рішення про розірвання договору оренди, не вживала заходів щодо повернення земельної ділянки; (2) прокурор повідомив Раду про виявлені порушення відповідачем законодавства при використанні земельної ділянки листами від 09.11.2020 та від 10.12.2020 із зазначенням про намір вжиття прокурором судового захисту інтересів територіальної громади; (3) у відповідь на звернення прокурора Рада повідомила, що заходи, направлені на захист інтересів держави, нею не вживалися та одночасно просила прокурора звернутись до суду в інтересах територіальної громади.

Касаційна скарга

12. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, провадження у справі закрити.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача

13. Суди застосували положення статті 792 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду у постанові від 22.03.2018 у справі № 920/929/16, унаслідок чого дійшли безпідставного висновку про необхідність повернення відповідачем земельної ділянки за актом приймання-передачі, без дослідження положень договору оренди, який такого порядку повернення земельної ділянки не встановлює.

14. Суди не врахували висновків Верховного Суду у постановах від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 05.12.2018 у справі №923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 06.02.2019 у справі №927/426/18 щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", внаслідок чого не звернули увагу на те, що саме по собі посилання прокурором на нездійснення уповноваженим органом своїх повноважень не є підставою для прийняття позову до розгляду, оскільки у цьому випадку прокурор зобов`язаний надати належні та допустимі докази таких обставин. Позивач в особі Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю реалізував право на судовий захист шляхом звернення до відповідача з адміністративним позовом у справі № 640/8621/19 про знесення розташованих на земельній ділянці об`єктів незавершеного будівництва. Вказане спростовує факт бездіяльності позивача у захисті інтересів територіальної громади.

15. Суд апеляційної інстанції проігнорував аргументи апеляційної скарги відповідача про необхідність закриття провадження у справі з огляду відсутність предмета спору між сторонами, чим порушив вимоги пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, всупереч висновкам Верховного Суду у постановах від 27.07.2021 у справі №910/7252/18, від 26.06.2019 у справі №13/51-04.

Позиція прокурора у відзиві на касаційну скаргу

16. Посилання скаржника на висновок Верховного Суду у справі № 920/929/16 стосується правовідносин, які не є подібними з тими, що мають місце у даній справі. Прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави, довів тривалу бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо захисту інтересів територіальної громади, позов поданий прокурором з дотриманням вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а висновки судів щодо застосування цієї норми узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів сторін і судів попередніх інстанцій

17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Щодо доводів касаційної скарги у пунктах 13, 15 Постанови, то посилання скаржника на висновки Верховного Суду у справах № 920/929/16, №910/7252/18, №13/51-04 не доводять ухвалення рішення судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, всупереч висновкам Верховного Суду, оскільки обставини у даних справах є відмінними, а висновки не є релевантними до спірних правовідносин.

19. Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

20. При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

21. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

22. Так, у справі № 920/929/16 (посиланням на яку скаржник заперечує висновки судів про спосіб повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі) повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі було обрано прокурором безпосередньо в якості способу захисту прав територіальної громади. Натомість у справі, що переглядається, предметом позову прокурор визначив повернення позивачу земельної ділянки у стані, придатному для її подальшого використання.

23. При цьому у наведеній справі № 920/929/16 Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі, який може враховуватись при розгляді інших справ у подібних правовідносинах

24. У праві №910/7252/18 розглядався спір між товариством та об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку про визнання недійсною односторонньої відмови відповідача від договору оренди та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні орендованим майном. У вказаній справі взагалі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 231 ГПК України, який наводить скаржник в касаційній скарзі.

25. У справі №13/51-04 Верховним Судом переглядались судові рішення, прийняті за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця. У даній справі Верховний Суд перекваліфікував підстави для закриття провадження за скаргою на дії державного виконавця вказавши на те, що на час розгляду господарським судом скарги на дії державного виконавця предмет оскарження - постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору - припинив існувати внаслідок скасування судом адміністративної юрисдикції у межах іншого судового провадження, що є підставою для закриття провадження у господарській справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

26. Натомість у справі, що переглядається, суди не встановили обставин, які б свідчили про відсутність між сторонами предмета спору на момент звернення прокурора з даним позовом, а отже у даній справі були відсутні підстави для застосування судами положень статті 231 ГПК України.

27. З огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин, відміні встановлені фактичні обставини справ, висновки Верховного Суду у зазначених справах та встановлені судами у справі, яка розглядається, не є такими, що зроблені у подібних правовідносинах.

28. Отже, враховуючи на положення статті 300 ГПК України, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, розглядаються Верховним Судом по суті тільки в частині аргументу, який стосується не підтвердження прокурором підстав представництва інтересів держави (пункт 14 Постанови).

29. Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

30. Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

31. Згідно з частиною третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

32. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

33. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

34. Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

35. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

36. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

37. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

38. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

39. Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, яку врахували і суди попередніх інстанцій.

40. Так, у справі встановлено, що відповідно до частин 3- 5 статті 53 ГПК України і частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Радою, яка протягом тривалого часу з моменту прийняття рішення про розірвання договору оренди (у 2018 році) не вживала заходів з повернення земельної ділянки у придатному для подальшого використання стані. Так, 09.11.2020 та від 10.12.2020 прокурор поінформував Раду про порушення відповідачем норм законодавства та про намір пред`явлення позову в інтересах держави, а Рада у свою чергу відреагувала на повідомлення та зазначила, що не зверталась до суду з відповідним позовом з метою захисту права власності територіальної громади на земельну ділянку. Зважаючи на бездіяльність Ради прокурор 04.01.2021 звернувся з даним позовом до суду.

41. Отже, прокурором була дотримана процедура повідомлення позивача про звернення з позовом до суду відповідно до вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", в матеріалах справи містяться належні докази такого повідомлення та судами встановлено підстави для представництва інтересів держави.

42. Отже, суди дійшли правильних висновків про наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру. Доводи скаржника в пункті 14 Постанови Верховний Судом відхиляються, оскільки зацитовані в касаційній скарзі окремі висновки Верховного Суду були зроблені з урахуванням конкретних обставин кожної справи. При цьому Верховний Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

43. Верховний Суд вважає помилковим посилання скаржника в якості доказу здійснення Радою захисту прав територіальної громади на обставину ініціювання Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю Ради адміністративного позову у справі № 640/8621/19 про знесення розташованих на земельній ділянці об`єктів незавершеного будівництва. У наведеній справі орган державного архітектурно-будівельного контролю, реалізуючи владні управлінські функції з дотримання законодавства у сфері містобудування, звернувся до відповідача з вимогами про знесення об`єктів містобудування. Натомість у справі, що переглядається, прокурор ініціював спір про повернення земельної ділянки з метою захисту прав територіальної громади на землю відповідно до норм земельного законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Враховуючи вищевикладене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Щодо судових витрат

45. У зв`язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно з вимогами статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт" залишити без задоволення.

2 . Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 вересня 2021 року і рішення Господарського суду міста Києва від 26 травня 2021 року у справі № 910/194/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.