Рішення

від 09.12.2021 по справі 280/6201/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 грудня 2021 року Справа № 280/6201/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Гопки Л.І.

за участю:

представників позивача - Мелікджанян Г.Г., Щербина К.В.

представника відповідача - Корольов О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полігон-Авто" (вул. Антенна, буд. 11, м.Запоріжжя, 69057)

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м.Запоріжжя, 69107)

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полігон-Авто" (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.07.2021 №00092660701, №00092670701 та визнати висновки, викладені в Акті перевірки №1968/08-01-07-01/25221788 від 16.03.2021 неправомірними.

В обґрунтування позову ТОВ Полігон-Авто посилається на те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що суперечать вимогам податкового законодавства, суті здійснених господарських операцій. Зазначає, що позивач надав відповідачу всі первинні документи, які стосуються господарських операцій із контрагентами з ТОВ Тон-Інокс-Трейд , ТОВ Сінта-Інвест , ТОВ Акрукс , ТОВ Равенна Групп , ТОВ Манкурт , ТОВ Будексперт ЛТД , ТОВ Компанія Грівел та ТОВ АК Оліос , що свідчать про придбання товарів на платній основі, тобто з компенсацією їх вартості. Стверджує, що при перевірці були досліджені складені та зареєстровані податкові накладні від ТОВ Тон-Інокс-Трейд , ТОВ Сінта-Інвест , ТОВ Акрукс , ТОВ Равенна Групп , ТОВ Манкурт , ТОВ Будексперт ЛТД , ТОВ Компанія Грівел та ТОВ АК Оліос . Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Також зазначає, що сам факт наявності вироків не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого необхідно перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та комплексно досліджувати всі складові господарських операцій з урахуванням обставин, установлених у вироках, які набули законної сили. Реальність фактів отримання товару від контрагентів підтверджується багаточисленними документами, а саме договорами постачання, рахунками на сплату, платіжними дорученнями про сплату коштів, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, посвідченнями про відрядження водіїв автотранспортних засобів, звіти про використання коштів, виданих на відрядження, подорожні листи тощо, сплатою податків нашим підприємством з подальшої реалізації цього товару, використанням цього товару у виробничій діяльності. З огляду на таке, вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а висновки, викладені в акті перевірки такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Ухвалою суду від 26.07.2021 було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 25.08.2021.

Відповідач адміністративний позов не визнав, у письмовому відзиві від 19.08.2021 вказав на те, що перевіркою було встановлено порушення Юг-Агрос п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України та п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України у періоді, що перевіряється по взаємовідносинам з ТОВ Тон-Інокс-Трейд , ТОВ Сінта-Інвест , ТОВ Акрукс , ТОВ Равенна Групп , ТОВ Манкурт , ТОВ Будексперт ЛТД , ТОВ Компанія Грівел та ТОВ АК Оліос . Вказує, що на підставі даних, встановлених під час перевірки контролюючим органом зроблено висновок про те, що вищезгадані контрагенти не могли фактично здійснити господарські операції на користь TOB Полігон-Авто , що вказує на формування позивачем активу за рахунок надходження активів - товарів з джерела невідомого походження. Посилається також на наявність вироку у кримінальному провадженні відносно діяльності контрагента позивача та пояснення фіктивних керівників підприємств контрагентів. Вважає, що прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих повноважень, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Від позивача 25.08.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що висновки відповідача є необгрунтованими, оскільки ним надано всі достатні та належні докази реальності господарських операцій із зазначеними в акті перевірки контрагентами. Крім того, просить суд не враховувати в якості доказів наявні в матеріалах пояснення осіб, так як не зрозуміло в межах якого кримінального провадження відібрано та не зрозуміло які саме виявлені порушення відповідачем щодо спірних господарських операцій. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 25.08.2021 підготовче судове засідання було відкладено на 27.09.2021.

27.09.2021 у підготовчому засідання оголошувалась перерва до 25.10.2021.

25.10.2021 у підготовчому засідання оголошувалась перерва до 22.11.2021.

Протокольною ухвалою суду від 22.11.2021 підготовче провадження було закрито та призначено розгляд справи по суті на 09.12.2021.

В судовому засідання представники позивача позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив та просив у його задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 09.12.2021 сторонам проголошено вступну та резолютивну частину рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, а також письмові докази, суд встановив такі обставини.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, з 09.02.2021 по 22.02.2021 відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача за період діяльності з 01.01.2017 по 31.12.2019 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 та з 01.01.2011 по 31.12.2019 з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та складено акт від 16.03.2021 року № 1968/08-01-07-01/25221788.

Згідно акту перевірки відповідачем встановлено порушення ТОВ Юг-Агрос :

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 розділу ІІІ з врахуванням вимог п. 44.1, п.44.2 ст. 44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 на загальну суму 803 393 грн.;

- п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 892 659 грн.

05 липня 2021 року на підставі висновків акту перевірки від 16.03.2021 року № 1968/08-01-07-01/25221788 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області були прийняті податкове повідомлення - рішення форми Р № 00092670701, яким ТОВ Полігон-Авто збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 883 732,30 гривень, в тому числі 803 393,00 гривень за податковими зобов`язаннями та 80 339,30 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення - рішення форми Р № 00092660701, яким ТОВ Полігон-Авто збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 981 924,90 гривень, в тому числі 892 659,00 гривень за податковими зобов`язаннями та 89 265,90 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями та висновками, викладеними в акті перевірки, вважаючи їх неправомірними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Так, згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно із п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для відображення в бухгалтерському та податковому обліку мають фактично відбутись, вони повинні підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій, а також такі операції мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Судом встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з постачальниками товарів: ТОВ Тон-Інокс-Трейд , ТОВ Сінта-Інвест , ТОВ Акрукс , ТОВ Равенна Групп , ТОВ Манкурт , ТОВ Будексперт ЛТД , ТОВ Компанія Грівел та ТОВ АК Оліос .

Так, між ТОВ Полігон-Авто (покупець) та ТОВ Тонар-Інокс-Трейд (продавець) укладено договір № 14/05 від 14.05.2018, відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору. На підтвердження виконання умов вищевказаного договору до матеріалів справи позивачем з позовною заявою надані договір, специфікацію № 1, видаткова накладна № 289 від 17.05.2018, рахунок на оплату № 309 від 14.05.2018, товарно-транспортна накладна № Р278 від 17.05.2018, подорожній лист № 008556 від 17.05.2018, платіжне доручення № 1478 від 14.05.2018, податковою накладною № 1 від 14.05.2018.

Так, між ТОВ Полігон-Авто (покупець) та ТОВ Сінта-Інвест (продавець) укладено договір поставки № 23/05 від 23.05.2018, відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобовязуєься прийняти та оплатити товар на умовах даного договору. Підтвердженням факту погодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є приймання покупцем товару за видатковими накладними, виданими продавцем. На підтвердження виконання умов вищевказаного договору до матеріалів справи позивачем з позовною заявою надані договір, видаткова накладна № 400 від 23.05.2018, рахунок на оплату № 420 від 23.05.2018, товарно-транспортна накладна № Р400 від 23.05.2018, подорожній лист № 008709 від 23.05.2018, платіжне доручення № 3897 від 23.05.2018, податковою накладною № 3 від 23.05.2018.

По взаємовідносинам з ТОВ Акрукс ЛТД надано договір поставки № 11/06 від 11.06.2018, відповідно до п.1.1 якого продавець передає у власність покупця товар, а покупець приймає та сплачує його на умовах даного договору. Найменування, асортимент, кількість, ціна товару зазначаються в специфікації. На підтвердження виконання умов вищевказаного договору до матеріалів справи позивачем з позовною заявою надані договір, специфікацію № 1, видаткова накладна № 1001 від 12.06.2018, рахунок на оплату № 1020 від 11.06.2018, товарно-транспортна накладна № Р1001 від 12.06.2018, подорожній лист № 008711 від 12.06.2018-13.06.2018, платіжне доручення № 1543 від 11.06.2018, податковою накладною № 1 від 11.06.2018.

По взаємовідносинам з ТОВ Равенна Групп надано договір поставки № 0702-5 від 07.05.2018, відповідно до п.1.1 якого продавець зобовязується передати у власність покупця товар, а покупець зобовязується прийняти та оплатити його на умовах даного договору. Підтвердженням факту погодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є приймання покупцем товару за видатковими накладними, виданими продавцем. Пунктом 2.1 даного договору передбачено, що замовлення товару здійснюється шляхом укладання специфікації із зазначенням найменування, кількості та ціни постачання товару. На підтвердження виконання умов вищевказаного договору до матеріалів справи позивачем з позовною заявою надані договір, специфікацію № 1, видаткова накладна № 274 від 08.02.2018, рахунок на оплату № 285 від 07.02.2018, товарно-транспортна накладна № Р274 від 08.02.2018, подорожній лист № 008303 від 08.02.2018-09.02.2018, платіжне доручення № 1215 від 07.02.2018, податковою накладною № 4 від 07.02.2018.

Судом також встановлено, що між ТОВ Полігон-Авто (покупець) та ТОВ Манкурт (продавець) укладено договір поставки № 1902/18 від 19.02.2018, відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобовязуєься прийняти та оплатити товар на умовах даного договору. Підтвердженням факту погодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є приймання покупцем товару за видатковими накладними, виданими продавцем. На підтвердження виконання умов вищевказаного договору до матеріалів справи позивачем з позовною заявою надані договір, додаток-специфікація № 1 від 19.02.2018, додаток-специфікація № 2 від 23.02.2018, додаток-специфікація № 3 від 19.03.2018, додаток-специфікація № 4 від 10.04.2018, додаток-специфікація № 5 від 24.04.2018, додаток-специфікація № 6 від 29.05.2018, видаткові накладні: № 988 від 26.04.2018, № 487 від 31.05.2018, № 796 від 12.04.2018, № 526 від 22.03.2018, № 380 від 23.02.2018, № 355 від 23.02.2018, рахунки на оплату: № 370 від 19.02.2018, № 472 від 23.02.2018, № 540 від 19.03.2018, № 820 від 10.04.2018, № 1032 від 24.04.2018, № 501 від 29.05.2018, товарно-транспортні накладні: № Р487 від 31.05.2018, № Р988 від 26.04.2018, № 796 від 12.04.2018, № Р526 від 22.03.2018, № Р380 від 23.02.2018, № Р 355 від 23.02.2018, подорожні листи: № 008314 від 22-23.02.2018, № 008358 від 22-23.03.2018, № 008394 від 12-13.04.2018, № 008525 від 26-27.04.2018, № 008584 від 31.05-01.06.2018, платіжні доручення: № 3918 від 29.05.2018, № 3787 від 24.04.2018, № 1393 від 10.04.2018, № 3626 від 19.03.2018, № 3571 від 23.02.2018, № 3551 від 19.02.2018, податковими накладними: № 26 від 29.05.2018 № 5 від 10.04.2018, № 33 від 19.03.2018, № 24 від 23.02.2018, № 11 від 19.02.2018, № 18 від 24.04.2018, № 19 від 24.04.2018.

Крім того, між ТОВ Полігон-Авто (покупець) та ТОВ Будексперт ЛТД (продавець) укладено договір № 1412-102 від 14.12.2017, відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору. На підтвердження виконання умов вищевказаного договору до матеріалів справи позивачем з позовною заявою надані договір, додаток № 1 та додаток № 2 до договору, видаткова накладна № 29 від 25.01.2018 та видаткова накладна № 209 від 17.12.2017, рахунок на оплату № 220 від 14.12.2017 та рахунок на оплату № 35 від 17.01.2018, товарно-транспортна накладна № Р209 від 14.12.2017 та товарно-транспортна накладна № Р29 від 25.01.2018, подорожні листи № 008129 від 14-15.12.2017 та № 008177 від 25-26.01.2018, платіжне доручення № 1187 від 22.01.2018 та № 1087 від 22.12.2017, податковими накладними: № 10 від 22.01.2018, № 2 від 14.12.2017, № 1 від 14.12.2017.

Між ТОВ Полігон-Авто (покупець) та ТОВ Компанія Грівел (постачальник) укладено договір поставки № 220 від 05.09.2019, відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов`язується передати у зумовлені строки другій стороні - Покупцеві продукцію, а покупець зобов`язується прийняти вказану продукцію і сплатити за неї грошову суму. На підтвердження виконання умов вищевказаного договору до матеріалів справи позивачем з позовною заявою надані договір, видаткова накладна № 29 від 13.09.2019, видаткова накладна № 141 від 13.09.2019 та видаткова накладна № 120 від 06.09.2019, рахунок на оплату № 127 від 06.09.2019 та рахунок на оплату № 145 від 12.09.2019, товарно-транспортна накладна № Р141 від 13.09.2019 та товарно-транспортна накладна № Р120 від 06.09.2019, подорожні листи № 010245 від 12-13.09.2019 та № 010232 від 05-06.09.2019, платіжне доручення № 2855 від 30.09.2019 та № 2846 від 27.09.2019, податковими накладними: № 205 від 06.09.2019, № 244 від 13.09.2019.

Також між ТОВ Полігон-Авто (покупець) та ТОВ Агропромисловий комплекс Оліос (продавець) укладено договір поставки № 630 від 01.07.2019, відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

22.07.2019 між ТОВ Агропромисловий комплекс Оліос (первісний кредитор), ТОВ Дельта Інтрейл (новий кредитор) та ТОВ Полігон-Авто (боржник) було укладено договір № 0722/19 про відступлення права вимоги, відповідно до предмету договору якого первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає на себе право вимоги оплати за поставлений товар в сумі 251183,28 грн. за договором на поставку товару, згідно якого боржнику було поставлено матеріали, що підтверджено наступною видатковою накладною: № 958 від 05.07.2019 на суму 251183,28 грн. До нового кредитора переходить право вимоги в обсязі, зазначеному в п. 1.1 та на умовах, що існують на день укладення цього договору.

На підтвердження виконання умов вищевказаного договору до матеріалів справи позивачем з позовною заявою надані договір, видаткова накладна № 958 від 05.07.2019, видаткова накладна № 1145 від 26.07.2019, рахунок на оплату № 1308 від 03.07.2019 та рахунок на оплату № 1136 від 26.07.2019, товарно-транспортна накладна № Р958 від 05.07.2019 та товарно-транспортна накладна № Р1145 від 26.07.2019, подорожні листи № 010001 від 04-05.07.2019 та № 010049 від 25-26.07.2019, платіжне доручення № 2619 від 23.07.2019 та № 2681 від 05.08.2019, податковими накладними: № 205 від 06.09.2019, № 244 від 13.09.2019.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, а саме посвідченнями про відрядження та звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, що перевезення товару, відповідно до укладених договорів, здійснювалося водієм ТОВ Полігон-Авто ОСОБА_1 .

Позивачем на підтвердження оприбуткування придбаних товарів до суду було надано накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, калькуляційні карти на вироби, таблиці вартості матеріалів по собівартості, таблиці комплектуючих матеріалів собівартості, таблиці вартості упаковки по собівартості, таблиці витратних матеріалів, таблиці вартості відходів по собівартості, підтвердження замовлення на виробництво.

Також на підтвердження оприбуткування позивачем до суду було надано пояснення комірників про отримання від підприємств-контрагентів товарно-матеріальних цінностей для використання їх у виробничому процесі.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача, були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг (товар); в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких Позивач формував податковий кредит, та які знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1статті 201 Податкового кодексу України.

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Згідно зі ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення ведення податкового обліку.

Отже, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

В матеріалах справи в повному об`ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між Позивачем та вказаними Контрагентами. Зазначені документи, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об`єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Отже, висновки відповідача, які ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Контролюючи органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами (по ланцюгу) своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Навіть, якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту та здійснених витрат.

Крім того, жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платників податків одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Відсутність матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.09.2018 року у справі №804/4787/16.

Також суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів позивача з контрагентами. Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Зміст укладених позивачем з контрагентами договорів не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. В межах спірних правовідносин позивач не складав податкових накладних, а отримував такі податкові накладні від контрагентів та згідно них і формував податковий кредит за відповідні періоди.

Відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року по справі №826/16134/14 (адміністративне провадження №К/9901/9387/18).

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року по справі №816/3144/13-а (№К/9901/507/18).

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

При цьому, аргументи відповідача ґрунтуються на інформації з АІС "Податковий блок", однак, така інформація не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність у контрагентів Позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання господарських операцій з Позивачем нереальними (безтоварними).

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Надаючи оцінку листу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 05.03.2021 № 630/2/01-2021, який було отримано відповідачем у відповідь на зазначений запит стосовно наявності в ІС Відеоконтроль - Рубіж інформації щодо пересування автошляхами України транспортних засобів, якими здійснено перевезення товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем суд виходить із наступного.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2012 № 1080/ДСК було затверджено Інструкцію з використання системи відеофіксації номерних знаків транспортних засобів Відеоконтроль - Рубіж .

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.06.2018 № 497 (надалі - Наказ № 497) затверджено Інструкцію з формування та ведення інформаційної підсистеми "Гарпун" інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України". Водночас, вищезазначеним наказом було визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства внутрішніх справ України від 23 листопада 2012 року № 1080/ДСК "Про затвердження Інструкції з використання автоматизованої інформаційно-пошукової системи відеофіксації номерних знаків транспортних засобів Відеоконтроль - Рубіж .

Співставлення дати подання запиту, періодів, за які запитувалась інформація відповідачем, свідчить про те що, відповідачем не враховано, що система система відеофіксації номерних знаків транспортних засобів Відеоконтроль - Рубіж на момент здійснення господарських операцій позивачем вже не використовувалась органами Національної поліції України, оскільки Інструкція з використання інформації з використанням системи відеофіксації номерних знаків транспортних засобів Відеоконтроль - Рубіж , у відповідності до приписів Наказу № 497, втратила чинність.

Окрім цього, зі змісту Наказу № 497 вбачається, що ним затверджено Інструкцію з формування та ведення інформаційної підсистеми "Гарпун" інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України" (надалі - Інструкція).

Згідно п. 1 Інструкції, інструкція визначає порядок формування та ведення інформаційної підсистеми "Гарпун" (далі - ІП "Гарпун") інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України", призначеної для обробки відомостей про транспортні засоби (далі - ТЗ) усіх типів (автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них ТЗ та мопеди) та номерні знаки ТЗ, що розшукуються у рамках кримінального, виконавчого проваджень, проваджень у справах про адміністративні правопорушення, оперативно-розшукової діяльності, а також за ухвалою слідчого судді, суду.

Окрім цього, пунктом 3 Інструкції визначено, що метою ІП "Гарпун" є:

об`єднання інформації про розшук ТЗ та номерних знаків в єдиному інформаційному просторі з використанням сучасних інформаційних технологій, комп`ютерного та телекомунікаційного обладнання;

забезпечення оперативного реагування та прийняття управлінських рішень посадовими особами органів (підрозділів) поліції щодо розшуку ТЗ та номерних знаків;

моніторинг тимчасових потоків даних про номерні знаки, що надходять із систем відеофіксації, на предмет їх розшуку, одночасного перебування на різних ТЗ (номерні знаки - двійники), використання номерних знаків, що за даними Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ України (далі - ЄДР МВС) знищено;

забезпечення взаємодії з державними та приватними виконавцями під час розшуку ТЗ боржника у виконавчому провадженні.

В матеріалах справи відсутні відомості стосовно перебування транспортного засобу, що використовувався під час здійснення господарських операцій - марки MERCEDES-BENZ державний номерний знак НОМЕР_1 в розшуку в рамках кримінального, виконавчого проваджень, проваджень у справах про адміністративні правопорушення, оперативно-розшукової діяльності, а також за ухвалою слідчого судді, суду, тому інформація про ці засоби і відсутня в системі ІП "Гарпун".

Окрім цього суд враховує, що безпосередньо в тексті листа Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 02.08.2019 № 1583/2/01-2019 зазначається, що інформація з системи ІП Гарпун не входить до переліку процесуальних джерел доказів, що на думку суду, свідчить про відсутність доказового значення вказаного документа в частині нереальності господарських операцій позивача та його контрагентів.

Більш того, відповідно до ст. 16 Закону України Про інформацію , податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Пунктом 83.1 ст. 83 ПК України (в редакції Кодексу, чинній на момент проведення перевірки) визначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є:

83.1.1. документи, визначені цим Кодексом;

83.1.2. податкова інформація;

83.1.3. експертні висновки;

83.1.4. судові рішення;

83.1.5. виключено;

83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Аналізуючи вищевказані приписи Податкового кодексу України, суд приходить до висновку про те, що інформація, запитувана Відповідачем у органів Національної поліції України, не має жодного відношення до проведеної перевірки та у відповідності до приписів ст.83 ПК України не може слугувати підставою для жодних висновків. При цьому в Інструкції чітко визначені цілі, в яких може використовуватись інформація, яка міститься в ІП "Гарпун". Проте, можливість використання контролюючими органами даної інформаційної бази в рамках проведення перевірок вказаною Інструкцією не передбачена.

Що стосується оформлення товарно-транспортних накладних, то суд зазначає, що за змістом ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (тут і надалі - Правила перевезень у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

У силу п. 11.1 розділу 11 Правил перевезень, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

На підставі викладеного, Верховним Судом у постанові від 18.12.2018 у справі №826/13058/15 зазначено, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому.

Відтак, з урахуванням того, що спірні фінансово-господарські операції стосувались поставки товару, а не надання транспортних послуг, самі по собі товарно-транспорті накладі не є беззаперечним доказом товарності спірних операцій.

Також не заслуговує на увагу посилання відповідача на досудові розслідування в кримінальних провадженнях за ознаками злочинів, передбачених ч. 1, 2 ст. 205 Кримінального кодексу, протоколи допиту свідків-посадових осіб контрагентів в рамках кримінального провадження, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно з ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 103 КПК України протокол є формою фіксації процесуальної дії під час кримінального провадження. Відповідно, протокол допиту є документом, який фіксує факт проведення процесуальної дії - допиту.

В протоколі допиту фіксуються показання - відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження (ч. 1 ст. 95 КПК України). Отже, саме такі показання відносяться до джерела доказів, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Тобто, показання є джерелом отримання доказів, а протокол - формою їх фіксації. Сам факт існування певних показань, зафіксованих у протоколі допиту, не надає автоматично таким показанням і такому протоколу допиту статусу доказу у кримінальному провадженні. Для цього їм необхідно відповідати критеріям належності та допустимості.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. У свою чергу ст. 86 КПК України закріплює, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Таким чином, перш ніж визнавати ті чи інші показання, документи, речі доказами, вони повинні пройти перевірку на належність та допустимість. І якщо перевірка не буде пройдена - їх не можна вважати доказами та використовувати під час досудового слідства та / або в суді.

В рішенні від 5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути, на думку суду, свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України ("Фіктивне підприємництво").

Однак, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205, 212 КК України відповідачем не надано, а договори, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах: Верховного Суду від 28.08.2018 року по справі №826/11298/14 (№К/9901/48398/18), від 25.05.2018 року по справі №2а-8687/09/2270/16 (№К/9901/2772/18), Постанові Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 р. по справі №К/800/11516/16; в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Наявне кримінальне провадження є свідченням лише того факту, що проводиться досудова перевірка фактів, викладених в кримінальних провадженнях, збираються необхідні докази на доведення наявності чи відсутності в діяннях посадових осіб підприємств злочинних діянь, що передбачені кримінальним законодавством. Сам факт наявності кримінального провадження та проведення досудового розслідування свідчить лише про проведення перевірки та не може бути доказом наявності фіктивних ознак діяльності будь-якого з підприємств та за своєю сутністю не може встановлювати та підтверджувати порушення вимог податкового чи іншого законодавства.

Твердження відповідача щодо відсутності достатньої кількості штатних одиниць та відсутності інформації по ланцюгу постачання щодо реального джерела походження товару, не можуть слугувати підставою для сумніву щодо фактичного здійснення господарських операцій згідно вищевказаних договорів, оскільки контролюючий орган не спростував належними та допустимими доказами взагалі сам факт виконання господарської операції.

При цьому, сам факт наявності вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій для реалізації конкретних господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №814/569/16.

Так, відповідачем до суду подано вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 28.03.2019 по справі № 752/2456/19, відповідно до якого було затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 24.01.2019 між прокурором та підозрюваним Особа 2 у кримінальному провадженні № 42018101100000177, Особа 2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України.

Вироком суду, зокрема, встановлено, що Особа 2 перебуваючи на початку листопада 2018 року у денний час доби поблизу станції метро Деміївська у м. Києві, діючи з корисливих спонукань, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій, діючи у порушення вимог ст. 56, 57, 65, 88, 89 Господарського кодексу, ст.ст. 81, 87, 89 Цивільного кодексу, ст. 4 Закону України Про господарські товариства , ст.ст. 24, 35 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , за грошову винагороду погодився на пропозицію невстановленої особи на імя Особа 4 внести у документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдиві відомості та подати їх державному реєстратору.

Зазначений вирок суду не містить відомостей про встановлення у ході як досудового слідства, так і судового розгляду будь-яких фактичних даних про наявність господарських операцій ТОВ Полігон-Авто з ТОВ Сінта-Інвест . Жодних інших обставин, які б свідчили про неможливість здійснення господарських операцій саме з позивачем, у вироку не встановлено.

Договір поставки товару № 23/05 було укладено між позивачем та ТОВ Сінта-Інвест 23.05.2018, документи на його виконання датовані травнем 2018 року, тобто в період, в якому ТОВ Сінта-Інвест діяло поза межами правового поля.

Вказані обставини унеможливлюють задоволення клопотання представника відповідача про виключення з числа доказів первинних документів, підписаних неуповноваженими на це особами з боку ТОВ Тонар-Інокс-Трейд , ТОВ Сінта-Інвест , ТОВ Акрукс , ТОВ Равенна Шрупп , ТОВ Манкурт , ТОВ Будексперт ЛТД , з урахуванням того, що у межах спірних правовідносин суду слід встановити або спростувати саме товарність (реальність) відповідних фінансово-господарських операцій.

З урахуванням викладеного, слід також зазначити, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається факт наявності у позивача ділової мети під час вчинення оспорюваних фінансово-господарських операцій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що дослідженні господарські операції по правочинах між позивачем та контрагентами були реально (фактично) здійснені, що повністю підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, такі операції пов`язані з господарською діяльністю підприємства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб`єктністю, а висновок відповідача про безтоварність укладених правочинів є таким, що не відповідає дійсності, та не ґрунтується на нормах законодавства України, а ґрунтуються на припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах.

Відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об`єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з надання послуг, адже у комерційній діяльності виконання послуг не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нереальність господарських взаємовідносин позивача з вищевказаними контрагентами не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими до матеріалів справи документами.

Більш того, відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність вказаних правочинів позивача нормам цивільного законодавства.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідність дотримуватися позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п. 53 рішення по справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Наведені в даній справі відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Що стосується позовних вимог в частині визнання висновків, викладених в Акті перевірки №1968/08-01-07-01/25221788 від 16.03.2021 неправомірними, суд зазначає наступне.

Акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Відтак в частині задоволення цієї позовної вимоги слід відмовити.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у спосіб захисту права, визначений позивачем.

Відповідно до приписів частини 3, 4 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У зв`язку із викладеним, судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Полігон-Авто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області у розмірі 20430 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Полігон-Авто" (вул. Антенна, буд. 11, м.Запоріжжя, 69057) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м.Запоріжжя, 69107) про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.07.2021 №00092660701, №00092670701, прийняті Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полігон-Авто" (вул. Антенна, буд. 11, м.Запоріжжя, 69057) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м.Запоріжжя, 69107) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 20 430,00 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено та підписано 13.12.2021.

Суддя А.В. Сіпака